30 липня 2020 р.Справа №160/8601/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рищенка А.Ю., розглянувши в м. Дніпрі заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі № 160/8601/20 за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань, Виконуючого обов'язки Директора Державного бюро розслідувань Соколова Олександра Володимировича про визнання дій неправомірними, скасування наказу та попередження, -
27.07.2020 ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Державного бюро розслідувань, Виконуючого обов'язки Директора Державного бюро розслідувань Соколова Олександра Володимировича про визнання дій неправомірними, скасування наказу та попередження.
28.07.2020 на адресу суду від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якій заявник просить: до вирішення адміністративного спору по суті зупинити дію Наказу Державного бюро розслідувань № 336 "Про попередження працівників" від 14.07.2020 року; до вирішення адміністративного спору по суті заборонити керівнику Державного бюро розслідувань приймати рішення, зокрема, шляхом видання наказів, розпоряджень та інших формах, про звільнення ОСОБА_1 на підставі "Попередження про наступне вивільнення" від 16.07.2020 року № 10-13-01-15467; до вирішення адміністративного спору по суті зупинити проведення оголошеного 17.07.2020 року конкурсу на посаду заступника директора територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, до розгляду справи по суті; до вирішення адміністративного спору по суті заборонити оголошувати нові конкурси на посаду заступника директора територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі.
Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що невжиття заходів забезпечення позову істотно ускладнить та унеможливить виконання рішення суду та ефективний захист і поновлення порушених прав та інтересів позивача ОСОБА_1 , за захистом яких він звернувся до суду. При цьому, зазначено, що наказ ДБР від 14.07.2020 № 336 "Про попередження працівників" та "Попередження про наступне вивільнення" від 16.07.2020 № 10-13-01-15467, видані та підписані виконуючим обов'язки Директора Державного бюро розслідувань Соколовим О.В., є очевидно протиправними та безумовно грубо порушують права, свободи та інтереси позивача ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 1 ст. 154 КАС України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Вирішуючи заяву по суті, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 150 КАС України передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Частина 1 статті 151 КАС України визначає види забезпечення позову, згідно з якою позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
На підставі ч. 2 ст. 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Із системного аналізу вимог наведених норм випливає, що забезпечення позову - це заходи адміністративного процесуального припинення дій, які можуть утруднити виконання майбутнього рішення суду чи зробити його виконання неможливим. Вони повинні гарантувати можливість реалізації позовних вимог у разі задоволення позову.
Значення цього інституту адміністративного процесуального права в тому, що ним захищаються законні інтереси (права) позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли неприйняття заходів може призвести до невиконання судового рішення. Забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін.
Згідно з роз'ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року № 9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
У пункті 17 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" № 2 від 06.03.2008 року надано роз'яснення, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування обставин, які б свідчили про наявність зазначених вище підстав для забезпечення позову.
Згідно з Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятими Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
Зазначаючи про необхідність зупинення дії Наказу Державного бюро розслідувань № 336 "Про попередження працівників" від 14.07.2020 та заборони керівнику Державного бюро розслідувань приймати рішення, зокрема, шляхом видання наказів, розпоряджень та інших формах, про звільнення ОСОБА_1 на підставі "Попередження про наступне вивільнення" від 16.07.2020 № 10-13-01-15467, позивач не надає суду доказів, що свідчать про очевидність ознак протиправності Наказу Державного бюро розслідувань № 336 "Про попередження працівників" від 14.07.2020 та "Попередження про наступне вивільнення" від 16.07.2020 № 10-13-01-15467.
При цьому, суд зазначає, що ознаки протиправності оскаржених рішень підлягають встановленню при вирішенні справи по суті. У даному випадку ж встановлення в ході розгляду справи реального порушення прав позивача, їх відновлення в даному випадку можливе лише за наслідками розгляду такої справи по суті.
Також, на переконання суду з аналізу ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» протягом строку попередження про наступне звільнення суб'єктом призначення може бути запропановано іншу вакантну посаду, а тому саме по собі попередження про наступне звільнення є документом, що засвідчує лише відповідний намір, але не породжує правових наслідків для позивача, якіб відповідали ч. 2 ст. 150 КАС України та потребували термінового захисту.
Крім того, вимога заявника про зупинення проведення конкурсу на посади в територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, оголошеного 17.07.2020 та заборони оголошувати нові конкурси на посади в територіальних управліннях Державного бюро розслідувань зазначає, що у відповідності до ч. 6 ст. 151 КАС України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які полягають в (або мають наслідком) припиненні, відкладенні, зупиненні чи іншому втручанні у проведення конкурсу, аукціону, торгів, тендера чи інших публічних конкурсних процедур, що проводяться від імені держави (державного органу), територіальної громади (органу місцевого самоврядування) або за участю призначеного державним органом суб'єкта у складі комісії, що проводить конкурс, аукціон, торги, тендер чи іншу публічну конкурсну процедуру.
З огляду на викладене, КАС України передбачена пряма норма, яка забороняє суду застосовувати інститут забезпечення позову в подібних правовідносинах, а тому така вимога не може бути задоволена судом.
Таким чином, виходячи з фактичних обставин справи та з принципу співрозмірного вжиття заходів забезпечення позову, суд не вбачає наявності обставин для застосування заходів забезпечення позову, визначених ст. 150 КАС України, а тому приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
Керуючись ст. ст. 150, 151, 154, 156, 243, 248 КАС України, суд, -
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі № 160/8601/20 - відмовити.
Копію ухвали направити заявнику.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до ст. 256 КАС України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 КАС України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ухвала суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст ухвали суду складений 30 липня 2020 року.
Суддя А. Ю. Рищенко