14 липня 2020 року ЛуцькСправа № 140/4781/20
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Волдінера Ф. А.,
при секретарі судового засідання Журомській І.М.,
за участі представника позивача Гнатів О.М.,
представника відповідача Головного управління ДПС у Волинській області Михаліка М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області, Виконавчого комітету Ковельської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Ковельський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про зобов'язання вчинити дії, визнання протиправною та скасування вимоги,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - відповідач 1, ГУ ДПС у Волинській області), Виконавчого комітету Ковельської міської ради (далі - відповідач 2, Виконком КМР), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Ковельський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (далі - третя особа), в якому просить: 1) зобов'язати Виконавчий комітет Ковельської міської ради скасувати запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 31.01.2014 про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 ; 2) визнати протиправною та скасувати податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1821-52 від 12.02.2020 (далі - вимога № Ф-1821-52 від 12.02.2020, оскаржувана вимога).
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 06.04.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі, встановлено, що судовий розгляд справи необхідно проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою суду від 01.06.2020 було постановлено судовий розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 02.07.2020 було відмовлено в задоволенні клопотання відповідача 1 про залишення позовної заяви без розгляду.
Позовні вимоги обґрунтовано наступним.
12.02.2020 ГУ ДПС у Волинській області прийнято вимогу № Ф-1821-52, яку надіслано за адресою: АДРЕСА_1 . Ні позивач, ні його дружина ОСОБА_3 фактично не проживають за цією адресою. ОСОБА_3 фактично одержала вимогу 24.02.2020 і на наступний день відправила заперечення на вимогу про сплату боргу (недоїмки), копія якого додається. За результатами розгляду скарга залишена без розгляду, про що 19.03.2020 одержане відповідне рішення ГУ ДПС у Волинській області, копія якого додається.
Позивач вважає оскаржувану вимогу незаконною та необґрунтованою з наступних підстав. Про наявність боргу (недоїмки) щодо сплати єдиного соціального внеску позивач дізнався лише 25.03.2020 від своєї дружини. Станом на сьогодні позивач перебуває у Італійській Республіці, де офіційно працює і постійно проживає. Позивач дійсно у 1992 році був зареєстрований суб'єктом підприємницької діяльності, 05.12.2003 йому було видане Свідоцтво про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи. Однак, у 2004 році він звертався до ГУ ДПС у Волинській області про припинення підприємницької діяльності і зняття з обліку, оскільки виїхав закордон для працевлаштування.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) державний реєстратор центру надання адміністративних послуг Виконкому Ковельської міської ради 31.01.2014 без відома і за відсутності звернення позивача, судового рішення та інших законодавчо визначених підстав вчинив реєстраційну дію - вніс до ЄДР відомості про позивача як фізичну особу-підприємця.
Відповідно до пункту 2 Розділу VIII Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 № 755-IV (далі - Закон № 755) у редакції на 01.01.2014, державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки зобов'язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб-підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру. Закон № 755 у чинній на сьогоднішній день редакції пунктом 4 частини першої статті 4 встановлює, що державна реєстрація здійснюється за заявницьким принципом, який належить до основних принципів здійснення державної реєстрації. З аналізу частини 2 статті 18 Закону № 755 у чинній на сьогоднішній день редакції вбачається, що для державної реєстрації включення відомостей про фізичну особу-підприємця, зареєстровану до 01.01.2004, відомості про яку не містяться в Єдиному державному реєстрі, подається заява про державну реєстрацію включення відомостей про фізичну особу - підприємця до Єдиного державного реєстру - слід зробити висновок, що відомості про суб'єктів підприємницької діяльності фізичних осіб, зареєстрованих вносяться виключно на підставі їх звернення.
Таким чином, державний реєстратор перевищив свої повноваження, внісши відомості про позивача як фізичну особу-підприємця, що порушує вимоги статті 19 Конституції України, згідно якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
21.04.2020 відповідачем 1 було подано до суду відзив на позовну заяву, який обґрунтовано наступним.
ГУ ДПС у Волинській області на підставі статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон № 2464) та даних Автоматизованої інформаційної системи «Податковий блок» позивачу була надіслана податкова вимога.
Згідно інтегрованої картки платника податків позивачу нараховано єдиний соціальний внесок за наступні періоди: 09.02.2018 у сумі 8448 грн. (за 2017 рік); 19.04.2018 у сумі 2457,18 грн. (за І квартал 2018 року); 19.07.2018 у сумі 2457,18 грн. (за II квартал 2018 року); 19.10.2018 у сумі 2457,18 грн. (за III квартал 2018 року); 21.01.2019 нараховано у сумі 2457,18 грн. (за IV квартал 2018 року); 19.04.2019 у сумі 2754,18 грн. (за І квартал 2019 року); 19.07.2019 у сумі 2754,18 грн. (за II квартал 2019 року); 19.10.2019 у сумі 2754,18 грн. (за III квартал 2019 року); 20.01.2020 у сумі 2754,18 грн. (за IV квартал 2019 року).
Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 755, Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадський формувань (далі - ЄДР), створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з ЄДР. .
Статус документів та відомостей, внесених до ЄДР передбачений статтею 10 Закону № 755. Якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до ЄДР. внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою стороною.
Таким чином, взяття та зняття з обліку платників податків контролюючими органами здійснюється за принципом організаційної єдності реєстраційних процедур, що проводяться державними реєстраторами. Обмін відомостями (запитами) про здійснення дій з державної реєстрації та взяття на облік (зняття з обліку) юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців здійснюється у порядку інформаційної взаємодії між ЄДР.
Наголошує, що контролюючий орган, при надісланні податкової вимоги керувався офіційною інформацією з ЄДР, оскільки скаржник є фізичною особою-підприємцем (з 05.12.2003).
Відповідно до частини восьмої статті 4 Закону № 755, фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Позивачем станом на дату винесення оскаржуваної вимоги не припинено підприємницьку діяльність та відсутні підстави для звільнення від сплати єдиного внеску.
Таким чином, внаслідок порушення позивачем свого обов'язку щодо сплати зобов'язання у строки, встановлені Законом № 2464, ГУ ДПС у Волинській області правомірно надіслано податкову вимогу.
Враховуючи вищезазначене, відповідач 1 діяв виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
28.04.2020 до суду надійшла відповідь на відзив, а 04.05.2020 заперечення на відповідь, що містять доводи аналогічні викладеним, відповідно у позові та відзиві.
Від відповідача 2 та третьої особи до суду не поступало жодних письмових заяв по суті справи.
В судове засідання 14.07.2020 представника відповідача 2 та третьої особи не з'явились хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомили.
Зважаючи, що судом не встановлено перешкод для розгляду справи за відсутності представників відповідача 2 та третьої особи, представниками позивача та відповідача 1 заперечень щодо розгляду справи не висловлено, судом прийнято рішення здійснювати розгляд справи по суті за відсутності представників відповідача 2 та третьої особи.
В судовому засіданні представник позивача адміністративний позов підтримала з підстав у ньому викладених та просила суд позовні вимоги задовольнити повністю.
Представник відповідача 1 проти задоволення позову заперечив з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши доводи учасників справи, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, яким надано оцінку з точки зору їх достовірності, допустимості, належності та достатності, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову з огляду на таке.
Судом встановлено наступні обставини справи.
Із зробленого судом витягу з ЄДР вбачається:
· 05.12.2003 позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець (далі - ФОП);
· 09.12.2003 взятий на облік як платник єдиного внеску;
· 13.01.2014 до ЄДР включено відомості про ФОП з відміткою про те, що свідоцтво про її державну реєстрацію вважається недійсним (номер запису 21971750000011101).
12.02.2020 відповідачем 1 на підставі статті 25 Закону № 2464 та даних Автоматизованої інформаційної системи «Податковий блок» прийнято оскаржувану вимогу. Згідно інтегрованої картки платника податків позивачу нараховано єдиний соціальний внесок за наступні періоди: 09.02.2018 у сумі 8448 грн. (за 2017 рік); 19.04.2018 у сумі 2457,18 грн. (за І квартал 2018 року); 19.07.2018 у сумі 2457,18 грн. (за II квартал 2018 року); 19.10.2018 у сумі 2457,18 грн. (за III квартал 2018 року); 21.01.2019 нараховано у сумі 2457,18 грн. (за IV квартал 2018 року); 19.04.2019 у сумі 2754,18 грн. (за І квартал 2019 року); 19.07.2019 у сумі 2754,18 грн. (за II квартал 2019 року); 19.10.2019 у сумі 2754,18 грн. (за III квартал 2019 року); 20.01.2020 у сумі 2754,18 грн. (за IV квартал 2019 року).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначаються Законом № 2464.
Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (частина друга статті 2 Закону № 2464).
Пунктами 2 і 6 частини першої статті 1 Закону № 2464 визначено, що єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
01.01.2017 року набрав чинності Закон України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774), яким було внесено зміни, зокрема, до пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464 щодо нарахування єдиного внеску його платниками.
Так, відповідно до абзаців першого та другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464 (у редакції Закону № 1774 зі змінами, внесеними Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій») єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, у зв'язку із внесеними до Закону № 2464 змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб - підприємців з 01 січня 2017 року виник обов'язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.
Відповідно до частин другої - четвертої, восьмої, дванадцятої статті 9 Закону № 2464 обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п'ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Згідно з абзацами першим, третім-п'ятим частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску страхувальниками, визначеними Законом № 2464-VI, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за № 508/26953; далі - Інструкція № 449).
Абзацом другим пункту 2 розділу VI Інструкції № 449 установлено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.
Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 грн (абзаци перший - третій, одинадцятий пункту 3 розділу VI Інструкції № 449).
Згідно з абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
У справі, що розглядається, спірним є питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464 і, як наслідок, наявності обов'язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за період з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2019 року відповідно до оскаржуваної вимоги за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності. При цьому позивач набув статусу суб'єкта підприємницької діяльності та отримав відповідне свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи до 01 липня 2004 року, тобто до набрання чинності Законом № 755, але не звертався до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про нього до ЄДР відповідно до вимог цього Закону.
Отже, до предмета доказування в цій справі входить наявність можливості в осіб, які набули статусу суб'єктів підприємницької діяльності до набрання чинності Законом № 755, здійснювати конституційне право на підприємницьку діяльність та отримувати дохід від такої діяльності на законних підставах у разі неподання ними реєстраційної картки відповідно до вимог цього Закону.
Суд вважає, що суб'єктна ознака статусу ФОП є визначальною для вирішення питання про віднесення позивача до платників єдиного внеску, а тому дослідження питання про наявність у позивача статусу ФОП має визначальне значення для правильного вирішення цієї справи та прийняття обґрунтованого рішення.
Відповідно до статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Згідно із частиною другою статті 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Частиною першою статті 128 Господарського кодексу України визначено, що громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
01 липня 2004 року набрав чинності Закон № 755, яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (тут і далі - у первинній редакції).
Відповідно до частини першої статті 42 Закону № 755 для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.
Згідно з пунктом 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.
Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом № 755 передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб'єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону № 755) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев'ятий частини першої статті 1 Закону № 755).
03 березня 2011 року набрав чинності Закон України від 01 липня 2010 року № 2390 «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання» (далі - Закон № 2390), яким було внесено зміни до Закону № 755.
Пунктами 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390 було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Водночас пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390 визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб-підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390, закінчився 03 березня 2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.
Натомість відомості про фізичних осіб-підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов'язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.
Як убачається з дослідженого судом витягів з ЄДР від 29.05.2020, 13 січня 2014 року державний реєстратор виконавчого комітету Ковельської районної державної адміністрації Волинської області вніс до ЄДР запис за номером 21971750000011101 про включення до цього реєстру відомостей про ФОП ОСОБА_1 з відміткою про те, що свідоцтво про його державну реєстрацію вважається недійсним.
25 квітня 2014 року набрав чинності Закон України від 25 березня 2014 року № 1155-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру» (далі - Закон № 1155).
Цим Законом пункт 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону № 755 викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов'язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки зобов'язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і видати їм виписку з ЄДР.
До того ж Законом № 1155 виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390.
Основною метою проекту Закону № 1155 є продовження процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які зареєстровані до 01 липня 2004 року та до цього часу не подали державному реєстратору про себе відомості.
Для досягнення цієї мети Законом № 1155 внесені зміни до розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390 щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання», які дозволять проводити включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців до ЄДР.
У рішенні ЄСПЛ від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України» підкреслено особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (пункт 70).
За практикою ЄСПЛ, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа «Серков проти України», заява № 39766/05, пункт 43).
Суд приходить до висновку, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб-підприємців, запроваджені законами № 2390 та № 1155, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов'язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.
Існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.
При цьому застосовними в цій справі є висновки ЄСПЛ у справі «Серков проти України», оскільки принцип найбільш сприятливого тлумачення національного законодавства на користь платників податків так само може бути застосований до платників загальнообов'язкових внесків, у тому числі єдиного внеску.
Крім цього, суд звертає увагу на те, що 03 червня 2020 року набрав чинності пункт 5 розділу І Закону України від 13 травня 2020 року № 592-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» (далі -Закон № 592), відповідно до положень якого розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 доповнено пунктом 9-15.
Так, згідно з абзацами першим та другим пункту 9-15 Закону № 2464 (у редакції Закону № 592)підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на день набрання чинності Законом № 592 з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності Законом № 592, зокрема платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше.
З пояснювальної записки до проекту Закону № 592-ІХ убачається, що його прийняття було обумовлено, зокрема, тим, що встановлення обов'язку сплати єдиного соціального внеску без отримання доходу не відповідає легальній меті державного регулювання цього виду відносин та є непослідовним у контексті самого Закону, який визначає об'єктом нарахування єдиного соціального внеску саме отриманий дохід.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що відсутність офіційного підтвердження в позивача статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
Зважаючи на вищевикладене, адміністративний позов підлягає до задоволення в повному обсязі шляхом зобов'язання Виконавчого комітету Ковельської міської ради скасувати запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 31.01.2014 про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 та визнання протиправною та скасування податкової вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1821-52 від 12.02.2020.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, необхідно стягнути на користь позивача всі здійснені ним і документально підтверджені судові витрати в сумі 1681,60 грн. на підставі квитанції від 26.03.2020 за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів.
Керуючись статтями 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України та на підставі Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Зобов'язати Виконавчий комітет Ковельської міської ради скасувати запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 31.01.2014 про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 .
Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1821-52 від 12.02.2020.
Стягнути солідарно за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 4, ідентифікаційний код юридичної особи 43143484) та виконавчого комітету Ковельської міської ради (45000, Волинська область, місто Ковель, вул. Незалежності, 73, ідентифікаційний код юридичної особи 04051313) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 1681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одну) гривню 60 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ф.А. Волдінер
Повний текст судового рішення складено 28 липня 2020 року.