28.07.2020 Справа № 920/263/20
м. Суми
Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А. за участю секретаря судового засідання Галашан І.В. розглянувши без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи № 920/263/20
за позовом: Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (бул. Т. Шевченка, буд. 18, м. Київ-601, 01601, ідентифікаційний код 21560766) в особі Сумської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (вул. Іллінська, буд. 2, м. Суми, 40030, ідентифікаційний код 23825401),
до відповідача: Управління соціального захисту населення Буринської районної державної адміністрації Сумської області (вул. Пилипа Орлика, буд. 6, м. Буринь, Сумська область, 41700, ідентифікаційний код 03197902),
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Буринської міської ради (вул. Першотравнева, буд. 1, м. Буринь, Сумська область, 41700, ідентифікаційний код 04058025),
про стягнення 31 782,73 грн заборгованості по витратах понесених позивачем в наслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах на підставі статті 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії",
без виклику учасників справи.
18.03.2020 позивач звернувся до суду із позовною заявою, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 31782,73 грн заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, а також витрати зі сплати судового збору.
Безпосередньо позовні вимоги грунтуються на статті 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", положеннях пункту 3 статті 63 Закону України "Про телекомунікації", статей 89 та 102 Бюджетного кодексу України, якими встановлено, що видатки на відшкодування вартості послуг зв'язку, наданих пільговим категоріям громадян, здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України, а у відповідності до пункту 3 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256, головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники самостійних структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення. Позивач зазначає, що відповідачем вказані правові приписи у повній мірі не виконані, у зв'язку з чим виникла заборгованість у вказаній сумі.
Ухвалою від 20.03.2020 постановлено відкрити провадження у справі № 920/263/20; справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами; розгляд справи по суті призначити на 07.05.2020, 12:00; встановити відповідачу строк для подання заяви із запереченнями проти розгляду справи у порядку спрощеного провадження та відзиву на позов із урахуванням вимог статтей 165, 251 ГПК України до 29.04.2020; встановити позивачу строк для подання до суду відповіді на відзив із урахуванням вимог провадження, відзиву на позов та письмових заперечень по суті позовних вимог.
До суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив від 02.04.2020 № 59с000/21-20 та від 15.04.2020 № 59с000/26-20 (вх. № 2959/20 від 07.04.2020 та вх. № 3245/20 від 17.04.2020), де представник позивача зазначає, що доводи відповідача наведені у відзиві суперечать нормам чинного законодавства, оскільки відповідач, як орган, уповноважений державою здійснювати від її імені повноваження в спірних правовідносинах, зобов'язаний належно, у відповідності до вимог чинного законодавства виконати обов'язок з виплати позивачу компенсації вартості телекомунікаційних послуг, наданих пільговим категоріям споживачів за 2019 рік, а зазначені відповідачем обставини щодо відсутності бюджетних призначень на відповідні видатки за цей період не є підставами для звільнення останнього від виконання встановленого законодавством зобов'язання.
Ухвалою суду від 07.05.2020 у справі № 920/263/20 постановлено відкласти розгляд справи по суті без виклику учасників справи на 11.06.2020, 12:00; повторно встановити відповідачу строк для подання відзиву на позов з врахуванням вимог статтей 165, 251 ГПК України до 05.06.2020.
14.05.2020 до суду від представника позивача до суду надійшов лист від 12.05.2020 № 59с000/32-20 (вх. № 3753/20 від 14.05.2020), до якого представником позивача додано копію отриманого від відповідача листа відповідача від 24.03.2020 № 07-10/388, який розцінено як відзив на позов.
Надані представником позивача письмові докази долучено судом до матеріалів цієї справи.
Ухвалою суду від 11.06.2020 у справі № 920/263/20 постановлено відкласти розгляд справи по суті на 28.07.2020, 12:00; продовжити відповідачу строк для подання відзиву на позов з врахуванням вимог статтей 165, 251 ГПК України до 20.07.2020.
21.07.2020 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву від 16.07.2020 № 01-14/800, в якому відповідач проти позову заперечує, просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог та посилаючись на частину четверту статті 48, статтю 250 ГПК України, просить суд замінити первісного відповідача у справі - Управління соціального захисту населення Буринської районної державної адміністрації Сумської області (вул. Пилипа Орлика, буд. 6, м. Буринь, Сумська область, 41700, ідентифікаційний код 03197902) на належного відповідача - Буринської міської ради (вул. Першотравнева, буд. 1, м. Буринь, Сумська область, 41700, ідентифікаційний код 04058025).
В обгрунтування своїх заперечень відповідач зазначає, що зобов'язання позивача надавати телекомунікаційні послуги пільговим категоріям, кореспондується з обов'язком органів місцевого самоврядування здійснювати оплату послуг, які надаються на пільгових умовах. Постанова Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 втратила чинність з 01.01.2020, відповідно до якої було встановлено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів (керівники управлінь структурних підрозділів місцевих держадміністрацій) здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги. Договір на 2019 рік на відшкодування пільг з послуг зв'язку пільговій категорії громадян Буринської міської ОТГ між відповідачем та позивачем не укладався у зв'язку з не передбаченням коштів на 2019 рік на вищезазначені цілі. Про що відповідачем повідомлено позивача листом № 07-10/225 від 14.02.2019, однак, пільги пільговій категорії Буринської міської ОТГ продовжували надаватись. Акти звіряння розрахунків за надані мешканцям Буринської міської ОТГ послуги зв'язку, на які надаються пільги протягом 2019 року відповідачем не підписувались, а тому на думку відповідача, у нього відсутні фінансових зобов'язання перед позивачем з відшкодування витрат останнього, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах.
Відповідач у відзиві зазначає, що протягом 2019-2020 років Управління соціального захисту населення Буринської районної державної адміністрації неодноразово зверталося до Буринської міської ОТГ з питання виділення коштів з міського бюджету на відшкодування витрат на пільги з послуг зв'язку, але кошти на вищезазначені цілі в міському бюджеті не були передбачені. До 2017 року відшкодування пільг у тому числі на послуги зв'язку здійснювалося з місцевих бюджетів за рахунок субвенцій з державного бюджету згідно з статтею 89 Бюджетного кодексу України та статтею 102 Порядку № 256. Відповідно до пункту 20 статті 91 Бюджетного Кодексу України відшкодування пільг з послуг зв'язку здійснюється за рахунок коштів місцевих бюджетів. З 2018 року районний бюджет, міський бюджет громади та сільські бюджети враховують доходи, які сплачують юридичні та фізичні особи, що розташовані на відповідних територіях та здійснюють з відповідних бюджетів видатки на утримання бюджетних установ, на здійснення місцевих програм, що відносяться до відповідних територій.
Таким чином, як зазначає відповідач Буринська міська рада (ОТГ) має всі підстави (фінансові, законодавчі) для планування у своєму бюджеті та передачі до районного бюджету Буринського району коштів з метою розрахунків з позивачем за надані пільги з послуг зв'язку мешканцям, що проживають на території громади.
Проте, суд розглянувши клопотання відповідача про заміну первісного відповідача на належного відповідача, яке викладено останнім у відзиві на позов, дійшов висновку про залишення без задоволення вищезазначеного клопотання відповідача з огляду на наступне.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 48 ГПК України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача.
Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Відповідно до пункту 1.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" заміна первісного відповідача належним відповідачем допускається лише за згодою позивача, яка має бути викладена в його письмовій заяві чи зафіксована в протоколі судового засідання. У разі якщо заява (клопотання) про залучення іншого відповідача або про заміну відповідача залишається судом без задоволення, то ухвала з цього приводу не виноситься, а про відхилення відповідної заяви (клопотання) зазначається в описовій частині рішення суду або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи.
За приписами частини четвертої статті 48 ГПК України про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача, розгляд справи починається спочатку.
Представник позивача у відповіді на відзив звертає увагу суду на те, що саме первісний відповідач, як орган, уповноважений державою здійснювати від її імені повноваження в спірних правовідносинах, зобов'язаний належно, у відповідності до вимог чинного законодавства виконати обов'язок з виплати позивачу компенсації вартості телекомунікаційних послуг, наданих пільговим категоріям споживачів за 2019 рік.
Позивачем у справі заявлено позовні вимоги саме до первісного відповідача - Управління соціального захисту населення Буринської районної державної адміністрації Сумської області (вул. Пилипа Орлика, буд. 6, м. Буринь, Сумська область, 41700, ідентифікаційний код 03197902) та не подано суду відповідного клопотання, в розумінні статті 48 ГПК України, про заміну первісного відповідача належним відповідачем.
Відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими ГПК України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
За приписами статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 ГПК України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до частини третьої статті 222 ГПК України фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.
Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Сумської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" за період з січня по грудень 2019 року надавало телекомунікаційні послуги на пільгових умовах громадянам Буринського району Сумської області, що включені до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги та на яких поширювалась дія пункту 19 частини першої статті 12, пункту 10 частини першої статті 13, пункту 18 частини першої статті 14, пункту 20 частини першої статті 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу", пункту 16 статті 64 Закону України "Про жертви нацистських переслідувань", пункту 11 статті 20, статті 21 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", пункту 6 частини першої статті 6, частини третьої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", частини п'ятої статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пункту 4 частини третьої статті 13 Закону України "Про охорону дитинства" на загальну суму 31 782,73 грн.
Згідно статті 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", виключно Законами України визначаються пільги щодо оплати пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств,
установ і організацій незалежно від форми власності.
Відповідно до частини третьої статті 63 Закону України "Про телекомунікаційні послуги", телекомунікаційні послуги споживачами, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.
Згідно пункту 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11.04.2012, установлені законами пільги з оплати послуг, надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред'явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.
Відповідно до підпункту 20-4 статті 91 Бюджетного кодексу України пільги з послуг зв'язку належать до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватись з усіх місцевих бюджетів.
Зазначена вище норма передбачає, що пільгове надання послуг зв'язку фінансується за рахунок видатків місцевих бюджетів будь-якого рівня шляхом визначення у відповідному місцевому бюджету коштів.
Частиною шостою статті 48 Бюджетного кодексу України передбачено, що бюджетні зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів на засадах адресності та цільового використання.
Державні соціальні гарантії та державні соціальні стандарти і нормативи є основою для розрахунку видатків на соціальні цілі та формування на їх основі бюджетів усіх рівнів та соціальних фондів, міжбюджетних відносин, розробки загальнодержавних і місцевих програм економічного і соціального розвитку.
Розрахунки і обгрунтування до показників видатків на соціальні цілі у проектах Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів здійснюються на підставі державних соціальних стандартів, визначених відповідно до цього Закону.
Відповідно до підпункту "б" пункту 4 частини першої статті 89 Бюджетного кодексу України до видатків, що здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, районних бюджетів, бюджетів об'єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, належать видатки на державні програми соціального захисту, зокрема, додаткові виплати населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг (житлові субсидії населенню), пільги окремим категоріям громадян.
За змістом частини першої статті 102 Бюджетного кодексу України видатки місцевих бюджетів на державні соціальні програми, передбачені у підпункті "б" пункту 4 частини першої статті 89 Бюджетного Кодексу, проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року за № 256 (надалі - Постанова № 256) затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення на рахунок субвенцій з державного бюджету (надалі - Порядок № 256), якими встановлено механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету.
Зокрема, пунктом 2 Постанови № 256 визначено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 256, головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" виконавчу владу в районах та місцях реалізують місцеві державні адміністрації, які є місцевими органами виконавчої влади.
Статтею 2 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" визначено, що місцеві державні адміністрації в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечують:
1) виконання Конституції, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня;
2) законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян;
3) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також програм їх національно-культурного розвитку;
4) підготовку та схвалення прогнозів відповідних бюджетів, підготовку та виконання відповідних бюджетів;
5) звіт про виконання відповідних бюджетів та програм;
6) взаємодію з органами місцевого самоврядування;
7) реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.
Пунктом 10 статті 13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" передбачено, що до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань соціального захисту населення.
Відповідно до частини першої пункту 8 Порядку № 256 отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті і територіальних управліннях Державного казначейства, для здійснення відповідних видатків. При цьому головні розпорядники коштів у п'ятиденний термін здійснюють розрахунки з постачальниками відповідних послуг (частина друга пункту 8 Порядку № 256).
Посилання відповідача у відзиві на те, що постанова Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 втратила чинність з 01.01.2020, відповідно до якої було встановлено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів (керівники управлінь структурних підрозділів місцевих держадміністрацій) здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги, суд вважає безпідставним, оскільки позивачем заявлено позовні вимоги щодо відшкодування заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах за січень-грудень 2019 року, тобто в період чинності вищезазначеної постанови.
Порядок погашення заборгованості перед підприємствами та організаціями, що надають послуги пільговим категоріям населення, визначений Положенням про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 № 117 (надалі - Положення).
Відповідно до пункту 3 Положення, структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - уповноважені органи): організовують збирання, систематизацію і зберігання зазначеної в пункті 2 цього Положення інформації та забезпечують її автоматизоване використання для контролю відомостей, які подаються підприємствами та організаціями, що надають послуги, для розрахунків за надані пільговикам послуги, і проведення виплати соціальних стипендій та державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей; ведуть облік пільговиків шляхом формування на кожного пільговика персональної облікової картки згідно з формою "1 - пільга", в якій використовується реєстраційний номер облікової картки платника податків та інших обов'язкових платежів.
Згідно пункту 10 Положення, підприємства та організації, що надають послуги, щомісяця до 25 числа подають уповноваженому органу на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці, згідно з формою "2-пільга".
Відповідно до пункту 11 Положення, уповноважений орган щомісяця:
1) звіряє інформацію, що міститься в Реєстрі, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги, і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не провадить розрахунків, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації;
2) після проведення розрахунків з підприємствами та організаціями, що надають послуги, складає:
реєстр погашення заборгованості перед підприємствами та організаціями, що надають послуги, згідно з формою "5-пільга" та реєстр розрахунків згідно з формою "7-пільга";
акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги згідно з формою " 3-пільга";
3) до 15 числа подає:
фінансовим органам районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських рад акти звіряння розрахунків згідно з формою "3-пільга";
Міністерству соціальної політики Автономної Республіки Крим, структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій звіти згідно з формами "4-пільга" та " 6-пільга".
Таким чином, Управління соціального захисту населення Буринської районної державної адміністрації є єдиним органом соціального захисту населення на території Буринського району, який відповідно до своїх функціональних обов'язків, передбачених постановою Кабінету Міністрів України "Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги" від 29.01.2003 № 117, веде облік пільгових категорій громадян та проводить розрахунки з підприємствами та організаціями.
На виконання пункту 10 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 року за № 117, позивач щомісячно подавав на паперових та електронних носіях відповідачеві інформацію за формою " 2-пільга" щодо телекомунікаційних послуг, наданих пільговикам у минулому місяці, а саме:
- за січень 2019 року на суму 3 397,24 грн;
- за лютий 2019 року на суму 3 085,47 грн;
- за березень 2019 року на суму 2 352,19 грн;
- за квітень 2019 року на суму 2 661,05 грн;
- за травень 2019 року на суму 2 635,97 грн;
- за червень 2019 року на суму 2 562,12 грн;
- за липень 2019 року на суму 2 584,89 грн;
- за серпень 2019 року на суму 2 563,24 грн;
- за вересень 2019 року на суму 2 567,29 грн;
- за жовтень 2019 року на суму 2 518,45 грн;
- за листопад 2019 року на суму 2 459,59 грн;
- за грудень 2019 року на суму 2 365,23 грн.
Зазначене підтверджується копіями супровідних листів позивача, копіями рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення - звітів за січень - грудень 2019 року, скріншотами (знімками екрану) комп'ютера, з якого вони були відправлені, а також розрахунками видатків за період з січня по грудень 2019 року.
Відповідно до пункту 11 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року за № 256, відповідач повинен був щомісяця звіряти інформацію, що міститься в Реєстрі з отриманою від позивача інформацією, та здійснювати розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги, однак відповідач порушив свої зобов'язання та не розрахувався з позивачем.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.
Статтею 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.
В силу вимог частини першої статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Частиною другою статті 193 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Згідно з положеннями статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно статті 70 Бюджетного кодексу України, видатки та кредитування місцевих бюджетів включають бюджетні призначення, встановлені рішенням про місцевий бюджет, на конкретні цілі, пов'язані з реалізацією програм та заходів згідно із статтями 89-91 Бюджетного кодексу України.
Положеннями частини першої статті 61 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно складають та схвалюють прогнози відповідних місцевих бюджетів, розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України.
Частина перша статті 66 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначає, що місцеві бюджети мають бути достатніми для забезпечення виконання органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень та забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб.
Згідно частини першої, третьої статті 63 Закону України "Про телекомунікації", телекомунікаційні послуги мають надаватися відповідно до законодавства. Телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.
Пільги, що передбачені статтею 63 Закону України "Про телекомунікації" належать до загальнодоступних послуг та входять до групи мінімальних соціальних потреб.
До компетенції відповідача на період виникнення спірних правовідносин належало забезпечення реалізації на території м. Буринь та Буринського району державної політики у сфері соціального захисту населення, отже саме відповідач, як головний розпорядник коштів на фінансування державних соціальних програм, зобов'язаний здійснювати розрахунки з організаціями - надавачами послуг за надані пільги окремим категоріям громадян.
Письмові пояснення, надані відповідачем, свідчать, що між Управлінням праці та соціального захисту населення Буринської районної державної адміністрації Сумської області та Буринською міською ОТГ існують суперечності щодо необхідності фінансування видатків на відшкодування послуг зв'язку, оскільки в Буринському районному бюджеті на 2019 рік передбачені лише кошти на відшкодування пільг на послуги зв'язку окремим категоріям громадян, які проживають в населених пунктах, що не ввійшли до складу Буринської міської ОТГ, а Програмою соціального захисту населення Буринської ОТГ на 2018-2021 роки кошти на проведення відшкодування витрат пільг на послуги зв'язку певним категоріям населення, які проживають на території ОТГ - не передбачені.
Право позивача на отримання компенсації вартості телекомунікаційних послуг, наданих ним своїм абонентам - пільговим категоріям споживачів, підлягає реалізації і захисту, незважаючи на те, що Закон України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" видатків на ці потреби не передбачав, оскільки фінансові зобов'язання держави виникли не з наведеного вище Закону, а з законодавства, яким унормовано надання соціальних пільг визначеним законодавчо особам, а також з нормативно-правових актів, якими встановлено порядок здійснення розрахунків з постачальниками, зокрема, телекомунікаційних послуг таким категоріям споживачів.
Посилання відповідача на неналежне бюджетне фінансування суд вважає безпідставним.
Законодавством не передбачена залежність відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах, оскільки надання пільг певним категоріям населення відбувається не внаслідок власної недбалості, чи власного бажання, а у відповідності до вимог законодавства.
Відповідно до частини першої статті 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Частина друга статті 218 Господарського кодексу України та статті 617 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення від відповідальності.
Згідно з пункту 5 Оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/374/2013 від 18.02.2013, відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 17 березня 2004 року №7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року №6-рп/2007).
Зокрема, у рішенні від 09.07.2007 № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).
Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-ІV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, а саме, у справі "Кечко проти України" (заява №63134/00), ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення Суду). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
В рішеннях Європейського Суду з прав людини ЄСПЛ від 18 жовтня 2005 року у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та від 30 листопада 2004 року у справі "Бакалов проти України" також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 921/442/17, у постанові Верховного Суду від 07.05.2018 у праві № 921/442/17, у постанові Вищого господарського суду України від 23.08.2012 у справі № 15/5027/715/2011, у постановах Верховного суду України від 15.05.2012 у справі № 11/446, від 15.05.2012 у справі № 3-28гс12.
До того ж, в силу частини шостої статті 48 Бюджетного кодексу України, яка є спеціальною для спірних правовідносин щодо інших викладених у вказаній статті норм, які регулюють загальний порядок взяття бюджетних зобов'язань, бюджетні зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.
Отже, відповідач як орган, уповноважений державою здійснювати від її імені повноваження в спірних правовідносинах, зобов'язаний належно, у відповідності до вимог чинного законодавства виконати обов'язок з виплати позивачу компенсації вартості телекомунікаційних послуг, наданих пільговим категоріям споживачів за 2019 рік, а зазначені ним обставин щодо відсутності бюджетних призначень на відповідні видатки за цей період не є підставами для звільнення останнього від виконання встановленого чинним законодавством зобов'язання.
Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи, викладених в статті 7 Бюджетного Кодексу України, держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов'язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства.
Згідно пунктом 20-4 частини першої статті 91 Бюджетного кодексу України до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать, зокрема, видатки на пільги послуг зв'язку.
Посилання відповідача у відзиві на відсутність договору на відшкодування витрат понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг окремим категоріям громадян на 2019 рік суперечить приписам статті 11 ЦК України, що визначає підстави виникнення цивільних прав та обов'язків. Згідно частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Частинами третьою, четвертою статті 11 ЦК України передбачено виникнення цивільних прав та обов'язків безпосередньо із актів цивільного законодавства. У випадках встановлених актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Чинне законодавство України не передбачає обов'язковості договірних відносин сторін на відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговій категорії громадян, оскільки зобов'язання сторін у даній справі виникають безпосередньо із законів України.
За таких обставин, відповідач відповідає за своїми зобов'язаннями, які виникли безпосередньо із закону і така відповідальність не може ставитись в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.
Враховуючи вищенаведене, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача 31 782,73 грн заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах за період з січня по грудень 2019 року, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Зважаючи на вищевикладене, позовні вимоги позивача у даній справі визнаються судом правомірними, обґрунтованими, не спростовуються відповідачем та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Виходячи з фактичних обставин даної справи, враховуючи, що спір між сторонами виник в результаті неправомірних дій відповідача, відповідно до вимог статті 129 ГПК України, судовий збір в сумі 2 102,00 грн покладається на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 129, 232, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Управління соціального захисту населення Буринської районної державної адміністрації Сумської області (вул. Пилипа Орлика, буд. 6, м. Буринь, Сумська область, 41700, ідентифікаційний код 03197902) на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (ідентифікаційний код 21560766, рахунок № НОМЕР_1 в АТ "Ощадбанк" м. Київ, МФО 300465) заборгованість за телекомунікаційні послуги на пільгових умовах в сумі 31 782,73 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 2102,00 грн.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно статті 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено та підписано суддею 30 липня 2020 року.
Суддя Ю.А. Джепа