29 липня 2020 року м. Дніпросправа № 340/2871/19
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Щербака А.А. (доповідач),
суддів: Баранник Н.П., Малиш Н.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20 січня 2020 року (суддя Кармазина Т.М.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Кіровоградській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -
ОСОБА_1 звернулась з позовом до Головного управління ДПС у Кіровоградській області про визнання протиправною та скасування вимоги.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20 січня 2020 року позов задоволено.
Суд вирішив визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Кіровоградській області від 11 травня 2019 року №Ф-44364-51.
Відповідачем подана апеляційна скарга, просить рішення суду першої інстанції скасувати, в задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.
Адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до пункту 3 частини 1 ст.311 КАС України в порядку письмового провадження, на підставі наявних у ній доказів.
Колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як було встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець 31.01.2002 та з 12.02.2001 перебуває на обліку в органах доходів і зборів. Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 27.05.2013 до реєстру включено відомості щодо недійсності свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (а.с.21-22).
Судом встановлено, що відповідно до інтегрованої картки платника податків, загальна сума заборгованості позивача станом на 30.04.2019, становить 9267,06 грн. (а.с.43-44).
На підставі цих даних, 11 травня 2019 року Головним управлінням ДФС у Кіровоградській області сформовано та направлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-44364-51 щодо сплати позивачем єдиного соціального внеску в сумі 9267,06 грн. (а.с.11, 48).
Вимога позивачем була оскаржена до суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив про наявність підстав для скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Кіровоградській області від 11 травня 2019 року № Ф-44364-51 про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) з єдиного внеску па загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 9 267 грн.06 коп.
Колегія судів з висновками суду першої інстанції погоджується.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 03.03.2008 по 13.01.2014 працювала на посаді молодшої медичної сестри отоларингологічного відділення Дитячої міської поліклініки № 1 м.Кіровоград, з 13.01.2014 по 07.05.2019 працювала на посаді молодшої медичної сестри отоларингологічного відділення Дитячої міської поліклініки №1 м.Кіровоград, з 07.05.2019 по теперішній час працює в КНП «Клінічна дитяча міська поліклініка» міської ради міста Кропивницького на посаді молодшої медичної сестри отоларингологічного відділення, що підтверджується копією трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 та довідкою №1484 від 18.12.2019 (а.с.15-16, 52).
Судом першої інстанції вірно було взято до уваги те, що в спірному періоді позивач був найманим працівником та і платником єдиного внеску за позивача був його роботодавець.
Матеріали справи не містять доказів отримання позивачем доходів від провадження підприємницької діяльності.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до статті 2 вказаного Закону його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону Украни "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI, єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4,5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Відповідно до абз. 3 ч. 8 ст. 9 платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Крім того, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина 12 статті 9 Закону України №2464-VI).
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.
Судом першої інстанції вірно було зазначено, що в розумінні №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього регулярно нараховує та сплачує роботодавець, що в свою чергу, виключає обов'язок позивача щодо сплати ним єдиного внеску у період, коли він був найманим працівником, а не фізичною особою-підприємцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Вказані правові висновки, також, відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 04.12.2019 року по справі № 440/2149/19.
Доводи апеляційної скарги зазначеного не спростовують, підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись ст. ст. 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Кіровоградській області про визнання протиправною та скасування вимоги залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Постанова у повному обсязі складена 29 липня 2020 року.
Головуючий - суддя А.А. Щербак
суддя Н.П. Баранник
суддя Н.І. Малиш