просп. Науки, 5 м. Харків, 61022, тел./факс (057)702-10-79, inbox@lg.arbitr.gov.ua
29 липня 2020 року м.Харків Справа № 913/333/20
Провадження №7/913/333/20
Господарський суд Луганської області у складі:
судді Тацій О.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами господарську справу №913/333/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРЄВРОМАЗ» (08131, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Софіївська Борщагівка, вул. Київська, буд. 24, ідентифікаційний код 37474578)
до Комунального підприємства «Лисичанськтепломережа» (93113, Луганська область, м. Лисичанськ, вул. Тепла, буд. 17, ідентифікаційний код 13401321)
про стягнення заборгованості у розмірі 50 045,75 грн.,
Без повідомлення та виклику учасників справи,
Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРЄВРОМАЗ» звернулося до Господарського суду Луганської області з позовною заявою до Комунального підприємства «Лисичанськтепломережа» про стягнення заборгованості у розмірі 50 045,75 грн., в якій заявило позовні вимоги про:
- стягнення з Комунального підприємства «Лисичанськтепломережа» суми заборгованості з трьох відсотків річних у розмірі - 24 425,75 грн. та інфляційних втрат у розмірі - 25 620,00 грн. за відповідні періоди прострочення за неналежне виконання зобов'язань за договором №95 про закупівлю товарів від 06.06.2019 року, що разом складає 50 045,75 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що він як постачальник товару належним чином та в повному обсязі виконав свої зобов'язання за договором №95 про закупівлю товарів від 06.06.2019 року, а саме: поставив покупцю (відповідачу по справі) товар, передбачений умовами договору, - автокран КС-4571BY-C-02, вартістю 3 760 000,00 грн., однак, останній в порушення умов договору не виконав своєчасно свої зобов'язання в частині оплати вартості поставленого товару, внаслідок чого у нього (позивача по справі) виникло право на стягнення в силу приписів ст. 625 ЦК України трьох відсотків річних у розмірі - 24 425,75 грн. та інфляційних втрат у розмірі - 25 620,00 грн. за відповідні періоди прострочення, що разом складає 50 045,75 грн.
Ухвалою Господарського суду Луганської області від 02.06.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №913/333/20 та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
24.06.2020 року від відповідача по справі до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «УКРЄВРОМАЗ» у повному обсязі.
Обгрунтовуючи свою позицію посилається на те, що КП «Лисичасньктепломережа» є комунальним некомерційним підприємством заснованим на майні територіальної громади, а тому здійснюючи свою діяльність керується приписами ст. 75 ГК України, відповідно до якої основним плановим документом державного комерційного підприємства є фінансовий план, відповідно до якого підприємство отримує доходи і здійснює видатки, визначає обсяг та спрямування коштів для виконання своїх функцій протягом року відповідно до установчих документів. Більш того, вказує, що наразі підприємство знаходиться у важкому фінансовому стані через неплатежі населення і підприємств, а також заборгованості бюджету з відшкодування різниці в тарифах на послуги теплопостачання, внаслідок чого винкили великі суми дебіторської заборгованості перед КП «Лисичанськтепломережа».
13.07.2020 року представник позивача звернувся через канцелярію суду з відповіддю на відзив на позовну заяву, в якому, посилаючись на приписи ст. 615 ЦК України, згідно яких одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за його порушення, вказує, що відповідач, зводячи свої доводи виключно до важкого фінансового становища, прийняв рішення оплатити вартість отриманого товару не до 20.09.2020 року, як це передбачено договором, а до 31.12.2020 року. А тому просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Згідно ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України, зважаючи на розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи господарським судом підписано рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Луганської області,
06.06.2019 року між Комунальним підприємством «Лисичанськтепломережа» (покупець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРЄВРОМАЗ» (постачальник за договором) укладено договір №95 про закупівлю товарів, за яким постачальник зобов'язується у 2019 році поставити покупцеві «ДК 021:2015 34140000-0 - Великомонтажні мототранспортні засоби (автокран вантажопідйомністю 20 т та висотою підйому вантажу 28 м, на базі автомобіля МАЗ 5340С2, а покупець - прийняти і оплатити товар на умовах визначених в цьому договорі» (п. 1.1 договору).
У ст. 631 ЦК передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Договір набирає чинності з моменту його укладення.
Даний договір набирає чинності з 06.06.2019 року і діє до 21.09.2019 року (п. 10.1 договору).
Зі змісту наданої судом належним чином завіреної копії договору вбачається, що він містить підписи сторін, які скріплені їх печатками, а тому дійсно набрав чинності з 06.06.2019 року.
Згідно п. 1.2 договору, найменування (номенклатура, асортимент): автокран КС-4571BY-C-02 відповідно до Специфікації, що є невід'ємною частиною цього договору.
Так, відповідно до Специфікації постачальник зобов'язався поставити покупцю такий товар у вигляді
- автокрану КС-4571BY-C-02 у кількості 1 одиниці загальною вартістю з ПДВ у розмірі 3 760 000,00 грн.
За умовами п. 3.1 ціна даного договору становить 3 760 000,00 грн., в т.ч. ПДВ.
Згідно узгоджених сторонами у специфікації умов, поставка товару має бути здійснена до 31.12.2019 року. Постачальник зобов'язаний передати товар покупцю протягом 45 календарних днів з дня отримання заявки від покупця, яка є підтвердження готовності останнього до прийому товару.
Аналогічні за своїм змістом умови визначені і в п. 5.1. договору.
Також, у специфікації визначено і місце поставки товару за адресою місцязнаходження замовника: 93113, Луганська область, м. Лисичанськ, вул. Тепла, 17.
За умовами п. 5.3 договору, датою поставки товару по договору визначається дата приймання товарно-матеріальних цінностей.
Підтвердженням про приймання товару у власність покупцем є акт приймання-передачі товару, підписаний уповноваженими представниками сторін.
Порядок здійснення оплати сторони узгодили у розділі 4 договору.
Відповідно до п. 4.1 договору, покупець здійснює оплату за фактично отриманий товар протягом 30 календарних днів з моменту отримання висновку первинно-технічного огляду товару та отримання повного пакета документів на оплату (рахунок, видаткова накладна, акт прийому-передачі або товарно-транспортна накладна.)
Розрахунок за поставлений товар здійснюється шляхом безготівкового розрахунку (п. 4.2 договору).
Згідно п. 4.4 договору, рахунок на оплату товару надається разом з видатковим документом (товарно-транспортною або видатковою накладною).
Крім того, встановлено, що в силу положень п. 6.1 договору покупець зобов'язався своєчасно та в повному обсязі сплачувати за фактично отриманий товар в повному обсязі протягом 30 днів з моменту отримання висновку первинно-технічного огляду товару та отримання повного пакета документів на оплату (рахунок, видаткова накладна, акт прийому-передачі або товарно-транспортна накладна); а постачальник згідно п. 6.3 договору - забезпечити поставку товарів у строки, встановлені договором.
Крім того, розділ 7 договору містить умови відповідальності сторін.
Відповідно до п. 7.1 договору, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України та цим договором.
На виконання умов договору №95 про закупівлю товарів від 06.06.2019 року позивач поставив відповідачу товар, а відповідач прийняв відповідний товар, а саме: автокран КС-4571BY-C-02, на підтвердження чого надано копії:
- видаткової накладної №74 від 21.08.2019 року;
- акту прийому-передачі транспортного засобу до договору №95 від 06.06.2019 року, укладеного між сторонами,
підписані уповноваженими представниками сторін договору.
Так, з сторони відповідача видаткова накладна та акт прийому-передачі підписані Кац О. М. , якому довірено отримати поставлений товар у вигляді автокрану КС-4571BY-C-02 від ТОВ «УКРЄВРОМАЗ», що підтверджується наявною у матеріалах справи копією довіреності №144, виданою 20.08.2019 року
Таким чином, зважаючи на викладене, суд констатує факт правомочності вказаної особи на підписання товарно-розпорядчих документів від імені відповідача.
З наведеного вбачається, що загальна вартість поставленого товару становить 3 760 000,00 грн.
Разом з тим, зважаючи на викладену у постанові від 03.09.2019 року у справі № 810/611/14-а правову позицію Верховного суду та беручи до уваги те, що відповідачем не заперечувався факт поставки вказаного товару, суд вважає, що надані позивачем копії видаткової накладної та акту прийому-передачі є належними у розумінні приписів ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік» документами, якими підтверджується факт здійснення господарської операції та поставки відповідачу товару.
Крім цього, керуючись приписами ст.ст. 78, 79 ГПК України, суд відзначає, що надані позивачем докази на підтвердження факту поставки відповідачу товару у своїй сукупності достовірно підтверджують обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог. При цьому, доказів на їх спростування суду не надано.
Однак, як зазначає позивач, що не спростовано і відповідачем, останній на відміну від позивача свої зобов'язання за договором в порушення приписів чинного законодавства та умов договором щодо своєчасної оплати вартості поставленого товару виконав неналежним чином, несвоєчасно, що і стало підставою для звернення позивача до суду з відповідними позовними вимогами.
Так, на підтвердження своєї позиції позивач надав суду копії платіжних доручень (а.с. 24-42), які підтверджують те, що відповідачем дійсно несвоєчасно, з пропуском узгодженого сторонами у договорі строку, здійснювалася оплата вартості поставленого товару.
При цьому, незважаючи на факт прострочення оплати, відповідач все ж таки у повному обсязі оплатив вартість товару у сумі 3 760 000,00 грн.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до наступного.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно зі ст. 11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки товару, за яким згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Аналогічне за своїм змістом положення викладене в ч. 1 ст. 265 ГК України.
До укладеного між сторонами договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
У відповідності з ч. 1 ст. 664 ЦК України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Як з'ясовано судом, на виконання вищенаведених умов договору поставки позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 3 760 000,00 грн., а останнім його прийнято, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткової накладної та акта прийому-передачі, підписаними сторонами без зауважень.
В силу ст. 538 ЦК України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
Отже, прийняття відповідачем товару від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити поставлений товар відповідно до чинного законодавства та умов договору. У даному випадку, враховуючи те, що поставка останнього товару мала місце 21.08.2019 року, що підтверджується наданими копіями видаткової накладної та акту приймання-передачі, беручи до уваги умови п. 4.1 договору щодо порядку здійснення оплати товару, суд констатує, що останнім днем, з якого виходить і позивач, здійснюючи свої розрахунки, оплати товару є 20.09.2019 року включно.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Так, за умовами п. 4.1 договору, покупець здійснює оплату за фактично отриманий товар протягом 30 календарних днів з моменту отримання висновку первинно-технічного огляду товару та отримання повного пакета документів на оплату (рахунок, видаткова накладна, акт прийому-передачі або товарно-транспортна накладна.)
Тобто, як було встановлено вище, оплата за поставлений товар у повному обсязі мала бути внесена відповідачем до 20.09.2019 року включно.
За ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
З огляду на те, що відповідач свої зобов'язання в частині своєчасного внесення оплати вартості поставленого товару не виконав у встановлений договором строк, то він відповідно вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.
З'ясувавши вищевикладені обставини справи, зокрема, встановлення факту несвоєчасного виконання відповідачем обов'язку з оплати вартості поставленого товару, суд вважає доцільним перейти до з'ясування питання щодо задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача на підставі приписів ст. 625 ЦК України трьох відсотків річних у розмірі - 24 425,75 грн. та інфляційних втрат у розмірі - 25 620,00 грн. за відповідний період прострочення.
Дії відповідача є порушенням умов договору, що у свою чергу є підставою для застосування до нього встановлених законом наслідків у відповідності до ст. 625 ЦК України, які є способом захисту майнових прав та інтересів позивача.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц).
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Оскільки відповідачем несвоєчасно виконувались умови договору щодо оплати вартості поставленного товару, то він зобов'язаний сплатити на користь позивача проценти річних та суму індексу інфляції від простроченої суми у встановленому законом розмірі.
Так, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних в сумі 24 425,75 грн. за загальний період з 21.09.2019 року по 25.12.2019 року, а саме, з урахування внесення часткових оплат та як наслідок виникнення відповідних розмірів заборгованості протягом окремих періодів у межах вказаного загального строку прострочення тривалістю 96 днів.
А тому, враховуючи положення статей 3, 509, 625 ЦК України, за змістом яких передбачається правомірне нарахування відсотків річних на суму основного боргу, перевіривши наданий позивачем розрахунок суми трьох відсотків річних та здійснивши його математичний перерахунок, беручи до уваги, що розмір заявлених до стягнення річних не перевищує їх дійсний розмір, а зроблений позивачем у змісті позовної заяви розрахунок є законним та арифметично правильним, суд вважає вимоги позивача підставними та обгрунтованими, а тому приходить до висновку про можливість стягннення з відповідача 3% річних у розмірі 24 425,75 грн.
При цьому, вирішуючи питання про стягнення з відповідача суми інфляційних втрат у розмірі - 25 620,00 грн. за жовтень 2019 року суд бере до уваги наступне.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.
При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.
За розрахунком позивача інфляційні втрати за жовтень 2019 року нараховані на основну суму заборгованості у розмірі 3 660 000,00 грн., яка з урахуванням внесеної оплати мала місце станом на 30.09.2019 року, склали - 25 620,00 грн.
Суд вважає даний розрахунок інфляційних втрат обґрунтованим і законним, а тому вважає необхідним стягнути їх з відповідача у заявленому розмірі.
Разом з тим, суд критично ставиться до викладених у змісті відзиву на позовну заяву доводів і тверджень відповідача, які ґрунтуються на тому, що він є комунальним комерційним підприємством заснованим на майні територіальної громади та має скрутне матеріальне становище, на підставі чого висловлює прохання у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Так, оцінюючи висловлені відповідачем заперечення проти позову, суд бере до уваги те, що відповідач КП «Лисичанськтепломережа» є самостійним господарюючим суб'єктом, який вільний у виборі контрагентів, самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а тому грошове зобов'язання виникло внаслідок його власної господарської діяльності.
Крім того, у відповідності до положень ч.ч. 1 та 3 ст. 96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.
За ч.ч. 4,5 ст. 50 ГК України, суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах.
Суб'єкти господарювання - господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом.
Отже, суб'єкт господарювання, який здійснює свою діяльність на праві господарського відання або оперативного управління, є самостійною юридичною особою, яка володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), і питання його відповідальності, як і будь-якої іншої юридичної особи, регулюються положеннями ЦК України, в силу яких як було встановлено вище він самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, якщо інше не встановлено законом або власником.
Відповідно до ст. 42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику (п. 4 ст. 44 ГК України).
Тому відповідач як юридична особа, що здійснює підприємницьку діяльність на власний ризик, враховуючи принципи, закріплені в ст. 6 ЦК України, самостійно взяв на себе відповідні зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару і об'єктивно усвідомлював усі можливі ризики ведення господарської діяльності та виконання зобов'язань за договором.
Положення ч. 2 ст. 218 ГК України та ч. 1 ст. 625 ЦК України прямо передбачають, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, тобто відсутність у боржника грошових коштів не є обставиною, яка може служити підставою для неналежного виконання, у встановлені договором строки, зобов'язання по оплаті вартості поставленого товару.
Отже, скрутний (незадовільний) фінансовий стан не є безумовною підставою для звільнення відповідача від відповідальності за несвоєчасне виконання взятого на себе зобов'язання.
Наведені у відзиві на позовну заяву відповідачем обставини передусім є наслідком його господарської діяльності, його власного комерційного розрахунку та ризику, тобто такими, що не виникли в силу якихось об'єктивних, незалежних від боржника обставин.
За таких обставин суд не бере до уваги посилання відповідача на скрутне фінансове становище та відзначає, що воно не є винятковою і не прогнозованою обставиною в умовах ринкової економіки, а є лише одним із можливих ризиків підприємницької діяльності та носить загальний характер.
Крім того, суд констатує, що відповідачем на виконання вимог 76-80 ГПК України не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження викладених у змісті відзиву доводів і заперечень, якими б дійсно підтверджувалося його незадовільне і скрутне матеріальне (фінансове) становища.
Більш того, суд зауважує, що ні нормами чинного законодавства, ні умовами укладеного між сторонами договору не передбачено можливості звільнення відповідача від відповідальності, у зв'язку з нездійсненням населенням та підприємствами оплати вартості наданих КП «Лисичанськтепломережа» послуг з постачання теплової енергії, а також з непогашенням заборгованості бюджету з відшкодуванням різниці в тарифах на послуги з теплопостачання.
У цьому контексті суд враховує, що в силу положень ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Тобто, безпідставними є посилання відповідача на недодержання своїх обов'язків з оплати вартості наданих ним послуг його контрагентам, а також як було зазначено вище відсутність у нього необхідних коштів.
При цьому, відповідачем не доведено суду фактів, які б свідчили про те, що порушення умов договору в частині виконання зобов'язань з своєчасної оплати поставленого товару сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Також, суд звертає увагу на те, що в силу приписів ст. 614 ЦК України, вина особи у порушенні зобов'язання презюмується, а відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (ч. 2 даної статті).
Разом з тим, суд ще раз наголошує на тому, що ризики при збитковій підприємницькій діяльності несе сам суб'єкт господарювання, а відповідно нерентабельність та неприбутковість відповідача стосується діяльності самого відповідача, у зв'язку з чим наведені ризики не можуть бути ризиками іншої сторони, оскільки в протилежному випадку порушується принцип збалансованості інтересів сторін.
Тобто, ризик несприятливих наслідків ведення господарської діяльності відповідача не може бути перекладений на позивача, яким було належним чином виконано свої зобов'язання та поставлено відповідачу товар обумовлений договором.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Разом з тим, суд відзначає, що доказів сплати заявленої до стягнення заборгованості відповідачем суду не надано.
За таких обставин, оцінивши подані докази, які досліджені в судовому засіданні, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, з урахуванням викладених у прохальній частині позовної заяви вимог позивача про стягнення з відповідача 50 045,75 грн., розрахунок яких знайшов своє підтвердження піж час розгляду справи та є законним і правильним, суд дійшов висновку про задоволення позову в заявленому розмірі в повному обсязі.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 ГПК, витрати зі сплати судового збору слід покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРЄВРОМАЗ» до Комунального підприємства «Лисичанськтепломережа» про стягнення заборгованості у розмірі 50 045,75 грн. - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Комунального підприємства «Лисичанськтепломережа» (93113, Луганська область, м. Лисичанськ, вул. Тепла, буд. 17, ідентифікаційний код 13401321) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРЄВРОМАЗ» (08131, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Софіївська Борщагівка, вул. Київська, буд. 24, ідентифікаційний код 37474578) заборгованість за договором №95 про закупівлю товарів від 06.06.2019 року, яка складається з трьох відсотків річних у розмірі - 24 425,75 грн. та інфляційних втрат у розмірі - 25 620,00 грн. за відповідні періоди прострочення, що разом складає 50 045,75 грн.; а також судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 2 102,00 грн.
3. Видати наказ позивачу після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд Луганської області протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано - 29.07.2020 року.
Суддя О.В. Тацій