29 липня 2020 року
м. Київ
справа № 1.380.2019.003039
адміністративне провадження № К/9901/1058/20
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: суддя -доповідач - Гусак М. Б., судді - Гімон М. М., Усенко Є. А., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року (суддя - Гулкевич І.З.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року (судді - Коваль Р.Й., Гуляк В.В., Ільчишин Н.В.) у справі № 1.380.2019.003039 за позовом ОСОБА_1 до Червоноградського управління Головного управління ДФС у Львівській області (правонаступник - Червоноградське управління Головного управління ДПС у Львівській області), Головного управління ДФС у Львівській області (правонаступник - Головне управління ДПС у Львівській області) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із вказаним позовом та просила визнати протиправною і скасувати вимогу Головного управління ДФС у Львівській області (далі - ДФС) про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - Єдиний внесок) від 13 лютого 2019 року № Ф-9799-53 на суму 18 276,72 грн.
Позовні вимоги обґрунтувала тим, що спірна вимога не відповідає вимогам законодавства та складена з грубими порушеннями вимог нормативно-правових актів, які регулюють облік, нарахування та сплату Єдиного внеску. Зазначила, що до моменту надіслання їй спірної вимоги відповідач жодного разу не повідомляв про необхідність сплати Єдиного внеску. Крім того, відповідач не проводив документальну перевірку щодо належної сплати позивачкою Єдиного внеску та не витребовував бухгалтерські та інші документи. Позивачка також послалася на те, що фактично підприємницьку діяльність два останніх роки не здійснювала. Під час судового розгляду позивачка додатково повідомила, що з 24 жовтня 2016 року по теперішній час працює в приватному акціонерному товаристві «Картонно-паперова компанія» на посаді укладальника-пакувальника, та підприємство - роботодавець увесь цей час сплачувало за неї Єдиний внесок до Пенсійного фонду України (а. с. 60-62). Також, позивачка зазначила про порушення відповідачем строків направлення спірної вимоги.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивував його тим, що у період, за який відповідачем було сформовано спірну вимогу, позивачка мала статус фізичної особи - підприємця, у вказаний період була платником Єдиного внеску та зобов'язана була сплачувати такий внесок незалежно від того, чи здійснювала вона фактично підприємницьку діяльність та чи отримувала вона внаслідок такої діяльності доходи. Проте, доказів сплати Єдиного внеску за вказаний період позивачка не надала.
Також суди вказали, що податковий орган правомірно сформував спірну вимогу на підставі облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів відповідно до приписів Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449, а доводи позивачки щодо непроведення відповідачем відповідної перевірки для визначення сум несвоєчасної сплати Єдиного внеску не грунтуються на законодавчих нормах. Апеляційний суд, при цьому, послався на аналогічну правову позицію Верховного Суду, висловлену, зокрема, у постанові від 13 листопада 2018 року у справі № 813/4686/16.
Крім цього, суди вказали на безпідставність тверджень позивачки щодо порушення податковим органом строків направлення оскаржуваної вимоги, оскільки згідно з приписами статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені з Єдиного внеску не застосовується.
Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, позивачка звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, вказала, що рішення прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а судами при їх ухваленні було неповне з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Зокрема, позивачка вказала, що судами попередніх інстанцій не було надано оцінку порушенню відповідачем процедури винесення спірної вимоги, а саме: ненаправлення їй жодної вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати Єдиного внеску за період з 1 січня 2017 року до 30 березня 2019 року, окрім спірної - від 13 лютого 2019 року; винесення спірної вимоги не за результатами документальної перевірки позивачки, а на підставі даних інформаційної системи. Крім цього, позивачка послалася на те, що суди не взяли до уваги факт її перебування з 24 жовтня 2016 року у трудових відносинах з приватним акціонерним товариством «Картонно-паперова компанія» та сплати роботодавцем весь цей час за неї Єдиного внеску до Пенсійного фонду України, відповідно, виконання спірної вимоги призвело б до подвійної сплати Єдиного внеску.
Просила скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове - яким позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2020 року відкрито касаційне провадження.
Касаційна скарга розглядається відповідно до пункту 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 8 лютого 2020 року.
Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому вказав на те, що відповідно до змін в законодавстві щодо сплати Єдиного внеску з 1 січня 2017 року фізичні особи - підприємці незалежно від отриманого доходу зобов'язані сплачувати Єдиний внесок у розмірі, не мешому за розмір мінімального страхового внеску. З огляду на викладене, на думку відповідача, спірну вимогу сформовано на підставі даних інформаційної системи фіскального органу відповідно до вимог закону.
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачка перебувала на обліку в органах доходів і зборів як фізична особа - підприємець з дати державної реєстрації - 6 березня 2006 року до 3 квітня 2019 року.
3 квітня 2019 року позивачка була знята з обліку у зв'язку з державною реєстрацією припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за власним рішенням.
13 лютого 2019 року ДФС було сформовано вимогу № Ф-9799-53 про сплату боргу (недоїмки) з Єдиного внеску за 2017-2018 роки у сумі 18 276,72 грн.
За результатами адміністративного оскарження вказану вимогу залишено без змін.
Не погоджуючись із вказаною вимогою, позивачка оскаржила її до суду.
Вирішуючи питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначає, що з питання, яке є предметом судового розгляду у даній справі, а саме: порядку сплати Єдиного внеску фізичною особою - підприємцем, який є найманим працівником, та за якого роботодавець сплачує Єдиний внесок до Пенсійного фонду України, склалася стала практика Верховного Суду.
Так, Верховний Суд, зокрема, у постановах від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19), від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18), дійшов правового висновку, що метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Отже, саме задля досягнення вищевказаної мети збору Єдиного внеску законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. З огляду на викладене фізична особа - підприємець зобов'язана сплачувати Єдиний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником Єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору Єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний. Інше тлумачення норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» спричинило б подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду не вважає за потрібне відступати від вказаного правового висновку Верховного Суду.
Таким чином, на підставі системного аналізу законодавства, яке регулює спірні правовідносини, а також, враховуючи сталу практику Верховного Суду в аналогічних справах, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду доходить висновку про те, що суди попередніх інстанцій не з'ясували всі обставини справи, що мають істотне значення для її правильного вирішення, а саме: не дослідили та не надали оцінку наданій позивачкою довідці, виданій приватним акціонерним товариством «Картонно-паперова компанія» про суми, сплаченого за неї до Пенсійного фонду України Єдиного внеску з січня 2017 по червень 2019 року (а. с. 60-62). Не взявши до уваги відповідні доводи позивачки, суди попередніх інстанцій допустили неправильне тлумачення закону, який підлягав застосуванню до спірних правовідносин, зокрема: статей 1, 4, 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», без урахування висновку щодо застосування відповідних норм права, викладеного у вказаних постановах Верховного Суду.
Відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд, зокрема, не дослідив зібрані у справі докази.
Згідно із частиною четвертою зазначеної статті справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду вважає, що встановлені вище порушення, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи необхідно на підставі належних та допустимих доказів з'ясувати обставини сплати приватним акціонерним товариством «Картонно-паперова компанія» за позивачку Єдиного внеску до Пенсійного фонду України у розмірі не меншому за мінімальний страховий внесок та, з урахуванням приписів частини п'ятої статті 242 КАС України, прийняти обґрунтоване та законне рішення.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року скасувати.
3. Адміністративну справу № 1.380.2019.003039 направити на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.
4. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М. Б. Гусак
Судді М. М. Гімон
Є. А. Усенко