Справа № 640/9158/19 Суддя (судді) першої інстанції: Пащенко К.С.
29 липня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б.,
суддів Пилипенко О.Є., Черпіцької Л.Т.,
секретаря Суркової Д.О.,
за участю представників сторін:
від позивача 1 - не прибув,
від позивача 2 - адвокат Волощук П.Ю.,
від відповідача 1 - не прибув,
від відповідача 2 - Іванюк Д.С.,
від третьої особи - адвокат Кулик О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 , Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» до Міністерства юстиції України, Приватного виконавця виконавчого округа Дніпропетровської області Сивокозова Олександра Миколайовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спора, на стороні відповідачів, Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», про визнання протиправними бездіяльності та дій, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпетровськгаз» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2020 року, -
27 травня 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач 1, ОСОБА_1 ) та Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» (далі - позивач 2, апелянт, АТ «Дніпропетровськгаз») звернулись у суд з позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач 1, МЮ України) та Приватного виконавця округа Дніпропетровської області Сивокозова Олександра Миколайовича (далі - відповідач 2, приватний виконавець Сивокозов О.М.) про визнання протиправною бездіяльності відповідача 1, що полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду скарг позивача 2 на дії приватного виконавця Сивокозова О.С. та протиправними дій відповідача 2 з відкриття виконавчих проваджень та винесення постанов в рамках таких виконавчих проваджень.
В обґрунтування позовних вимог зазначають, що внаслідок бездіяльності МЮ України, яка виразилася у не розгляді скарги АТ «Дніпропетровськгаз» на дії приватного виконавця Сивокозова О.С., суб'єкту звернення спричинені збитки у вигляді примусово списаних грошових коштів, а також паралізована діяльність підприємства у зв'язку із арештом рахунків та майна боржника, що може призвести до виникнення аварійних ситуацій та спричиненні надзвичайних ситуації на території зони обслуговування Дніпропетровської області.
Також наголошують, що дії відповідача з відкриття виконавчих проваджень вчинені за відсутності у останнього повноважень на виконання відповідних виконавчих документів. Дії по винесенню постанов про накладення арешту на кошти боржника суперечать вимогам Конституції України, Кодексу законів про працю України, Податкового кодексу України, Законів України «Про виконавче провадження», «Про оплату праці», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», оскільки перешкоджають сплаті заробітної плати працівникам та податків і зборів. Зловживання відповідачем 2 повноваженнями щодо реєстрації вхідної кореспонденції у день її надходження, зумовило прийняття ним постанов про розшук майна та про арешт такого. Окрім того, зазначають, що підстави для відкритя виконавчих проваджень були відсутні, оскільки на адресу виконавця було направлено повідомлення про відсутність у позивача 2 заборгованості перед АТ «НАК Нафтогаз Україна» у зв'язку з проведенням зарахування зустрічних однорідних вимог. До того ж, винесення приватним виконавцем постанов про арешт коштів та майна боржника на загальну суму 397 294 251,00 грн. за відсутності договора страхування цивільно-правової відповідальності на відповідну суму, є грубим порушенням норм законодавства про виконавче провадження.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 червня 2019 року до участі у справі залучено Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (далі - третя особа, АТ «НАК «Нафтогаз Україна»).
Рішенням суду від 11 червня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду, АТ «Дніпропетровськгаз» подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
Апелянт наголошує, що перевірка за скаргами проведена МЮ України на підставі пояснень приватного виконавця Сивокозова О.М, а не на підставі документів. Також МЮ України під час перевірки не врахував, що виконавчі провадження відкриті за відсутності правових підстав, оскільки борг АТ «Дніпропетровськгаз» перед третьою особою відсутній. До того ж, виконавцем порушено вимоги чинного законодавства під час накладення арешту на рахунки боржника зі спеціальним статусом, які передбачені для виплати заробітної плати. З огляду на викладене, апелянт стверджує, що МЮ України не виконало покладені на нього завдання по забезпеченню своєчасного, повного і неупередженого виконання рішень. Додатково, АТ «Дніпропетровськгаз» акцентує увагу, що судом першої інстанції не надана оцінка матеріалам виконавчих проваджень. Зокрема, поза увагою суду залишились доводи про зловживання відповідачем 2 провноваженнями щодо своєчасної реєстрації вхідної кореспонденції, що мало наслідком вчинення виконавчих дій по рішенням, виконання яких зупинено ухвалою суду.
У відзиві на апеляційну скаргу МЮ України зазначає про її необґрунтованість. Наголошує, що перевірка скарг проведена із дотриманням вимог Закону України «Про виконавче провадження» та Порядка проведення перевірок діяльності органів державної виконавчої служби. Стверджує, що всі доводи скаржника перевірені та їм надана належна правова оцінка. Акцентує увагу, що апелянтом ані до позовної заяви, ані до апеляційної скарги не додано доказів на підтвердження порушення його прав оскаржуваними діями та бездіяльністю, що виключає підстави для їх задоволення.
У відзиві на апеляційну скаргу приватний виконавець Сивокозов О.М. наголошує на тому, що позивачами порушено правила предметної підсудності, оскільки оскарження дій виконавця підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, об'єднано позовні вимоги, які не підлягають об'єднанню, оскільки оскарження бездіяльності МЮ України підлягає розгляду за загальними правилами, а дій виконавця - за правилами, встановленими статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України. Також наголошує, що АТ «Дніпропетровськгаз» вже зверталась до господарського суду зі скаргами на його дії, вчинені в рамках відповідних виконавчих проваджень. Одна з вказаних скарг залишена без задоволення, а друга - ще перебуває на розгляді.
У відзиві на апеляційну скаргу третя особа просить в її задоволенні відмовити. Наголошує, що перевірка проведена МЮ України повно та обгрунтовано із використанням інформації з автоматизованої системи виконавчого провадження, до якої вносяться всі відомості про проведення виконавчих дій та прийняття процесуальних рішень. Твердження апелянта про те, що виконавчі провадження були відкриті за відсутності правових підстав є помилковими, оскільки третя особа не визнає припинення зобовязань зарахуванням зустрічних однорідних вимог, що підтверджується зверненням до суду з відповідним позовом. Також зазначає, що посилання апелянта на протиправний арешт рахунків не відповідає позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 20 травня 2020 року у справі №905/362/19.
Відзив ОСОБА_1 на апеляційну скаргу не надходив.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів уважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - скасувати в частині та закрити провадження, з наступних підстав.
Судом установлено, що 24 квітня 2019 року до МЮ України надійшла скарга АТ «Дніпропетровськгаз» № 23.04.2019-ВИХ-01 на дії приватного виконавця виконавчого органу Дніпропетровської області Сивокозова О.М.
У скарзі були викладені обставини щодо протиправності дій приватного виконавця стосовно здійснення виконавчого провадження № 58907481 із виконання наказа господарського суду Дніпропетровської області від 01 квітня 2019 року у справі №904/1209/18, виданого на виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15 січня 2019 року, яке набрало законної сили 25 березня 2019 року, та висловлювалось прохання про проведення перевірки фактів, вказаних у скарзі.
На підставі зазначеної скарги МЮ України провело позапланову невиїзну перевірку діяльності приватного виконавця Сивокозова О.М. та склало довідку від 23 травня 2019 року, за висновком якої в межах предмету скарги щодо здійснення приватним виконавцем Сивокозовим О.М. виконавчого провадження № 58907481 порушень законодавства не встановлено.
Листом від 22 травня 2019 року МЮ України повідомило АТ «Дніпропетровськгаз» про здійснення перевірки приватного виконавця Сивокозова О.М. та долучило до листа довідку за результатами такої перевірки.
17 травня 2019 року до МЮ України надійшла повторна скарга АТ «Дніпропетровськгаз» № 16.05.2019-ВИХ-01 на дії приватного виконавця Сивокозова О.М.
У скарзі були викладені обставини щодо протиправності дій останнього стосовно здійснення виконавчих проваджень № 59113184 та №59112735 із виконання наказів господарського суду Дніпропетровської області від 07 жовтня 2016 року у справі №904/4470/16, виданих на виконання постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05 жовтня 2016 року, яка набрала законної сили 05 жовтня 2016 року, на загальну суму 361 960 036,34 грн. та на суму 199 130,23 грн. - витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги, відповідно, та висловлювалось прохання про проведення перевірки фактів, вказаних у скарзі.
На підставі зазначеної скарги МЮ України провело позапланову невиїзну перевірку діяльності приватного виконавця Сивокозова О.М. та склало довідку від 01 липня 2019 року, у висновку якої зазначено, що в межах предмету скарги щодо здійснення приватним виконавцем виконавчого органу Дніпропетровської області Сивокозовим О.М. виконавчих проваджень № 59113184, №59112735 та № 58907481, які об'єднані у зведене виконавче провадження №59116910, встановлено порушення вимог частини 3 статті 23 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Листом від 01 липня 2019 року МЮ України повідомило АТ «Дніпропетровськгаз» про здійснення перевірки приватного виконавця Сивокозова О.М. та долучило до листа довідку за результатами такої перевірки.
Відсутність рішення за результатами розгляду скарги від 23 квітня 2019 року дало позивачам підстави уважати, що рішення за результатами розгляду іншої скарги також у визначені законодавством строки прийнято не буде або буде, але із значною затримкою, що не тільки не сприятиме поновленню істотно порушених прав позивача 2, і, як наслідок, прав позивача 1 в частині отримання дивідендів, але й потягне тяжкі наслідки у вигляді доведення фактично стратегічно важливого підприємства до банкрутства, втрати робочих місць майже 4,2 тис. осіб.
Наведене стало підставою для звернення до суду із вимого про визнання протиправною бездіяльності.
Під час розгляду справи, позивач 2 подав додаткові пояснення, в яких уточнив обґрунтування відповідної позовної вимоги, а саме зазначив про здійснення МЮ України перевірки відповідача 2 на підставі пояснення останнього, без витребування та дослідження додаткових документів.
Постановляючи рішення про відмову в задоволенні позову у відповідній частині, суд першої інстанції виходив з того, що розгляд МЮ України скарг АТ «Дніпропетровськгаз» проведено в межах строку та за правилами, що визначені Законом України «Про виконавче провадження» та Порядком проведення перевірок діяльності органів державної виконавчої служби.
Здійснюючи перегляд рішення місцевого суду, колегія суддів керується положеннями частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, тобто в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів приходить до наступного.
Відповідно до пункта 8 частини 1 статті 17 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02 червня 2016 року № 1403-VIII (далі - Закон України № 1403-VIII) Міністерство юстиції України здійснює контроль за діяльністю приватних виконавців та визначає порядок здійснення контролю за діяльністю приватного виконавця.
Згідно з частиною 1 статті 34 вказаного Закону контроль за діяльністю приватного виконавця здійснюється Міністерством юстиції України шляхом проведення планових і позапланових перевірок у порядку, встановленому Міністерством юстиції України.
Пунктом 2 частини 3 зазначеної правової норми визначено, що позапланові перевірки проводяться на підставі: письмових звернень учасників виконавчого провадження щодо рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця.
На виконання вимог статті 34 Закону України № 1403-VIII МЮ України розроблено Порядок здійснення контролю за діяльністю працівників органів державної виконавчої служби, приватних виконавців, затверджений наказом Мінюсту України від 22 жовтня 2018 року № 3284/5, зареєстрованим в Мінюсті України 22 жовтня 2018 року за № 1195/32647 (далі - Порядок № 3284/5), яким визначено механізм здійснення Міністерством юстиції перевірок діяльності працівників органів державної виконавчої служби (органів ДВС), приватних виконавців, у тому числі стану додержання Конституції України, вимог законів України, указів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України, наказів Міністерства юстиції України, доручень Міністра юстиції України, та організації роботи щодо їх виконання, дотримання вчинення державними і приватними виконавцями порядку та строків вчинення виконавчих дій, виконання правил діловодства.
Згідно з пунктом 26 розділа ІІІ цього Порядка позапланова невиїзна перевірка діяльності приватного виконавця проводиться шляхом витребування від приватного виконавця потрібних документів та відомостей у межах предмета звернення та надання висновку щодо відповідності рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця вимогам законодавства, який викладається в довідці за результатами такої перевірки.
Відповідно до пункта 27 розділа ІІІ Порядка № 3284/5 про проведення позапланової невиїзної перевірки приватному виконавцю надсилається письмовий запит. У запиті зазначаються строк для надання вмотивованої відповіді приватним виконавцем щодо фактів, викладених у зверненні, який не може бути менше десяти календарних днів, перелік копій документів, які потрібно надати для проведення перевірки.
Під час проведення позапланової невиїзної перевірки діяльності приватного виконавця використовуються інформація та копії документів, надані приватним виконавцем, відомості автоматизованої системи виконавчого провадження, інша інформація та документи, які стосуються предмета звернення.
Якщо під час позапланової невиїзної перевірки діяльності приватного виконавця виникла потреба в одержанні від приватного виконавця додаткової інформації або копій документів у межах предмета звернення, структурний підрозділ Міністерства (Управління державної виконавчої служби) може надіслати приватному виконавцю повторний письмовий запит. Запит має містити обґрунтування потреби одержання додаткової інформації та/або копій документів та строк, у який приватний виконавець має надати таку інформацію та/або документи.
Предметом розгляду даної справи є правомірність дій Міністерства юстиції України, що полягають у проведенні невиїзних перевірок діяльності приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозова О.М. без дослідження та аналіза фактичних обставин по порушенню прав АТ «Дніпропетровськгаз», викладених у скаргах від 23 квітня 2019 року та 16 травня 2019 року, та складання за їх результатами довідок від 23 травня 2019 року та 01 липня 2019 року, відповідно.
З довідок за результатами проведення позапланових невиїзних перевірок діяльності приватного виконавця Сивокозова О.М. судом встановлено, що МЮ України в повному обсязі дослідило поставлені в скаргах питання та надало мотиви та обґрунтування дій приватного виконавця у виконавчих провадженнях №59113184, №59112735 та №58907481, які об'єднані у зведене виконавче провадження №59116910.
Також судом першої інстанції встановлено, а позивачами не спростовано, що під час проведення перевірок МЮ України витребувало від приватного виконавця Сивокозова О.М. пояснення та відомості у межах предметів звернень, а також використало відомості з автоматизованої системи виконавчого провадження.
Відповідно до пункта 2 розділа І Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 05 серпня 2016 року № 2432/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12 серпня 2016 року за № 1126/29256 автоматизована система виконавчого провадження (далі - Система) - комп'ютерна програма, що забезпечує збирання, зберігання, облік, пошук, узагальнення, надання відомостей про виконавче провадження, формування Єдиного реєстру боржників та захист від несанкціонованого доступу.
Отже, у МЮ України був повний доступ до необхідних документів у спірних виконавчих провадженнях, тому посилання позивача 2 на те, що відповідачем формально та без аналізу всіх необхідних доказів розглянуто скаргу, є неприйнятним.
Відповідно до пункта 28 розділа ІІІ Порядка № 3284/5 позапланова невиїзна перевірка діяльності приватного виконавця має бути проведена не пізніше ніж через тридцять робочих днів із дня надходження до структурного підрозділу Міністерства звернення (скарги) учасника виконавчого провадження.
Ураховуючи те, що скарги надійшли до МЮ України 24 квітня та 17 травня 2019 року, довідки складені за результатами перевірки складені у визначений Порядком строк, який закінчувався 07 червня 2019 року та 01 липня 2019 року, відповідно.
З огляду на вищевикладене, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що МЮ України вжило всіх заходів щодо належного розгляду скарг учасника виконавчого провадження АТ «Дніпропетровськгаз» у відповідності до Закону України №1403-VIII та Порядка №3284/5, а тому підстави для задоволення позовної вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності МЮ України відсутні.
Окрім цього, в контексті спірних правовідносин, колегія суддів уважає за необхідне звернути увагу на те, що результати перевірки можуть вплинути на права та обов'язки приватного виконавця після винесення на основі даних, зазначених в довідці та акті перевірки, розпорядження чи припису.
Варто зауважити, що контролюючий орган не позбавлений права викладати в довідці та акті перевірки власні суб'єктивні висновки щодо зафіксованих обставин, та в подальшому, у разі виникнення спору щодо рішень, що приймаються на підставі них, обґрунтовувати ними власну позицію щодо наявності певних порушень.
Натомість, обов'язковою ознакою рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до адміністративного суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язковий характер. Висновки, викладені у довідці чи акті, не породжують обов'язкових юридичних наслідків. Проте, такі висновки можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішень, дій, в основу яких покладені згадувані висновки.
Тобто, довідка та акт є лише засобом документування дій контролюючого органу, а предметом оскарження в адміністративному суді можуть бути юридичні наслідки, що безпосередньо випливають з результатів відповідних дій чи бездіяльності.
Суд підкреслює, що як встановлено зі змісту позовної заяви, оскаржуючи дії відповідача щодо констатування виявлених порушень, апелянт фактично не погоджуються зі змістом довідок, складених за наслідками перевірок, та висновками, викладеними в них.
Проте, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 10 вересня 2013 року №21-237а13 дійшла висновку, що акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися, тому його висновки не можуть бути предметом спору. Відсутність спірних відносин, в свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.
Відтак, довідки, складені за результатами перевірок приватного виконавця Сивокозова О.М. , не є правовими документами, які встановлюють відповідальність АТ «Дніпропетровськгаз» та, відповідно, не є рішеннями у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.
Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 11 червня 2019 року у справі № 802/2171/17-а, від 28 травня 2020 року у справі № 812/1187/16.
Також, звертаючись до суду з позовом, АТ «Дніпропетровськгаз» просило визнати протиправними дії приватного виконавця з відкриття виконавчих проваджень № 59113184, №59112735, № 58907481, №59116910 та винесення постанов в рамках зазначених виконавчих проваджень.
Надаючи правову оцінку наведеним позовним вимогам, колегія суддів уважає за необхідне зазначити наступне.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка з огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття суд, встановлений законом включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до визначення, закріпленого у пункті 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Згідно частини 1 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Таким чином, рішення, дії чи бездіяльність виконавця можуть бути оскаржені до адміністративного суду виключно у тому випадку, якщо законом не встановлений інший порядок їх оскарження.
Водночас, нормами чинного законодавства встановлені особливі правила оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця при виконанні ним судових рішень, ухвалених, зокрема, у господарських та цивільних справах.
Відповідно до частини 1 статті 74 Закону України № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Так, відповідно до частини 1 статті 139 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Згідно частини 1 статті 342 ГПК України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.
Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що оскарження рішення, дії або бездіяльності виконавця під час примусового виконання ним рішення господарського суду (наказів господарського суду) здійснюється за правилами господарського судочинства.
Аналогічні положення стосуються також спорів, пов'язаних із примусовим виконанням рішень судів, прийнятих в порядку цивільного судочинства (стаття 447 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України )).
Верховний Суд України у постановах від 24 лютого 2016 року у справі № 6-3077цс15, від 11 листопада 2015 року у справі № 6-2187цс15 висловив правовий висновок, згідно якого, якщо законом установлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.
Підтримуючи такий висновок, Верховний Суд України у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 216/749/14-ц наголосив на тому, що положення пункта 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» та пункта 3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року № 3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» не є нормами матеріального права, оскільки вони прийняті органами судової влади.
Велика палата Верховного Суду від наведених правових висновків Верховного Суду України відповідно до підпункта 8 пункта 1 розділа VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України не відступала, а тому підстави для їх неврахування при розгляді даної справи відсутні.
З огляду на це, як зазначалося, інший, відмінний від частини 1 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України порядок оскарження рішень дій чи бездіяльності виконавця щодо виконання ним рішень судів у цивільних та господарських справах, встановлений частиною 1 статті 74 Закону України № 1404-VIII та відповідними положеннями ЦПК України та ГПК України.
Отже, оскарження всіх постанов виконавця, прийнятих у виконавчому провадженні з виконання рішення суду, здійснюється в порядку частини 1 статті 74 Закону України № 1404-VIII, тобто до суду, який видав виконавчий документ.
Разом із тим, ані в ЦПК України, ані в ГПК України, ані в Кодексі адміністративного судочинства України не врегульовано порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність виконавця щодо виконання судових рішень при вчиненні таких дій у зведеному виконавчому провадженні.
Згідно із приписами статті 30 Закону України № 1404-VIII виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, у рамках зведеного виконавчого провадження. Виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється приватним виконавцем у рамках зведеного виконавчого провадження.
Отже, при виконанні судових рішень діє правило існування одного виконавчого провадження про примусове виконання щодо одного боржника, незалежно від кількості судових рішень та юрисдикцій, у яких указані рішення, що підлягають примусовому виконанню, були ухвалені, та кількості стягувачів. Для виведення виконавчого документа зі зведеного виконавчого провадження вимагається наявність підстав для завершення виконавчого провадження, а таким правом наділений лише виконавець, який ухвалює відповідну постанову.
У зведеному виконавчому провадженні виконавець вчиняє виконавчі дії щодо виконання усіх судових рішень, незалежно від того, за правилами якої юрисдикції і якими судами вони ухвалені.
Питання юрисдикції справ за скаргами на дії державного виконавця вже розглядалося Великою палатою Верховного Суду, і з цього приводу зроблено висновок про те, що в порядку адміністративного судочинства розглядаються скарги на дії, бездіяльність чи рішення виконавця у зведеному виконавчому провадженні, у якому, окрім виконавчих листів, виданих на виконання рішень, ухвалених за правилами цивільного та/або господарського судочинства, об'єднані рішення інших органів чи примусово виконуються судові рішення, ухвалені за правилами різних процесуальних законів.
Такі висновки містяться в постановах від 14 березня 2018 року у справі № 14-19цс18, від 20 червня 2018 року у справі № 14-207цс18, від 12 вересня 2018 року у справі № 11-675апп18.
При цьому, як вказала Велика палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 657/233/14-ц, сама лише наявність зведеного виконавчого провадження не свідчить про адміністративну юрисдикцію спору щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця. Визначальним критерієм для віднесення спору до адміністративної юрисдикції є наявність у зведеному виконавчому провадженні судових рішень, ухвалених за правилами різних юрисдикцій чи рішень інших (не судових) органів, якщо ці рішення підлягають примусовому виконанню.
У справі, що розглядається, оскаржувані рішення прийняті у межах виконавчих проваджень з виконання судових наказів, виданих на виконання рішень господарського суду, які в подальшому були об'єднані у зведене виконавче провадження. У матеріалах справи відсутні докази того, що вказане зведене виконавче провадження об'єднує виконавчі документи, видані на виконання судових рішень, ухвалених за правилами інших юрисдикцій, чи рішень інших органів.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги АТ «Дніпропетровськгаз» про визнання протиправними дії приватного виконавця Сивокозова О.М. з відкриття виконавчих проваджень № 59113184, 59112735, № 58907481, №59116910 та винесення постанов в рамках зазначених виконавчих проваджень не підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до пункта 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Частиною 1 статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, колегія суддів приходить до висновку про наявності підстав для закриття провадження у даній справі в частині позовних вимог АТ «Дніпропетровськгаз» про визнання протиправними дій приватного виконавця Сивокозова О.М. з відкриття виконавчих проваджень № 59113184, 59112735, № 58907481, №59116910 та винесення постанов в рамках зазначених виконавчих проваджень., які підлягають розгляду в порядку господарського судочинства
За змістом частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Керуючись статтями 33, 34, 243, 310, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпетровськгаз» залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2020 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпетровськгаз» до Приватного виконавця виконавчого округа Дніпропетровської області Сивокозова Олександра Миколайовича про визнання протиправними дій та скасування постанов скасувати. Провадження у справі у цій частині закрити.
У решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Я.Б. Глущенко
Судді О.Є. Пилипенко
Л.Т. Черпіцька