Україна
Донецький окружний адміністративний суд
30 липня 2020 р. Справа№200/2403/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитрієва В.С., розглянувши в порядку загального позовного провадження (в письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління МВС України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язати вчинити певні дії,-
3 березня 2020 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління МВС України в Донецькій області в особі ліквідаційної комісії про:
- визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та не виплати грошового забезпечення за працю в режимі (таємність) та (цілком таємність) за період з липня 2015 року по 6 листопада 2015 року згідно розрахункових листів від 23 січня 2020 року №21 зі/лк;
- визнання протиправною бездіяльність щодо не нарахування та не виплати грошового забезпечення за безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції, а саме: з квітня 2014 року по лютий 2015 рік (включно), за квітень, червень 2015 року та вересень, листопад 2015 рік частково;
- визнати протиправним та внести зміни до Наказу №346 о/с від 6 листопада 2015 року про звільнення ОСОБА_1 зі служби в ОВС, включивши відомості про невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки за 2014 рік (з 1 січня 2014 року до 31грудня 2014 року) в кількості 35 календарних днів (діб);
- зобов'язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки за 2014 рік (з 1 січня 2014 року до 31 грудня 2014 року) за 35 календарних днів (діб);
- визнати протиправним та внести зміни до Наказу №346 о/с від 6 листопада 2015 року про звільнення ОСОБА_1 зі служби в ОВС, включивши відомості про невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки як учаснику УБД за 2015 рік в кількості 14 календарних днів (діб);
- зобов'язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки як учаснику УБД за 2015 рік за 14 календарних днів (діб);
- стягнення не виплаченої доплати за працю в режимі (таємність) та (цілком таємність) 15 % до посадового окладу грошового забезпечення за період часу з липня 2015 року по 6 листопада 2015 року згідно розрахункових листів від 23 січня 2020 року №21 зі/лк в сумі 504 грн.;
- стягнення не виплаченої доплати за безпосередню участь в антитерористичні операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції, а саме: з квітня 2014 року по лютий 2015 рік (включно), за квітень, червень 2015 року та вересень, листопад 2015 року частково на суму 42764 грн.;
- стягнення коштів за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 6 листопада 2015 року по день ухвалення рішення суду станом на 27 лютого 2020 року, виходячи з середнього заробітку за весь час затримки в сумі 559708,38 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є учасником бойових дій, з 2004 року по 06 листопада 2015 року проходив службу у Головному управлінні МВС України в Донецькій області, звільнений з ОВС у запас у зв'язку з переходом на службу до Головного управління Національної поліції в Донецькій області. Позивач вказав, що з відповідей відповідача на його звернення щодо надання документів, йому стало відомо про порушення його прав в частині не встановлення надбавки до посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень та невиплату такої надбавки, про невиплату компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 рік та про часткову виплату винагороди за безпосередню участь в АТО. ОСОБА_1 зазначив, що у лютому 2020 року він звернувся до відповідача із заявою про внесення змін до наказу про звільнення шляхом включення відомостей про невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки за 2014 рік та додаткової відпустки за 2014 рік як учаснику УБД у кількості 14 діб, нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки за 2014 рік та додаткової відпустки як учаснику УБД у кількості 14-діб, нарахування та виплату грошової компенсації за безпосередню участь в АТО та нарахування та виплату грошової компенсації за роботу в умовах режимних обмежень з липня 2015 року по листопад 2015 року (включно), проте відповідь на час звернення до суду, позивачем не отримана. Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення з ним остаточного розрахунку при звільненні та не здійснення передбачених чинним законодавством виплат, звернувся до суду з даним позовом.
Разом з позовними вимогами позивачем заявлено клопотання про зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення та про розгляд справи без участі позивача та його представника.
Відповідач позов не визнав, надав відзив на адміністративний позов за змістом якого просив відмовити у задоволення позовних вимог. Стосовно надбавки за роботу в умовах режимних обмежень вказав, що наявність доступу та допуску до державної таємниці не надає права працівнику органів внутрішніх справ на установлення надбавки за службу в умовах режимних обмежень, оскільки надбавка встановлюється саме за роботу в умовах режимних обмежень, позивачу така надбавка не установлювалася та не виплачувалася. При цьому відповідач вважає помилковим посилання позивача на розрахункові листки, оскільки з останніх убачається, що таку надбавку він отримував у Донецькому міському управління ГУМВС у Донецькій області, яке є окремою та самостійною юридичною особою. Стосовно компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій вказав, що додаткова відпустка, яка надається учасникам бойових дій та інвалідам війни, не належить до категорії щорічних і надається понад щорічні основну й додаткові відпустки, та у разі невикористання не переноситься на наступний календарний рік, не продовжується у разі хвороби працівника, не ділиться на частини й не замінюється грошовою компенсацією. Стосовно компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2014 рік відповідач вказав, що з 01 січня 2014 року по 28 жовтня 2014 року позивач проходив службу на посаді старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку Ворошиловського районного відділу Донецького міського управління ГУМВС України в Донецькій області та не перебував у трудових відносинах з ГУМВС в Донецькій області. Донецьке міське управління ГУМВС України в Донецькій області, є самостійною юридичною особою та самостійно здійснювало обов'язки, передбачені для роботодавця, в тому числі надання чергових відпусток, встановлення надбавок, виплати грошового забезпечення тощо. Отже, позивач мав можливість отримати чергову відпустку за 2014 рік, перебуваючи на посаді у структурі Донецького міськуправління. У зв'язку із захопленням незаконними збройними формуваннями так званої «ДНР» адміністративної будівлі Донецького міськуправління Головного управління МВС України в Донецькій області накази, видані до 14 липня 2014 року, залишилися на непідконтрольній українській владі території, особовий склад зазначених органів внутрішніх справ було передислоковано в інші міста області, через що документально підтвердити або спростувати факт перебування позивача у відпустці до жовтня 2014 року не є можливим. При цьому відповідач вказав, що з розрахункових листів з січня 2014 року по грудень 2014 року убачається, що у липні та у серпні 2014 року позивач отримав у Ворошиловському РВ Донецького МУ матеріальну допомогу, що свідчить про надання відпустки у цей період, оскільки матеріальна допомога надається виключно на підставі наказу про відпустку. Стосовно нарахування та виплати винагороди за участь в АТО зазначив, що спірні відносини врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2015 року № 24 «Про особливості виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу в особливий період та під час проведення антитерористичної операції», на виконання якої позивачу виплачено винагороду пропорційно дням такої безпосередньої участі, що підтверджується відповідною довідкою. Відповідач вважає, що відсутність норм права, що встановлюють обов'язок відповідача компенсувати дні невикористаної додаткової відпустки, чергової відпустки за 2014 рік, тощо повністю виключає вину, та, як наслідок, і матеріальну відповідальність, передбачену ст. 117 КЗпП України.
Ухвалою суду від 06 березня 2020 року вирішено відкрити провадження в адміністративній справі, справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначити підготовче засідання на 2 квітня 2019 року.
Ухвалою суду від 25 березня 2020 року клопотання Головного управління МВС України в Донецькій області про проведення підготовчого засідання у режимі відеоконференції у справі №200/2403/20-а повернуто заявникові без розгляду.
Ухвалою суду від 02 квітня 2020 року відкладено підготовче засідання, встановлено строк для подання відповіді на відзив та заперечень, запропоновано позивачу висловити думку стосовно клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, призначено підготовче засідання на 05 травня 2020 року.
Ухвалою суду від 05 травня 2020 року вирішено відмовити у задоволенні клопотання представника Головного управління МВС України в Донецькій області про зупинення провадження у справі № 200/2403/20-а.
Ухвалою суду від 05 травня 2020 року продовжено строк проведення підготовчого провадження на тридцять днів, відкладено підготовче засідання на 02 червня 2020 року.
Ухвалою суду від 20 травня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання позивача про проведення підготовчого засідання в режимі відео конференції.
Ухвалою суду від 02 червня 2020 року вирішено витребувати докази у відповідача та відкласти підготовче засідання до 30 червня 2020 року.
Ухвалою суду від 30 червня 2020 року вирішено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 28 липня 2020 року, відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції, запропоновано позивачу надати докази та витребувано у відповідача докази у справі.
У судове засідання 28 липня 2020 року сторони не з'явилися,про дату, час та місце засідання повідомлені належним чином.
На підставі частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у письмовому провадженні.
Згідно частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Приписами частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив на нього, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив службу в органах внутрішніх справ. Так, наказом Головного управління МВС України в Донецькій області № 378 о/с від 28 жовтня 2014 року капітана міліції ОСОБА_1 призначено старшим оперуповноваженим відділу розкриття майнових злочинів та незаконних заволодінь автотранспортом УКР Головного управління МВС в області, увільнивши його з посади старшого оперуповноваженого сектора карного розшуку Ворошиловського районного відділу Донецького міського управління (а.с. 84).
20 жовтня 2015 року позивачу надано статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_1 від 20 жовтня 2015 року та не є спірним між сторонами (а.с. 22).
Наказом Головного управління МВС в Донецькій області №346 о/с від 06листопада 2015 року капітана міліції ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ за пунктом 64 «з» (у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації) з 06 листопада 2015 року (а.с. 27). Наказом Головного управління МВС в Донецькій області №415 о/с від 06 листопада 2015 року, з метою виплати компенсації за кількість діб невикористаних чергових відпусток за фактично відпрацьований час у 2015 році, оголошено ОСОБА_1 - 5 діб (а.с. 31).
17 січня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про надання копій документів щодо виплат грошового забезпечення за період несення служби в ГУ МВС в Донецькій області (т. 1, а.с. 23).
Листом Головного управління МВС України в Донецькій області від 23 січня 2020 року №21/зі/лк позивача повідомлено, що у період служби у ГУ МВС в Донецькій області накази щодо встановлення надбавки за службу в умовах режимних обмежень не видавалися, відомості щодо наказів про виплату надбавки за роботу в умовах режимних обмежень до 28 жовтня 2014 року надати не є можливим, оскільки матеріальні носії інформації Ворошиловського РВ Донецького МУ до ГУМВС в Донецькій області не передавалися. При цьому вказано, що підтвердити або спростувати факт перебування у відпустках до липня 2014 року не є можливим у зв'язку із захопленням незаконними формуваннями адміністративної будівлі Головного управління МВС України в Донецькій області. Крім того повідомлено, що у період з 20 жовтня 2015 року до 06 листопада 2015 року додаткову відпустку, як учасник бойових дій, не використовував (а.с. 25-26).
13 лютого 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою про внесення змін до наказу про звільнення та нарахування та виплату компенсацій (а.с. 39).
Відповідь на вказану вище заяву відсутня в матеріалах справи.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не здійснення нарахування та виплати передбачених законодавством надбавок, компенсацій, доплат і відповідно затримки за час розрахунку таких виплат, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом за захистом своїх прав.
Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.
В силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
Статтею 19 Закону України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року №565-ХІІ (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 565) визначено, що форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності і компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати.
Відповідно до статті 18 Закону України «Про міліцію» порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частиною другої пункту 56 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114), особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.
Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що передбачене нею право на отримання грошової компенсації гарантується особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, виключно за щорічну відпустку, яку ними не використано в році звільнення.
Згідно матеріалів справи, ОСОБА_1 звільнений з ГУМВС України в Донецькій області у 2015 році, при цьому йому виплачено компенсацію за невикористану чергову відпустку за 2015 рік, що не заперечується позивачем та свідчить про дотримання відповідачем норм пункту 56 Положення.
Тлумачення наведеної норми Положення № 114 в контексті аналогічних спірних правовідносин неодноразово здійснювалось Верховним Судом.
Так, зокрема, у постановах від 14 листопада 2018 року (справа № 816/225015), від 16 травня 2019 року (справа № 825/100/15-а) Верховний Суд вказав, що аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що передбачене нею право на отримання грошової компенсації гарантується особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, виключно за відпустку, яку ними не використано в році звільнення.
Доводи позивача, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню загальні норми трудового законодавства, якими й передбачено виплату грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки, є безпідставними з огляду на таке.
Оскільки, питання виплати компенсації за невикористану чергову відпустку врегульоване спеціальним нормативно-правовим актом, який поширювався на позивача, тому до спірних правовідносин не повинні застосовуватися загальні приписи трудового законодавства, визначені КЗпП України.
У постановах від 15 березня 2019 року (справа № 814/2594/16), від 7 серпня 2019 року (справа № 820/5122/17), від 16 травня 2019 року (справа № 825/100/15-а) Верховний Суд зазначив, що при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному. При цьому можливе субсидіарне застосування загальних норм, тобто, в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю
Можливість субсидіарного застосування загальних правових норм до відносин публічної служби, як правило, закріплена у спеціальному законі, що регулює такий вид публічної служби. Подібна законодавча техніка спрямована на усунення прогалин у правовому регулюванні.
Питання виплати грошової компенсації за невикористану частину відпустки працівниками органів внутрішніх справ, які звільняються, врегульовані нормами Положення № 114, які є спеціальними за своєю правовою природою та підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Таким чином, оскільки ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ у 2015 році і йому виплачено грошову компенсацію за невикористану за цей рік чергову відпустку, суд доходить висновку про відсутність підстав для виплати позивачу компенсації за невикористану відпустку за 2014 рік.
Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2020 року по справі № 520/692/19, від 06 лютого 2020 року по справі № 818/1276/17, від 16 квітня 2020 року у справі №2а -5178/12/1470, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).
До того ж, суд зазначає, що позивач з 01 січня 2014 року по 28 жовтня 2014 року проходив службу на посаді старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку Ворошиловського районного відділу Донецького міського управління ГУМВС України в Донецькій області, в Головному управлінні МВС у Донецькій області - з 28 жовтня 2014 року по 06 листопада 2015 року, що підтверджується матеріалами справи та не є спірним між сторонами.
Тобто, позивач мав можливість використати чергову відпустку за 2014 рік у Донецькому міському управлінні ГУМВС України в Донецькій області. При цьому, в матеріалах справи відсутні докази не використання/використання позивачем щорічної відпустки за 2014 рік.
На підставі викладеного вище, суд дійшов висновку, що через відсутність норми закону, якою було б встановлено виплату компенсації за невикористані дні чергової відпустки за весь період служби в ОВС (а не за рік звільнення), позовні вимоги в частині внесення змін до наказу про звільнення, включивши відомості про невикористані дні чергової відпустки та виплати компенсації за невикористані дні такої відпустки задоволенню не підлягають.
Стосовно позовних вимог в частині грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 рік суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 49 Положення № 114 особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надаються відпустки: а) чергові; б) короткострокові; в) через хворобу; г) канікулярні; д) у зв'язку із закінченням навчальних закладів системи Міністерства внутрішніх справ; є) додаткові та соціальні (по вагітності, родах і догляду за дитиною), творчі, у зв'язку з навчанням.
Відповідно до пункту 61 Положення № 114 додаткові відпустки особам рядового і начальницького складу надаються відповідно до законодавства.
Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Норми статті 5 зазначеного Закону визначають, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час».
Учасникам бойових дій відповідно до положень цього Закону (статті 5, 6) надаються, зокрема, такі пільги: 12) використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Так, позивач має статус учасника бойових дій та право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, про що свідчить посвідчення серії НОМЕР_2 від 20 жовтня 2015 року та не є спірним між сторонами.
При цьому, під час проходження служби ОСОБА_1 додаткову відпустку учасника бойових дій за 2015 рік не використовував, грошову компенсацію не отримував, що сторонами не заперечується.
Відповідно до абзацу 2 пункту 56 Положення № 114 особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.
Згідно з частиною першою статті 24 Закону України «Про відпустки» № 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.
Таким чином, у разі звільнення працівника йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Слід зазначити, що в абзаці 2 пункту 56 Положення № 114 йдеться про «невикористану в році звільнення відпустку» без вказівки на її вид (основна чи додаткова), а тому підстав для звуженого тлумачення цієї норми не має.
Отже, аналізуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що в силу абзацу 2 пункту 56 Положення № 114 при звільненні з органів внутрішніх справ ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015 році додаткову відпустку, передбачену п. 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Таким чином, позовні вимоги в частині зобов'язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік підлягають задоволенню.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у справі №805/5111/15-а (провадження №К/9901/6929/18) від 04 квітня 2018 року, висновки якого суд ураховує при виборі та застосування норм права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).
Оскільки в наказі № 346 о/с від 06 листопада 2015 року про звільнення позивача зі служби з органів внутрішніх справ та в наказі №415 о/с від 06 листопада 2015 року про оголошення кількість діб невикористаних чергових відпусток, не вказано кількість діб невикористаної додаткової відпустки, станом на дату звільнення, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язання відповідача внести зміни до наказу №415 о/с від 06 листопада 2015 року (яким визначено кількість діб невикористаних відпусток), шляхом включення відомостей про невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік в кількості 14 календарних днів (діб).
Стосовно позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та не виплати грошового забезпечення за працю в режимі (таємність) та (цілком таємність) за період з липня 2015 року по 6 листопада 2015 року та стягнення не виплаченої доплати за роботу в умовах режимних обмежень суд зазначає наступне.
Суспільні відносини, пов'язані з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречуванням, розсекречуванням її матеріальних носіїв та охороною державної таємниці з метою захисту національної безпеки України регулює Закон України від 21 січня 1994 року № 3855-ХІІ “Про державну таємницю” (далі - Закон № 3855-ХІІ).
Відповідно до частини другої статті 22 Закону № 3855-ХІІ допуск до державної таємниці із ступенями секретності “особливої важливості”, “цілком таємно” та “таємно” надається дієздатним громадянам України віком від 18 років, які потребують його за умовами своєї службової, виробничої, наукової чи науково-дослідної діяльності або навчання, наказом чи письмовим розпорядженням керівника органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи або організації, де працює, перебуває на службі чи навчається громадянин.
Згідно частини четвертої статті 22 Закону № 3855-ХІІ допуск до державної таємниці керівникові органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації надається наказом чи письмовим розпорядженням посадової особи, що призначає його на посаду, а у разі, коли орган державної влади, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація не підпорядкована іншому органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємству, установі, організації або не належить до сфери їх управління, допуск до державної таємниці надається зазначеному керівникові наказом чи письмовим розпорядженням керівника органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, яка є замовником робіт, пов'язаних з державною таємницею. Керівникам центральних органів виконавчої влади, які призначаються на посаду Кабінетом Міністрів України, до державної таємниці надається розпорядженням Кабінету Міністрів України.
Відповідно до частини сьомої статті 22 Закону № 3855-ХІІ надання допуску передбачає: визначення необхідності роботи громадянина із секретною інформацією; перевірку громадянина у зв'язку з допуском до державної таємниці; взяття громадянином на себе письмового зобов'язання щодо збереження державної таємниці, яка буде йому довірена; одержання у письмовій формі згоди громадянина на передбачені законом обмеження прав у зв'язку з його допуском до державної таємниці; ознайомлення громадянина з мірою відповідальності за порушення законодавства про державну таємницю.
Відповідно до статті 30 Закону № 3855-ХІІ у разі коли за умовами своєї професійної діяльності громадянин постійно працює з відомостями, що становлять державну таємницю, йому повинна надаватися відповідна компенсація за роботу в умовах режимних обмежень, види, розміри та порядок надання якої встановлюються Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначених вимог закону Кабінет Міністрів України постановою від 15 червня 1994 року № 414 затвердив Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв'язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року № 414 (далі - Положення).
У пункті 1 Положення зазначено, що воно визначає види, розміри і порядок надання компенсації працівникам органів законодавчої, виконавчої та судової влади, органів прокуратури, інших органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, які за умовами своєї професійної діяльності постійно працюють з відомостями, що становлять державну таємницю (далі - особи, які працюють в умовах режимних обмежень).
Згідно пункту 2 Положення особам, які працюють в умовах режимних обмежень, установлюється надбавка до посадових окладів (тарифних ставок) залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності “особливої важливості”, - 20 відсотків; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності “цілком таємно”, - 15 відсотків; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності “таємно”, - 10 відсотків.
Пунктом 5 Положення встановлено, що такими, що постійно працюють з відомостями, що становлять державну таємницю, вважаються особи, які за своїми функціональними обов'язками або на час виконання робіт згідно з укладеними договорами займаються розробленням, виготовленням, обліком, зберіганням, використанням документів, виробів та інших матеріальних носіїв державної таємниці, приймають рішення з цих питань або здійснюють постійний контроль за станом захисту державної таємниці.
Згідно пункту 6 Положення персональний склад осіб, які працюють в умовах режимних обмежень, та розмір надбавки визначаються керівником відповідного органу законодавчої, виконавчої та судової влади, органу прокуратури, інших органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, де працюють ці особи.
Надбавка до посадових окладів (тарифних ставок) виплачується лише за наявності дозволу на провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, наданого відповідно до законодавства про державну таємницю.
Умови, за яких державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації можуть отримати дозвіл на провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, встановлено у статті 20 Закону № 3855-ХІІ.
Надбавка за службу в умовах режимних обмежень установлюється особам рядового і начальницького складу за займаною посадою наказом про особовий склад на підставі мотивованих рапортів керівників структурних підрозділів, погоджених з режимно-секретним підрозділом, що відповідає вимогам Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року № 499.
Аналізуючи, зазначені вище положення законодавства, суд дійшов висновку, що надання допуску до державної таємниці, передбачає визначення необхідності роботи громадянина із секретною інформацією. Зокрема, така необхідність виникає, якщо виконання службових/посадових обов'язків вимагає доступу до державної таємниці. Робота в умовах режимних обмежень покладає на особу, якій у встановленому порядку надано допуск до державної таємниці встановленої форми, певні зобов'язання та обмеження. Якщо така робота зумовлена виконанням професійних обов'язків (зокрема за відповідною посадою у державному органі), це означає, що в умовах режимних обмежень особа працює постійно, у зв'язку з чим у неї відповідно до статті 30 Закону № 3855-ХІІ виникає право на отримання компенсації.
Виплата надбавки у відповідному розмірі до посадового окладу особі, яка працює в умовах режимних обмежень, здійснюється на підставі наказу керівника відповідного органу, у якому особа працює/проходить службу. Водночас умови, за яких особа має право на отримання такої надбавки, а також її розмір визначають Закон № 3855-ХІІ та прийняте урядом на його виконання Положення.
На підставі викладено вище, суд дійшов висновку, що положення статті 30 Закону № 3855-ХІІ, пунктів 2, 5 Положення слід розуміти так, що необхідною умовою отримання компенсації у зв'язку з виконанням робіт, які передбачають доступ до державної таємниці, є наявність в особи допуску до державної таємниці (на підставі якого надається доступ до державної таємниці), а також виконання робіт/завдань та/або посадових обов'язків, які вимагають доступу до державної таємниці чи з огляду на поставлені завдання передбачають виникнення необхідності у такому доступі.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі 296/6615/17, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).
Так, згідно матеріалів справи, наказом Головного управління МВС в Донецькій області від 23 липня 2015 року №228 о/с, капітанові міліції Григорцю Р.С., старшому оперуповноваженому відділу УКР ГУМВС в області, надано доступ до секретної інформації із ступенями секретності “цілком таємно” і “таємно”. Наказом Головного управління МВС в Донецькій області від 06 листопада 2015 року №409 о/с ОСОБА_1 припинено доступ до секретної інформації у зв'язку із звільненням.
Накази про встановлення надбавки у період з 23 липня 2015 року по 06 листопада 2015 року відповідачем не приймалися, нарахування та виплата надбавки не здійснювалася.
При цьому, в матеріалах справи відсутні докази, що у період з 23 липня 2015 року до дня звільнення позивач виконував роботу з відомостями та їх носіями, які становлять державну таємницю.
Так, на виконання ухвали суду від 02 червня 2020 року відповідачем надано пояснення щодо неможливості надання документів, визначених ухвалою у зв'язку з їх фактичною відсутністю. Як убачається з листа від 19 червня 2020 року №4320/14-1/2020 інформація, посадові інструкції, тощо щодо обсягу функціональних обов'язків, в частині що стосується виконання робіт (завдань), що пов'язані з доступом до документів та інших носіїв інформації, що становить державну таємницю, стосовно ОСОБА_1 , відповідно до актів про відібрання на знищення і знищення МНІ з грифом обмеження доступу УКР ГУМВС України в Донецькій області та актів передачі-приймання МНІ з грифом обмеження доступу УКР ГУМВС України в Донецькі області посадові інструкції, функціональні обов'язки, тощо працівників УКР ГУМВС України в Донецькій області не обліковуються (а.с 145).
Ухвалою суду від 30 червня 2020 року було запропоновано позивачу надати докази виконання роботи/завдання, що пов'язані з доступом до документів, інших матеріальних носіїв інформації, що становить державну таємницю у період з липня 2015 року по листопад 2015 року, проте будь-які докази позивачем не надані.
З урахуванням наданих сторонами по справі документів та відповідних письмових пояснень, суд дійшов висновку, що через відсутність підтвердження виконання ОСОБА_1 робіт/завдань з відомостями, що становлять державну таємницю, відсутність посадових обов'язків оперуповноваженого відділу розкриття майнових злочинів та незаконних заволодінь автотранспортом управління карного розшуку ГУМВС України в Донецькій області, які вимагають доступу до державної таємниці, відсутні підстави для покладення на відповідача обов'язку здійснити позивачу нарахування та виплату надбавки за роботу в умовах режимних обмежень за вказаний період.
Стосовно позовних вимог в частині нарахування та виплати винагороди за участь в АТО, суд зазначає наступне.
Законом України від 20 березня 2003 року № 638-VI «Про боротьбу з тероризмом» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 638-VI) встановлено, що антитерористична операція - комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності.
Відповідно до статті 4 зазначеного Закону, суб'єктами, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом у межах своєї компетенції, є, зокрема, Міністерство внутрішніх справ України.
Згідно з частиною 2статті 5 Закону № 638-VIМіністерство внутрішніх справ України здійснює боротьбу з тероризмом шляхом запобігання, виявлення та припинення злочинів, вчинених з терористичною метою, розслідування яких віднесене законодавством України до компетенції органів внутрішніх справ; надає Антитерористичному центру при Службі безпеки України необхідні сили і засоби; забезпечує їх ефективне використання під час проведення антитерористичних операцій.
За статтею 13 Закону Закон № 638-VI, при проведенні антитерористичної операції використовуються сили і засоби (особовий склад, спеціалісти, зброя, спеціальні і транспортні засоби, засоби зв'язку, інші матеріально-технічні засоби) суб'єктів боротьби з тероризмом, а також підприємств, установ, організацій, які залучаються до участі в антитерористичній операції, в порядку, визначеному згідно Положенням, зазначеним у частині другій статті 12 цього Закону. Покриття витрат та відшкодування збитків, що виникли у зв'язку із проведенням антитерористичної операції, здійснюються згідно з законодавством.
За рішенням керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України або особи, яка його заміщує, першого заступника чи заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, погодженим із керівництвом відповідних суб'єктів боротьби з тероризмом, до широкомасштабних, складних антитерористичних операцій у районі їх проведення залучаються та використовуються сили та засоби (особовий склад та спеціалісти окремих підрозділів, військових частин, зброя, бойова техніка, спеціальні і транспортні засоби, засоби зв'язку, інші матеріально-технічні засоби) Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції, Національної гвардії України, Збройних Сил України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону, та органів охорони державного кордону, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, Управління державної охорони України.
Працівники правоохоронних органів, військовослужбовці та інші особи, які залучаються до антитерористичної операції, на час її проведення підпорядковуються керівнику оперативного штабу.
Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України №158 від 04 червня 2014 року «Про перерозподіл деяких видатків державного бюджету, передбачених Міністерству фінансів на 2014 рік, та виділення коштів з резервного фонду державного бюджету»(що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що за безпосередню участь в антитерористичних операціях, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбиття збройного нападу на об'єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільнення цих об'єктів у разі захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою військовослужбовцям, у тому числі строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, резервістам та працівникам (невійськовослужбовцям) льотного, льотно-підйомного, інженерно-технічного складу авіації Національної гвардії і Державної прикордонної служби, водіям автотранспортних засобів Національної гвардії і Державної прикордонної служби починаючи з 01 травня 2014 року виплачується винагорода в розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення та заробітної плати, але не менш ніж 3000 гривень, у розрахунку на місяць.
На виконання наведеної постанови Міністерством внутрішніх справ України видано наказ № 719 від 23 липня 2014 року, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 8 серпня 2014 року за № 939/25716 «Про виплату винагороди військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, резервістам та працівникам (невійськовослужбовцям), льотного, льотно-підйомного, інженерно-технічного складу авіації та водіям автотранспортних засобів Національної гвардії України».
За п.1 Наказу, виплачувати військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, резервістам та працівникам (невійськовослужбовцям) льотного, льотно-підйомного, інженерно-технічного складу авіації та водіям автотранспортних засобів Національної гвардії України за безпосередню участь в антитерористичних операціях, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбиття збройного нападу на об'єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільнення цих об'єктів у разі захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою, починаючи з 01 травня 2014 року, винагороду в розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення, але не менш ніж 3000 гривень у розрахунку на місяць.
Обчислення цієї винагороди здійснюється з розрахунку місячного грошового забезпечення або заробітної плати (у тому числі з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди) за займаною особою вказаних вище категорій штатною посадою (останньою займаною штатною посадою) на час участі в зазначених операціях і заходах.
У п.2 цього наказу визначено, що винагороду виплачувати за час, обрахований із дня фактичного початку участі в операціях і заходах, зазначених у пункті 1 цього наказу, до дня завершення такої участі, в поточному місяці за минулий на підставі наказів командирів (начальників) органів військового управління (військових частин, закладів, установ, організацій) (командирам (начальникам) - наказів вищих командирів (начальників)), начальників органів внутрішніх справ.
У відповідності до пункту 1постанови Кабінету Міністрів України «Про особливості виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу в особливий період та під час проведення антитерористичних операцій» від 31 січня 2015 року № 24(далі - Постанова № 24), в особливий період або під час проведення антитерористичної операції військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань, правоохоронних органів, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду виплачується винагорода у відсотках місячного грошового забезпечення. Розмір винагороди визначається виходячи з розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних додаткових видів місячного грошового забезпечення постійного характеру, премії та повинен становити не менш як 3000 гривень на місяць. У разі коли військовослужбовець, особа рядового або начальницького складу, що брали безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду менше одного календарного місяця, розмір винагороди визначається пропорційно дням участі виходячи з її розміру, що становить не менш як 3000 гривень. Винагорода військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу виплачується також під час безперервного перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я після отриманих під час безпосередньої участі у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду поранень (контузії, травми, каліцтва).
Згідно з пунктом 2 Постанови № 24 військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та резервістам виплачуються додаткові винагороди за виконання окремих завдань під час безпосередньої участі у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду.
Пунктом 3 Постанови №24 затверджено розмір винагороди військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду згідно з додатком 1, розмір додаткових винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та резервістам за виконання окремих завдань під час безпосередньої участі у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду згідно з додатком 2.
Відповідно до пункту 6 Постанови № 24 визнано таким, що втратив чинність, пункт 2постанови Кабінету Міністрів України «Про перерозподіл деяких видатків державного бюджету, передбачених Міністерству фінансів на 2014 рік, та виділення коштів з резервного фонду державного бюджету» від 4 червня 2014 року № 158(Офіційний вісник України, 2014 року, № 46, стаття 1211) у частині виплати військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу винагороди в розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення, але не менш як 3000 гривень, у розрахунку на місяць.
Наказом Міністерства оборони України «Про особливості виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу в особливий період та під час проведення антитерористичних операцій» від 02 лютого 2015 року № 49, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 лютого 2015 року за №135/26580, затверджено Порядок та умови виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та резервістам, механізм підтвердження виконання окремих завдань під час безпосередньої участі у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду (далі - Порядок № 49).
Пунктом 4 розділу І Порядку № 49 встановлено, що виплата винагород та додаткових винагород здійснюється військовослужбовцям за місцем проходження служби на підставі наказів командирів (начальників) органів військового управління (військових частин, закладів, установ, організацій), керівництва військових формувань та органів державної влади. Командирам (начальникам) військових частин (закладів, установ, організацій) - наказами вищих командирів (начальників, керівників).
Згідно з пунктом 6 розділу 1 Порядку № 49 виплата винагород військовослужбовцям здійснюється за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи АТО, інших заходах в умовах особливого періоду, визначених додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України «Про особливості виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу в особливий період та під час проведення антитерористичних операцій» від 31 січня 2015 року № 24.
Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Порядку №49, військовослужбовцям (крім резервістів) у період мобілізації (у тому числі часткової) або з моменту введення воєнного стану та до дати завершення демобілізації або закінчення (скасування) воєнного стану, у період проведення АТО за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи АТО, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбитті збройного нападу на об'єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільненні таких об'єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою виплачується винагорода у розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення.
Пункт 2 розділу ІІ Порядку №49 визначено, що розмір винагороди визначається, виходячи з розміру посадового окладу (у тому числі посадового окладу за посадою, до тимчасового виконання обов'язків (завдань) за якою допущено військовослужбовця), окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних додаткових видів місячного грошового забезпечення постійного характеру, премії, та повинен становити не менш як 3000 гривень на місяць. У разі участі у воєнних конфліктах чи АТО, інших заходах в умовах особливого періоду менше одного календарного місяця розмір винагороди визначається пропорційно дням участі, виходячи з її розміру, що становить не менш як 3000 гривень.
Пункт 3 розділу ІІ Порядку №49 передбачає, що винагорода виплачується за час, обрахований з дня фактичного початку участі військовослужбовців (крім резервістів) у заходах, зазначених у пункті 1 цього розділу, до дня завершення такої участі, про що зазначається у відповідних наказах командирів (штабу АТО).
Відповідно до пункту 5 розділу ІІ Порядку № 49, військовослужбовці вважаються такими, що беруть безпосередню участь в АТО, у разі одночасного дотримання таких умов: залучені до проведення АТО; перебувають у підпорядкуванні (виконують завдання) керівництва штабу АТО (крім військовослужбовців військових прокуратур та розвідувальних органів України); перебувають у районі проведення АТО.
За пунктом 7 розділу ІІ Порядку №49, безпосередня участь у відбитті збройного нападу на об'єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільненні таких об'єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою підтверджується: журналом бойових дій (журналом ведення оперативної обстановки); бойовим донесенням (підсумковим, терміновим та позатерміновим), рапортом керівника підрозділу, який виконував завдання.
Крім того, підтвердними документами є: бойовий наказ командира військової частини для виконання поставлених завдань охорони об'єктів (несення служби на блокпостах, звільнення об'єктів, які захоплені, тощо), письмовий наказ командира військової частини, який виконував завдання; запис у книзі прикордонної служби підрозділу охорони державного кордону про виконання завдань прикордонними нарядами щодо відбиття збройного нападу на об'єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільнення таких об'єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою; постова відомість під час охорони об'єкта (блокпоста, базового табору, складу ракетно-артилерійського озброєння, польового парку тощо), де визначені особовий склад, який залучається до охорони, час, місце, порядок виконання завдань, книга служби нарядів та подій, що відбувалися.
Пунктами 1, 3, 4 Наказу Міністерства внутрішніх справ України від 03 лютого 2015 року №123 «Про деякі питання відрядження до зони АТО», передбачено, зокрема, начальникам головних управлінь, управлінь МВС України в областях, місті Києві, на залізницях, ДНДЕКЦ, ДДАІ, ДНДІ, ректорам вищих навчальних закладів, керівникам структурних підрозділів апарату МВС та підпорядкованих підрозділів під час підготовки наказів про відрядження до зони проведення антитерористичних операцій чітко визначати перелік завдань відповідно до зазначеного вище Закону, що покладаються на відряджену особу або відряджаються на підконтрольну Україні територію для виконання завдань відповідно до покладених на особу функціональних обов'язків
Начальникам головних управлінь, управлінь МВС України в областях, місті Києві, на залізницях, ДНДЕКЦ, ДДАІ, ДНДІ, ректорам вищих навчальних закладів, керівникам структурних підрозділів апарату МВС та підпорядкованих підрозділів до 05 числа надавати до ДФЗБО МВС списик осіб, що безпосередньо беруть участь у проведенні антитерористичних операцій.
Департаменту фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку МВС визначено забезпечити нарахування грошової винагороди особам рядового і начальницького складу апарату Міністерства, головних управлінь, управлінь МВС України в областях, місті Києві, на залізницях, ДНДЕКЦ, ДДАІ, ДНДІ, ректорам вищих навчальних закладів та підпорядкованих МВС відповідно до наданих списків; виплату грошової винагороди здійснювати за наказами міністра внутрішніх справ або особи, яка його заміщує, начальників головних управлінь, управлінь МВС України в областях, місті Києві, на залізницях, ректорів вищих навчальних закладів на підставі вмотивованих рапортів керівників підрозділів, погоджених керівником або заступником керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, із зазначенням конкретних місць несення служби (населений пункт, блокпост) та бойових зіткнень.
Аналізуючи вищезазначені положення нормативно-правових актів суд дійшов висновку, що винагорода за безпосередню участь в АТО виплачується не за весь час залучення особи до складу сил та засобів АТО, а тільки за час фактичної участі цієї особи у відповідних заходах. Так, зарахування особи до списку осіб, що безпосередньо беруть участь у проведенні антитерористичних операцій, здійснюється на підставі відповідних наказів командирів (штабу АТО), в яких зазначається про дату початку такої участі осіб та дату фактичного завершення такої участі. В подальшому, на підставі вмотивованого рапорту керівника структурного підрозділу, де проходить службу особа, органом видається відповідний наказ, який, в свою чергу, є підставою для нарахування грошової винагороди особам рядового і начальницького складу, призначеної за безпосередню участь у проведенні АТО.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі №805/2723/17-а, від 29 травня 2020 року у справі №360/2138/19, від 21 травня 2020 року у справі № 812/1853/17, від 24 квітня 2020 року у справі №812/1511/17, від 20 березня 2020 року у справі №360/3264/18, від 24 січня 2020 року у справі №812/1487/17, від 22.08.2019 у справі № 360/412/19, від 31.07.2019 у справі № 812/1962/17, від 30.01.2019 у справі №805/4523/16-а, від 02 липня 2019 року у справі № 805/1189/16-а, від 03 серпня 2018 року у справі №805/1751/15-а, від 14 березня 2018 року у справі № 812/787/16.
Матеріали справи містять накази першого керівника Антитерористичного Центру при Службі безпеки України (по стройовій частині) від 02 лютого 2015 року № 33, від 13 грудня 2015 року № 347, від 14 грудня 2015 року № 348 та довідки ГУ МВС в Донецькій області від 06 липня 2015 року № 4847/26, які видані на підставі вищезазначених наказів АТЦ при СБУ (а.с. 44 -47).
Як зазначив відповідач, ОСОБА_1 був призначений на посаду до ГУМВС України в Донецькій області лише з 28 жовтня 2014 року та йому виплачувався даний вид винагороди пропорційно часу участі в Заходах, що підтверджується довідкою №19 зі/лк від 23 січня 2020 року.
Так, довідкою №19 зі/лк від 23 січня 2020 року підтверджується нарахування та виплата винагороди за безпосередню участь в АТО :
в березні 2015 року в сумі 12696 грн.: в сумі 6606,75 грн. за 31 добу за грудень 2014 року (Наказ ГУМВС України в Донецькій області від 19 березня 2015 року №590), в сумі 6089,25 грн. за 31 добу за січень 2015 року (наказ ГУМВС України в Донецькій області від 19 березня 2015 року №589);
в травні 2015 року в сумі 11678 грн.: в сумі 5865 грн. за 28 діб за лютий 2015 року (наказ ГУМВС України в Донецькій області від 02 квітня 2015 року № 738), в сумі 5813,25 грн. за 31 добу за березень 2015 року (наказ ГУМВС України в Донецькій області від 02 квітня 2015 року №739);
в липня 2015 року в сумі 11541 грн.: в сумі 5779 грн. за 30 діб за квітень 2015 року (наказ ГУМВС України в Донецькій області від 06 липня 2015 року №1495), в сумі 5762 грн. за 31 добу за травень 2015 року (наказ ГУМВС України в Донецькій області від 06 липня 2015 року №1496);
в серпня 2015 року в сумі 5624 грн. за 30 діб за червень 2015 року (наказ ГУМВС України в Донецькій області від 18 серпня 2015 року №1786);
в вересні 2015 року в сумі 11178 грн.: в сумі 5589 грн. за 31 добу за липень 2015 року (наказ ГУМВС України в Донецькій області від 16 вересня 2015 року №2013), в сумі 5589 грн. за 31 добу за серпень 2015 року (наказ ГУМВС України в Донецькій області від 16 вересня 2015 року №2014);
в листопаді 2015 року в сумі 7759 грн.: в сумі 1118 грн. за 6 діб за вересень 2015 року (наказ ГУМВС України в Донецькій області від 06 листопада 2015 року №2456), в сумі 6641 грн. за 31 добу за жовтень 2015 року (наказ ГУМВС України в Донецькій області від 06 липня 2015 року №2457);
в грудні 2015 року в сумі 1118 грн. за 6 діб за період з 01 листопада 2015 року по 06 листопада 2015 року (наказ ГУМВС України в Донецькій області від 06 липня 2015 року №2434).
Тобто, матеріали справи містять підтвердження нарахування та сплати ОСОБА_1 винагороду за безпосередню участь в АТО, згідно відповідних наказів Головного управління МВС України в Донецькій області.
При цьому, матеріали справи не містять документального підтвердження та будь-яких інших доказів участі позивача у заходах, зазначених у п.1 додатку № 1 до Постанови КМУ від 31 січня 2015 року № 24, за які передбачено виплату винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції в іншій період.
Враховуючи відсутність інших доказів в підтвердження доводів позивача про постійну безпосередню участь позивача в антитерористичній операції в період з квітня 2014 року по листопад 2015 року, а також беручи до уваги те, що виконання службових обов'язків в містах, які відносяться до зони проведення АТО, не свідчить про виконання позивачем конкретних завдань, пов'язаних з його безпосередньою участю в проведенні АТО, суд дійшов висновку про необхідність відмови позивачу в задоволенні позовних вимог в цій частині.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 805/4523/16-а, від 10 травня 2019 року у справі №805/416/16-а, від 20 грудня 2019 року у справі №360/3453/19, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).
Стосовно позовних вимог в частині стягнення коштів за час затримки розрахунку при звільненні.
Статтею 43 Конституції України проголошено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
При розгляді даної справи суд враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24 жовтня 2011 року у справі № 6-39цс11, а тому для визначення розміру середнього заробітку при звільненні мають враховуватись такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Як встановлено судом, при звільненні зі служби в органах внутрішніх справ позивачу не було виплачено грошову компенсацію, як учаснику бойових дій за 2015 рік.
При цьому, для проведення розрахунків належної до стягнення суми суд має встановити розмір недоплаченої суми та визначити істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника. Водночас, в матеріалах справи відсутні розрахунки суми компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.
Суд зазначає, що після набранням даним рішенням законної сили та його виконання відповідачем, позивач не позбавлений права звернутись з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
За таких обставин, суд приходить висновку, що позовні вимоги в цій частині наразі є передчасними, тому не підлягають задоволенню.
З огляду на викладене вище, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління МВС України в Донецькій області є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Аналізуючи вищенаведене суд дійшов висновку, що за вищенаведеною нормою зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов'язком судом. Враховуючи характер спірних правовідносин та склад учасників адміністративної справи, суд вважає, що відсутні підстави для зобов'язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення у справі.
Керуючись положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління МВС України в Донецькій області в частині не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015 рік.
Зобов'язати Головне управління МВС України в Донецькій області унести доповнення до наказу Головного управління МВС України в Донецькій області від 06 листопада 2015 року № 415 о/с в частині оголошення кількості діб невикористаних відпусток капітану міліції ОСОБА_1 , зазначивши кількість днів невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій у кількості 14 діб за 2015 рік.
Зобов'язати Головне управління МВС України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, у кількості 14 календарних днів (діб) за 2015 рік.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до пункту 3 розділу VІ «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя В.С. Дмитрієв