29 липня 2020 року
м. Київ
справа № 520/5853/19
адміністративне провадження № К/9901/17970/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є., Желтобрюх І.Л., перевіривши касаційну скаргу Державної податкової служби України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28 січня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 9 червня 2020 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області, Державної податкової служби України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ФОП ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ГУ ДПС у Харківській області, ДПС України, в якому просив суд:
- визнати протиправними дії ДФС України та скасувати податкову консультацію ДФС України від 20 травня 2019 року №2252/6/99-99-13-02-03-15/ІПК.
- визнати протиправними дії ГУ ДФС у Харківській області та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 8 січня 2019 року №Ф - 2724 -51.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28 січня 2020 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 9 червня 2020 року, позов задоволено частково.
Скасовано податкову консультацію ДФС України від 20 травня 2019 року №2252/6/99-99-13-02-03-15/ІПК та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 8 січня 2019 року №Ф - 2724 -51.
Вирішуючи спір між сторонами, судами встановлено, що позивач є пенсіонером МВД з 1997 року, має стаж 26 років. В січні місяці 1998 року позивач отримав свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю і з того часу працює адвокатом в юридичній консультації Борівського району Харківської області.
7 вересня 2004 року позивач був зареєстрований як фізична особа - підприємець, отримав свідоцтво серії НОМЕР_1 . До 2012 року працював на загальній системі оподаткування, 1 січня 2012 року перейшов на спрощену систему оподаткування, отримавши свідоцтво платника єдиного податку серії НОМЕР_2 зі ставкою єдиного податку ІІ гр., вид діяльності 69.10 - діяльність у сфері права.
Позивач щороку подає декларацію платника єдиного податку, щомісячно сплачує єдиний податок по II гр. В декларації підтверджує, що займається діяльністю у сфері права (69.10). Ніякою іншою господарською діяльністю не займається, ніяких інших декларацій, звітів не здає.
29 листопада 2018 року засобами поштового зв'язку позивач отримав вимогу №Ф-2724-51 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 8190 грн станом на 31 жовтня 2018 року.
Не погодившись з такою вимогою позивач подав скаргу до ГУ ДФС у Харківській області 7 грудня 2018 року, в якій просив скасувати вимогу.
14 січня 2019 року позивач отримав повторну вимогу - про сплату боргу в сумі 10187,54 грн, за змістом якої за позивачем станом на 31 грудня 2018 року обліковується заборгованість в сумі 10187,54 грн.
Позивач звернувся до контролюючого органу з метою отримати роз'яснення щодо підстав направлення вимоги та нарахування заборгованості.
16 січня 2019 року ГУ ДФС у Харківській області було направлено позивачу лист-відповідь на скаргу, в якій відповідач, ГУ ДФС у Харківській області зазначив, що згідно з інформаційної системи «Податковий блок» ФОП ОСОБА_1 перебуває на обліку Борівської ДПІ Ізюмського управління ГУ ДФС у Харківській області (код інспекції 2014, район 2005) з 7 вересня 2004 року, застосовує спрощену систему оподаткування (платник 2 групи) з 1 січня 2012 року. Одночасно з цим згідно реєстраційних даних він є особою, яка займається незалежною професійною діяльністю-адвокат, дата встановлення ознаки в 1С «Податковий блок» - 25.09.2017. Таким чином, позивач є платником єдиного внеску відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Не погодившись з інформаційним листом ГУ ДФС у Харківській області, 10 квітня 2019 року позивач звернувся до ДФС України за наданням індивідуальної податкової консультації та просив роз'яснити, на яких підставах позивач, пенсіонер, на даний час адвокат, який є фізичною особою - підприємцем, є платником єдиного податку зі ставкою єдиного податку ІІ гр., вид діяльності 69.10 - діяльність у сфері права, зобов'язаний сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (ЄСВ) відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
22 травня 2019 року відповідачем, ДФС України, було надано позивачу індивідуальну податкову консультацію, в якій відповідач зазначив, що фізична особа, яка здійснює підприємницьку діяльність та одночасно провадить незалежну професійну діяльність, веде окремий облік доходів/витрат, отриманих/понесених від провадження незалежної професійної діяльності і підприємницької діяльності, та здійснює окремо розрахунки з бюджетом.
Відповідач також зазначив, що позивач зобов'язаний стати на облік в контролюючих органах як самозайнята особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, як платник податків і як платник єдиного внеску, якщо позивачу було видано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та посвідчення адвоката України.
Не погодившись з вказаною консультацією та вимогою про сплату боргу, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав.
Задовольняючи позовні вимоги суди виходили з того, що ОСОБА_1 не перебуває на обліку платника єдиного внеску як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, та відповідно не подає звітність як такий платник, тому податковим органом безпідставно внесено зміни до облікової картки платника єдиного внеску позивача шляхом внесення «ознаки незалежної професійної діяльності» та нараховано на цій підставі єдиний внесок.
21 липня 2020 року ДПС України звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою ті на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28 січня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 9 червня 2020 року.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою Суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у виключний випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Підставою касаційного оскарження у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадку, передбаченому пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
В обґрунтування вказаної підстави скаржник вказує, що в постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 9 червня 2020 року відсутні висновки Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.
Дослідивши наведені скаржником обґрунтування, суд вважає, що доводи про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах спростовуються таким.
2 вересня 2019 року Верховним Судом ухвалено постанову у зразковій справі №520/3939/19 (адміністративне провадження Пз/9901/10/19), у якій виходячи з аналізу Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Постанови Правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року №10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за №785/25562, якою затверджено Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування судом зроблено висновок, що у контролюючого органу відсутні повноваженння за власною ініціативою без наявності звітності платника єдиного внеску (особи, яка провадить незалежну професійну діяльність/фізичної особи-підприємця), в якій містяться відомості про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, вносити зміни (подавати інформацію до ПФУ щодо змін) до облікової картки платника єдиного внеску шляхом встановлення «ознаки незалежної професійної діяльності» та відповідно нараховувати єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску на місяць, визначеного Законом як граничний мінімальний внесок для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.
Крім того, в оскаржуваних рішеннях судами на виконання частини п'ятої статті 242 КАС України застосовані висновки Верховного Суду у справі №520/3939/19 з відповідним посиланням в мотивувальній частині рішення.
Отже, суди попередніх інстанцій, частково задовольняючи позов, правильно застосували норми права, з урахуванням висновків Верховного Суду щодо їх застосування, викладених у постанові Верховного Суду у справі №520/3939/19 від 2 вересня 2019 року.
Необхідність відступлення від цієї правової позиції скаржником не наведено, а судом не встановлено.
Згідно з частиною першою статті 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Таким чином, аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у частині першій статті 328 цього Кодексу, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Суд вважає, що доводи, наведені скаржником у касаційній скарзі, не є достатніми для відкриття касаційного провадження у справі. Висновки судів попередніх інстанцій відповідають висновкам Верховного Суду, постанови про відступлення від яких немає, і суд не вважає за необхідне відступити від таких у цій справі, у зв'язку з чим у відкритті касаційного провадження належить відмовити.
Керуючись статтями 328, 333, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Державної податкової служби України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28 січня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 9 червня 2020 року.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.В.Білоус
Судді Н.Є.Блажівська
І.Л.Желтобрюх