Справа № 120/2570/20-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Богоніс М.Б.
Суддя-доповідач - Драчук Т. О.
29 липня 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Драчук Т. О.
суддів: Полотнянка Ю.П. Ватаманюка Р.В. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Охримчук М.Б.,
представника позивача: Никитюка Олександра Івановича,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 18 червня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії,
в червні 2020 року позивачем ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправною бездіяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що полягає у невиплаті відшкодування за вкладами в ПАТ «Реал банк» в розмірі 185002 грн.
Також, позивач просив стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 185002 грн. в рахунок відшкодування вкладів в ПАТ «Реал банк».
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 18.06.2020 відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії.
Не погоджуючись з прийнятою ухвалою позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу на продовження розгляду до суду першої інстанції.
Підставами, які лягли в основу апеляційної скарги є порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, не повне дослідження усіх обставин справи, що призвели до прийняття протиправного рішення.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд апеляційної інстанції задовольнити її, ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду
Відповідач в судове засідання не з'явився, повноважного представника не направив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, при цьому 28 липня 2020 року до суду надійшов відзив, в якому представник відповідача просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 18 червня 2020 року без змін.
Заслухавши, суддю-доповідача, представника позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи, 20.02.2014 між позивачем та ПАТ «Реал банк» був укладений договір № 747/43/БТ банківського вкладу фізичних осіб «Реальний прибуток» з капіталізацією нарахованих процентів в сумі 39255,25 грн. на строк зберігання коштів до 20.08.2014 включно.
20.02.2014 між позивачем та ПАТ «Реал банк» був укладений договір № 795/43/БТ банківського вкладу фізичних осіб «Реальний прибуток» з капіталізацією нарахованих процентів в сумі 290000 грн. на строк до 20.08.2014 включно.
20.06.2014 позивач отримав 200000 грн. компенсації. Решта грошових коштів у розмірі 185002,31 грн. йому не були виплачені.
Позивач неодноразово звертався до Фонду гарантування вкладів із вимогами виплатити депозитні кошти, але щоразу отримував відмову.
Листом відповідача від 30.05.2018 № 41-036-11241/18 позивача повідомлено, що гарантовану суму відшкодування за вкладами в сумі 200000 грн. було виплачено відповідно до ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та роз'яснено, що вимоги в частині, що перевищують суму 200000 грн. задовольняються за рахунок коштів, одержаних в результаті ліквідації та реалізації майна банку у четверту чергу, відповідно до ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Позивач вважає таку відмову Фонду гарантування вкладів протиправною, а тому звернувся за захистом своїх прав до суду.
Разом з тим, відмовляючи у відкритті провадження суд першої інстанції виходив з того, що юрисдикція адміністративного суду поширюється на публічно-правові спори, ознаками яких є не лише спеціальний суб'єктний склад (хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції), але й спеціальні підстави виникнення, пов'язані з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
В свою чергу, в даній адміністративній справі позивач просить стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб суму вкладу у «ПАТ «Реал банк» поза граничним розміром, гарантованої Фондом суми відшкодування коштів за вкладами.
Зі змісту позовної заяви та листа від 30.05.2018 № 41-036-11241/18 вбачається, що частину коштів позивача в межах гарантованого відшкодування коштів вкладників за рахунок Фонду було повернуто позивачу у встановленому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» порядку.
Разом з тим, суд першої інстанції зазначає, що Фонд, який є юридичною особою публічного права, покладено функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Зі свого боку, уповноважена особа Фонду виконує від його імені делеговані Фондом повноваження щодо забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.
Отже, основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом тимчасової адміністрації та ліквідації.
Зазначене дає підстави стверджувати, що оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а спірні правовідносини випливають з укладеного між Банком і фізичною особою договору, Фонд у цьому випадку діє як представники сторони договірних відносин.
Враховуючи вказане вище, суд першої інстанції дійшов висновку, що спір не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів. У свою чергу, враховуючи суб'єктний склад правовідносин, цей спір належить до підвідомчості судів загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч.3 ст.3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та не чинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Згідно з ч.1, 2 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень"; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".
Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи: 1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; 2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства; 3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом; 4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об'єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті.
При визначені судової юрисдикції щодо вирішення справи, суду необхідно виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, суб'єктивного складу сторін, предмету спірних правовідносин.
Визначення поняття "адміністративна справа" наведено в п. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України, під якою розуміється переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією з сторін є суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому:
- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій;
- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг;
- хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Крім того, відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Таким чином, компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно - владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України). Предметом таких спорів є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Крім того, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Разом з тим, правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 № 4452-VI. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Відповідно до п.17 ч.1 ст.2 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
Як передбачено ст.3 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
Згідно з ч.1 ст.4 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими ч.2 ст.4 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", серед яких, зокрема, акумулювання коштів, отриманих із джерел, визначених статтею 19 цього Закону; здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, в тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.
Згідно з ч.5 ст.34 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
Відповідно до ч.2 ст.37 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.
Як передбачено ч.1 ст.54 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
Таким чином, за змістом наведених правових норм на Фонд, який є юридичною особою публічного права, покладено функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Зі свого боку, уповноважена особа Фонду виконує від його імені делеговані Фондом повноваження щодо забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.
Також, як вірно зазначив суд першої інстанції, публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.
Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю кредиторських вимог (майнових вимог фізичної особи до суб'єкта господарювання - банку, що ліквідується), які задовольняються в порядку черговості, визначеної ст.52 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", за рахунок коштів, одержаних унаслідок ліквідації та продажу майна банку.
Повноваження уповноваженої особи Фонду щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів та внесення змін до цього реєстру визначені п.3 ч.1 ст.48 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Відповідно до ч.1 ст.52 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів.
Отже, основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом тимчасової адміністрації та ліквідації.
Зазначене дає підстави стверджувати, що оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а заявлені позивачем вимоги випливають із зобов'язань банку за укладеними між ними договорами, Уповноважена особа та Фонд у цьому випадку діють як представники сторони договірних відносин.
Згідно з ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч.1, 2 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Як передбачено ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Отже, повноваження, передбачені ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", за якими лише Фонду доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, з урахуванням здійсненого відшкодування позивачу за рахунок коштів Фонду, а також те, що вимоги позивача в іншій частині були акцептовані та включені до четвертої черги в Реєстрі вимог кредиторів ПАТ «РЕАЛ БАНК», спірні відносини пов'язані із задоволенням вимог позивача як кредитора в реєстрі вимог кредиторів за рахунок коштів банку, одержаних в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку та мають ознаки договірних відносин, у цьому випадку між банком та фізичною особою, а розгляд спору у цих правовідносинах належить до судів цивільної юрисдикції. В даному випадку Фонд виступає як від імені банку, що ліквідується, так і діє при вирішенні певних питань як орган, уповноважений на ліквідацію банку, однак при цьому жодних владних повноважень щодо заявника, який захищає свої майнові права, не вчиняє.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що даний спір не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, а в свою чергу має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
Також, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що позивач в межах справи №120/3261/19-а вже звертався до суду з аналогічними вимогами до того ж самого відповідача, та тотожними підставами позову.
В свою чергу, в межах справи №120/3261/19-а ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 15.10.2019 на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України відмовлено у відкритті провадження у справі.
Дана ухвала була залишена без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2019 та постановою Верховного Суду від 19.03.2020.
В свою чергу, у відповідності до ч.5 ст.170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Таким чином, проаналізувавши ці та всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують обставини дослідженні судом першої інстанції та висновки про відмову відкритті провадження в даній адміністративній справі, на основі наведених вище обставин.
Крім того, у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Оскільки, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо відмови відкритті провадження в даній адміністративній справі.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 18 червня 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття. Порядок касаційного оскарження передбачений ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 29 липня 2020 року.
Головуючий Драчук Т. О.
Судді Полотнянко Ю.П. Ватаманюк Р.В.