22 липня 2020 року м.Дніпросправа № 340/402/20
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Баранник Н.П. (доповідач),
суддів: Малиш Н.І., Щербака А.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24 березня 2020 року у справі № 340/402/20 (суддя Брегей Р.І.) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.05.2019р. по 30.01.2020р. включно;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.05.2019р. по 30.01.2020р.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24 березня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу. В скарзі, посилаючись на не повне з'ясування судом обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення спору, неналежну оцінку доказів, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального права, скаржник просить скасувати оскаржене рішення та прийняти нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач вказує, що середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за своєю природою не входить до структури заробітної плати, а тому позивач пропустив передбачений частиною 1 статті 233 КЗпП України строк звернення до суду. Крім того, зазначив, що не було безпідставної невиплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, оскільки це питання мало спірний характер всеукраїнського значення і було вирішено Верховним Судом за наслідками розгляду зразкової справи № 620/4218/18, тому несвоєчасного розрахунку в цьому випадку не було.
Позивач подав письмовий відзив на апеляційну скаргу відповідача. У відзиві стверджує, що суд першої інстанції прийняв законне і обґрунтоване рішення, вважає, що підстави для скасування рішення суду відсутні.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Позивач проходив військову службу в військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України та має військове звання полковника, начальника заступник командира НОМЕР_2 з тилу - начальник тилу НОМЕР_2 Національної гвардії України.
У період проходження військової служби позивач отримав статус ветерана війни - учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 09.07.2015р.
Наказом командувача Національної гвардії України від 07.03.2019 року №34о/с, позивача звільнено з військової служби у запас Збройних Сил України за підпунктом «б» пункту два частини п'ятої (за станом здоров'я) статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України №115 від 16.05.2019 року позивача виключено зі списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення.
Вказаним наказом вирішено виплатити грошову компенсацію за невикористані 36 календарних днів щорічної основної відпустки за 2019 рік.
Під час проходження військової служби за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, в період з 2015 по 2019 роки додаткова відпустка як учаснику бойових дій із збереженням заробітної плати, тривалістю 14 календарних днів на рік, відповідно до ч.19 ст.10-1 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» позивачу не надавалася.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 січня 2020 року у справі № 340/2830/19, яке в апеляційному порядку не оскаржувалось і набрало законної сили 13 лютого 2020 року, зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби - 16.05.2019. (а.с. 5-7).
29 січня 2020 року на виконання рішення суду на картковий рахунок позивача військовою частиною НОМЕР_1 НГУ перераховано зазначену компенсацію в розмірі 55 453,04 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 171. (а.с. 8).
Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо невиплати також середнього заробітку за час затримки виплати компенсації, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач повинен нести відповідальність передбачену ст.117 КЗпПУ за не проведення розрахунку у день звільнення, відтак дійшов висновку про зобов'язання відповідача виплатити позивачеві середній заробіток за весь час затримки розрахунку.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Стосовно доводів скаржника про те, що позивачем пропущено строк звернення до суду.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 КАС України).
Відповідно до частини 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Згідно з роз'ясненнями Конституційного Суду України, викладеними в рішенні від 22 лютого 2012 року у справі № 1-5/2012, перебіг строку для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Оскільки відповідач фактично розрахувався з позивачем 30 січня 2020 року, то строк на звернення до суду з урахуванням приписів ч.1 ст.120 КАС України почав свій перебіг з наступного дня, тобто з 31 січня 2020 року. Позивач звернувся до суду з позовом 06 лютого 2020 року, а тому строк звернення до суду не пропустив.
Стосовно зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого у роботодавця є обов'язок сплатити передбачену статтею 117 КЗпП України компенсацію.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли між роботодавцем та колишнім працівником існує спір про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Отже, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, має бути виплачене за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Аналогічну правову позицію було викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року в справі 821/1083/17.
Враховуючи, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що в позивача є право на отримання відшкодування за затримку виплати одноразової грошової допомоги на підставі статті 117 КЗпП України.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Керуючись ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ч.1 ст.316, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України - залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24 березня 2020 року у справі № 340/402/20 - залишити без змін.
Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий - суддя Н.П. Баранник
суддя Н.І. Малиш
суддя А.А. Щербак