23 липня 2020 року м. Дніпросправа № 160/11209/19
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),
суддів: Головко О.В., Суховарова А.В.,
за участю секретаря судового засідання Троянова А.С.
розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.01.2020 року в адміністративній справі №160/11209/19 (суддя у 1 інстанції Боженко Н.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 294592-5550-0403 від 11.06.2019 р.
В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що спірне рішення є безпідставними та такими, що не відповідає дійсним обставинам справи та суперечить нормам чинного законодавства, а тому підлягає скасуванню. Так, підставою для нарахування орендної плати за використання земельної ділянки може служити лише чинний договір оренди, разом з тим укладений між позивачем та Дніпродзержинською міською радою договорі оренди землі від 24.11.2004 р. припинив свою дію 23.09.2014 р. та будь-які інші додаткові угоди щодо продовження договору не укладались. При цьому, факт, що договір оренди припинив свою дію ГУ ДФС у Дніпропетровській області відомо з рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №0440/5362/18, яке вступило в законну силу. Таким чином, у відповідача були відсутні правові підстави для винесення спірного рішення.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.01.2020 року в задоволенні позовної заяви відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, проте податковим повідомлення-рішення №294592-5550-0403 від 11.06.2019 р. визначено позивачу до сплати суму грошового зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб, в той час як строк дії договору оренди на той момент вже сплинув.
В відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Від Головного управління ДПС у Дніпропетровській області надійшло клопотання про заміну відповідача його правонаступником.
Так, постановою Кабінету Міністрів України №1200 від 18 грудня 2018 року утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу У країни шляхом поділу.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року №537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» утворено як юридичну особу публічного права Головне управління ДПС у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 43145015).
Наказом Державної Податкової служби України №14 від 12 липня 2019 року «Про затвердження положень про територіальні органи ДПС» затверджено положення про Головне управління ДПС у Дніпропетровській області.
Згідно з пунктом 6 Порядку здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої' влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 року №1074, права та обов'язки органів виконавчої влади переходять у разі поділу органу виконавчої влади - до органів виконавчої влади, утворених внаслідок такого поділу.
Відповідно до наказу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №17 від 03 вересня 2019 року розпочато виконання Головним Управлінням ДПС у Дніпропетровській області покладених на нього Положенням про ГУ ДПС функцій і повноважень Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, що припиняються.
Згідно з ч.1 ст. 52 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
З огляду на вказані обставини, колегія суддів вважає за необхідним замінити відповідача - Головне управління ДФС у Дніпропетровській області його правонаступником - Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області.
Сторони у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності, в якому останній також просив задовольнити апеляційну скаргу.
За таких обставин справа розглянута в порядку письмового провадження.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 22 листопада 2004 року між Дніпродзержинською міською радою та гр. ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки на підставі рішення Дніпродзержинської міської ради від 23.09.2004 року №421-16/XXIV, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 Дніпродзержинськ, загальною площею 0,0643 га для розміщення комбінату побутового обслуговування та проведено державну реєстрацію договору за №01860 від 24.11.2004 року. Строк дії договору до 23.09.2014 року. Земельна ділянка передана позивачу, згідно з Актом прийому-передачі земельної ділянки від 25 листопада 2004 року.
Так, за результатами розгляду листів ОСОБА_1 від 20.06.2018 року, департаментом комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно міської ради було надано відповідь від 03.07.2018 року № С-426, 425, де повідомлено, що у переліку земельних ділянок, наданих в користування на умовах оренди за ОСОБА_1 обліковується земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0643 га для розміщення комбінату побутового обслуговування (договір оренди земельної ділянки № 01860 від 24.11.2004р.).
Підставою для надання земельної ділянки в оренду є рішення Кам'янської міської ради від 23.09.2004 року № 421-16/ХХІV, в якому зазначений строк землекористування 10 років.
Як слідує з матеріалів справи, рішенням Баглійського районного суду м. Кам'янське Дніпропетровської області від 15.09.2014 року у справі № 207/1501/14 (2/207/955/14) було внесено зміни до договору оренди земельної ділянки № 01860 від 24.11.2004 року стосовно нормативної грошової оцінки та орендної плати.
Так, відповідно до вказаного рішення орендар повинен був за користування земельною ділянкою сплачувати орендну плату, зазначену в цьому суду.
Рішенням Кам'янської міської ради від 31.03.2014р. № 1031-48/VІ ОСОБА_1 було надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості).
11 червня 2019 року відповідачем було винесено податкове повідомлення - рішення № 294452-5550-0403, яким ОСОБА_1 було нараховано суму орендної плати з фізичних осіб на загальну суму 31432, 92 грн. за 2019 рік.
В апеляційному порядку вказане рішення залишено без змін, а скарга позивача на нього - без задоволення.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до приписів статті 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
За визначенням підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
В свою чергу згідно з підпунктом 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу).
При цьому землекористувачами у розумінні підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України визнаються юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Орендною ж платою за земельні ділянки державної і комунальної власності (відповідно до підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України) є обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у розділі XII - орендна плата).
Наведені законодавчі приписи кореспондуються з положеннями статті 96 ЗК України, пунктом "в" частини першої якої визначено обов'язок землекористувачів своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.
Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, в якій би формі не справлялась плата за землю (чи то у вигляді земельного податку, чи то у вигляді орендної плати), у відповідності до положень Податкового кодексу України вона є загальнодержавним податком.
Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII Податкового кодексу України.
Абзацом першим пункту 287.1 статті 287 ПК України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою й такі приписи перекликаються з положеннями статті 125 ЗК України, яка встановлює, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (абзац перший пункту 288.1, пункти 288.2-288.4 статті 288 ПК України).
Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 зазначеного Кодексу встановлено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки; для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.
Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми орендної плати за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі. Диспозиція розглядуваної норми чітко розрізняє розмір орендної плати (яка визначається договором) та річну суму платежу (яка, в свою чергу, не може бути меншою від затвердженого законодавцем розміру).
Отже, незалежно від того, чи вносилися зміни до змісту договору оренди в частині встановлення розміру орендної плати, Податковий кодекс України вимагає, аби річний платіж орендної плати за земельну ділянку був не менше за розмір земельного податку.
Таким чином, норми Податкового кодексу України застосовують поняття річна сума платежу. Дане поняття вже не є безпосередньо прив'язаним до змісту договору і не є тотожнім поняттю "орендна плата". При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.
Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Приписами частини першої статті 93 ЗК України визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Частиною дев'ятою цієї ж статті ЗК України визначено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.
Таким актом законодавства є Закон України від 06.10.1998 №161-XIV “Про оренду землі”.
Згідно з статтею 13 вказаного Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Питання стосовно припинення договору оренди землі і наслідків припинення або розірвання такого договору унормовані статтями 31 та 34 Закону №161-XIV, за змістом яких договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено. У разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. У разі невиконання орендарем обов'язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов'язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки.
В той же час за правилами частин першої, другої статті 33 Закону №161-XIV по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.
Разом з тим частина шоста вказаної статті Закону №161-XIV визначає, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Питання переходу прав на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюється статями 120 ЗК та 377 Цивільного кодексу України (ЦК), нормами яких встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.
У розумінні вищенаведених правових норм платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.
Аналіз положень зазначених норм податкового законодавства свідчить про те, що землекористувач у разі отримання в оренду земельної ділянки (у межах населених пунктів) має сплачувати орендну плату за неї, яка обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки, який, у свою чергу, є підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку, в розмірі та на умовах, визначених таким договором. При цьому умови щодо обов'язкової державної реєстрації такого договору оренди ПК України не передбачено.
Так, в матеріалах справи наявна Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно з якої видно, що позивач є власником будівлі, комбінату побутового обслуговування і магазину продовольчих та непродовольчих товарів, об'єкту нежитлової нерухомості, загальна площа 1361,1 кв.м, за адресою: Дніпропетровська області, м.Кам"янське, вулиця Миру, буд. 19, з 2001 року та станом на 2019 рік.
22 листопада 2004 року між Дніпродзержинською міською радою та гр. ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки, на підставі рішення Дніпродзержинської міської ради від 23.09.2004 року №421-16/XXIV, що розташована за адресою: вул. Миру, 19, м. Дніпродзержинськ, загальною площею 0,0643 га для розміщення комбінату побутового обслуговування та проведено державну реєстрацію договору за №01860 від 24.11.2004 року. Строк дії договору до 23.09.2014 року. Земельна ділянка передана позивачу згідно з актом прийому-передачі земельної ділянки від 25 листопада 2004 року.
Доказів повернення земельної ділянки власнику, доказів переходу права власності на нежитлове приміщення іншій особі матеріали справи не містять, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що контролюючим органом правомірно винесене податкове повідомлення-рішення № 294592-5550-0403 від 11.06.2019 р. про сплату ОСОБА_1 орендної плати з фізичних осіб за 2019 рік.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.01.2020 року - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.01.2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий - суддя Т.І. Ясенова
суддя О.В. Головко
суддя А.В. Суховаров