29 липня 2020 р. м. Чернівці Справа № 600/780/20-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Григораша В.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
12.06.2020 року до Чернівецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (відповідач) з такими позовними вимогами:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у період з березня 2015 року по квітень 2016 року він проходив військову службу за призовом по мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 (польова пошта НОМЕР_2 ) Збройних Сил України. Наказом Командувача Сухопутних військ ЗСУ №117 від 30.03.2016 року (по особовому складу), позивача звільнено з військової служби у запас. Відповідно до наказу командира військової частини ПП НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 29.04.2016 року №124, позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення та направлено на військовий облік до Сторожинецького РВК Чернівецької області та зазначено, що виплатити грошову компенсацію за 9 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2016 рік. Відомостей, щодо використання додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій строком 14 календарних днів на рік, або виплати грошової компенсації за всі дні її невикористання, у вказаному наказі відсутні.
З 2016 року позивачу надано статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_3 , виданого 02.03.2016 року Управлінням особового складу штабу Командування Сухопутних військ Збройних Сил України.
Позивачем було направлено до військової частини НОМЕР_1 заяву з проханням виплатити йому компенсацію за невикористану відпустку як учаснику бойових дій. Проте, відповідачем було відмовлено у задоволенні такого прохання.
На думку позивача, відповідно до положень Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", (зі змінами та доповненнями), починаючи з 2016 року, він має право на отримання додаткової оплачуваної відпустки строком 14 календарних днів на рік. Проте, з моменту видачі посвідчення учасника бойовий дій і по день звільнення з військової служби вказана додаткова відпустка як учаснику бойових дій не надавалась.
Також позивач зазначав, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі, додаткової відпуски як учаснику бойових дій. Однак, Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII, не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової відпустки як учасника бойових дій, право на яку позивач набув за час проходження військової служби, а саме у період з 2015 року по 2019 рік включно.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI наказу Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260 "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам" у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Позивач вказував, що військовою частиною НОМЕР_1 не було проведено з ним усіх необхідних розрахунків, зокрема, щодо нарахування та виплати грошової компенсації за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік.
Таким чином, позивач вважає, що бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за всі невикористанні календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій є протиправною, а його порушене право на грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій підлягає поновленню шляхом задоволення позову в повному обсязі.
Відповідач, не погоджуючись з позовними вимогами, подав до суду відзив проти позову, в якому зазначив, що 30.07.2019 року до військової частини НОМЕР_1 надійшло роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 25.07.2019 року №248/5571 щодо виплати грошової компенсації у році звільнення з військової служби військовослужбовцям - учасникам бойових дій та особам, прирівняних до них, за невикористані дні додаткової відпустки, що надається відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", яким передбачено, що при звільнені з військової служби грошова компенсація за ненадані під час особливого періоду дні додаткових і соціальних відпусток (у тому числі військовослужбовцям - учасникам бойових дій) не виплачується.
Крім того, відповідач звертав у вагу суду на те, що у посвідченні серії НОМЕР_3 виданому 02 березня 2016 року на ім'я ОСОБА_1 у графі "особистий підпис" підпис власника відсутній. Тобто посвідчення не відповідає вимогам Інструкції "Про порядок видачі в Міністерстві оборони України посвідчень учасника бойових дій, нагрудних знаків "Ветеран війни - учасник бойових дій" та листів талонів на право одержання проїзних квитків з 50-відсотковою знижкою їх вартості", яка затверджена наказом Міністерства оборони України» №200 від 07.05.2015 року, так як печаткою органу, який його видав, не скріплено особистий підпис власника і його фотокартка. Таким чином військова частина НОМЕР_1 вважає, що позивачем не було надано суду належних доказів, що відповідають вимогам чинних нормативно-правових актів, які б підтверджували статус ОСОБА_1 як учасника бойових дій.
Ухвалою суду від 15.06.2020 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Зважаючи на відсутність клопотання будь-якої зі сторін про інше, суд вважає за можливе продовжити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено такі обставини у справі та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ), паспорт громадянина України серії НОМЕР_5 виданий 11.06.1997 року Сторожинецьким РВ УМВС України в Чернівецькій області (а.с. 7-9).
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 від 02.03.2016 року позивач має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с. 11).
Наказом командира військової частини НОМЕР_6 від 29.04.2016 року №124 наказано:
Військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період старшого лейтенанта ОСОБА_2 , командира взовду 2 самохідно-артилерійської батареї 1 самохідно-артилерійського дивізіону, звільненого наказом КСВ ЗСУ №117 (по особовому складу) від 30.03.2016 року відповідно до Указу Президента України від 25.03.2016 №115/2016 "Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом час мобілізації, на особливий період, призваних відповідно до Указу президента України від 21 липня 2014 року № 607 та під час першої черги мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 № 15", вважати таким, що справи та посаду здав та направити для зарахування на військовий облік до Сторожинецього РВК Чернівецької області.
Виключити із списків особового складу військової частини - польова пошта НОМЕР_2 та зняти з усіх видів забезпечення.
Зарахувати до військового оперативного резерву першої черги військової частини польова пошта НОМЕР_2 .
Виплатити грошову компенсацію за невикористану відпустку за 2016 рік у кількості 9 (дев'ять) діб (а.с. 10).
05.05.2020 року позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із заявою щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Розглянувши заяву від 05.05.2020 року відповідач листом від 15.05.2020 року №1107 повідомив позивача, що військова частина НОМЕР_1 (пп НОМЕР_2 ) не має можливості здійснити виплату грошової компенсації за невикористану додаткову щорічну відпустку без наявності відповідного судового рішення, яке вступило у законну силу (а.с. 12).
Вважаючи протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Крім того, судом досліджено наданий відповідачем Лист Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 25.07.2019 року №248/5571, яким роз'яснено військовим частинам, що при звільненні з військової служби грошова компенсація за ненадані під час особливого періоду дні додаткових і соціальних відпусток (у тому числі військовослужбовцям - учасникам бойових дій) не виплачується (а.с. 19-20).
До вказаних спірних правовідносин суд застосовує наступні положення законодавства та робить висновки по суті спору.
Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).
Згідно з частиною першою статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 року №3551-XII (далі - Закон №3551-XII), який забезпечує створення належних умов для життєзабезпечення ветеранів війни, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Учасниками бойових дій згідно до статті 5 Закону №3551-XII є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Згідно з пунктом 19 частини першої статті 6 Закону №3551-XII учасниками бойових дій, зокрема, визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.
Відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону №3551-XII учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються пільги у використанні чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Стаття 4 Закону України "Про відпустки" від 15.11.1996 року №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) установлює такі види щорічних відпусток: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно із статтею 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них регламентовано статтею 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року №2011-XII, яка містить такі норми:
Відповідно до п. 8 ст. 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (абз. 3 п. 14 ст. 10-1 Закону №2011-XII).
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів (п. 17 ст. 10-1 Закону №2011-XII).
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець (п. 18 ст. 10-1 Закону №2011-XII).
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється (п. 19 ст. 10-1 Закону №2011-XII).
У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів (п. 21 ст. 10-1 Закону №2011-XII).
Указом Президента України від 17.03.2014 року №303/2014 "Про часткову мобілізацію", затвердженого Законом України від 17.03.2014 року №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Визначення особливого періоду наведено в Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 року №3543-XII та "Про оборону України" від 06.12.1991 року №1932-XII. Так, особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
При цьому за визначенням, наведеним в Законі України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію":
- мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;
- демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Таким чином, з моменту оголошення та проведення Указом Президента України часткової мобілізації та затвердження цього Указу Верховною Радою України Законом від 17.02.2014 року №1126-VII, в Україні діє особливий період.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР "Про відпустки".
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Судом встановлено, позивач, будучи учасником бойових дій, звільнений з військової служби у запас у відповідності до наказу командувача Сухопутних військ ЗСУ №117 від 30.03.2016 року (по особовому складу) та відповідно до наказу командира військової частини пп НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 29.04.2016 року №124 позивач виключений зі списків особового складу військової частини.
Позивач, як учасник бойових дій має право на передбачене пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-XII одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Спірні правовідносини щодо отримання позивачем грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача зі служби виникли в особливий період.
В особливий період, з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду, припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-XII.
Разом з тим, Закон № 2011-XII не встановлює припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Таким чином, у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому в особи виникає право на таку відпустку, ця відпустка переноситься на інший період. Особа не втрачає права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація особі відпустки.
Отже, за період проходження військової служби з 2016 року позивач набув право на додаткову відпустку.
Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).
Відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Оскільки вказана адміністративна справа відповідає ознакам типової справи, суд при її вирішенні враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21.08.2019 року у зразковій справі за № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).
Щодо тверджень відповідача про відсутність у посвідченні позивача його особистого підпису, суд вважає їх необґрунтованими, оскільки, відмовляючи у виплаті грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, відповідач у листі від 15.05.2020 року №1107 не заперечував факт надання позивачу статусу учасника бойових дій, а обґрунтовував відмову лише відсутністю відповідного рішення суду.
Крім того, факт надання позивачу статусу учасника бойових дій сторонами не оспорюється, а порушення правил Інструкції "Про порядок видачі в Міністерстві оборони України посвідчень учасника бойових дій, нагрудних знаків "Ветеран війни - учасник бойових дій" та листів талонів на право одержання проїзних квитків з 50-відсотковою знижкою їх вартості", яка затверджена наказом Міністерства оборони України" №200 від 07.05.2015 року при видачі позивачу посвідчення учасника бойових дій не є предметом розгляду даної адміністративної справи.
З огляду на викладене суд вважає позовні вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ч.ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
Щодо судових витрат, то питання щодо їх розподілу суд не вирішує, оскільки позивач, відповідно до п. 13 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", звільнений від сплати судового збору і такий ним не сплачувався.
Керуючись статтями 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік.
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 );
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_7 , польова пошта НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ).
Суддя В.О. Григораш