29 липня 2020 року
м. Київ
справа № 160/771/19
провадження № К/9901/21396/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Шарапи В.М., розглянувши у письмовому провадженні в касаційному порядку справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання неправомірним рішення та зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Добродняк І.Ю., Бишевської Н.А., Семененка Д.В. від 25 червня 2019 року,
Короткий зміст позовних вимог
1. У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № Я-6925/20 від 03 травня 2018 року про відмову їй у поновленні виплати пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області витребувати або відновити її пенсійну справу, перерахувати розмір та поновити виплату пенсії за віком з 07 жовтня 2009 року з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, як не працюючому пенсіонеру та дитині війни, з врахуванням всього стажу, зазначеного у трудовій книжці, заробітної плати для обчислення пенсії, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, з підвищенням та індексацією пенсії відповідно до статей 27, 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», доплатою до пенсії за понаднормативний стаж відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», здійснити осучаснення пенсії відповідно до пенсійної реформи України, починаючи з 01 жовтня 2017 року.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 березня 2019 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № Я-6925/20 від 03 травня 2018 року про відмову в поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області витребувати або відновити пенсійну справу, перерахувати розмір та поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 07 жовтня 2009 року з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, як не працюючому пенсіонеру та дитині війни, з врахуванням всього стажу, зазначеного у трудовій книжці, заробітної плати для обчислення пенсії, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, з підвищенням та індексацією пенсії відповідно до статей 27, 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», доплатою до пенсії за понаднормативний стаж відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», здійснити осучаснення пенсії відповідно до пенсійної реформи України, починаючи з 01 жовтня 2017 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести поновлення та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність з надбавкою як дитині війни, з врахуванням стажу, зазначеного у трудовій книжці, заробітної плати для обчислення пенсії, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, доплатою до пенсії за понаднормативний стаж відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» починаючи з дати звернення - з 03 травня 2018 року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
3. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2019 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 березня 2019 року скасовано.
Прийнято постанову про часткове задоволення позову.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №Я-6925/20 від 03 травня 2018 року про відмову в поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області витребувати або відновити пенсійну справу та поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 01 жовтня 2017 року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
4. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи постанову про часткове задоволення позову апеляційної інстанції виходив з того, що після прийняття та опублікування Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 і невідновлення виплати пенсії позивачу остання повинна була дізнатися про порушення свого права.
Наявність обов'язку в Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відновити позивачу виплату пенсії не позбавляло останню необхідності щодо захисту свого права та звернення до органів Пенсійного фонду України.
Також вказав на те, що оскільки представник позивача звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про поновлення виплати раніше призначеної пенсії у жовтні 2017 року, так саме з цього часу слід поновити позивачу виплату такої пенсії.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
5. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, звернулася із касаційною скаргою, в якій просить змінити його в частині строку, з якого має бути поновлена виплата пенсії.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6. Встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 .
По досягнення пенсійного віку позивачу було призначено пенсію за віком.
7. У квітні 2001 року ОСОБА_1 виїхала за кордон на постійне місце проживання до Ізраїлю, у зв'язку з чим виплату пенсії було припинено на підставі статей 49, 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
09 жовтня 2017 року ОСОБА_1 через свого представника звернулася до Кам'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області із заявою про перерахунок та поновлення виплати пенсії за віком, взяття на облік як пенсіонера.
Рішенням Кам'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області № 54 від 20 жовтня 2017 року в поновленні виплати пенсії було відмовлено з посиланням на пункт 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій № 22-1.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2018 року у справі № 208/6929/17, яка набрала законної сили, визнано протиправним та скасовано рішення Кам'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області № 54 від 20 жовтня 2017 року про відмову поновлення виплату пенсії за віком ОСОБА_1 та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути її заяву від 09 жовтня 2017 року та прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.
За результатом виконання постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2018 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято рішення про відмову у поновленні виплати раніше призначеної пенсії позивачу, оскільки за документами, наданими для поновлення виплати пенсії, не підтверджено її місце проживання (реєстрації) на території України.
Вважаючи, що вказаною відмовою порушено її право на пенсію, позивач звернулась до адміністративного суду з даним позовом.
13. В обґрунтування вимог касаційної скарги ОСОБА_1 вказує на те, що до спірних правовідносин не повинні застосовуватися строки звернення до суду, оскільки право має бути відновлене з часу прийняття Рішення Конституційного суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009. Вказує на статтю 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно якої невиплачена пенсія через вину пенсійного фонду виплачується без застосування строків. Також скаржником вказано на помилковість висновку суду про відмову в частині позовних вимог щодо складових пенсії при її поновленні та перерахунку.
14. У відзиві на касаційну скаргу Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, вказуючи на законність судового рішення апеляційного суду, у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 просить відмовити.
На думку відповідача, після прийняття та опублікування Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 і невідновлення виплати пенсії позивачу остання повинна була дізнатися про порушення свого права. При цьому, позивач не надала жодних доказів, які б підтверджували факт неможливості подачі позовної заяви до суду в шестимісячний строк з об'єктивних підстав.
Також вказує на обґрунтованість судового рішення в частині відмови у задоволенні позову, оскільки питання розміру пенсії, що підлягає виплаті позивачу, належить до компетенції пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає наступне.
15. Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
16. Статтею 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
17. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 цього Закону виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
18. Згідно зі статтею 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
19. Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
20. Як зазначено в пункті 3.3. цього Рішення, оспорюваними нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
21. У рішенні ЄСПЛ від 07 листопада 2013 року у справі «Пічкур проти України» (заява № 10441/06, пункти 41- 43, 52) Суд акцентував увагу на тому, що: якщо в Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства; хоча Перший протокол не включає в себе право на отримання будь-яких видів виплат з соціального страхування, якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 […]; сторони провадження не оскаржували того, що якби заявник продовжив проживати на території України, він і надалі б отримував пенсію; із цього випливає, що інтереси заявника належать до сфери застосування статті 1 Першого протоколу та права на майно, яке вона гарантує; Судом встановлено, що Уряд не надав ніякого обґрунтування позбавлення заявника його пенсії лише через те, що він проживав за кордоном; ані Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року не вказує на те, що національні органи наводили відповідні причини для виправдання відмінності у ставленні, на яку заявник скаржився, ані Уряд під час провадження в Суді не навів жодних таких обґрунтувань.
У пункті 53 цього рішення також наголошено, що Суд неодноразово повторював, що Конвенція є живим інструментом, який повинен тлумачитися «з огляду на умови сьогодення» (див. рішення ЄСПЛ від 25 квітня 1978 року у справі «Тайрер проти Сполученого Королівства» (№5856/72), а підвищення мобільності населення, більш високі рівні міжнародного співробітництва та інтеграції, а також розвиток банківського обслуговування та інформаційних технологій більше не виправдовують здебільшого технічних обмежень щодо осіб, які отримують соціальні виплати, проживаючи за кордоном, що могли вважатися розумними на початку 1950-х років.
22. У рішенні ЄСПЛ від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (пункт 70 цього рішення).
23. Відповідно до частин першої та другої статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
24. Згідно із частиною другою статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому статтею 46 цього Закону.
25. Водночас згідно з пунктом 2.8. Порядку № 22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
26. Орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2) (пункт 4.1 Порядку № 22-1).
27. Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (пункт 4.3 Порядку № 22-1).
28. Згідно із частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
29. Статтею 100 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
30. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 122 та 123 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції
31. Право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом.
32. Необхідно відрізняти пенсію за віком, яка призначається довічно, та пенсії, які можуть мати термін дії (наприклад, пенсія по інвалідності - на період встановлення інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника дітям померлого годувальника призначається до досягнення 18 річного віку, а тим, що навчаються у вищому навчальному закладі - до закінчення навчання, але не більше, ніж до досягнення 23 років).
33. З 07 жовтня 2009 року виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Із цього часу орган Пенсійного фонду має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
34. Пенсія за віком призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу та розміру заробітної плати, яку вона отримувала, та відповідно до відрахувань до спеціального фонду.
35. Пенсія за віком призначається особі один раз та виплачується державою протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Водночас пенсія стає «нарахованою» в момент призначення пенсії і залишається такою («нарахованою») до її чергової зміни.
36. У свою чергу, спеціальне законодавство у сфері соціального захисту, а саме стаття 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», визначає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
37. Аналіз зазначених положень статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.
38. Отже, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» гарантують всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.
39. Слід зазначити, що при первинному встановленні розміру пенсії орган Пенсійного фонду діє на підставі звернення громадянина із заявою про призначення йому пенсії. У випадках поновлення раніше призначеної пенсії органи Пенсійного фонду діють на підставі цієї ж заяви пенсіонера у строки, встановлені статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
40. При цьому законодавцем було чітко встановлено, що поновлення виплати пенсії проводиться протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
41. Водночас відповідно до пункту 3 резолютивної частини Рішення від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України (254к/96-ВР) положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.
42. Також слід звернути увагу на рішення ЄСПЛ від 07 листопада 2013 року у справі «Пічкур проти України» (заява № 10441/06), у якому було встановлено порушення Україною статті 14 у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
43. Проте сам факт прийняття Конституційним Судом України Рішення від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 та рішення ЄСПЛ у справі «Пічкур проти України» не забезпечує необхідної правової визначеності, яка є головною умовою дії «презумпції знання закону», тим більше коли мова йде про літню людину, яка проживає в іншій країні, тобто поза інформаційним полем України.
44. Саме з метою забезпечення правової визначеності Конституційний Суд України у своєму рішенні звернув увагу Верховної Ради України на необхідність внесення відповідних змін до законодавства, які до цього часу не були внесені.
45. Водночас відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвело до ситуації, за якої громадяни України були позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.
46. У справі, яка розглядається, відповідач не наводить жодних доказів того, що:
- відповідачем або іншими суб'єктами владних повноважень України розроблялися та були прийняті акти, спрямовані на врегулювання ситуації, яка виникла після винесення рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009;
- наявна вина позивачки у припиненні виплати пенсії;
- підстава, яка зумовила припинення пенсії, була правомірною (конституційною);
- існують положення закону, який зобов'язує позивачку вживати будь-які дії (подавати заяви, ініціювати позови до суду тощо) для поновлення виплати пенсії, виплата якої була їй припинена Пенсійним фондом України саме на підставі, яка в подальшому була визнана компетентним органом (Конституційним Судом України) неконституційною.
47. Встановлено, що позивач через свого представника звернулася до територіального органу Пенсійного фонду (вжила активні дії) з проханням поновити виплату пенсії, проте їй було відмовлено в такому поновленні.
48. Наведе свідчить про те, що така поведінка держави в особі її компетентних органів по відношенню до пенсіонерів, які є громадянами України та проживають за межами України, не відповідає принципу належного врядування, зміст якого розкритий у багатьох рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у рішенні від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України». Очевидно, що на виконання рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 державні органи, відповідальні за його виконання, не діяли вчасно та послідовно.
Невиконання державою покладених на неї обов'язків щодо соціального забезпечення та захисту громадян породжує масові звернення до суду з позовами про визнання неправомірними дій органів пенсійного фонду, що, серед іншого, підриває довіру громадян до належного виконання всіма суб'єктами владних повноважень своїх функції та до можливості отримати в старості з боку держави в обмін на свою трудову діяльність справедливий соціальний захист.
49. Зважаючи на те, що нарахування пенсії в повному обсязі («правильному» розмірі) покладається на відповідний територіальний орган Пенсійного фонду, непроведення відповідачем поновлення виплати пенсії позивачу після 07 жовтня 2009 року свідчить про те, що його бездіяльність призвела до триваючого порушення права позивача на отримання пенсійних виплат, яке було відновлено на підставі зазначеного Рішення Конституційного Суду України.
50. Отже, за таких обставин обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками.
51. Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності.
52. Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
53. Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.
54. Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи справу №815/1226/18 з подібними правовідносинами, у постанові від 20 травня 2020 року висловила позицію про те, що статті 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв'язку поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009. Зважаючи на те, що непроведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.
55. Такий висновок Великої Палати Верховного Суду є застосовним при розгляді подібних справ і щодо статей 122 та 123 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), які за змістом є аналогічними статтям 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).
Суд касаційної інстанції не бере до уваги посилання скаржника на помилковість висновків суду в частині відмови у задоволенні позову щодо складових пенсії при її поновленні та перерахунку, оскільки судом зроблений правильний висновок про те, що питання розміру пенсії належить до компетенції пенсійного органу при її поновленні, нарахуванні та виплаті відповідних сум. При цьому у разі незгоди з діями відповідача щодо розміру пенсії позивач не позбавлений права звернутися за захистом своїх прав до суду. Отже, вимоги позивача в частині врахування складових пенсії при її поновленні та нарахуванні є передчасними.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
56. Згідно з частиною 3 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4 - 7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Згідно із частинами першою та четвертою статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України суд змінює судове рішення у відповідній частині, якщо таке судове рішення переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Переглянувши судове рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів, вважає що при ухваленні оскаржуваного судового рішення в частині зобов'язання відповідача провести поновлення та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 01 жовтня 2017 року суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду апеляційної інстанції, у частині мотивів, з яких суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та викласти п'ятий абзац резолютивної частини постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2019 року в іншій редакції.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2019 року змінити, виклавши її мотивувальну частину щодо поновлення виплати пенсії в редакції цієї постанови.
Абзац п'ятий резолютивної частини постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2019 року змінити, виклавши його в такій редакції: «Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести ОСОБА_1 поновлення та виплату пенсії за віком з 07 жовтня 2009 року відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в пенсійній справі, з компенсацією втрати частини доходів».
4. В іншій частині постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2019 року залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.В. Коваленко
Судді: Я.О. Берназюк
В.М. Шарапа