29 липня 2020 рокуЛьвівСправа № 308/5642/20 пров. № А/857/8125/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Качмара В.Я., Мікули О.І.,
з участю секретаря Пильо І.І.,
представника відповідача Марини В.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу громадянина Афганістану ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 червня 2020 року у справі за позовом Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України до громадянина Афганістану ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , з нею у супроводі неповнолітні діти: ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 ( ОСОБА_6 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 ( ОСОБА_8 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 , про затримання іноземця з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України,-
суддя в 1-й інстанції - Бедьо В.І..,
час ухвалення рішення - 16.06.2020 року, 14:55 год.,
місце ухвалення рішення - м. Ужгород,
дата складання повного тексту рішення - 16.06.2020 року,
Військова частина НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України звернулася до громадянки Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , з нею у супроводі неповнолітні діти: ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 ( ОСОБА_6 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 ( ОСОБА_8 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 , про затримання іноземця з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 червня 2020 року позов задоволено. Затримано громадянку Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_9 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , та неповнолітніх дітей, які були з нею у супроводі: ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 ( ОСОБА_6 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 ( ОСОБА_8 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 , з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України на строк достатній для виконання судового рішення, але який не може перевищувати шість місяців, починаючи з часу фактичного затримання.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального права. Зокрема, не з'ясовано, чи відповідач отримував адміністративний позов про видворення та затримання його строком на шість місяців, чи розумів суть справи, чи перебував в судовому засіданні, тим самим суд позбавив її право на ознайомлення з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; суд не встановив особу перекладача (національність, документ підтверджуючий про освіту зрозумілою для відповідача по справі, тощо), відсутні жодні документи підтверджуючі, що особа яка здійснює переклад є особою, що володіє мовою доступною для затриманої, виніс рішення незаконне, не з'ясувавши про те, чи законно вона перебуває на території України, не з'ясував, якими намірами підтверджується наміри відповідача перетнути державний кордон України.
Представник відповідачки адвокат Марина В.Г. в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, просить рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 червня 2020 року скасувати та прийняти постанову, якою в задоволенні позову відмовити.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, належним чином повідомлявся про час і місце розгляду справи і оскільки його явка в суді апеляційної інстанції не є обов'язковою, апеляційний розгляд справи проведено у його відсутності.
При цьому, колегія суддів відхиляє клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи в зв'язку з неотриманням копії апеляційної скарги, оскільки судом встановлено, що апеляційна скаргам направлялася позивачу на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_4 , яку позивач вказав в поданому ним позові і підтвердження про отримання електронного листа міститься в матеріалах справи (а.с.49).
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду відповідно до доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що відповідач громадянка Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , з нею у супроводі неповнолітні діти: ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 ( ОСОБА_6 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 ( ОСОБА_8 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 о 10:30 14.06.2020 року була виявлена та затримана в складі групи осіб на ділянці відповідальності віпс « ІНФОРМАЦІЯ_5 » ВПС «Великий Березний» прикордонним нарядом «Група реагування» на напрямку 182-183 прикордонних знаків в 100-150 м. до лінії державного кордону при спробі незаконного перетинання державного кордону з України в Словацьку Республіку.
Документи, що посвідчують особу та підтверджують законність перебування на території України у відповідача відсутні.
Своїми діями відповідач вчинила адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, та відповідно до ст. 263 КУпАП була затримана в адміністративному порядку на термін до трьох діб з метою встановлення особи та з'ясування обставин правопорушення.
Вказані обставини підтверджуються: даними протоколу про адміністративне затримання від 14.06.2020 р., протоколу особистого огляду, огляду речей та вилучення речей і документів від 14.05.2020 р.
Рішенням Начальника Чопського прикордонного загону Цапюк Р. від 15.06.2020 року було вирішено примусово повернути до країни походження або третьої країни громадянку Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_9 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , з нею у супроводі неповнолітні діти: ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 ( ОСОБА_6 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 ( ОСОБА_8 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 ..
Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушив вимоги законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, намагався незаконно перетнути державний кордон України та у відповідача відсутні документи, що дають право на перетин державного кордону України.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначається Законом України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”.
Статтею 30 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” визначено випадки коли іноземець та особа без громадянства можуть бути примусово видворені за межі України.
Зокрема, передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.
Статтею 26 вказаного Закону визначено питання примусового повернення іноземців та осіб без громадянства.
Так, іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Тобто, примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства передують дві обставини: 1) прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове видворення; 2) ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення.
При цьому, обов'язковим є попереднє прийняття вказаними органами рішення про примусове повернення.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, органом охорони державного кордону подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цього органу (підрозділу) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України.
Як вбачається із матеріалів справи, вимоги вищенаведеного закону в даному випадку дотримані, рішення про примусове повернення відповідача прийнято, також наявні обґрунтовані підставі вважати, що відповідач може ухилятися від виконання рішення про примусове повернення з території України, зокрема, це відсутність документів, які б посвідчували його особу, та коштів на придбання проїзного документа, що унеможливило самостійно залишити територію України.
Колегія суддів враховує, що Рішенням Начальника Чопського прикордонного загону Цапюк Р. від 15.06.2020 року було вирішено примусово повернути до країни походження або третьої країни громадянку Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_9 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , з нею у супроводі неповнолітні діти: ОСОБА_3 (Behesta Ibrahimi), ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 ( ОСОБА_6 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 ( ОСОБА_8 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 ..
Водночас, відповідачу з участю перекладача і на зрозумілій йому мові було повідомлено про можливість оскарження цього рішення до суду, однак таких заяв ним подано не було.
При апеляційному перегляді із протоколу судового засідання від 16.06.2020 року (а.с.20-21) та звукозапису судового засідання вбачається, що відповідач був присутнім у судовому засіданні з адвокатом і перекладачем, розумів мову судочинства, надавала суду пояснення, клопотань не заявляла.
Тобто, відповідач 15 червня 2020 року належним чином ознайомлена з даним рішенням, отримала його примірник, про що свідчить його підпис та в якому визнає своє незаконне перебування на території України, відсутність відповідних документів, родичів, які б могли надати допомогу у поверненні до країни походження, тобто фактично відмовився від виконання рішення про його примусове повернення.
Таким чином, на переконання колегії суддів, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, з огляду на наявність обґрунтованих підстав вважати, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення про своє примусове повернення з України від 15 червня 2020 року через відсутність документів, що посвідчують особу та підтверджують законність перебування на території України, а також коштів, необхідних для добровільного залишення території України, що об'єктивно цьому перешкоджає.
Підстави, які б стали перешкодою для видворення відповідача за межі території України, зазначені у ст. 31 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” відсутні.
В матеріалах справи також відсутні дані про те, що відповідач, у передбачені Законом України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” строки, особисто звертався до відповідного органу із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (протилежного суду не доведено).
Також, немає жодного доказу, який би свідчив, що відповідач залишив країну свого національного походження у зв'язку з побоюванням стати жертвою переслідувань зі сторони екстреміських збройних формувань та не може користуватися захистом цієї країни і не може повернутися внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до статей 9, 29 Загальної декларації прав людини (1948 року) та ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (1966 року) ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.
У статті 5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (із змінами і доповненнями) від 04.11.1950, ратифікованою Верховною Радою України 11 вересня 1997 року, задекларовано право кожного на свободу та особисту недоторканість, за винятком певних випадків, зокрема, коли здійснюється законний арешт або затримання з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадяться процедури депортації або екстрадиції.
Колегія суддів дійшла висновку, що відповідач не має законних підстав для перебування на території України та існує ризик перешкоджання видворенню за межі території України, оскільки в останнього відсутні документи, що дають право на виїзд з України.
Таким чином, оскільки у відповідача відсутня можливість самостійного повернення до країни походження, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для його видворення за межі України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.
Враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу громадянина Афганістану ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 272,289,308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу громадянина Афганістану ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 червня 2020 року у справі № 308/5642/20- без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А. Р. Курилець
судді В. Я. Качмар
О. І. Мікула
Повне судове рішення складено 29 липня 2020 року