22.07.2020 року м.Дніпро Справа № 904/6165/19
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),
суддів: Березкіної О.В., Подобєда І.М.,
при секретарі судового засідання: Логвіненко І.Г.
представники сторін:
від позивача: Гусев П.В. представник, довіреність № 1598 від 18.12.2019 р. (був присутнім в судовому засіданні 30.06.2020);
від відповідача: Котюк О.І. представник, довіреність №65/43/23/6/01-2020 від 10.01.2020 р. (був присутнім в судовому засіданні 30.06.2020);
3-тя особа - 2: Булах О.А. , паспорт серія НОМЕР_4 від 13.09.2007 р. (був присутнім в судовому засіданні 30.06.2020);
представники третіх осіб 1, 3 в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2020, ухвалене суддею Манько Г.В., повний текст якого складений 10.03.2020, у справі № 904/6165/19
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна", м. Київ
до Управління поліції охорони в Дніпропетровській області, м. Дніпро
за участю третьої особи-1 без самостійних позовних вимог на стороні позивача: Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія", м. Київ
за участю третьої особи-2 без самостійних позовних вимог на стороні позивача: ОСОБА_1 , м. Дніпро
за участю третьої особи-3 без самостійних позовних вимог на стороні позивача: ОСОБА_2 , м. Дніпро
про стягнення 13 683 грн. 90 коп.
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ПЗУ Україна" звернулась до господарського суду Дніпропетровської області з позовом, яким (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 27.01.2020) просило стягнути з Управління поліції охорони в Дніпропетровській області завдані збитки в розмірі 13 683 грн. 90 коп. та судові витрати у справі.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що різницю між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, повинна сплачувати особа, з вини якої настав страховий випадок, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці, незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2020 у справі №904/6165/19 у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.
Не погодившись із зазначеним рішенням суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулась Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ПЗУ Україна", в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неправильне встановлення обставин справи, просить рішення суду від 03.03.2020 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
При цьому, скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що Законами України "Про страхування" та "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу.
Сторонами договору добровільного страхування наземного транспорту № АМ129506 вік 07.06.2018 (пункт 6 Договору) було погоджено, що при пошкодженні ТЗ внаслідок страхового випадку розмір збитків визначається шляхом визначення вартості відновлювального ремонту, в який включається вартість запасних частин, деталей, обладнання та матеріалів, що полягають заміні, без урахування експлуатаційного зносу (п. 6 Договору), а також вартість ремонтних робіт на підставі рахунку СТО.
Вважає, що платіжне доручення № 22068 від 19.10.2018 на суму 50 000,00 грн. спростовує висновок суду, що рахунок № В000000658 від 16.10.2018 на суму 54 789,08 грн. не може бути доказом фактичних витрат Позивача.
При розрахунку страхового відшкодування страховою компанією Відповідача (ПрАТ "Українсько-Пожежна страхова компанія") було застосовано коефіцієнт фізичного зносу, внаслідок чого було виплачено страхове відшкодування не у сумі 50 000,00 грн. а саме у розмірі 36 316,10 грн.
Тобто, Позивач скористався свої правом на звернення до страхової компанії Відповідача, а остання виплатила всю суму, яку потрібно було відшкодувати за договором обов'язкового страхування. Різниця між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням становить 13 683,90 грн., яку повинен відшкодувати Відповідач.
Відповідач, Управління поліції охорони в Дніпропетровській області, у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення залишити без змін а апеляційну скаргу без задоволення, як таке, що було винесено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, зазначає, що апеляційна скарга не відповідає вимогам до змісту скарги, оскільки в ній не зазначено які саме норми матеріального права неправильно застосував суд першої інстанції.
Вважає, що не є належним доказом у справі копія договору добровільного страхування наземного транспорту від 07.06.2018 року № AM 129506, оскільки такий подано позивачем не разом з позовом, а у відповідь на відзив. Навіть, якщо припустити, що даний доказ є належним, то, по-перше, п. 6 договору № AM 129506 не містить умови, за якою розмір збитків та вартість відновлювального ремонту визначаються на підставі рахунку СТО; по-друге, пп. 13.1.4., 13.1.15. п. 13.1. розділу XIII Загальних умов страхування (надалі - ЗУС), які є невід'ємною частиною договору № АМ129506 визначено, що підставою для відмови страховика у здійсненні страхового відшкодування є випадки, передбачені чинним законодавством України, відповідними чинними правилами страхування страховика та цим договором, а також: отримання страхувальником (або його довіреними особами/водіями/вигодонабувачем/застрахованими особами) повного відшкодування збитків від особи, винної у їх заподіянні, та/або іншої страхової компанії; відмова страхувальника (або його довірених осіб/водіїв/вигодо набувачів) від свого права вимоги до особи, відповідальної за скоєний збиток, чи неможливість здійснення страховиком цього права з вини страхувальника (або його довірених осіб/водіїв/вигодо набувачів).
Вказує, що пп. 9.2.14. п. 9.2. розділу IX ЗУС передбачено обов'язок страхувальника щодо повернення страховику страхового відшкодування (або відповідної його частини), якщо протягом встановлених законодавством строків позовної давності страховик надасть докази існування обставин, що передбачені розділами IV та XIII цих ЗУС, які повністю або частково звільняють страховика від виплати страхового відшкодування.
При цьому отримання страхувальником повного відшкодування збитків від особи, винної у їх заподіянні, також визначено як підстава для відмови страховика у здійсненні страхової виплати статтею 26 Закону України "Про страхування" від 07.03.1996 року № 85/96-ВР.
Звертає увагу суду, що в матеріали справи містять доказ, долучений до позовної заяви самим позивачем, яким підтверджується, що третя особа-2 02.10.2018, у день настання ДТП, вчинила правочин, який полягає у зобов'язанні усунути пошкодження, спричинені ним ТЗ третьої особи-3 (страхувальника за договором № AM 129506) власними силами та за власний рахунок. Зазначене зобов'язання було виконане ним в повному обсязі 08.10.2018, що підтверджується написом та підписом третьої особи 3, зробленими нею власноруч на тому ж документі, на якому викладено зміст правочину за підписом третьої особи 2. Звертаємо увагу суду апеляційної інстанції на той факт, що зміст напису, зробленого на цьому документі третьою особою 3, прямо свідчить про її відмову від права вимоги, яке вона мала до третьої особи 2. Тому вважає, що якщо право позивача дійсно порушено, позов ним пред'явлено до неналежного відповідача.
Зазначає, що твердження апелянта щодо того, що вартість відновлювального ремонту склала 54789,08 грн. суперечить змісту позовної заяви, у якій він зазначає, що розмір збитків, спричинених страховим випадком складає 85076,76 грн.
Звертає увагу, що докази, подані відповідачем щодо фактично понесених витрат носять суперечливий характер. При цьому, надані позивачем рахунки відповідач вважає таким, що не підтверджують розміру збитків, спричинених страховим випадком, виконання тих чи інших робіт з відновлення ТЗ третьої особи-3, причинно-наслідкового зв"язку зазначених робіт зі страховим випадком за відсутності документу, підтверджуючого характер та ступінь пошкоджень складників ТЗ, реальну потребу у виконанні тих чи інших робіт .
Зазначає про відсутність в матеріалах цієї справи висновку експертизи щодо оцінки завданих збитків та наявності двох протилежних за змістом рахунків СТО.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 25.05.2020 (у складі колегії суддів: головуючий, доповідач - Іванов О.Г., Березкіна О.В., Антонік С.Г.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2020 у справі №904/6165/19; розгляд справи призначено у судовому засіданні на 30.06.2020.
В судовому засіданні 30.06.2020 оголошено перерву до 22.07.2020.
13.07.2020 розпорядженням в.о. керівника апарату суду відповідно до пункту 2.4.6 Засад використання автоматизованої систему документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи №904/6165/19 у зв'язку з відпусткою судді Антоніка С.Г.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.07.2020, справу №904/6165/19 передано колегії суддів у складі: Іванов О.Г. (головуючий, доповідач), Березкіна О.В., Подобєд І.М., якою дану справу 14.07.2020 прийнято до свого провадження.
В судовому засіданні 22.07.2020 Центральним апеляційним господарським судом підписано вступну та резолютивну частину постанову у даній справі.
Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.
07.06.2018 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "ПЗУ Україна" та ОСОБА_2 було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №АМ129506 (далі - договір) (а.с. 125-126).
Предметом даного договору були майнові інтереси страхувальника, пов'язані володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом "Вольво", державний номерний знак " НОМЕР_1 ".
У відповідності до умов вказаного договору страхування позивач взяв на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку сплатити на користь страхувальника страхове відшкодування.
02.10.2018 в м. Дніпро по вул. Княгині Ольги, 19-Б, відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу "Вольво", державний номерний знак " НОМЕР_1 " транспортного засобу "Хюндай" державний номерний знак " НОМЕР_2 " під керуванням ОСОБА_1 .
Відповідно до повідомлення про настання дорожньо-транспортної пригоди, ОСОБА_1 визнав свою вину у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди (а.с. 21).
З заявою про виплату страхового відшкодування внаслідок настання страхового випадку звернулась потерпіла сторона (а.с. 15-17).
В подальшому з метою визначення вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля "Вольво" державний номерний знак " НОМЕР_1 ", ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" було здійснення направлення страхувальника на СТО - ТОВ "Нортек Авто".
З урахуванням пошкоджень автомобіля СТО - ТОВ "Нортек Авто" було виставлено рахунок № В000000658 від 16.10.2018 (а.с. 31).
Згідно даного рахунку № В000000658 від 16.10.2018 вартість відновлювального ремонту автомобіля "Вольво" державний номерний знак " НОМЕР_1 " склала: 54 789,08 грн.
На підставі вищевказаного рахунку ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" було складено розрахунок страхового відшкодування (а.с. 32 зв.) та в подальшому згідно страхового акту від 18.10.2018 про нарахування страхового відшкодування в розмірі 50 000,00 грн. (а.с. 32) було виплачено на рахунок ТОВ "Нортек Авто" страхове відшкодування у розмірі 50 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 22068 від 19.10.2018 (а.с. 33).
За доводами Позивача, оскільки, цивільно-правова відповідальність транспортного засобу "Хюндай" державний номерний знак " НОМЕР_2 " була застрахована за полісом НОМЕР_3 в ПрАТ "Українсько-Пожежна страхова компанія", то остання керуючись ст. ст. 22 та 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", відшкодувала ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" у розмірі 36 316,10 грн.
З метою досудового врегулювання спору відповідачеві 16.05.2019 було направлено претензією відшкодування збитків в порядку регресу (а.с. 34-35).
У відповідь на претензію до відповідача водієм відповідача - ОСОБА_1 було надано відповідь від 23.05.2019, що ним вже було відшкодовано 35 000 грн. (а.с. 36-37).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що Позивачем здійснено страхову виплату страхувальнику (водію ОСОБА_2 ) за відсутності підстав для здійснення такої виплати, оскільки винуватець ДТП (водій ОСОБА_1 ) самостійно виконав свої зобов'язання щодо усунення пошкоджень, спричинених ним транспортному засобу ОСОБА_2 .
Також, суд прийшов до висновку, що позивачем не доведено факту заміни зношених деталей на нові, необхідності такої заміни та розміру збитків, спричинених третій особі-3 страховим випадком. В матеріалах судової справи висновок експертизи відсутній. Наявні два протилежні за змістом рахунки СТО. Позивачем як кредитором не доведено ані факту, ані розміру спричинених збитків.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
За приписами частини першої статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Частиною другою статті 22 Цивільного кодексу України передбачено, що збитки визначаються як втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); як доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За приписами частини першої статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Згідно з частиною другою статті 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до положень частини першої статті 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Враховуючи положення статті 22 Цивільного кодексу України, статті 224 Господарського кодексу України, підставою для застосування відповідальності у вигляді відшкодування збитків є повний склад господарського правопорушення, як-то: неправомірна (протиправна) діяльність (бездіяльність) учасника господарських відносин, збитки, як результат такої діяльності, причинний зв'язок між неправомірною (протиправною) діяльністю (бездіяльністю) учасника господарських відносин та збитками, вина учасника господарських відносин.
Статтею 1166 Цивільного кодексу України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Частиною 2 ст. 1192 ЦК України передбачено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Відповідно до ст. 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події, (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Матеріалами справи підтверджено, що на підставі рахунку № В000000658 від 16.10.2018 Позивачем (ПрАТ "СК "ПЗУ Україна") складено розрахунок страхового відшкодування (а.с. 32 зв.) та в подальшому згідно страхового акту від 18.10.2018 про нарахування страхового відшкодування в розмірі 50 000,00 грн. (а.с. 32) виплачено на рахунок ТОВ "Нортек Авто" страхове відшкодування у розмірі 50 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 22068 від 19.10.2018 (а.с. 33).
Отже, загальний розмір страхового відшкодування по даному страховому випадку склав 50 000,00 грн.
Відповідно до ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
З правового аналізу норм ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 ЦК України слідує, що до ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" перейшло право вимоги до Відповідача (особи, відповідальної за завдані збитки, його страхової компанії) у розмірі фактично виплаченого відшкодування (у розмірі понесених витрат), тобто у розмірі 50 000,00 грн.
За доводами Позивача, оскільки, цивільно-правова відповідальність транспортного засобу "Хюндай" державний номерний знак " НОМЕР_2 " застрахована за полісом НОМЕР_3 в ПрАТ "Українсько-Пожежна страхова компанія", то остання керуючись ст. ст. 22 та 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", відшкодувала ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" у розмірі 36 316,10 грн.
В той же час, доказів того, що ПрАТ "Українсько-Пожежна страхова компанія" відшкодувала ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" саме вищезазначену суму у розмірі 36 316,10 грн. матеріали справи не містять. Як не містять матеріали справи й алгоритму розрахунку даної суми.
Статтею 988 Цивільного кодексу України установлено, що страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків.
Діяльність Позивача як страховика спрямована на відшкодування шкоди, спричиненої страхувальнику страховим випадком, і таке відшкодування не повинно перевищувати розміру реальних збитків.
Таким чином, оскільки розмір збитків Позивачем визначено як різницю між фактичним розміром шкоди (загальним розміром страхового відшкодування по даному страховому випадку у сумі 50 000,00 грн.) і страховим відшкодуванням страховою компанією Відповідача (36 316,10 грн.), за відсутності в матеріалах справи документального підтвердження суми страхового відшкодування ПрАТ "Українсько-Пожежна страхова компанія", колегія суддів вважає, що розмір реальних збитків Позивача (13 683,90 грн.) не є доведеним, що є самостійної підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
Крім того, відповідно до пп. 13.1.4., 13.1.15. п. 13.1. розділу XIII Загальних умов страхування (надалі - ЗУС), які є невід'ємною частиною договору № АМ129506, визначено, що підставою для відмови страховика у здійсненні страхового відшкодування є випадки, передбачені чинним законодавством України, відповідними чинними правилами страхування страховика та цим договором, а також:
- отримання страхувальником (або його довіреними особами/ водіями/ вигодонабувачем/застрахованими особами) повного відшкодування збитків від особи, винної у їх заподіянні, та/або іншої страхової компанії;
- відмова страхувальника (або його довірених осіб/водіїв/вигодо набувачів) від свого права вимоги до особи, відповідальної за скоєний збиток, чи неможливість здійснення страховиком цього права з вини страхувальника (або його довірених осіб/водіїв/вигодо набувачів).
При цьому, пп. 9.2.14. п. 9.2. розділу IX ЗУС передбачено обов'язок страхувальника щодо повернення страховику страхового відшкодування (або відповідної його частини), якщо протягом встановлених законодавством строків позовної давності страховик надасть докази існування обставин, що передбачені розділами IV та XIII цих ЗУС, які повністю або частково звільняють страховика від виплати страхового відшкодування.
Отримання страхувальником повного відшкодування збитків від особи, винної у їх заподіянні, також визначено як підстава для відмови страховика у здійсненні страхової виплати статтею 26 Закону України "Про страхування" від 07.03.1996 № 85/96-ВР.
Згідно ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.
Статтею 204 цього Кодексу визначено: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст. 207 ЦКУ правочин вважається таким, що вчинений у. письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За ст. 1166 ЦКУ майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Таким чином, матеріали справи містять доказ, долучений до позовної заяви самим позивачем, яким підтверджується, що третя особа-2 (водій ОСОБА_1 ) 02.10.2018 у день настання ДТП вчинила правочин, який полягає у зобов'язанні усунути пошкодження, спричинені ним ТЗ третьої особи 3 (страхувальника за договором № AM 129506) власними силами та за власний рахунок (а.с. 39).
Зазначене зобов'язання було виконане ним в повному обсязі 08.10.2018, що підтверджується написом та підписом третьої особи 3, зробленими нею власноруч на тому ж документі, на якому викладено зміст правочину за підписом третьої особи 2.
Колегія суддів звертає увагу на той факт, що зміст напису, зробленого на цьому документі третьою особою 3, прямо свідчить про її відмову від права вимоги, яке вона мала до третьої особи 2.
Отже, станом на день здійснення страхової виплати третя особа 3 відмовилась від права вимоги до особи, винної у їх спричиненні, оскільки третьою особою 2 збитки, спричинені ДТП, були їй відшкодовані, що підтверджується вищезгаданою розпискою.
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду, що Позивачем здійснено страхову виплату страхувальнику (водію ОСОБА_2 ) за відсутності підстав для здійснення такої виплати, оскільки винуватець ДТП (водій ОСОБА_1 ) самостійно виконав свої зобов'язання щодо усунення пошкоджень, спричинених ним транспортному засобу ОСОБА_2 .
Доводи заявника апеляційної скарги щодо того, що розмір збитків за даним страховим випадком складає 85 076 грн. 76 коп. спростовується змістом розрахунку страхового відшкодування до страхового акту №UА2018100200016/L01/01, згідно з яким він складає 54 789 грн. 08 коп. Розмір збитків позивачем було визначено на підставі рахунку від 16.10.2018 №В000000658, наданого ТОВ "Нортек Авто". У матеріалах справи наявна копія рахунку від 02.10.2018 № В000000614 на суму 85076 грн. 76 коп., виданого тим самим постачальником за тим самим заказом-нарядом.
Згідно з рахунком №В000000614 потребували заміни складники ТЗ, а саме: бампер передній, крило праве переднє та фара права передня, тоді як у протоколі технічного огляду КТЗ від 08.10.2018 зазначено, що пошкоджень зазнали ліве переднє крило та ліва фара. Рахунком №В000000614 передбачено заміну правого переднього крила, правої передньої фари і бамперу, а рахунком №В000000658 - лише відновлювальні роботи лівого переднього крила і бамперу, без заміни вказаних складників ТЗ.
Крім того, в матеріалах справи наявна копія протоколу технічного огляду КТЗ від 08.10.2018, який складено за відсутності представника страховика та учасників ДТП. В той же час, Позивачем не надано аргументованої відповіді, на підставі чого СТО ТОВ "Нортек Авто" було видано рахунок від 02.10.2018 № В0000006І4 на суму 85 076,76 грн., зважаючи на те, що огляд ТЗ проведено лише 08.10.208.
Твердження ж апелянта, що при складанні рахунку № В000000614 СТО було допущено помилку, на думку колегії суддів є голослівними і викликають сумнів ще й тому, що рахунки № В000000614 та № В000000658 видані за одним і тим самим заказом-нарядом і різняться не лише зазначеною у них сумою, а й характером робіт і переліком складників ТЗ.
На підставі викладеного, за наявності двох рахунків, які суттєво різняться між собою, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду, що зазначені рахунки у будь-якому разі не є підтвердженням розміру збитків, спричинених страховим випадком третій особі-3, виконання тих чи інших робіт з відновлення ТЗ третьої особи-3, причинно-наслідкового зв'язку зазначених у них робіт зі страховим випадком за відсутності документу, підтверджуючого характер та ступінь пошкоджень складників ТЗ, реальну потребу у виконанні тих чи інших робіт внаслідок страхового випадку.
Згідно вимог статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" у випадку завдання збитку проведення незалежної оцінки є обов'язковим.
В матеріалах даної судової справи висновок експертизи відсутній, та наявні два протилежні за змістом рахунки СТО. Таким чином позивачем як кредитором не доведено, ані факту, ані розміру збитків, спричинених третій особі 3 страховим випадком.
Пунктом 2.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395 (надалі - Методика № 142/2092), вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу (далі КТЗ), з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).
Виходячи з аналізу зазначених норм, визначення розміру матеріального збитку при настанні страхового випадку повинно бути підтверджено належним засобом доказування, зокрема, звітом (актом) про оцінку майна, який повинен відповідати вимогам Закону № 2658-ІІІ та Методики № 142/2092.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.09.2018 у справі № 753/21177/16-ц.
З огляду на зміст зазначеного пункту Методики № 142/2092 позовна вимога про стягнення різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнту фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлюваного ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, є неправомірною. Тим більше, що позивачем не доведено факту заміни зношених деталей на нові, необхідності такої заміни та розміру збитків, спричинених третій особі 3 страховим випадком.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції при вирішенні даної справи правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини сторін, прийняв законне та обґрунтоване рішення, тому у відповідності до ст. 276 ГПК України в задоволенні скарги слід відмовити, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.
Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв'язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.
Оскільки загальна ціна позову становить 13 683 грн. 90 коп., тобто не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України дана справа відноситься до категорії малозначних справ, у зв'язку з чим відповідно до ст. 287 ГПК України судові рішення у даній справі не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 ГПК України, суд
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна", м. Київ на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2020 у справі №904/6165/19 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2020 у справі №904/6165/19 - залишити без змін.
Судові витрати Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна", м. Київ за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду лише у випадках, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 29.07.2020.
Головуючий суддя О.Г. Іванов
Суддя О.В. Березкіна
Суддя І.М. Подобєд