29 липня 2020 року ЛуцькСправа № 140/6540/20
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Ковальчука В.Д.,
розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області про визнання протиправним та скасування акта та зобов'язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області (далі - відповідач, Ліквідаційна комісія УМВС у Волинській області, комісія) про визнання протиправним та скасування Акта розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення), що стався 05 травня 2006 року у відділі по боротьбі з незаконним обігом наркотиків Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області від 10 березня 2020 року (форма Н-5*), зобов'язання повторно здійснити розслідування нещасного випадку, який відбувся з ОСОБА_1 05 травня 2006 року близько 16 год. в м. Луцьку по вул. Вахтангова у відповідності з вимогами "Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України", затвердженого наказом МВС України №1346 від 27.12.2002, та за результатами розслідування скласти акти за формою Н-1 та Н-5, висновком яких вказати, що нещасний випадок трапився в період проходження служби і пов'язаний із виконанням службових обов'язків та взяти зазначений випадок на облік, та стягнення з відповідача моральної шкоди в сумі 30000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 02 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернувся з рапортом до голови ліквідаційної комісії УМВС України у Волинській області з проханням організувати проведення розслідування нещасного випадку, який трапився із ним в травні 2006 року близько 16 год. в результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) в м. Луцьку при виїзді з автотранспортного господарства УМВС України у Волинській області для виконання службових завдань. Актом розслідування нещасного випадку (форма Н-5) та актом №26 про нещасний випадок невиробничого характеру (форма НТ) від 30.10.2019 встановлено: "Нещасний випадок, який стався 05 травня 2006 року із старшим оперуповноваженим в особливо важливих справах групи розкритгя злочинів, пов'язаних з незаконним обігом наркотиків відділу по боротьбі з незаконним обігом наркотиків УМВС України у Волинській області старшим лейтенантом міліції Наливайком Віктором ОСОБА_2 , у відповідності до пункту 3.11 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС, затвердженого наказом МВС України від 27.12.2002 року №1346, кваліфікується як такий, що стався в період проходження служби і не пов'язаний з виконанням службових обов'язків".
Позивач не погодився з такими актами та оскаржив їх до Волинського окружного адміністративного суду, рішенням якого від 15.07.2019, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.11.2019, позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано Акт розслідування нещасного випадку від 30.10.2019 (форма Н-5); визнано протиправними та скасовано та Акт нещасного випадку від 30.10.2019 (форма-НТ); зобов'язаного провести повторне розслідування нещасного випадку з урахуванням правової оцінки суду; в задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що нещасний випадок, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, який трапився з позивачем, пов'язаний з виконанням службових обов'язків. Однак висновки Комісії відповідно до Акта розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення) від 10 березня 2020 року ґрунтуються на тому, що результатами проведення розслідування випадку, який стався під час дорожньо-транспортної пригоди 05.05.2006 року на вул. Вахтангова із позивачем у відповідності до п.2.1 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС, затвердженого наказом МВС України від 27.12.2002 року № 1346, акт по формі НТ* (Н-1*) не складається і випадок не обліковується, оскільки вищевказаний випадок не призвів до втрати працездатності позивача на один робочий день чи більше. Мотивами такого рішення є те, що позивач 06.05.2006 під час звернення до лікувальних закладів лікарі поліклініки УМВС України у Волинській області (психіатр, хірург, невропатолог, черговий лікар) та черговий невролог Луцької міської клінічної лікарні не виявили ознак травми, про що зроблені відповідні записи у медичних документах (медична карта амбулаторного хворого №0593). Крім цього, в період з 05.05.2006 до 09.05.2006 включно відсутні записи в медичній документації позивача про травму під час звернень в лікувальні заклади. Позивач вважає, що висновок комісії здійсненний за результатом необ'єктивного, упередженого та однобічного розслідування, що вказує на необґрунтованість та його протиправність.
Позивач просить звернути увагу на те, що не заперечує наявності запису в медичній карті стаціонарного (амбулаторного) хворого №0539 про звернення до психіатра, невролога, хірурга з відміткою про стан здоров'я «здоровий». Однак з даного приводу просить врахувати, що дійсно отримав травму 05.05.2006 під час дорожньо-транспортної пригоди, що зафіксовано в установленому порядку. Зранку 06.05.2006 звернувся до поліклініки УМВС для отримання довідки про можливість керування транспортним засобом. При зверненні до вказаних лікарів у позивача були помірні головні болі від отриманої травми 05.05.2006, проте останній не вважав що такий стан здоров'я буде перешкоджати йому керувати транспортним засобом і є перешкодою для отримання відповідної довідки, а тому і був в медичній карті здійснений запис «здоровий» та видана довідка. Висновки лікарів були зроблені без будь-якого обстеження, тільки на підставі слів самого позивача. В подальшому при сильному загостренні симптомів головної болі 06.05.2006 о 19 год. 25 хв. звернувся на приймальне відділення Луцької міської лікарні, де виставлено відповідний діагноз, що визнається і не заперечується відповідачем.
Згідно виписки №468 стаціонарного хворого позивач зазначає, що у зв'язку із отриманою 05.05.2006 травмою проходив стаціонарне лікування з 10.05.2006 по 25.05.2006 рік в ДУ «ТМО МВС України по Волинській області». Підтвердженням вказаного також є наявність запису в медичній карті стаціонарного (амбулаторного) хворого №0539.
Наявність єдиного запису в амбулаторній карті хворого, який при цьому здійсненний зі слів самого позивача, при відсутності симптомів загострення травми (головної болі), не може бути підставою для визнання того, що останній отримав травму не в результаті ДТП, за наявності відомостей про інше. При цьому, наголошує, що розслідуванням підтверджено факт потрапляння позивача у ДТП 05.05.2006 та наявність у нього скарг на головну біль, а сумніви відповідача щодо можливого введення позивачем в оману з приводу отриманих травм під час ДТП та відсутністю втрати працездатності є необгрунтованими та недоведеними, оскільки Порядком №1346 передбачено, що настання непрацездатності від отриманої травми може відбутися не відразу.
Крім того, зазначає, що при наданні висновку про причинний зв'язок його поранення військово-лікарською комісією встановлювались обставини отримання травми та зроблено відповідні висновки на підставі історії хвороби, в тому числі і медичної картки амбулаторного хворого № 0593, де значаються вищевказані записи лікарів, іншої медичної документації лікувально-профілактичного закладу, який надавав медичну допомогу особі під час служби, та встановлено, що захворювання пов'язане з проходженням служби, а травма одержана під час проходження служби. Водночас, при проведенні розслідування, висновки якого викладені в акті Н-5 від 30.10.2018, комісією досліджувалась медична картка амбулаторного хворого №0593, однак наявність записів лікарів від 06.05.2006 не вплинуло на прийняття рішення про те, що нещасний випадок з позивачем стався в період проходження служби і не пов'язаний з виконанням службових обов'язків.
Разом з тим, комісією не вказано про допущення ним певних правил або норм в сфері охорони праці, які б могли бути підставою для висновку про те, що ушкодження отримані останнім не в результаті ДТП, а в результаті своїх необережних, або протиправних дій. Жодних доводів, які спростовували б вищевказане (отримання травми під час дорожньо-транспортної пригоди) акт розслідування нещасного випадку від 10.03.2020 року не містить, як і не містить належного спростування того, що травма не була отримана позивачем саме під час несення служби та за виконання своїх службових обов'язків. Не встановлено і порушень позивачем службової (трудової) дисципліни.
З врахуванням висновків рішення Волинського окружного адміністративного суду від 15.07.2019, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суд від 05.11.2019, про встановлення обставин про нещасний випадок внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, який трапився з ним, що пов'язаний з виконанням службових обов'язків, не підлягають доказуванню, а тому просить з метою ефективного захисту порушеного його права зобов'язати відповідача повторно здійснити розслідування нещасного випадку та за результатами розслідування скласти акти за формою Н-1 та Н-5, висновком яких вказати, що нещасний випадок трапився в період проходження служби і пов'язаний із виконанням службових обов'язків та взяти зазначений випадок на облік. Водночас в результаті розладу його душевного здоров'я внаслідок вчинення щодо нього відповідачем протиправних дій просить стягнути з останнього моральну шкоду в сумі 30000 грн.
Ухвалою суду від 07.05.2020 відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику сторін.
У відзиві на позов від 21.05.2020 №56/26/01-2020 представник відповідача вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Позивач 05.05.2006 у вечірній час доби, під час надання інформації для належного оформлення ДТП не вказав, що він є працівником міліції та перебуває на службі і виконує службові обов'язки (оперативні заходи по затриманню злочинця), тому комісія по розслідуванню дійшла висновку, що ОСОБА_1 у позаслужбовий час на приватному автомобілі потрапив у ДТП, при цьому жодних скарг щодо свого стану здоров'я не надав та після чого продовжив рух за кермом автомобіля, котрим і керував до настання ДТП. Під час звернення останнього до лікувальних закладів лікарями поліклініки лікарні УМВС України у Волинській області (психіатр, хірург, невропатолог, черговий лікар) та черговим неврологом Луцької міської клінічної лікарні не було виявлено ознак травми, про що зроблені відповідні записи у медичних документах. Крім цього, в період з 06.05.2006 до 09.05.2006 включно відсутні записи в медичній документації ОСОБА_1 про травму під час звернень потерпілого в лікувальні заклади.
Звертає увагу на лист Державної установи «Територіального медичного об'єднання МВС України у Волинській області» від 26.12.2019 №33/23-1137, яким поінформувало УМВС України у Волинській області про те, що ОСОБА_1 звернувся в дану установу лише 06.05.2006, тобто на наступний день після ДТП) до психіатра, хірурга, невропатолога, за результатами якого було виписано заключення «здоровий». Надалі позивач 10.05.2006 звернувся до лікаря невропатолога поліклініки лікарні УМВС України у Волинській області, якому було встановлено діагноз «ЗЧМ травма. Струс головного мозку»
Враховуючи наведене, комісією з розслідування нещасного випадку не встановлено причинно-наслідкового зв'язку між ДТП, котре відбулося 05.05.2006, та зверненням позивача до лікувальних закладів 10.05.2006. Отже, УМВС України у Волинській області діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і ніяким чином не порушувало прав та інтересів позивача. А тому просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
У відповіді на відзив від 01.06.2020 представник позивача вважає, що відповідач не спростував твердження та аргументи стосовно суті позовних вимог та їх обґрунтування. У позовній заяві наводилися правові підстави встановлення причинного зв'язку між травмою та захворюванням, а такої і їх результати, які у свою чергу підтверджуються постановою медичної військово-лікарської комісії. Із листа Державної установи «Територіального медичного об'єднання МВС України у Волинській області» від 26.12.2019 №33/23-1137 неможливо встановити з яких мотивів, міркувань та підстав ОСОБА_3 прийшов до такого висновку, оскільки останній не уповноважений на встановлення такого причинного зв'язку, тим більше одноособово і у формі листа-відповіді. А тому у даному випадку допустимим доказом на підтвердження та обґрунтування вимог та заперечень щодо визначення причинного зв'язку захворювань, поранень, травм є постанова військово-лікарської комісії або висновок судово-медичного експерта, а не лист-відповідь, як на це посилається відповідач. Жодних доказів на спростування причинного зв'язку між травмою та наслідками відповідач не надав. Також звертає увагу на те, що особа не може нести негативних правових наслідків внаслідок невірного визначення лікарем діагнозу чи його невчасного виявлення, який у свою чергу в подальшому був встановлений вірно на підставі додаткових обстежень та висновків лікарів.
На підстав наведеного просить позов задовольнити повністю та з метою розподілу судових витрат на правничу допомогу та визначення його розміру надає детальний опис-розрахунок наданої правової допомоги та копію квитанції до прибуткового касового ордеру на суму 6000,00 грн.
Дослідивши письмові докази, а також пояснення, викладені учасниками справи у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ, в період проходження якої, перебуваючи на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах групи розкриття злочинів, пов'язаних з незаконним обігом наркотиків, відділу по боротьбі з незаконним обігом наркотиків УМВС України у Волинській області, 05.05.2006 в м. Луцьку, на вул. Вахтангова на приватному автомобілі "OPEL ASTRA", 2003 року випуску, д.н.з НОМЕР_3 , потрапив в ДТП.
02.08.2018 ОСОБА_1 звернувся з рапортом до голови Ліквідаційної комісії УМВС України у Волинській області Пасічник Н.М., в якому просив організувати проведення розслідування нещасного випадку, що стався з ним, а саме: дорожньо-транспортної пригоди в травні 2006 року в м. Луцьку неподалік автотранспортного господарства УМВС України у Волинській області. На той час перебував на посаді старшого оперуповноваженого в ОВС ВБНОН УМВС України у Волинській області. Зазначив, що акти відповідних форм за результатами розслідування потрібні для надання їх на комісію ВЛК.
Наказом УМВС у Волинській області від 21.08.2018 №24 створено комісію для проведення розслідування обставин травмування ОСОБА_1 .
За результатом проведеного розслідування нещасного випадку комісією складено акт розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення), що стався 05 травня 2006 року у вечірній час доби у відділі по боротьбі з незаконним обігом наркотиків управління МВС України у Волинській області (форма Н-5*) від 30.10.2018, у висновку якого комісія зазначила, що нещасний випадок, який стався 05 травня 2006 року із старшим оперуповноваженим в особливо важливих справах групи розкриття злочинів, пов'язаних з незаконним обігом наркотиків УМВС України у Волинській області старшим лейтенантом міліції Наливайком Віктором Володимировичем, у відповідності до пункту 3.11 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України, затвердженого наказом МВС України від 27.12.2002 №1346, кваліфікується як такий, що стався в період проходження служби і не пов'язаний з виконанням службових обов'язків. За результатом проведення розслідування на потерпілого скласти акти по формі (НТ*). Нещасний випадок підлягає обліку.
30.10.2018 відносно ОСОБА_1 комісією складено Акт №26 про нещасний випадок невиробничого характеру за формою НТ*, в якому висновок комісії наведений у такому формулювання: нещасний випадок трапився в період проходження служби і не пов'язаний з виконанням службових обов'язків.
Не погодившись із вищенаведеними актами, позивач їх оскаржив до суду.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 15 липня 2019 року у справ № 140/892/19, яке набрало законної сили на підставі постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2019 року, адміністративний позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано Акт розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення), що стався 05 травня 2006 року у вечірній час доби у відділі по боротьбі з незаконним обігом наркотиків управління МВС України у Волинській області від 30 жовтня 2018 року (форма Н-5*); визнано протиправним та скасовано Акт №26 про нещасний випадок невиробничого характеру від 30 жовтня 2018 року (форма НТ*); зобов'язано Ліквідаційну комісію УМВС України у Волинській області провести повторне розслідування нещасного випадку, який стався з ОСОБА_1 05 травня 2006 року , відповідно до вимог Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27 грудня 2002 №1346, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
На виконання вищенаведеного рішення суду УМВС України у Волинській області було видано наказ від 29.11.2019 №28 «Про створення комісії для проведення повторного розслідування обставин травмування у 2006 році ОСОБА_1 ».
У ході проведення розслідування, комісією були зроблені відповідні запити до центру забезпечення ГУНП у Волинській області, Ліквідаційної комісії УМВС України в Чернівецькій області, ДУ «Територіальне медичне об'єднання МВС України по Волинській області. Також були повторно опитані ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Разом з цим, до повторного розслідування нещасного випадку були долучені матеріали розслідування, яке проводилось у відповідності до наказу УМВС України у Волинській області «Про створення комісії для проведення повторного розслідування обставин травмування у 2006 році ОСОБА_1 » від 29.08.2018 №24.
Як вбачається з матеріалів справи, дана подія була задокументована до інформаційної бази МВС України, із зазначенням наступних відомостей про ДТП (номер картки - 81606909): дата скоєння - 05.05.2006; час скоєння - 19 год. 50 хв.
10 березня 2020 року відповідно до п. 3.8. Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС комісією УМВС у Волинській області складено акт форми Н - 5 ? розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення), що стався 05 травня 2006 року о 19 годині 50 хвилин у відділі по боротьбі з незаконним обігом наркотиків управління МВС України у Волинській області.
У висновках комісії зазначено наступне. За результатами проведення розслідування випадку, який стався під час дорожньо-транспортної пригоди 05.05.2006 в місті Луцьк, на вулиці Вахтангова, неподалік автотранспортного господарства УМВС України у Волинській області, із старшим оперуповноваженим в особливо важливих справах групи розкриття злочинів, пов'язаних з незаконним обігом наркотиків, відділу по боротьбі з незаконним обігом наркотиків УМВС України у Волинській області старшим лейтенантом міліції Наливайком Віктором Володимировичем, у відповідності до пункту 2.1 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України, затвердженого наказом МВС України від 27.12.2002 № 1346, акт по формі НТ* (Н-1*) не складається і випадок не обліковується, оскільки вищевказаний випадок не призвів до втрати працездатності ОСОБА_1 на один робочий день чи більше.
Не погодившись із зазначеним актом розслідування, позивач оскаржив його до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 21 Закону України "Про міліцію" № 565-Х11 від 20.12.1990 року (що діяв на час виникнення спірних правовідносин) працівники міліції перебувають під захистом держави, що здійснюється в порядку і випадках, передбачених законом.
Держава гарантує захист життя, здоров'я, честі, гідності, житла, майна працівника міліції, членів його сім'ї та близьких родичів від злочинних посягань та інших протиправних дій.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27.12.2002 №1346, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31.01.2003 року за №83/7404, було затверджено Порядок розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України (далі - Порядок №1346).
Цей Порядок розроблено з метою врегулювання питань, пов'язаних з розслідуванням та веденням обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах внутрішніх справ України.
Дія цього Порядку поширюється на з'єднання та військові частини Національної гвардії України, органи і підрозділи внутрішніх справ, навчальні заклади системи МВС України (далі - підрозділи).
Згідно до пункту 2.1 Порядку №1346 визначено, що розслідуванню підлягають раптові погіршення стану здоров'я, поранення, травми, у тому числі отримані внаслідок тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою, гострі професійні захворювання і гострі професійні та інші отруєння, теплові удари, опіки, обмороження, утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, інші ушкодження, отримані внаслідок аварій, пожеж, стихійного лиха (землетруси, зсуви, повені, урагани та інші надзвичайні події), контакту з тваринами, комахами та іншими представниками фауни і флори, що призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше або до необхідності переведення потерпілого на іншу (легшу) роботу терміном не менш як на один робочий день, а також випадки смерті в підрозділі (далі - нещасні випадки).
Відповідно з пунктами 2.2, 2.4 Порядку №1346 за результатами розслідування складаються акти за формою Н-1* (додаток 1) і беруться на облік нещасні випадки (у тому числі поранення), які сталися з працівниками в період проходження служби при виконанні службових обов'язків.
Якщо за висновками роботи комісії з розслідування прийнято рішення, що про нещасний випадок не повинен складатися акт за формою Н-1*, тобто нещасний випадок не пов'язаний з виконанням службових обов'язків, про такий нещасний випадок складається акт за формою НТ* (додаток 2).
Пунктами 3.1, 3.2, 3.5 Порядку №1346 передбачено те, що про кожний нещасний випадок (у тому числі поранення) працівник, який його виявив, або сам потерпілий повинні негайно повідомити безпосереднього керівника робіт чи іншу посадову особу підрозділу і вжити заходів до надання необхідної допомоги.
Керівник (посадова особа), у свою чергу, зобов'язаний: терміново організувати надання медичної допомоги потерпілому, а в разі потреби доставити його до лікувально-профілактичного закладу; повідомити про те, що сталося, керівника підрозділу, службу охорони праці УМЗ, ВМЗ ГУМВС, УМВС. Якщо потерпілий є працівником іншого підрозділу, повідомити керівника цього підрозділу, у разі нещасного випадку (у тому числі поранення), що стався внаслідок пожежі, - місцеві органи державної пожежної охорони, а при гострому професійному захворюванні (отруєнні) - відповідну санітарну епідеміологічну станцію (далі - СЕС) системи МВС України; зберегти до прибуття комісії з розслідування обстановку в тому стані, у якому вона була на момент події (якщо це не загрожує життю і здоров'ю інших працівників), а також ужити заходів до недопущення подібних випадків.
Керівник підрозділу, одержавши повідомлення про нещасний випадок (у тому числі поранення), крім випадків зі смертельним наслідком та групових випадків травматизму, наказом або розпорядженням організовує його розслідування комісією не менше ніж три особи, до складу якої включаються: керівник (спеціаліст) служби охорони праці підрозділу (голова комісії), керівник (безпосередній або прямий начальник) структурного підрозділу, де працює потерпілий, інші посадові особи, а в разі гострих професійних захворювань (отруєнь) - також спеціаліст СЕС.
До складу комісії не може входити керівник, що безпосередньо керував проведенням робіт, при виконанні яких стався нещасний випадок (у тому числі поранення).
У підрозділах, де немає спеціалістів з охорони праці, головою комісії з розслідування призначається посадова особа, на яку наказом керівника покладені функції з питань охорони праці в порядку сумісництва.
Згідно з пунктом 3.8 Порядку №1346 комісія з розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення) зобов'язана протягом трьох діб після утворення комісії: обстежити місце події, опитати свідків і осіб, причетних до неї, і одержати пояснення потерпілого, якщо це можливо; визначити відповідність умов служби (праці, навчання) вимогам нормативно-правових актів про охорону праці; з'ясувати обставини і причини, що призвели до нещасного випадку (у тому числі поранення), визначити осіб, які припустилися порушення нормативно-правових актів, а також розробити заходи щодо запобігання подібним випадкам; визначити, чи трапився нещасний випадок (у тому числі поранення) у період проходження служби при виконанні службових обов'язків (не пов'язаний з виконанням службових обов'язків); скласти акт розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення) за формою Н-5* (додаток 4) у трьох примірниках, а також акт за формою Н-1* (НТ*) у п'яти примірниках і передати їх на затвердження керівнику підрозділу, який призначив комісію.
У разі необхідності встановлений термін розслідування може бути продовжений керівником, який призначив комісію.
Відповідно до пунктів 3.9, 3.10 Порядку комісія з розслідування визнає, що "нещасний випадок трапився при виконанні службових обов'язків", якщо він трапився в період проходження служби під час: припинення або запобігання злочинам або правопорушенням; вчинення дій із забезпечення особистої безпеки громадян, захисту їх прав і свобод; охорони і забезпечення громадського порядку; несення постової чи патрульної служби; виявлення і розкриття злочинів, розшуку осіб, що їх учинили; забезпечення безпеки дорожнього руху; участі в ліквідації наслідків аварії, пожежі, катастрофи, стихійного лиха та інших надзвичайних подій; виконання потерпілим трудових (посадових, функціональних) обов'язків за режимом роботи підрозділу, у тому числі у відрядженні; перебування на робочому місці, на території підрозділу або в іншому місці роботи чи служби (далі - робота) з моменту прибуття потерпілого в підрозділ до його відбуття, що фіксується відповідно до правил внутрішнього розпорядку підрозділу, у тому числі протягом робочого та надурочного часу, або, за дорученням керівника, у неробочий час; підготовки до роботи та приведення в порядок після закінчення роботи знарядь праці, засобів захисту, одягу, а також здійснення заходів щодо особистої гігієни, пересування по території підприємства перед початком роботи і після її закінчення; проїзду на роботу чи з роботи на транспортному засобі, що належить підрозділу, або іншому транспортному засобі відповідно до укладеного договору; проведення навчання, тренувань, обов'язкових фізичних занять у встановлений час, участі в спортивних змаганнях, професійних та кваліфікаційних конкурсах; використання власного транспорту в інтересах підрозділу з дозволу або за письмовим дорученням керівника підрозділу; провадження дій в інтересах підрозділу, у якому проходить службу (працює) потерпілий; прямування працівника до об'єкта (між об'єктами) обслуговування за затвердженими маршрутами; прямування потерпілого до місця чи з місця відрядження згідно з установленим завданням про відрядження.
Комісія з розслідування також визнає, що "нещасний випадок трапився при виконанні службових обов'язків", якщо він стався в період проходження служби внаслідок: безпосереднього впливу правопорушника (злочинця) на працівника (учинення опору, захват заручником, напад на працівника, який перебуває не при виконанні службових обов'язків, з метою помсти за законні дії з припинення правопорушення, затримання або викриття правопорушника в період служби тощо); спроби самогубства працівника під впливом психофізіологічних, небезпечних та шкідливих факторів, пов'язаних з виконанням службових обов'язків; травмування внаслідок нестатутних відносин (у разі відсутності вини потерпілого); раптового погіршення стану здоров'я працівника під час виконання ним трудових (посадових) обов'язків у разі відсутності умов, зазначених у третьому, четвертому та шостому абзацах пункту 3.11 цього розділу, що визнається пов'язаним з виконанням службових обов'язків за умови, що погіршення стану здоров'я працівника сталося внаслідок впливу небезпечних чи шкідливих виробничих факторів, що підтверджено медичним висновком, або якщо потерпілий не проходив медичного огляду, передбаченого законодавством, а робота, що виконувалася, протипоказана потерпілому відповідно до медичного висновку про стан його здоров'я. Медичний висновок щодо зв'язку погіршення стану здоров'я працівника з впливом на нього небезпечних чи шкідливих виробничих факторів або щодо протипоказання за станом здоров'я працівника виконувати зазначену роботу видається лікувально-профілактичним закладом за місцем лікування потерпілого на запит керівника підрозділу чи голови комісії з розслідування; в інших випадках, передбачених чинним законодавством України.
Водночас, згідно з пунктом 3.11 Порядку №1346 комісія з розслідування визнає, що "нещасний випадок трапився в період проходження служби і не пов'язаний з виконанням службових обов'язків", якщо нещасний випадок (у тому числі поранення) стався: за обставин, які не підпадають під дію пунктів 3.9, 3.10 цього розділу і не пов'язані з виконанням службових обов'язків; унаслідок дій, учинених у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, а також унаслідок дії алкоголю, наркотичних або інших отруйних речовин (асфіксія, інсульт, зупинка серця тощо) за наявності медичного висновку, якщо це не викликано застосуванням цих речовин із службовою метою або порушення вимог безпеки щодо їх зберігання і транспортування або якщо потерпілий, який перебував у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння, був відсторонений від служби (роботи) згідно з установленим порядком; під час скоєння злочинів або інших правопорушень, якщо ці дії підтверджені рішенням суду; у разі природної смерті або самогубства, за винятком випадків, зазначених у пункті 3.10 цього розділу, що підтверджено висновками судово-медичної експертизи та органів досудового розслідування; унаслідок порушення потерпілим службової (трудової) дисципліни.
Пунктами 3.12, 3.14 Порядку №1346 передбачено, що до першого примірника акта розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення) за формою Н-5* (далі - акт розслідування нещасного випадку) долучаються: акт за формою Н-1* (НТ*), пояснення свідків, потерпілого, витяги з нормативних документів, схеми, фотографії та інші документи, що характеризують місце події (робоче місце), стан технічних засобів (транспорту, устаткування, апаратури тощо), діагноз травми, медичний висновок щодо втрати здоров'я потерпілим у результаті нещасного випадку (у тому числі поранення), а в разі необхідності - також висновок щодо наявності в його організмі алкоголю, отруйних чи наркотичних речовин.
Керівник підрозділу повинен розглянути і затвердити акти за формою Н-1* (НТ*) протягом доби після закінчення розслідування, а щодо випадків, які сталися за межами підрозділу, - протягом доби після одержання необхідних матеріалів.
Відповідно до п.3.15 Порядку №1346 затверджені акти Н-1* (НТ*) разом з актом розслідування нещасного випадку Н-5* не пізніше трьох днів з моменту закінчення розслідування видаються потерпілому або його довіреній особі, а також надсилаються: керівникові (спеціалістові) служби охорони праці підрозділу разом з першими примірниками актів розслідування нещасного випадку (поранення) за формами Н-5*, Н-1* (НТ*) та всіма іншими матеріалами розслідування; керівнику відповідної служби державного нагляду за охороною праці МВС, ГУМВС, УМВС разом з примірниками актів розслідування нещасного випадку (поранення) за формами Н-5*, Н-1* (НТ*) і копіями всіх матеріалів розслідування; органу, до сфери управління якого належить підрозділ, акти розслідування нещасного випадку (поранення) за формами Н-5*, Н-1* (НТ*); до особової справи потерпілого акт Н-1* (НТ*).
На вимогу потерпілого керівник зобов'язаний ознайомити потерпілого або особу, яка представляє його інтереси, з матеріалами розслідування нещасного випадку.
Згідно з пунктами 3.19, 3.20 Порядку №1346 нещасний випадок (у тому числі поранення), про який безпосереднього керівника потерпілого чи керівника підрозділу своєчасно не повідомили, або якщо втрата працездатності від нещасного випадку настала не одразу, незалежно від терміну, коли він стався, розслідується згідно з цим Порядком протягом місяця після одержання заяви потерпілого чи особи, яка представляє його інтереси. Питання про складання акта за формою Н-1* (НТ*) вирішується комісією з розслідування, а в разі незгоди потерпілого чи особи, яка представляє його інтереси, з рішенням комісії - в порядку, передбаченому чинним законодавством.
Нещасний випадок (у тому числі поранення), що стався в підрозділі з працівником іншого підрозділу під час виконання ним завдання свого керівника, розслідується підрозділом, де стався нещасний випадок, і про нього складається акт за формою Н-1* (НТ*) комісією з розслідування за участю представників підрозділу, працівником якого є потерпілий. Такий нещасний випадок береться на облік підрозділом, працівником якого є потерпілий. Підрозділ, де стався нещасний випадок (у тому числі поранення), зберігає в себе один примірник затвердженого акта за формою Н-1* (НТ*).
Таким чином, аналізуючи вищенаведені норми Порядку №1346, слід дійти висновку про те, що комісія в ході службового розслідування зобов'язана, зокрема, опитати свідків і осіб, причетних до події, одержати пояснення потерпілого, з'ясувати обставини і причини, що призвели до нещасного випадку, визначити, чи трапився нещасний випадок у період проходження служби при виконанні службових обов'язків чи не пов'язаний з виконанням службових обов'язків тощо.
Суть спірних правовідносин полягає у перевірці факту настання з позивачем нещасного випадку в період проходження служи, та чи пов'язаний такий нещасний випадок із виконанням службових обов'язків.
Суд звертає увагу не те, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 15 липня 2019 року у справі № 140/892/19, яке набрало законної сили на підставі постанови Восьмого апеляційного адміністративного від 05 листопада 2019 року, зокрема, зобов'язано Ліквідаційну комісію УМВС України у Волинській області провести повторне розслідування нещасного випадку, який стався з ОСОБА_1 05 травня 2006 року , відповідно до вимог Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27 грудня 2002 №1346, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Так, у наданій правовій оцінці у рішенні від 15.07.2019 Волинський окружний адміністративний суд зазначив, що свідченнями ОСОБА_6 спростовуються твердження відповідача про те, що ОСОБА_1 потрапив в ДТП на приватному автомобілі не під час виконання завдань з припинення або запобігання злочинам або правопорушенням.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України" від 22.02.2006 №3460-IV наказ є формою реалізації службових повноважень особи начальницького складу, згідно з якими визначаються мета і предмет завдання, строк його виконання та відповідальна особа, якій належить його виконати. Накази можуть даватись як в усній, так і в письмовій формі. У разі одержання наказу від старшого прямого начальника підлеглий зобов'язаний виконати його та повідомити про це свого безпосереднього начальника.
Таким чином, усний наказ безпосереднього керівника є обов'язковим до виконання підлеглими.
Відтак, отримавши усний наказ свого начальника здійснити виїзд на власному автомобілі на оперативно-розшукові заходи, ОСОБА_1 зобов'язаний був його виконати.
Крім того, допитаний в судовому засіданні в наведеній справі як свідок ОСОБА_4 ствердив, що у 2006 році, точної дати не пам'ятає, разом з ОСОБА_1 поїхали в автогосподарство, щоб забрати службовий автомобіль на транспортному засобі ОСОБА_1 Повертаючись з автогосподарства, вони потрапили в ДТП за 50 м від автогосподарства. Вказана подія сталась до 12 год. і це був робочий день. Також показав, що працівники їхнього відділу доволі часто при виконанні службових обов'язків використовували власні транспортні засоби, оскільки на 20 чоловік був 1 чи 2 службових автомобілі. Знав, що ОСОБА_6 телефонував ОСОБА_1 , та було наказано провести термінові оперативно-розшукові заходи.
Таким чином, з показань свідків вбачається, що саме під час виконання службових обов'язків, зокрема, при здійсненні оперативно-рошукових заходів ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , який перебував за кермом приватного автомобіля, потрапили в ДТП. При цьому власними транспортними засобами працівники міліції користувалися при виконанні службових обов'язків не вперше.
У відповідності до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Вищенаведені обставини, встановлені судом у згаданому рішенні суду в адміністративній справі № 140/892/19, яке набрало законної сили, не підлягають доказуванню під час розгляду цієї справи. Відтак, враховуючи встановлені у зазначеному рішенні суду наведені обставини, суд приходить до висновку, що нещасний випадок, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, який трапився з позивачем, пов'язаний з виконанням ним службових обов'язків.
До такого висновку також дійшов і Восьмий апеляційний адміністративний суд у постанові від 05 листопада 2019 року, де зазначив, що факт настання нещасного випадку внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка трапилась 05 травня 2006 року за межами робочого часу комісією встановлено та сторонами не заперечується. Оскільки безпосередній начальник позивача ствердив те, що надав відповідну вказівку ОСОБА_1 вжити заходів з використанням приватного автомобіля щодо затримання підозрюваних у скоєнні злочинів, пов'язаних з обігом наркотиків, так як на той час виникла оперативна необхідність, то у суду апеляційної інстанції не виникло сумнівів, що нещасний випадок, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, який трапився з ОСОБА_1 , пов'язаний з виконанням службових обов'язків.
Вищенаведені обставини про факт виконання позивачем службових обов'язків під час виникнення дорожньо-транспортної пригоди також підтверджені протоколами опитування та пояснювальними записками потерпілих, свідків та інших осіб, причетних до нещасного випадку (у тому числі поранення), що стався 05 травня 2006 року, які складені та долучені до акта комісії розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення) від 10 березня 2020 року. Водночас такі обставини не спростовані відповідачем.
Доводи відповідача про те, що внаслідок ДТП даний випадок не підлягає розслідуванню як нещасний, так як не призвів до втрати працездатності потерпілого на один робочий день чи більше суд не дере до уваги, оскільки відповідно до пункту 3.19 Порядку №1346 якщо втрата працездатності від нещасного випадку настала не одразу, незалежно від терміну, коли він стався, розслідується згідно з цим Порядком протягом місяця після одержання заяви потерпілого чи особи, яка представляє його інтереси. Питання про складання акта за формою Н-1* (НТ*) вирішується комісією з розслідування, а в разі незгоди потерпілого чи особи, яка представляє його інтереси, з рішенням комісії - в порядку, передбаченому чинним законодавством.
Матеріалами справи не заперечується, що за наслідками ДТП 05.05.2006 зовнішніх ознак, а саме, тілесних ушкоджень у позивача з 05.05.2006 до 09.05.2006 не виявлено, про що зроблені відповідні записи у медичній документації за результатами звернень потерпілого в лікувальні заклади. Разом з цим, в подальшому у зв'язку із отриманою 05.05.2006 травмою позивач проходив в Державній установі «Територіального медичного об'єднання МВС України у Волинській області» стаціонарне лікування з 10.05.2006 по 25.05.2006. Відповідно до виписки №468 із медичної картки стаціонарного хворого позивачу встановлено діагноз, зокрема, «ЗЧМ травма. Струс головного мозку», що підтверджується також в медичній карті стаціонарного (амбулаторного) хворого №0539.
Разом з тим, відповідачем заперечується факт отримання позивачем травми під час ДТП з підстав невстановлення наслідків такого нещасного випадку до 10.05.2006, а тому вважає, що причинний зв'язок такої травми встановити неможливо.
Разом з тим, такі доводи відповідача суперечать висновкам військово-лікарської комісії, зазначеним у пункті 11 свідоцтва про хворобу №251 від 06.11.2018 ОСОБА_1 , де вказано, що травма одержана під час проходження служби в результаті нещасного випадку, однак не пов'язана з виконанням службових обов'язків, з посиланням на Акт розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення) форма НТ від 30.10.2018 та на акт розслідування нещасного випадку форми Н-5 від 30.10.2018.
Наведене також відображено у довідці до акта огляду МСЕК серії 12 ААБ № 187891.
Відповідно до розділу І Положення про діяльність медичної (військово- лікарської) комісії МВС, затвердженого наказом МВС України №285 від 03.04.2017, одним із основних завдань медичної (військово-лікарської) комісії МВС (далі - ВЛК) є визначення причинного зв'язку захворювань, поранень, травм, контузій і каліцтв у поліцейських, що проходять службу, звільняються зі служби та звільнились зі служби, військовослужбовців НГУ, колишніх військовослужбовців, колишніх осіб рядового й начальницького складу органів внутрішніх справ (далі - колишні особи рядового й начальницького складу).
Відтак, причинний зв'язок отриманої позивачем травми встановлений у висновку ВЛК, та не заперечується відповідачем у вищенаведених актах розслідування від 30.10.2018 про нещасний випадок, який відбувся з позивачем 05.05.2006 внаслідок ДТП, однак кваліфіковано його як такий, що стався в період проходження служби, але не пов'язаного з виконанням службових обов'язків. З врахуванням того, що доводи відповідача про настання нещасного випадку не під час виконання позивачем службових обов'язків спростовані вищенаведеним рішенням суду у справі № 140/892/19 та матеріалами у цій справі, тому відповідач безпідставно не врахував висновків суду під час складання 10 березня 2020 року акта розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення).
Жодних доводів, які б спростовували обставини отримання позивачем травми під час ДТП оскаржуваний акт розслідування нещасного випадку від 10.03.2020 не містить, як і не містить належного спростування того, що травма не була отримана позивачем саме під час несення служби та за виконанням службових обов'язків. При цьому, відповідачем не встановлено порушень позивачем службової (трудової) дисципліни.
З урахуванням наведеного суд приходить до висновку про те, що нещасний випадок трапився з позивачем 05.05.2006 в період проходження служби і пов'язаний із виконанням службових обов'язків. А тому Акт розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення), що стався 05 травня 2006 року у відділі по боротьбі з незаконним обігом наркотиків Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області від 10 березня 2020 року (форма Н-5*) складений відповідачем необґрунтовано, тобто, без урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття.
Разом з тим, суд вважає, що для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача необхідно вийти за межі позовних вимог та змінити спосіб захисту порушеного права шляхом визнання протиправними та скасування Акта розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення), що стався 05 травня 2006 року о 19 годині 50 хвилин у відділі по боротьбі з незаконним обігом наркотиків Управління МВС України у Волинській області від 10 березня 2020 року (форма Н-5*).
За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача щодо складання актів за результатами розслідування за формами Н-1 та Н-5 є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.
Таким чином, враховуючи вище викладеного та приписи ч. 2 ст. 9 КАС України, позовні вимоги про зобов'язання ліквідаційної комісії Ліквідаційну комісію УМВС України у Волинській області повторно здійснити розслідування нещасного випадку, який відбувся з ОСОБА_1 05 травня 2006 року близько 16 год. в м. Луцьку по вул. Вахтангова у відповідності з вимогами "Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України", затвердженого наказом МВС України №1346 від 27.12.2002, та за результатами розслідування скласти акти за формою Н-1 та Н-5, висновком яких вказати, що нещасний випадок трапився в період проходження служби і пов'язаний із виконанням службових обов'язків та взяти зазначений випадок на облік, підлягають задоволенню шляхом зобов'язання відповідача провести повторне розслідування нещасного випадку, який стався з ОСОБА_1 05 травня 2006 року відповідно до вимог Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27 грудня 2002 №1346, та скласти за його результатами акти, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відтак, позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
Щодо заявленої вимоги позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 30000,00 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно з статтею 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року №4 (далі - Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Пунктами 4, 5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Тобто, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме дії та бездіяльність відповідача призвела до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.
Виходячи з вищезазначеного, суд вважає, що позивачем не обґрунтовано наявності страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями відповідача, відповідно до яких заподіяно шкоду, яку саме заподіяно шкоду та в чому вона полягає.
Водночас позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому моральних страждань протиправною поведінкою відповідача по справі, зокрема, доказів погіршення здоров'я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій відповідача.
Крім того, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
У свою чергу, позивач жодним чином не обґрунтовує розмір моральної шкоди в сумі 30000,00 грн.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовна вимога щодо стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 30000,00 грн. є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки, позивач не навів причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та моральними стражданнями, не вказав, з яких міркувань він виходив визначаючи розмір шкоди, розрахунку моральної шкоди та, якими доказами це підтверджується.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Частинами першою, третьою статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року, заява №19336/04, пункт 268; рішення у справі "Баришевський проти України", заява № 71660/11, пункт 95; рішення у справі "Двойних проти України", заява №72277/01, пункт 80; рішення у справі "Меріт проти України", заява №66561/01, пункті 88). Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника сторони за договором. При цьому надані послуги повинні бути обґрунтованими, а доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі. Суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи та не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним чи необґрунтованим щодо іншої сторони спору.
До відповіді на відзив представник позивача надає суду докази понесення позивачем витрат на правничу допомогу у сумі 6000,00 грн., а саме: детальний опис-розрахунок наданої правової допомоги від 01 червня 2020 року; копію прибуткового кассового ордеру № б/н від 01.06.2020. Крім того, позивач до позовної заяви додав копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 06.04.2020 серії АС № 1005200.
Детальним описом-розрахунком наданої правової допомоги від 01 червня 2020 року визначено їх перелік на загальну суму 6000,00 грн., а саме: 1) консультація (06.04.2020) - 1 год. - 550 грн..; 2) подання адвокатського запиту (06.04.2020) - 1 год. - 550 грн.; 3) ознайомлення з медичною документацією (17.04.2020) - 1 год. - 550 грн.; 4) підготовка позовної заяви (07.04-06.05.2020) - 6 год. - 550 грн. - 3300 грн.; 5) підготовка відповіді на відзив (01.06.2020) - 2 год. - 1100 грн.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги адвоката (адвокатського об'єднання), перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суті виконаних послуг, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 6000,00 грн. є неспівмірною та надмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг, оскільки послуги щодо консультації, подання адвокатського запиту, ознайомлення з медичною документацією охоплюються загальною діяльністю адвоката, яка має на меті складання позовної заяви і подання її до суду. Крім того, враховуючи обсяги наданої суду відповіді на відзив, в тексті якої містяться переважно посилання на норми законодавства, суд не вбачає підстав під час її виготовлення у кількості витраченого часу обсягом 2 год.
На думку суду, виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п'ятою статті 134, частиною дев'ятою статті 139 КАС України, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правову (правничу) допомогу в сумі 2500,00 грн., що складаються із витрат, понесених на підготовку позовної заяви та відповіді на відзив.
Судових витрат на сплату судового збору позивач не поніс, оскільки відповідно до вимог пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору.
З урахуванням наведенного на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати на отримання правничої (правової) допомоги у сумі 2500,00 грн., оскільки часткове задоволення позову пов'язане виключно зі способом захисту порушеного права позивача.
Керуючись статтями 243, 245, 246, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати Акт розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення), що стався 05 травня 2006 року о 19 годині 50 хвилин у відділі по боротьбі з незаконним обігом наркотиків Управління МВС України у Волинській області від 10 березня 2020 року (форма Н-5*).
Зобов'язати Ліквідаційну комісію Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області провести повторне розслідування нещасного випадку, який стався з ОСОБА_1 05 травня 2006 року відповідно до вимог Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27 грудня 2002 №1346, та скласти за його результатами акти, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області судові витрати на оплату правничої допомоги у сумі 2500,00 грн. (дві тисячі п'ятсот гривень 00 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ).
Відповідач: Ліквідаційна комісія Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області (43000, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Винниченка, будинок 11, код ЄДРПОУ 08592112).
Суддя В.Д. Ковальчук