Справа № 640/19556/18 Суддя першої інстанції: Кузьменко А.І.
29 липня 2020 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Степанюка А.Г.,
суддів - Губської Л.В., Епель О.В.,
при секретарі - Ліневській В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Офісу генерального прокурора на прийняте у порядку спрощеного позовного провадження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Генеральної прокуратури України (далі - Відповідач, ГП України) про:
- визнання протиправними дій ГП України з нарахування ОСОБА_1 у період з 05.01.2016 року по 01.11.2018 року грошового забезпечення із застосуванням приписів постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року №1090 «Про затвердження Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури»;
- зобов'язання ГП України здійснити перерахунок належного ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 05.01.2016 року до 01.11.2018 року з урахуванням приписів та періоду дії постанов Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», від 07.11.2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та наказів Міністра оборони України від 11.06.2006 року №260 та від 07.06.2018 року №260;
- зобов'язання ГП України виплатити різницю між фактично отриманим та належним після перерахунку до сплати грошовим забезпеченням за період з 05.01.2016 року до 01.11.2018 року;
- зобов'язання ГП України здійснювати у подальшому нарахування і виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення відповідно до визначених законодавчими та іншими нормативними актами порядку і розмірів грошового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.01.2020 року позов задоволено частково:
- визнано протиправними дії ГП України з нарахування ОСОБА_1 у період з 05.01.2016 року по 01.11.2018 року грошового забезпечення із застосуванням приписів постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року №1090 «Про затвердження Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури»;
- зобов'язано ГП України здійснити перерахунок належного ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 05.01.2016 року по 01.11.2018 року з урахуванням приписів та періоду дії постанов Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», від 07.11.2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та наказів Міністра оборони України від 01.06.2006 року №260 та від 07.06.2018 року №260 та постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2018 року №1153 «Про внесення змін до Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури»;
- зобов'язано ГП України виплатити різницю між фактично отриманим та належним після перерахунку до сплати грошовим забезпеченням за період з 05.01.2016 року до 01.11.2018 року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
При цьому суд першої інстанції виходив з того, що правовий статус прокурорів та військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, є відмінним, а відтак при нарахуванні та виплаті грошового забезпечення останнім підлягають застосуванню положення постанов Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року №1294 та від 30.08.2017 року №704 як спеціальних, а не приписи постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року №1090 як загальної.
Відмовляючи у задоволенні іншої частини позовних вимог, суд підкреслив, що, починаючи з 01.03.2018 року згідно постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2018 року №1153 військовослужбовцям, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, надбавка за вислугу років виплачується щомісячно залежно від періоду проходження служби у розмірі і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців, то позовні вимоги щодо здійснення у подальшому нарахувань відповідно до вимог законодавства є необґрунтованими.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Офіс генерального прокурора (далі - Апелянт, Офіс) подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та постановити нове про відмову у задоволенні позову. Свою позицію обґрунтовує тим, що судом першої інстанції не було враховано, що Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» до Бюджетного кодексу України внесено зміни, згідно яких норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів державного бюджету. При цьому, як зазначає Апелянт, безпосередньо у постанові Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року №1090 зазначено, що дія затвердженого нею порядку поширюється і на військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, а відтак остання є спеціальним нормативним актом щодо спірних правовідносин, що свідчить про правильність обчислення грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 05.01.2016 року по 01.03.2018 року. Крім іншого, наголошує, що оскільки 27.12.2018 року Урядом України прийнято постанову №1153, якою внесено зміни до постанови від 09.12.2015 року №1090 та врегульовано порядок виплати надбавки за вислугу років військовослужбовцям прокуратури, а вказані зміни застосовуються з 01.03.2018 року, то ГП України було проведено перерахунок грошового забезпечення Позивача у лютому 2019 року, починаючи з березня 2018 року, що, у свою чергу, свідчить про безпідставність висновків суду про обґрунтованість позовних вимог з 01.03.2018 року по 01.11.2018 року.
Після усунення визначених в ухвалі від 16.03.2020 року про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.04.2020 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що судом першої інстанції прийнято законне та обґрунтоване рішення. Вказує, що, по-перше, Апелянтом не було надано належних доказів вчинення активних дій, спрямованих на усунення недоліків апеляційної скарги, по-друге, до апеляційної скарги не було надано всіх письмових доказів у примірниках для Позивача, по-третє, апеляційну скаргу підписано особою, яка не має права її підписувати, оскільки доказів наявності в ОСОБА_2 повноважень діяти від імені Офісу у порядку самопредставництва або наявності у нього статусу адвоката до апеляційної скарги не додано, по-четверте, Апелянтом не береться до уваги всі положення ч. 4 ст. 27 Закону України «Про прокуратуру», а цитується лише її частина, по-п'яте, Офісом безпідставно ототожнюється поняття заробітної плати прокурорів із поняттям грошового забезпечення військовослужбовців, по-шосте, посилання Апелянта на положення Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» є безпідставним, оскільки його було визнано неконституційним 26.03.2020 року, по-сьоме, Офісом не враховано, що ОСОБА_1 не оскаржується розрахунок вислуги років, а лише розмір виплати.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.06.2020 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 29.07.2020 року.
У судовому засіданні представник Апелянта доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд її вимоги задовольнити повністю з викладених у ній підстав.
Позивач наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не є предметом апеляційного оскарження, судова колегія вважає за необхідне здійснювати перевірку його законності та обґрунтованості у межах доводів та вимог апеляційної скарги Офісу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.
Як вбачається з матеріалів справи, наказом Генерального прокурора України від 21.07.2015 року №270-вк ОСОБА_1 , як військовослужбовця, полковника юстиції, призначено на посаду прокурора відділу організації представництва інтересів громадянина або держави в суді та при виконанні судових рішень управління представництва інтересів громадянина або держави, протидії корупції у воєнній сфері Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України (а.с. 10).
За наслідками розгляду звернення Позивача від 12.11.2018 року Відповідач листом від 14.11.2018 року №18-998зп повідомив останнього, що надбавка за вислугу років виплачується у наступних розмірах: до 05.01.2016 року - 40% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням згідно постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року №1294 та наказу Міністра оборони України від 11.06.2008 року №260; з 05.01.2016 року - 40% посадового окладу згідно постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року №1090 (з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 року №384); з 07.08.2018 року - 45% посадового окладу згідно постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року №1090 (з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 року №384) (а.с. 12-26).
На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. ст. 27, 81 Закону України «Про прокуратуру», ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», а також ряду підзаконних актів, суд першої інстанції дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог, адже до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме норми і положення постанов Кабінету Міністрів України, які врегульовують питання складових грошового забезпечення військовослужбовців, а не працівників прокуратури.
З таким висновком суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на таке.
Приписами абз. 4 ч. 4 ст. 27 Закону України «Про прокуратуру» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що військовослужбовці військової прокуратури у своїй діяльності керуються Законом України «Про прокуратуру» і проходять військову службу відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.
Відповідно до ч. 8 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» грошове забезпечення військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, складається з посадового окладу та інших виплат, встановлених цим Законом.
При цьому, згідно ч. 4 ст. 83 указаного Закону на військовослужбовців військової прокуратури поширюються усі передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та іншими законодавчими актами про військову службу соціальні і правові гарантії.
Так, як вірно підкреслено судом першої інстанції, у період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року надбавка за вислугу років, як складова грошового забезпечення для військовослужбовців, були передбачені постановою Кабінету Міністрів України № 1294 від 07.11.2007 року «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №1294).
Відповідно до п. 1 Постанови № 1294 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Положеннями п. 6 Постанови № 1294 визначено, що виплата надбавки за вислугу років військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу здійснюється в розмірах згідно з додатком 29, а саме, розмір надбавки, відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням при вислузі 25 і більше років становить 40 %.
Проте, вказана Постанова № 1294 втратила чинність, на підставі постанови Уряду України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», згідно пункту 2 якої грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
У свою чергу, пунктом 6 згаданої Постанови № 704 передбачено, що виплата надбавки за вислугу років військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу здійснюється в розмірах згідно з додатком 16, згідно якого, розмір надбавки, відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням, при вислузі 25 і більше років становить 50 %.
Окружним адміністративним судом міста Києва вірно підкреслено, що колізія у спірних правовідносинах була усунена Кабінетом Міністрів України шляхом прийняттям постанови від 27.12.2018 року № 1153 «Про внесення змін до Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури», якою, зокрема, внесено зміни до Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року № 1090 (далі - Порядок №1090), а саме, доповнено його пунктом 3-1, за яким військовослужбовцям, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, надбавка за вислугу років виплачується щомісяця залежно від періоду проходження служби у розмірі і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців.
Отже, всупереч доводів Апелянта, лише після прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 27.12.2018 року № 1153, дія Порядку № 1090 почала поширюватися на прокурорів, військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, слідчих органів прокуратури та інших працівників органів прокуратури, а військовослужбовцям, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, надбавка за вислугу років виплачується щомісяця залежно від періоду проходження служби у розмірі і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців.
Таким чином, нарахування та виплата надбавки за вислугу років ОСОБА_1 , як військовослужбовцю, який проходить службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, повинна здійснюватися у розмірі і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців. Відтак, починаючи з 05.01.2016 року обчислення надбавки за вислугу років за правилами Порядку №1090 здійснювалося Відповідачем безпідставно.
За таких обставин, оскільки дія Порядку № 1090 почала поширюватися на військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах лише після внесення змін на підставі постанови від 27.12.2018 року № 1153, то колегія суддів погоджується з висновками Окружного адміністративного суду міста Києва про те, що дії ГП України щодо встановлення і виплати ОСОБА_1 з 05.01.2016 року надбавки за вислугу років, відповідно до Порядку № 1090 є протиправними та впливають на право останнього на отримання грошового забезпечення з урахуванням надбавки за вислугу років у розмірі і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців.
Посилання Апелянта на неврахування судом першої інстанції положень Закону України від 28.12.2014 року №79-VIII, яким розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким, у свою чергу, встановлено, що норми і положення, зокрема, статті 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, судовою колегією оцінюється критично, оскільки, як було встановлено вище, спірні правовідносини врегульовані постановами Кабінету Міністрів України, а спірним є лише питання застосування до них того чи іншого акту Уряду України.
Твердження Офісу про те, що судом першої інстанції було безпідставно покладено на ГП України обов'язок з перерахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.03.2018 року по 01.11.2018 року, оскільки такий перерахунок було здійснено у лютому 2019 року, судовою колегією відхиляється, оскільки на момент прийняття рішення у даній справі 27.01.2020 року жодних належних і допустимих доказів проведення такого перерахунку Відповідачем надано не було, а обґрунтування неможливості подання таких доказів до суду першої інстанції всупереч положень ч. 4 ст. 308 КАС України Апелянтом не надано.
Щодо доводів ОСОБА_1 . про підписання апеляційної скарги від імені Офісу особою, яка не має права її підписувати, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що в силу приписів п. 5.10.4 Положення про Департамент представництва інтересів держави в суді Офісу Генерального прокурора, затвердженого наказом Генерального прокурора від 28.01.2020 року №47, прокурори відділу представництва інтересів органів прокуратури забезпечують участь, зокрема, в адміністративних справах, в яких Офіс Генерального прокурора (Генеральну прокуратуру України) залучено як відповідача або третю особу. Відтак, на переконання суду апеляційної інстанції, ОСОБА_2 як прокурор відділу представництва інтересів органів прокуратури управління організації участі прокурорів в суді Департаменту представництва інтересів держави в суді Офісу генерального прокурора вправі діяти від імені Офісу у порядку самопредставництва. До того ж, на момент розгляду даної справи судом апеляційної інстанції у Положення про Департамент представництва інтересів держави в суді Офісу Генерального прокурора, затвердженого наказом Генерального прокурора від 28.01.2020 року №47, було внесено зміни наказом Генерального прокурора від 30.03.2020 року №166, яким врегульовано питання самопредставництва Офісу прокурорами відділу представництва інтересів органів прокуратури шляхом доповнення пункту 5.9 згаданого Положення №47 абзацом дев'ятим.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Офісу генерального прокурора - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя А.Г. Степанюк
Судді Л.В. Губська
О.В. Епель
Повний текст постанови складено та підписано « 29» липня 2020 року.