вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"16" липня 2020 р. м. Київ Справа № 911/806/20
Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В. за участю секретаря судового засідання Абраменко М.К., дослідивши матеріали справи
За позовом Фізичної особи-підприємця Омельченка Володимира Григоровича
до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря"
про стягнення 478 527,31 грн.
Представники сторін:
від позивача: Олійник В.В.;
від відповідача: Циганенко О.М.;
Фізична особа-підприємець Омельченко Володимир Григорович звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря" про стягнення 478 527,31 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару за договором поставки № 27/10-16-1 від 27.10.2016 та договором поставки №2 від 01.02.2017. У зв'язку із цим позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про стягнення 237 011,00 грн. основного боргу, 125 665,06 грн. пені, 87 758,25 грн. інфляційних втрат та 28 093,00 грн. 3% річних за користування коштами позивача.
Ухвалою Господарського суду Київської області у справі № 911/806/20 від 06.04.2020 позовну заяву Фізичної особи-підприємця Омельченка Володимира Григоровича залишено без руху.
13.04.2020 від заявника надішли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 06.04.2020.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.04.2020 відкрито провадження по справі № 911/806/20. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 21.05.2020.
20.05.2020 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній повідомив суд, що 31.03.2020 сплатив частину заборгованості у розмірі 7 011,00 грн. Також, відповідачем викладені у відзиві заперечення щодо нарахування та стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат
21.05.2020 в судовому засіданні суд, дослідивши наявні докази у справі, дійшов висновку щодо наявності підстав для закриття провадження у справі в частині позовних вимог Фізичної особи-підприємця Омельченко Володимира Григоровича до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря" про стягнення частини основного боргу в розмірі 7 011,00грн. з обставин, викладених в ухвалі суду.
Ухвалою суду від 21.05.2020 судом закрито провадження у справі № 911/806/20 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України в частині позовних вимог Фізичної особи-підприємця Омельченка Володимира Григоровича до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря" про стягнення частини основного боргу в сумі 7 011,00 грн.
В судовому засіданні 21.05.2020 представником позивача подано заяву про зменшення позовних вимог на суму 7 011,00 грн., яку було сплачено відповідачем. Разом із тим, з урахуванням оголошення судом у судовому засіданні вступної та резолютивної частини ухвали закриття провадження у справі в зазначеній частині, то заява позивача про зменшення позовних вимог на 7 011,00 грн. не прийнята до розгляду.
21.05.202 в судовому засіданні судом оголошено ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 04.06.2020 о 15-25.
04.06.2020, з урахуванням того, що сторони скористались наданими їм Господарським процесуальним кодексом України всіма правами, а судом здійснено всі необхідні дії до закінчення підготовчого провадження, в судовому засіданні судом було оголошено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 25.06.2020.
25.06.2020 від відповідача на електронну пошту суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку із перебуванням представника на лікарняному.
В судовому засіданні 25.06.2020 судом задоволено клопотання відповідача та оголошено ухвалу про відкладення судового засідання на 16.07.2020, яку занесено до протоколу судового засідання.
З метою повідомлення відповідача про дату та час проведення судового засідання, судом складено та направлено на адресу останнього ухвалу-повідомлення від 30.06.2020.
16.07.2020 в судовому засіданні представник позивача надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких просив позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на наступне.
За твердженнями позивача, відповідачем не були виконані зобов'язання щодо оплати поставленого товару в обсязі та в строки, визначені договорами поставки № 27/10-16-1 від 27.10.2016 та № 2 від 01.02.2017, права вимоги за якими позивачем отримано на підставі договору про відступлення права вимоги № 11/12-19 від 19.12.2019. У зв'язку із чим позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про стягнення з відповідача 237 011,00 грн. основного боргу, 125 665,06 грн. нарахованої пені, 87 758,25 грн. інфляційних нарахувань та 28 093,00 грн. 3 % річних.
В свою чергу, представник відповідача, в судовому засіданні 16.07.2020 надав усні заперечення, відповідно до яких просив в задоволенні позовних вимог відмовити в частині нарахованих пені, 3 % річних та інфляційних втрат. Останній посилався на те, що на думку відповідача, позивачем неправильно нараховані штрафні санкції, а також, за переконанням відповідача, позивачем отримано тільки право вимоги за основним зобов'язанням. Крім того, відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності до позовних вимог в частині нарахованих пені, 3 % річних та інфляційних втрат.
За висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України..
У судовому засіданні 16.07.2020 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області, -
27.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Еко-Технології" (далі - постачальник) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Зоря" (далі - покупець, відповідач) укладено договір поставки № 27/10-16-1 (далі - договір-1).
Відповідно до п. 1.1 договору -1 сторони узгодили, що постачальник» зобов'язується передати у встановлений даним договором термін у власність «Покупця» продукцію виробничо-технічного призначення, надалі товар, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму ( вартість, ціну) відповідно до умов цього договору.
Пунктом 1.2 договору - 1 визначено специфікацію товару, відповідно до якої поставляється найменування товару: добриво азотно-фосфатно-калійне в кількості 5,00 т. вартістю 45 950,00 грн. без ПДВ та сульфат амонію в кількості 2,00 т. вартістю 7 600,00 грн. без ПДВ, що разом складає 64 260,00 грн. з ПДВ.
Відповідно до п. 2.3 договору - 1, передача товару постачальником і прийняття товару покупцем оформляється актом приймання-передачі та видатковою накладною, які підписуються представниками сторін, дата оформлення яких вважається датою передачі товару покупцю.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, постачальником поставлено відповідачу товар за договором - 1 на суму 64 260,00 грн, що підтверджується видатковою накладною 36 від 28.10.2016 на суму 64 260,00 грн. та актом приймання передачі продукції № 1 від 28.10.2016 на суму 64 260,00 грн. (копії містяться у матеріалах справи).
Умовами п. 2.2 договору -1 визначено, що розрахунок за товар по даному договору здійснюється покупцем наступним чином: покупець, після підписання даного договору здійснює передплату в сумі - грн 00 копійок, що становить - % від вартості товару, в безготівковій формі на поточний рахунок постачальника на протязі 10 банківських днів. Остаточний розрахунок за товар в сумі 64 260 тон. 00 коп. здійснюється покупцем в безготівковій формі на поточний рахунок постачальника не пізніше 31 грудня 2016 року.
Матеріали справи не містять доказів здійсненої оплати відповідачем. Протилежного суду не доведено, одказів повної оплати до суду не представлено.
З огляду на вищенаведене, заборгованість відповідача за договором - 1 складає 64 260,00 грн.
Умовами п. 7.1 договору - 1 встановлено, що даний договір набуває чинності з дати його підписання сторонами і діє до моменту проведення остаточних розрахунків.
Крім того, судом встановлено, що 01.02.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Еко-Технології" (далі - постачальник) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Зоря" (далі - покупець, відповідач) укладено договір поставки № 2 (далі - договір-2).
Згідно з п. 1.1 договору - 2, в терміни, визначені цим договором, постачальник зобов'язується передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (надалі - Товар), а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму, що складає його вартість, визначену на умовах договору.
Відповідно до п. п. 2.1, 2.2 та 2.4 договору - 2, за даним договором постачається виключно товар, дозволений до використання на території України. Асортимент, кількість та ціна товару визначаються специфікаціями/додатками та накладними, що оформлюються (складаються) в період дії цього договору і які є його невід'ємною частиною. Орієнтовні ціни Товарів в національній валюті та фактичні їх ціни виражені в еквіваленті у доларах США або Євро, в залежності від умов придбання товару постачальником за відповідними контрактами, зазначаються у специфікаціях/додатках до цього договору. Ціна товару в національній валюті, сформована на момент його поставки, вказується у видаткових накладних на поставку товарів покупцю та/або виставлених покупцеві рахунках. Загальна сума цього договору визначається специфікаціями/додатками та видатковими накладними.
Згідно з п. 4.1 договору - 2, строк поставки товару визначається у відповідних Специфікаціях/Додатках до даного договору.
На виконання умов договору - 2, сторонами складено та підписано наступні специфікації: специфікацію № 1 від 01.03.2017 на суму 226 440,00 грн; специфікацію № 2 від 24.04.2017 на суму 48 999,80грн. та № 3 від 27.04.2017 на суму 312 000,00 грн.
Пунктом 3 зазначених специфікацій сторонами погоджено строки поставки товару, зокрема: датою поставки товару є поставка товару - до 20 березня 2017 року; - до 24 квітня 2017 року та до 28 квітня 2017 року відповідно.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, постачальником поставлено відповідачу товар за договором - 2 на загальну суму 538 751,00 грн., що підтверджується видатковими накладними № 1 від 27.03.217 на суму 103 360,80 грн, № 10 від 24.04.2017 на суму 48 999,80 грн., № 12 від 27.04.2017 на суму 312 000,00 грн., № 1 від 10.01.2018 на суму 74 390,40 грн. та актами приймання передачі продукції № 2 від 24.04.2017 на суму 48 999,80 грн., № 3 від 27.04.2017 на суму 312 000,00 грн. (копії містяться у матеріалах справи).
Відповідно до п. п. 3.1 договору - 2, порядок розрахунків за поставлений товар визначається в додатках до даного договору з врахуванням умов, визначених цим договором.
Умовами п. 2 специфікацій № № 1, 2 та 3 визначено, що оплата товару за цією специфікацією здійснюється згідно рахунка-фактури, шляхом перерахування коштів на розрахунковий, поточний рахунок постачальника.
Також, матеріали справи містять складені постачальником за договором - 2 рахунки на оплату № 2 від 27.03.2017 на суму 103 360,80 грн., № 8 від 24.04.2017 на суму 48 999,80 грн., № 9/2 від 27.04.2017 на суму 312 000,00 грн. та № 1 від 10.01.2018 на суму 74 390,40 грн.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, відповідачем на виконання умов договору - 2, було перераховано постачальнику частину грошових коштів у загальній сумі 366 000,00 грн. на підставі платіжних доручень № 233 від 10.01.2018 на суму 200 000,00 грн., № 254 від 29.01.2018 на суму 100 000,00 грн. та № 259 від 06.02.2018 на суму 66 000,00 грн., з призначенням платежу - оплата за насіння соняшника згідно дог. від 01.02.2017 № 2(копії платіжних доручень долучено до матеріалів справи).
При цьому, судом взято до уваги, що, відповідно до п. 3.7 договору-2, покупець, при перерахуванні коштів за товар у платіжному дорученні (в графі Призначення платежу) зобов'язаний зазначити, згідно з яким Додатком/рахунком до цього Договору та, в разі необхідності, за який саме Товар перераховано даний платіж. У разі не зазначення цих даних, постачальник має право на свій розсуд віднести отримані грошові кошти за товар, в тому числі за той, що поставлений в минулі періоди.
Судом досліджено, що відповідачем під час здійснення сплати постачальнику грошових коштів за договором-2 зазначено тільки реквізити договору. Проте, відповідачем не конкретизовано за якими специфікаціями, видатковими накладними чи рахунками проведено оплату.
У зв'язку із чим, судом встановлено, що постачальником здійснено зарахування, сплачених відповідачем, грошових коштів на свій розсуд.
З огляду на вищенаведене, заборгованість за договором - 1 у сумі 64 260,00 грн. та частина заборгованості за договором - 2 у сумі 172 751,00 грн., що разом складає 237 011,00 грн. відповідачем сплачена постачальнику не була.
Також, в матеріалах справи міститься акт звірки взаєморозрахунків станом на 01.12.2019, підписаний між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Еко-Технології" (постачальником) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Зоря" (покупцем, відповідачем), відповідно до змісту якого, відповідачем визнано заборгованість у сумі 237 011,00 грн.
Відповідно до п. 11.2 договору - 2, договір вступає в силу з моменту його підписання вповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2017 року, а в частині проведення розрахунків за поставлений товар - до моменту проведення остаточних розрахунків. Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.
З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір поставки № 27/10-16-1 від 27.10.2016 та договір поставки № 2 від 01.02.2017, як належні підстави, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у постачальника та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
Дослідивши зміст укладених правочинів, господарський суд встановив, що за правовою природою зазначені договори є договорами поставки.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Судом встановлено, що постачальник (первісний кредитор) виконав свої зобов'язання за договорами 1 та 2 належним чином, поставивши відповідачеві товар на загальну суму 603 011,00 грн., що підтверджується видатковими накладними, актами приймання передачі продукції, які з боку відповідача підписані та скріплені печаткою товариства без будь-яких зауважень та заперечень (копії наявні у матеріалах справи). Протилежного суду не доведено.
Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
За приписами ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як передбачено ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вказувалось вище, умовами п. 2.2 договору -1 визначено, остаточний розрахунок за товар в сумі 64 260 тон. 00 коп. здійснюється покупцем в безготівковій формі на поточний рахунок постачальника не пізніше 31 грудня 2016 року, а умовами п. 2 специфікацій № № 1, 2 та 3 до договору - 2 визначено, що оплата товару за цією специфікацією здійснюється згідно рахунка-фактури, шляхом перерахування коштів на розрахунковий, поточний рахунок постачальника.
Судом прийнято до уваги, що у відповідності до змісту специфікацій № № 1, 2 та 3 до договору -2, сторонами не визначено граничний термін здійснення відповідачем оплати за поставлений товар.
Разом із тим, частиною 2 ст. 530 Цивільного кодексу України вставлено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до п. 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.
Таким чином, приймаючи до уваги рекомендації Пленуму Вищого господарського суду України, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань є таким, що настав та відповідач повинен був оплатити товар за договором -1 до 31.12.2016, а за договором -2 - після прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, у даному випадку, з моменту підписання видаткових накладних, які додано до позовної заяви.
Як встановлено судом вище та підтверджується матеріалами справи, відповідачем на виконання умов договору - 2, було перераховано постачальнику частину грошових коштів у загальній сумі 366 000,00 грн. на підставі платіжних доручень № 233 від 10.01.2018 на суму 200 000,00 грн., № 254 від 29.01.2018 на суму 100 000,00 грн. та № 259 від 06.02.2018 на суму 66 000,00 грн., з призначенням платежу - оплата за насіння соняшника згідно дог. Від 01.02.2017 № 2(копії платіжних доручень долучено до матеріалів справи).
Отже, з урахуванням вищенаведеного, загальна прострочена заборгованість відповідача перед постачальником з договорами 1 та 2, станом на 01.12.2019 становила 237 011,00 грн.
Одночасно, звертаючись із даним позовом, позивачем, на підтвердження наявності прав у останнього стягнення з відповідача заявлених 237 011,00 грн. основного боргу, 125 665,06 грн. нарахованої пені, 87 758,25 грн. інфляційних нарахувань та 28 093,00 грн. - 3% річних долучено до матеріалів справи копію договору про відступлення права вимоги № 11/12-19 від 11.12.2019.
З урахуванням вищенаведеного, господарським судом встановлено наступне.
11.12.2019 між Фізичною особою-підприємцем Омельченко Володимиром Григоровичем (далі - позивач, новий кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Еко-Технології" (далі - первісний кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги № 11/12-19 (далі - договір -3).
Умовами ст. 514 Цивільного кодексу України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до п. п. 1.1, 1.2 договору-3, за цим договором первісний кредитор відступає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги, що належить первісному кредиторові, і стає кредитором за договором поставки № 2 від « 01» лютого 2017 р. та договором поставки №27/10-16-1 від 27.10.2016р (далі - Договора), укладеним між Первісним кредиторомта Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Зоря», код ЄДРПОУ 05391465 (дачі - Боржник).
За цими договорами новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання зобов'язань за договорами у сумі 237 011 грн. (двісті тридцять сім тисяч одинадцять гривень).
Умовами п. 1.3 договору-3 передбачено, що право вимоги первісного кредитора до боржника на суму 237 011 (двісті тридцять сім тисяч одинадцять) гривень за договорами підтверджується видатковими накладними, актами приймання-передачі, актом звірки взаєморозрахунків від 11.12.2019 р., які є невід'ємною частиною цих договорів і передаються первісним кредитором новому кредитору в момент підписання сторонами цього договору.
Відповідно до п. 4.1 договору -3, сума відступлених прав вимоги становить 237 011 (двісті тридцять сім тисяч одинадцять) гривень з ПДВ.
Згідно з п. 2.2 договору-3, одночасно з підписанням цього договору первісний кредитор передає новому кредитору повідомлення до боржника про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Обов'язок направлення повідомлення боржнику покладається на Нового кредитора.
В матеріалах справи наявна копія повідомлення про відступлення права вимоги від 11.12.2019, відповідно до змісту якого постачальник, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Еко-Технології ", повідомляє відповідача проте, що останнє відступило своє право вимоги у сумі 237 011,00 грн. до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Зоря», що виникло на підставі п. 3 та п. 7 за договором поставки № 2 від « 01» лютого 2017 р. та договором поставки №27/10-16-1 від 27.10.2016р. Докази направлення позивачем та отримання відповідачем зазначеного повідомлення також долучено до матеріалів справи.
Наразі, господарський суд наголошує, що судом взято до уваги направлення повідомлення до боржника-відповідача не новим кредитором, а первісним кредитором, як того вимагає п. 7 договору -3. Разом із тим, в судовому засіданні, представником відповідача повідомлено суд, що ним не заперечується факту обізнаності відповідача, як боржника по договорам поставки № 2 від 01.02.2017 та №27/10-16-1 від 27.10.2016, щодо заміни первісного кредитора на нового - Фізичну особу-підприємця Омельченко Володимира Григоровича.
Відповідно до п. 5.1 договору - 3, цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконанні сторонами своїх зобов'язань за ним договором.
З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір про відступлення права вимоги № 11/12-19 від 11.12.2019, як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у постачальника, позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 та ч. 1 ст. 510 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Згідно до п. 1.1 ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Отже, судом наголошується, що в разі заміни кредитора у зобов'язанні первісний кредитор повністю або у визначеній частині вибуває із зобов'язання, а на його місце приходить новий кредитор. При цьому зміст зобов'язання, тобто обсяг прав та обов'язків його сторін залишається незмінним. Отже, до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора. Обсяг цих прав (наприклад, сума заборгованості, права на стягнення відсотків, штрафних санкцій тощо) та умови (наприклад, боржник може виконати зобов'язання тільки за умови надання певної інформації) визначаються на момент переходу цих прав до нового кредитора. Тобто новий кредитор отримує право вимагати виплати, наприклад, процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі, що існував на момент підписання договору цесії або переходу до нього прав кредитора іншим чином.
Разом з тим, зазначене положення є диспозитивним, отже інші правила можуть бути встановлені договором або законом. Суб'єкти зобов'язання можуть провести заміну кредитора лише в певній частині, тобто передати новому кредитору тільки частину прав старого кредитора. Це є можливим в разі подільності права вимоги кредитора, наприклад, в грошових зобов'язаннях. В такому випадку зобов'язання перетвориться на зобов'язання з множинністю осіб на стороні кредитора.
З урахуванням вищенаведеного у сукупності, а також чітких умов договору про відступлення права вимоги № 11/12-19 від 11.12.2019, господарський суд встановив, що первісним кредитором передано новому кредитору (позивачу) право вимоги до відповідача за двома договорами поставки тільки в частині суми основного боргу у розмірі 237 011,00 грн. Що до прав на стягнення з відповідача будь-яких штрафних санкцій (пені та штрафу), а також нарахувань 3 % річних та інфляційних втрат до моменту укладання зазначеного договору - 3 (11.12.2019), первісним кредитором новому кредитору (позивачу) передано не було.
Враховуючи все вищезазначене, господарський суд вважає, що позивачем правомірно здійснено звернення до суду із вимогою до відповідача про стягнення суми основного боргу у розмірі 237 011,00 грн.
Одночасно, з урахуванням дійсного договору про відступлення права вимоги, відповідачем здійснено часткову оплату позивачу за поставлений товар на суму 7 011,00 грн., у зв'язку із чим, суд, ухвалою суду від 21.05.2020, закрив провадження у справі в зазначеній частині на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
Отже, з урахуванням вищенаведеного, загальна прострочена заборгованість відповідача перед позивачем становить 230 000,00 грн. Протилежного не доведено, доказів повної оплати заборгованості суду не подано.
Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Слід зазначити, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню частково в сумі 230 000,00 грн.
У задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача 125 665,06 грн. нарахованої пені, господарський суд відмовляє, обґрунтовуючи це наступним.
Відповідно зі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань.
Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до п. 5.4 договору-1, у випадку невиконання або несвоєчасного виконання сторонами зобов'язання, передбаченого пунктом 3.2. та 3.3. даного договору, винна сторона сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент несплати, за кожен день прострочки.
Згідно з п. 7.1 договору - 2, за порушення умов даного Договору винна сторона відшкодовує спричинені цим збитки в порядку, передбаченому чинним законодавством та з урахуванням умов цього Договору. Окрім відповідальності, встановленої п.7.1 цього договору покупець за несвоєчасну оплату поставленого товару більше ніж на 10(десять) банківських днів сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожний день прострочення.
Позивач за прострочення строків оплати поставленого постачальником товару, керуючись п. 5.4 договору - 1 та п. 7.1. договору -2, нарахував та просить стягнути з відповідача пеню на загальну суму 125 665,06 грн. (договір - 1 на суму заборгованості 64 240,00 грн. за період з 01.01.2017 по 30.03.2020; договір - 2: на суму заборгованості у розмірі 103 360,00 грн. за період з 28.03.2017 по 27.09.2017, на суму заборгованості у розмірі 48990,00 грн. за період з 25.04.2017 по 24.10.2017, на суму заборгованості у розмірі 312 000,00 грн. за період з 28.04.2017 по 27.10.2017, на суму заборгованості у розмірі 74 390,00 грн. за період з 11.01.2017 по 05.02.2018, на суму заборгованості у розмірі 8 390,00 грн. за період з 06.02.2018 по 09.07.2018).
Разом із тим, як було встановлено господарським судом вище, постачальником передано позивачу право вимоги за договорами поставки 1 та 2 до відповідача тільки суми основного боргу (п. п. 1.2, 1.3 та 4.1 договору -3).
Враховуючи вищенаведене, заявлена вимога позивача щодо нарахування та стягнення з відповідача пені є нормативно та документально не обґрунтованою, а тому в її задоволенні суд відмовляє.
Одночасно, відповідачем подану заяву про застосування строків позовної давності щодо нарахування пені на заборгованість з оплати за поставлений товар.
Разом із тим, твердження відповідача про сплив строків позовної давності судом до уваги не беруться, з огляду на наявність самостійних підстав для відмови в позові в частині нарахованої пені та враховуючи, що у відповідності п.2.2 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.
Щодо до вимог позивача, стосовно нарахованих 3 % річних та інфляційних втрат, то господарський суд встановив наступне.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 28 093,00 грн. та інфляційні втрати у розмірі 87 758,25 грн.
З огляду на встановлені судом вище висновки щодо передачі первісним кредитором новому кредитору прав вимоги тільки суми основного боргу, тому позивач вправі здійснювати нарахування 3 % річних та інфляційних втрат з моменту прострочення виконання зобов'язання відповідачем вже саме перед позивачем, зокрема, з моменту отримання відповідачем повідомлення про заміну кредитора у зобов'язанні. Відповідно до копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення слідує, що відповідачем отримано останнє 24.12.2019. З огляду на зазначене, суд вважає, що, починаючи з 25.12.2019 у відповідача почалось прострочення виконання зобов'язання перед позивачем.
Здійснивши власний перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, з урахуванням умов договорів поставки та договору про відступлення права вимоги, прострочення по сплаті грошового зобов'язання (з 25.12.2019), та в межах періодів, визначених позивачем, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню частково, в сумі 1 884,80 грн. та 1 655,75 грн. відповідно.
Одночасно, відповідачем подану заяву про застосування позовної давності щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат на заборгованість з оплати за поставлений товар.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п. 2.2 постанови Пленум Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013 (далі - постанова Пленуму ВГСУ № 10), за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
За приписами ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з ч. 1 ст. 260 Цивільного кодексу України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.
Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (ч. 1 ст. 254 Цивільного кодексу України).
Статтею 253 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно з п. 4.2 постанови Пленуму ВГСУ № 10, у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків.
За змістом положень ст. 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином(ст. 599 ЦК).
Положеннями ст. 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Зокрема, статтею 625 ЦК врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК і ст. 230 ГК.
Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Разом із тим, главою 19 ЦК визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.
Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК).
Порядок відліку позовної давності наведено у ст. 261 ЦК, зокрема відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Враховуючи вищенаведне, 25.12.2019 і є дата, коли у відповідача почалось прострочення зобов'язання саме перед позивачем.
Законодавець визначає обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв'язку з чим таке зобов'язання є триваючим.
Враховуючи те, що позовна заява була надіслана позивачем до суду 01.04.2020, то строк позовної давності для вимог про стягнення нарахованих 3 % річних та інфляційних втрат не сплив.
Зважаючи на викладене, твердження відповідача щодо спливу строку позовної давності за вимогами про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних є помилковий, у зв'язку із чим суд відмовляє в застосуванні позовної давності.
Слід зазначити, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Суд зазначає, що всі твердження відповідача у відзиві спростовуються вищенаведеним, а також наявними матеріалами справи.
Крім того, відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З приводу розподілу судових витрат за наслідками розгляду спору суд зазначає наступне.
Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 3 503,11 грн., а також, у зв'язку із ухвалою суду від 21.05.2020, суд повертає позивачу сплачений судовий збір у розмірі 105,16 грн.
Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрати на послуги адвоката в сумі 10 000,00 грн.
На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем представлено до матеріалів справи:
- копію договору про надання правової допомоги від 25.03.2020 № 2;
- копію додаткової угоди № 1 до договору № 2;
- копію акту виконаних робіт № 1 від 31.03.2020;
- копії свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю від 12.12.2017 серії ЗР № 21/1292;
- ордеру на надання правової допомоги від 16.03.2020 серії КС № 394634;
- копії платіжного доручення №21 від 31.03.2020 на суму 10 000,00 грн.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу
Згідно зі ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно з ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Водночас, доказів на підтвердження неспівмірності заявленої суми витрат на правничу допомогу відповідачем надано не було, клопотань про зменшення суми відшкодування витрат представник відповідача не заявляв.
З огляду на викладене та враховуючи часткове задоволення позову, суд дійшов висновку про відшкодування позивачу витрат на оплату послуг адвоката пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 4 952,97 грн.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 та 6 ст. 233 ГПК України, суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.
У виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Враховуючи те, що суддя Сокуренко Л.В., починаючи з 17.07.2020 по 28.07.2020 включно перебувала у відпустці, тому повний текст судового рішення по справі № 911/806/20 був підписаний суддею після виходу судді з відпустки.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря" (місцезнаходження: 08054, Київська обл., Макарівський р-н, с. Соснівка, вул. Леніна, 30; код ЄДРПОУ 05391465) на користь Фізичної особи-підприємця Омельченка Володимира Григоровича (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 ) 230 000,00 грн. основного боргу, 1 884,80 грн. 3 % річних, 1 655,75 грн. інфляційних втрат, 3 503,11 грн. судового збору та 4 952,97 грн. адвокатських витрат.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Повернути Фізичній особі-підприємцю Омельченку Володимиру Григоровичу (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 ) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 105,16 грн. 00 коп., сплачений на підставі платіжного доручення № 20 від 31.03.2020.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його підписання.
Повний текст рішення складено та підписано 29.07.2020.
Суддя Л.В. Сокуренко