Справа № 620/1529/20 Суддя (судді) першої інстанції: Лобан Д.В.
29 липня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б.,
суддів Пилипенко О.Є., Черпіцької Л.Т.,
секретаря Суркової Д.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області до Відділа примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, ОСОБА_1 , про визнання дій неправомірними та скасування постанови, за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 травня 2020 року, -
30 квітня 2020 року Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - позивач, апелянт, ГУ ПФУ в Чернігівській області) звернулось у суд з позовом до Відділа примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - відповідач, Відділ ПВР) про визнання дій неправомірними та скасування постанови про накладення штрафа.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2018 року у справі №2540/3201/18 виконана, про що повідомлено Відділ ПВР листами від 09 січня та 08 квітня 2020 року. Також наголошує, що 28 серпня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України №649 від 22 серпня 2018 року, якою затверджено Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду і виплата розрахованої ОСОБА_1 суми доплати буде здійснена згідно з вказаним Порядком.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 травня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить його скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2019 року визнано протиправним та скасовано Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду. Проте, пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України №649 від 22 серпня 2018 року установлено, що виплата коштів, нарахованих за період до набрання судовим рішенням законної сили, здійснюється відповідно до Порядка погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затвердженого цією постановою. Отже, органи Пенсійного фонду України зобов'язані керуватися цією нормою, а тому підстави для накладення штрафа за невиконання рішення суду відсутні.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2020 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача залучено стягувача за виконавчим провадженням - ОСОБА_1 (далі - третя особа, ОСОБА_1 ).
Відзив на апеляційну скаргу та пояснення щодо апеляційної скарги не надходили.
Апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження на підставі пункта 2 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.
Судом установлено, що 13 грудня 2019 року до відповідача надійшла заява третьої особи про відкриття виконавчого провадження та прийняття до виконання виконавчого листа №2540/3201/18, виданого Чернігівським окружним адміністративним судом.
13 грудня 2019 року головним державним виконавцем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №2540/3201/18, виданого 27 листопада 2019 року Чернігівським окружним адміністративним судом, про зобов'язання ГУ ПФУ у Чернігівській області здійснити перерахунок і виплату пенсії ОСОБА_1 згідно грошового атестата №1 від 21 березня 2018 року із включенням до складу (розміру) грошового забезпечення, з якого призначається (обчислюється) пенсія, суми щомісячної додаткової грошової винагороди, з 21 березня 2018 року.
Листом від 13 грудня 2019 року зазначена постанова направлена позивачу для виконання.
27 грудня 2019 року головним державним виконавцем складено акт, яким встановлено, що рішення боржником у повному обсязі не виконано, а саме доплата, яка складає 1058,04 грн. не виплачена та буде проведена відповідно до Порядка погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затвердженого постановою кабінету Міністрів України №649.
Листами від 09 січня та 08 квітня 2020 року позивач повідомив відповідача про те, що на виконання рішення суду проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 та здійснюється її виплата у перерахованому розмірі з 01 липня 2020 року. Сума доплати у розмірі 1058,04 грн. за період з 21 березня 2018 року по 04 червня 2019 року - дати набрання рішенням суду законної сили, буде виплачена у Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року №649 (далі - Порядок).
21 квітня 2020 року головним державним виконавцем прийнято постанову про накладення штрафа, якою до позивача за невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, застосовано штраф у сумі 5100,00 грн.
Уважаючи цю постанову протиправною, ГУ ПФУ в Чернігівській області звернулось з відповідним позовом до суду.
Постановляючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем на надано доказів на підтвердження вчинення дій, передбачених Порядком для прийняття рішення про виплату суми.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів приходить до наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон України №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно частини 1 статті 18 цього Закону виконавець зобовязаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно частини 1 статті 63 Закону України №1404-VIII, за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
При цьому, частиною 2 вказаної правової норми встановлено, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Колегією суддів встановлено, що предметом спору у даній справі є перевірка правомірності постанови державного виконавця про накладення штрафа від 21 квітня 2020 року.
У даному випадку, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що пенсійний орган, як орган державної влади, зобов'язаний у повному обсязі та у встановлені строки виконувати судові рішення, що набрали законної сили.
У свою чергу, оскаржуваною постановою державного виконавця про накладення штрафу притягнуто пенсійний орган до відповідальності, як боржника у відкритому виконавчому провадженні, за наслідком встановлення виконавцем факта невиконання пенсійним органом, без поважних причин, судового рішення, що набрало законної сили.
Колегія суддів ураховує, що постанова про накладення штрафа за невиконання судового рішення може бути прийнята лише за умови, що судове рішення не виконано без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати таке судове рішення, проте не зробив цього.
Судовим рішенням, яке набрало законної сили та передано на примусове виконання до виконавчого органу, зобов'язано пенсійний орган нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію згідно грошового атестата №1 від 21 березня 2018 року із включенням до складу (розміру) грошового забезпечення, з якого призначається (обчислюється) пенсія, суми щомісячної додаткової грошової винагороди, з 21 березня 2018 року.
У свою чергу, пенсійним органом не заперечується, що нарахована ОСОБА_1 сума за період з 21 березня 2018 року по 04 червня 2019 року фактично не виплачена.
При цьому, пенсійний орган повідомив виконавця про те, що розмір пенсії стягувачу перераховано і що спірну суму буде виплачено у порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року №649.
Колегія суддів зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року № 649 затверджено Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, боржниками за якими є органи Пенсійного фонду України, який був чинним та діяв на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок).
Згідно пункта 1 Порядка, останній визначає механізм погашення заборгованості, що утворилася внаслідок нарахування (перерахунку) пенсійних виплат на виконання судових рішень, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті Пенсійному фонду України на цю мету, та передбачає вчинення пенсійним органом (боржником) певних дій, які спрямовані на погашення заборгованості.
Так, пунктом 5 Порядка закріплено, що для підтвердження суми, що підлягає виплаті, боржник подає до Пенсійного фонду України:
- документ, що підтверджує дату надходження судового рішення до боржника;
- копію судового рішення (судових рішень) або виконавчого листа;
- розрахунок суми, що підлягає виплаті, засвідчений керівником боржника або уповноваженою ним особою.
Лише після подання територіальним пенсійним органом перелічених документів відповідна комісія Пенсійного фонду України може прийняти рішення про наявність або відсутність підстав для виплати суми, зазначеної в розрахунку.
У свою чергу, позивачем у межах спірних правовідносин не надано доказів, якими підтверджується факт подання до цієї комісії документів позивача, внаслідок чого, колегія суддів уважає передчасними висновки пенсійного органу про повне виконання рішення суду, що ґрунтуються лише на поясненнях про його майбутнє виконання у встановленому Урядом порядку, без надання виконавцю доказів реалізації такого порядку.
Аналогічний висновок викладений в ухвалі Верховного Суду від 16 грудня 2019 року у справі №420/5285/19.
Безпідставними є посилання апелянта на відсутність бюджетних асигнувань для виплати нарахованої конкретним судовим рішенням пенсії, як на обставину, що звільняє його від відповідальності за невиконання судового рішення, так як такі посилання не підтверджені жодним належним доказом, яким можливо встановити обсяги відповідних фінансувань, плани їх надходження та графік погашення вказаних виплат.
Між тим, відповідно до правової позиції Європейського суду у справі Кечко проти України (рішення від 08 листопада 2005 року), органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Внаслідок чого, враховуючи встановлений вище судом факт безпідставного невиконання пенсійним органом рішення суду до та після відкриття виконавчого провадження, колегія суддів уважає правомірною спірну постанову державного виконавця.
Відповідно до пункта 1 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції рішення ухвалено з дотриманням норм чинного матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні.
Керуючись статтями 33, 34, 243, 287, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 травня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Я.Б. Глущенко
Судді О.Є. Пилипенко
Л.Т. Черпіцька