Справа № 620/3718/19 Суддя (судді) першої інстанції: Соломко І.І.
29 липня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б.,
суддів Мельничука В.П., Пилипенко О.Є.,
секретаря Суркової Д.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними розрахунків та зобов'язання вчинити певні дії, за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2020 року, -
У грудні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся у суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Чернігівській області) про визнання протиправними розрахунків та зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2018 року у справі № 825/2352/18 ГУ ПФУ в Чернігівській області йому поновлено та нараховано пенсію в розмірі 90,46 грн. на місяць. Такий розрахунок позивач уважає протиправним, оскільки поновлення пенсії повинно бути здійснено з одночасним перерахунком поновленої пенсії на підставі документів, які вже є в пенсійній справі та нової довідки про розмір грошового забезпечення. Натомість, відповідач здійснив перерахунок за відсутності вказаних документів, не витребувавши їх від уповноважених органів, чим порушив вимоги чинного законодавства та, відповідно, права позивача.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2020 року позов задоволено частково. Визнано розрахунок, викладений у протоколі Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області за пенсійною справою - 2501012062 від 13 червня 20019 року, в призначенні пенсії позивачу в розмірі 90,46 грн. протиправним. В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду, сторони подали апеляційні скарги.
Позивач просить рішення місцевого суду змінити в частині зобов'язання відповідача провести перерахунок пенсії у розмірі відповідно до діючого законодавства. Зазначає, що судом першої інстанції не надано правової оцінки відповідним вимогам, в порушення вимог статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, визнаючи діяльність суб'єкта владних повноважень протиправною, суд не зобов'язав відповідача вчинити певні дії. Наголошує на тому, що положеннями Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» закріплено обов'язок відповідача проводити перерахунок пенсій, призначених за цим Законом у разі зміни розміра хоча б одного з видів грошового забезпечення. Посилаючись на положення частини 2 статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зазначає про наявність правових підстав для проведення індексації та компенсації втрати частини доходу.
Відповідач просить рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. Зазначає про те, що розмір пенсії, який визначений на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2018 року у справі № 825/2352/18 підлягає перевірці в рамках зазначеної справи. Також наголошує, що питання визначення розміру пенсії відноситься до дискреційних повноважень відповідача, а тому визначати обґрунтованість чи необґрунтованість розміру пенсії, в якому поновлено її виплату, не є компетенцією суду. Звертає увагу на те, що виплата пенсій, звільненим зі служби особам, які виїхали за кордон, здійснюється у порядку, встановленому Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до цього Закону передбачено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії. При виконанні постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2018 року у справі № 825/2352/18 були відсутні підстави для витребування будь-яких додаткових відомостей та документів, так само як підстави для проведення перерахунку пенсії позивача.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач наголошує, що предмет спору у даній справі є новим, а обраний спосіб захисту - вірним. Твердження відповідача про те, що нарахування, перерахунок та виплата пенсії позивачу є дискреційними повноваженнями не ґрунтується на положеннях Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки є рішенням суб'єкта владних повноважень, правомірність якого підлягає оцінці судом.
13 липня 2020 року позивачем подано заяву про розгляд справи за його відсутності.
Розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження згідно пункта 2 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню, з таких підстав.
Судом установлено, що позивач є пенсіонером та отримував пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» до виїзду на постійне проживання до Ізраїлю у 1998 році.
У зв'язку з виїздом за кордом на постійне проживання виплата пенсії була припинена.
З метою відновлення права на отримання пенсії, ОСОБА_1 22 травня 2017 року звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про поновлення виплати пенсії.
За результатами розгляду зазначеної заяви ГУ ПФУ в Чернігівській області листом повідомило про відсутність правових підстав для поновлення пенсії, оскільки пенсійна справа з відповідними документами з Чернігівського обласного військового комісаріата не передавалась.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2018 року у справі № 825/2352/18 визнано неправомірним рішення ГУ ПФУ в Чернігівській області про відмову у поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 та зобов'язано поновити виплату раніше призначеної йому пенсії за віком, нараховувати та виплачувати на користь позивача невиплачену суму пенсії, починаючи з 15 грудня 2017 року.
На виконання рішення суду протоколом за пенсійною справою - 2501012062 (Міноборони) від 13 червня 2019 року позивачу поновлено виплату пенсії у розмірі 90,46 грн.
Уважаючи свої права порушеними, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправними відповідні розрахунки про розмір поновленої пенсії;
- зобов'язати відповідача отримати від уповноваженого органу чинну довідку про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії;
- зобов'язати відповідача на підставі отриманої довідки провести перерахунок пенсії за вислугу років у відповідності до діючих розмірів грошового забезпечення з дати поновлення виплати пенсії - 15 грудня 2017 року відповідно до положень Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з проведенням індексації та компенсації втрати частини доходів на усі несвоєчасно нараховані суми позивачу, починаючи з 15 грудня 2015 року до їх фактичної виплати.
Постановляючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх документів органом, що призначає пенсію. Такі повноваження Пенсійного фонду повинні бути використані з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких вони спрямовані. Проте докази, які б свідчили про вчинення відповідачем дій, спрямованих на отримання відповідних документів від уповноважених осіб для проведення перерахунку поновленої пенсії позивачу, відсутні. Отже, відповідач своїм правом не скористався і необґрунтовано, без урахування всіх обставин справи, дійшов висновку, про нарахування позивачу пенсії в розмірі 90,46 грн.
У розумінні Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», пенсія є доходом громадянина, вона не носить разового характеру і порушення строків її виплати означає втрату громадянином частини свого доходу. У той же час, з матеріалів справи вбачається, що спір між сторонами виник з приводу розміру поновленої пенсії, а не строків її виплати, у зв'язку з чим, підстав для задоволення вимог щодо проведення компенсації втрати частини доходів судом не встановлено. Питання щодо отримання документів від уповноважених органів та нарахування індексації, у разі поновлення пенсії, віднесено до компетенції Пенсійного фонду, тому ці дії є дискреційними повноваженнями відповідача. Крім того, докази, що після нарахування пенсії на підставі вказаного рішення суду, позивачу відмовлено у проведенні індексації, на час розгляду даної справи відсутні, тому такі вимоги є передчасними.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Стаття 3 Конституції України, відповідно, гарантує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Офіційне тлумачення положення статті 1 Конституції України міститься в Рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року, згідно якого однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Положеннями статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-ІV з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України № 1058-ІV) встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, є, зокрема Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №2262-ХІІ).
Положеннями статті 62 цього Закону закріплено, що пенсії звільненим зі служби особам, зазначеним у статті 12 цього Закону, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, не призначаються, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пенсії, призначені зазначеним особам в Україні до виїзду на постійне місце проживання за кордон, виплачуються в порядку, встановленому Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до пункта 2 частини 1 статті 49 Закону України № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно зі статтею 51 Закону України № 1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини 1 статті 49, друге речення статті 51 Закону України № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону України № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно із частиною 2 статті 49 Закону України № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому статтею 46 цього Закону.
Статтею 46 Закону України № 1058-IV закріплено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Отже, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон України № 1058-ІV гарантують всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.
В рамках розгляду справи №815/1226/18 Велика Палата Верховного Суду у постанові наголосила, що при первинному встановленні розміру пенсії орган Пенсійного фонду діє на підставі звернення громадянина із заявою про призначення йому пенсії. У випадках поновлення раніше призначеної пенсії органи Пенсійного фонду діють на підставі цієї ж заяви пенсіонера у строки, встановлені статтею 49 Закону України № 1058-IV.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що протокол Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області за пенсійною справою - 2501012062 від 13 червня 20019 року, яким поновлено виплату раніше призначеної пенсії позивачу, є рішенням відповідача, прийнятим на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2018 року.
Відповідно до статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України Про виконавче провадження .
Згідно з положеннями частини 1 статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
В частині 1 статті 11 цього Закону йдеться про те, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
З аналізу вищезазначених законодавчих норм убачається, що не можна зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України Про виконавче провадження .
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а.
Згідно статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, до них належать: зобов'язання суб'єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення та інше.
Відповідно до вимог статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Колегія суддів звертає увагу, що вищезазначені правові норми Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Відповідно до статті 1291 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Таким чином, оскаржуване рішення про поновлення виплати раніше призначеної позивачу пенсії, оформлене протоколом від 13 червня 2019 року, прийняте на виконання судового рішення по справі № 825/2352/18 і може бути оскаржене відповідно до статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України.
Такий порядок оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, прийнятого на виконання судового рішення, є більш оптимальним для особи, яка вважає що її права порушені, з огляду, зокрема, на положення частини 5 статті 383 КАС України, відповідно до якої, розгляд заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень здійснюється судом протягом 10 днів, з дня її отримання.
Відповідно до частини 6 цієї статті, за наявності підстав для задоволення заяви, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону; у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
Суд також враховує, що винесення судового рішення, яке передбачає оцінку судового рішення прийнятого в іншій справі, буде суперечити статті 1291 Конституції України.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об'єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним.
Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 355/1648/15-а.
За вказаних обставин, колегія суддів зазначає, що позивач у цій справі обрав спосіб захисту шляхом подання позову про визнання протиправним рішення про поновлення виплати раніше призначеної пенсії, оформлене протоколом від 13 червня 2019 року, прийнятого на виконання рішення суду. Проте, спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення.
Отже, у спірних правовідносинах у відповідній частині наявні обставини, з якими стаття 383 Кодексу адміністративного судочинства України пов'язує виникнення підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не подавати новий адміністративний позов.
Підсумовуючи вище наведене, колегія суддів зазначає, що вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.
Тобто, якщо позивач уважає протиправними рішення, дії чи бездіяльність відповідача, вчинені на виконання вищевказаної постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2018 року у справі № 825/2352/18, то він може звернутись до суду в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача, а не пред'являти новий адміністративний позов.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 522/10140/17 та від 21 листопада 2019 року у справі №802/1933/18-а.
Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки є таке, що набрало законної сили рішення суду з того самого фактичного предмету спору (право позивача на поновлення виплати раніше призначеної пенсії) і між тими самим сторонами, а тому наявні підстави для закриття провадження у справі у відповідній частині на підставі пункта 4 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Надаючи правову оцінку вимогам ОСОБА_1 про зобов'язання відповідача отримати від уповноваженого органу довідку про чинний розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Судом встановлено, що позивачу призначено пенсію відповідно до положень Закону України №2262-ХІІ, а відтак на останнього поширюється дія положень вказаного закону, у тому числі в частині перерахунку пенсій.
Так, Статтею 63 Закону України 2262-ХІІ закріплено, що перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей у зв'язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку.
Якщо пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії, то пенсія перераховується за нормами цього Закону. При цьому перерахунок провадиться за минулий час, але не більш як за 12 місяців з дня подання додаткових документів і не раніше, ніж з дня введення в дію цього Закону.
Усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
Частинами 2 та 3статті 51 Закону України № 2262-XII передбачено, що перерахунок пенсій, призначених особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей, провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців.
Перерахунок пенсій у зв'язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно із цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів ПФУ та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.
Разом з тим, наведені положення регулюють проведення перерахунку пенсії, яка виплачується громадянину та не визначають порядок таких дій при поновленні виплати пенсії.
Проте, аналіз наведених положень нормативно-правових актів дає підстави для висновку, що нарахування пенсії в повному обсязі (правильному розмірі) покладається на відповідний територіальний орган Пенсійного фонду.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 травня 2020 року по справі №825/1226/18 (пункт 77).
Отже, саме на відповідача покладено обов'язок по нарахуванню пенсії в розмірі, визначеному чинним на момент поновлення її виплати законодавством.
Оскільки метою звернення ОСОБА_1 до суду є захист права на отримання пенсії у розмірі, визначеному чинним законодавством України, зобов'язання відповідача отримати від уповноваженого органу довідку про чинний розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії не призведе до захисту такого права.
Ураховуючи зазначене, керуючись положенням частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та ухвалити рішення про зобов'язання відповідача провести перерахунок і виплату пенсії відповідно до статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» на підставі законодавства, чинного на момент проведення такого перерахунку з урахуванням виплачених сум.
Посилання відповідача на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2020 року у справі №620/2757/19 колегія суддів до уваги не приймає, оскільки така ухвалена без врахування висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права, викладених у постанові від 20 травня 2020 року по справі №825/1226/18, які в силу положень частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають врахуванню апеляційним судом.
Питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого в розмірі 101%, у взаємозв'язку з розміром пенсії, що має виплачуватися позивачу, належить до компетенції пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум. При цьому, в разі незгоди з діями відповідача щодо наявності чи відсутності підстав для нарахування індексації та її розмірів, позивач не позбавлений права звернутися за захистом своїх прав до суду. Отже, вимоги позивача щодо проведення індексації пенсії є передчасними та задоволенню не підлягають.
Так само передчасними є вимоги позивача про зобов'язання відповідача нарахувати компенсацію втрати частини доходів на усі несвоєчасно нараховані суми пенсії, адже така розраховується з розміру пенсії, нарахованої відповідачем.
Відповідно до пункта 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За змістом частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За змістом частини 1 статті 319 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Частиною 3 та 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Частиною 6 цієї правової норми закріплено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки позов підлягає частковому задоволенню, а згідно наявної у справі квитанції №52535 від 05 грудня 2019 року позивачем за його подання сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн., то позивачу підлягає поверненню 153,68 грн. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Керуючись статтями 33, 34, 139, 243, 311, 315, 317, 319, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області задовольнити частково.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2020 року скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 в частині позовних вимог про визнання протиправними розрахунків Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про розмір поновленої пенсії, оформлені протоколом за пенсійною справою - 2501012062 від 13 червня 2019 року, закрити.
У решті позовних вимог позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області провести перерахунок і виплату ОСОБА_1 пенсії відповідно до статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» на підставі законодавства, чинного на момент проведення такого перерахунку з урахуванням виплачених сум.
У частині позовних вимог про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області провести індексацію та компенсацію втрати частини доходів у позові ОСОБА_1 відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (адреса: 14005, м. Чернігів, вул. П'ятницька, 83-А, код ЄДРПОУ 21390940) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 153 (сто п'ятдесят три) грн. 68 коп.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Я.Б. Глущенко
Судді В.П. Мельничук
О.Є. Пилипенко