28 липня 2020 рокуЛьвівСправа № 448/687/20 пров. № А/857/8104/20
Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді: Улицького В.З.
суддів: Довгої О.І., Шавеля Р.М.
при секретарі судового засідання: Галаз Ю.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 на рішення Мостиського районного суду Львівської області від 11.06.2020 року (рішення ухвалене у м. Мостиська судом у складі головуючого судді Кічака Ю.В.) у справі за позовом Військової частини НОМЕР_1 до громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 про примусове видворення іноземця за межі території України, затримання з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України ,-
У червні 2020 року Військова частина НОМЕР_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , в якому просила постановити рішення про примусове видворення відповідача за межі території України; затримати відповідача з метою його ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні на строк, визначений ст.289 КАС України.
Позивач позовні вимоги мотивував тим, що відповідач здійснив спробу незаконного перетину державного кордону з України у Республіку Польщу, а на території України перебуває без законних підстав та документів, які б надавали йому право законного перебування на території України, відтак, підлягає затриманню з метою ідентифікації і забезпечення видворення. Просив позов задоволити.
Рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 11.06.2020 року адміністративний позов задоволено частково. Постановлено затримати особу, яка ідентифікувала себе як громадянин Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою ідентифікації, з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, на строк, визначений ч.11 ст.289 КАС України, достатній для виконання судового рішення, але який не може перевищувати шість місяців, починаючи з часу фактичного затримання. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Рішення суду першої інстанції оскаржив громадянин Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 . Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Згідно ч.4 ст.229 КАС України, фіксування процесу не здійснювалося оскільки всі учасники справи в судове засідання не з'явилися.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 189 цього Кодексу.
Згідно ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до роз'яснень, які наведені в п.13.1 постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі» у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови).
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині відмови в задоволенні позовних вимог, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що громадянин Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , перебуваючи на території України, 09.06.2020 року о 08 год. 00 хв. намагався спільно з іншими громадянами Народної Республіки Бангладеш незаконно потрапити з України в Республіку Польща поза пунктом пропуску на напрямку 299 прикордонного знаку, що на території Турківського району Львівської області та був затриманий прикордонним нарядом від Відділу прикордонної служби «Сянки» Мостиського прикордонного загону на відстані 30000м. від лінії державного кордону України, що на околиці с.Мохнате.
Згідно з протоколом про адміністративне затримання відповідача від 09 червня 2020 року та протоколу особистого огляду, огляду речей та вилучення речей та документів від 09 червня 2020 року у нього відсутні документи, які посвідчують особу та підтверджують законність перебування на території України.
Відповідач у період з 15.08.2018 року по 12.08.2019 року перебував у Миколаївському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України, а з 12.08.2019 року по 14.02.2020 року - в Чернігівському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про тримання іноземця (особи без громадянства) у ПТПІ, однак процедура ідентифікації закінчена не була.
09.06.2020 року на підставі ст.26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" уповноваженою особою органу охорони державного кордону прийнято рішення про примусове повернення відповідача за межі України, яким зобов'язано відповідача покинути територію України у термін до 11.06.2020 року.
Частиною третьою статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу затримання іноземців або осіб без громадянства визначені положеннями статті 289 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з частиною першою статті 289 Кодексу адміністративного судочинства України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів:
1) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України;
2) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;
3) взяття іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації;
4) зобов'язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.
Таким чином, заходи, визначені статтею 289 Кодексу адміністративного судочинства України, можуть бути застосовані до іноземця чи особи без громадянства, зокрема, за наявності двох умов: вчинення такою особою порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, а також відсутність в неї документа, що дає право на виїзд з України. Відсутність хоча б однієї із цих умов є підставою для відмови в задоволенні позову про застосування цих заходів.
Як встановлено з матеріалів справи, на момент затримання відповідача у зв'язку з порушенням ним законодавства України з прикордонних питань, у нього були відсутні документи, які посвідчують особу та відомості про законний в'їзд і подальше законне перебування на території України.
Оскільки відповідач порушив законодавство України з прикордонних питань та про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а саме, здійснив спробу незаконного перетину державного кордону з України у Республіку Польщу і не має документів, які посвідчують особу, та не надав суду доказів про своє законне перебування на території України, то є підстави для затримання відповідача з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення з території України з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.
Додатково апеляційний суд зазначає, що відповідно до пункту 30 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року № 1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» при вирішенні справ про примусове видворення суди повинні враховувати положення статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року та статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно для забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.
Зокрема, відповідно до пункту "f" частини першої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім як відповідно до процедури, встановленої законом, у випадку законного арешту або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.
У пункті 103 Рішення Європейського суду з прав людини від 17 квітня 2014 року "Справа Анатолій Руденко проти України", яке стало остаточним 17 липня 2014 року (№ 50264/08) вказано, що тримання особи під вартою є таким серйозним заходом, що він є виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі заходи, було розглянуто і визнано недостатніми для гарантування інтересів особи або суспільства, що можуть вимагати того тримання відповідної особи під вартою. Це означає, що відповідність позбавлення волі національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин.
Слід зазначити, що пункт 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має на увазі фізичну свободу особи, і мета цього положення полягає в недопущенні свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків стосовно права на свободу, яке гарантує пункт 1 статті 5, є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідатиме меті цього положення.
Покликання громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 на порушення позивачем процедури звернення до суду з вказаним позовом, оскільки йому не була надана реальна можливість виконання чи оскарження рішення про його примусове повернення, суд не бере до уваги, оскільки з огляду на зміст частини першої статті 289 Кодексу адміністративного судочинства України, самостійною підставою для звернення з позовом про затримання з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України є відсутність в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України.
Щодо доводів відповідача про те, що максимальний строк, встановлений законодавством для затримання іноземця та розміщення в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, вже сплив, оскільки він утримувався в пунктах тимчасового перебування 18 місяців, суд вважає такі безпідставними, оскільки звернення позивача з вказаним позовом стосується вчинення повторного порушення законодавства України з прикордонних питань.
Узагальнюючи наведене, суд апеляційної інстанції переконаний, що судом першої інстанції надано належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний зв'язок у сукупності дали змогу суду першої інстанції зробити вірний висновок про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
З наведеного вбачається, що доводи апеляційної скарги являються безпідставними та необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, правова оцінка доказів дана вірно, а відтак у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 243 ч. 3, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Мостиського районного суду Львівської області від 11.06.2020 року у справі № 448/687/20 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя В. З. Улицький
судді О. І. Довга
Р. М. Шавель
Повне судове рішення складено 29.07.2020р.
помічник заступника голови суду