вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"16" липня 2020 р. м. Київ Справа № 911/742/20
Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В. за участю секретаря судового засідання Абраменко М.К., дослідивши матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Агровікт”
до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Зоря”
про стягнення 316 012,09 грн.
Представники сторін:
від позивача: Олійник В.В.;
від відповідача: Циганенко О.М.;
Товариство з обмеженою відповідальністю “Агровікт” звернулося до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Зоря” про стягнення 316 012,09 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару за договором поставки №6 від 21.03.2019. У зв'язку із цим позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про стягнення 275 645,40 грн. основного боргу, 35 205,42 грн. пені, 1 286,27 грн. інфляційних втрат та 3 875,00 грн. 3 % річних.
Ухвалою Господарського суду Київської області у справі № 911/742/20 від 30.03.2020 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Агровікт” залишено без руху.
06.04.2020 від заявника надішли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 30.03.2020.
Ухвалою суду від 13.04.2020 було відкрито провадження у справі № 911/742/20 та призначено підготовче засідання на 13.05.2020, запропоновано відповідачу у строк протягом п'ятнадцяти днів з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позов у порядку, передбаченому статтею 178 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; докази направлення відзиву позивачу.
07.05.2020 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю “Зоря” проти задовлення позовних вимог заперечує в частині нарахування та стягнення пені у сумі 35 2205,42 грн. з підстави неукладеності договору поставки № 6 від 21.03.2019.
13.05.2020 від відповідача на адресу суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
13.05.2020 в судове засідання з'явився представник позивача, представник відповідача в дане судове засідання не з'явився, про неявку суду повідомив у клопотанні вх. № 9130/20 від 13.05.2020.
В судовому засіданні 13.05.2020 судом задоволено клопотання відповідача та оголошено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 03.06.2020, яку занесено до протоколу судового засідання.
З метою повідомлення відповідача про дату та час проведення судового засідання, судом складено та направлено на адресу останнього ухвалу-повідомлення від 14.05.2020.
Ухвалою суду від 18.05.2020 судом було виправлено описку, допущену в ухвалі суд від 14.05.2020, а саме щодо дати судового засідання, яке призначено не на 03.06.2020, а на 04.06.2020.
04.06.2020 в судове засідання з'явились представник сторін по справі.
З урахуванням того, що сторони скористались наданими їм Господарським процесуальним кодексом України всіма правами, а судом здійснено всі необхідні дії до закінчення підготовчого провадження, в судовому засіданні 04.06.2020 судом було оголошено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 25.06.2020.
25.06.2020 від відповідача на електронну пошту суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку із перебуванням представника на лікарняному.
В судовому засіданні 25.06.2020 судом задоволено клопотання відповідача та оголошено ухвалу про відкладення судового засідання на 16.07.2020, яку занесено до протоколу судового засідання.
З метою повідомлення відповідача про дату та час проведення судового засідання, судом складено та направлено на адресу останнього ухвалу-повідомлення від 30.06.2020.
Ухвалою суду від 16.07.2020 судом було виправлено описку, допущено в ухвалі-повідомленні від 30.06.2020.
16.07.2020 в судовому засіданні представник позивача надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких просив позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на наступне.
За твердженнями позивача, відповідачем не були виконані зобов'язання щодо оплати поставленого товару в обсязі та в строки, визначені договором поставки № 6 від 21.03.2019, а також специфікаціями № 4 від 16.04.2019, № 7 від 03.06.2019 та № 10 від 02.10.2019 до нього. У зв'язку із чим позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про стягнення з відповідача 275 645,40 грн. основного боргу, 35 205,42 грн. нарахованої пені, 1 286,27 грн. інфляційних нарахувань та 3 875,00 грн. - 3 % річних.
В свою чергу, представник відповідача, в судовому засіданні 16.07.2020 надав усні заперечення, відповідно до яких просив в задоволенні позовних вимог відмовити в частині нарахованої пені, з огляду на наступне.
На переконання відповідача, спірний договір поставки № 6 від 21.03.2019 не укладений, оскільки фактично він не містить підпису з боку відповідача. І, враховуючи відсутність дійсного договору поставки, нарахування пені суперечить нормам чинного законодавства України та є незаконними та необґрунтованими.
За висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
У судовому засіданні 16.07.2020 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області, -
21.03.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Агровікт” (далі - постачальник, позивач) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю “Зоря” (далі - покупець, відповідач) укладено договір поставки № 6 (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1 зазначеного правочину сторони узгодили, що в терміни, визначені цим договором, постачальник зобов'язується передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (надалі - товар), а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму, що складає його вартість, визначену на умовах договору.
Відповідно до п. п. 2.1, 2.2 та 2.4 договору, за даним договором постачається виключно товар, дозволений до використання на території України. Асортимент, кількість та ціна товару визначаються специфікаціями/додатками та накладними, що оформлюються (складаються) в період дії цього договору і які є його невід'ємною частиною. Орієнтовні ціни Товарів в національній валюті та фактичні їх ціни виражені в еквіваленті у доларах США або Євро, в залежності від умов придбання товару постачальником за відповідними контрактами, зазначаються у специфікаціях/додатках до цього договору. Ціна товару в національній валюті, сформована на момент його поставки, вказується у видаткових накладних на поставку товарів покупцю та/або виставлених покупцеві рахунках. Загальна сума цього договору визначається специфікаціями/додатками та видатковими накладними.
Згідно з п. 4.1 договору, строк поставки товару визначається у відповідних Специфікаціях/Додатках до даного договору.
На виконання умов зазначеного договору, сторонами складено та підписано наступні специфікації: специфікацію № 1 від 21.03.2019 на суму 100 000,00 грн; специфікацію № 4 від 16.04.2019 на суму 295 650,00 грн., № 7 від 03.06.2019 на суму 35 591,40 грн. та № 10 від 02.10.2019 на суму 17 304,00 грн.
Пунктом 3 зазначених специфікацій сторонами погоджено строки поставки товару, зокрема: датою поставки товару є поставка товару - до 10 квітня 2019; - до 30 квітня 2019; - до 30 червня 2019 та до 01 листопада 2019, відповідно.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 448 545,40 грн, що підтверджується видатковими накладними № 7 від 21.03.2019 на суму 100 000,00 грн., № 34 від 16.04.2019 на суму 295 650,00 грн., № 90 від 24.06.2019 на суму 35 591,40 грн., № 127 від 02.10.2019 на суму 17 304,00 грн. та актами приймання передачі продукції № 1 від 21.03.2019 на суму 100 000,00 грн., № 4 від 16.04.2019 на суму 295 650,00 грн., № 8 від 24.06.2019 на суму 35 591,40 грн., № 12 від 02.10.2019 на суму 17 304,00 грн.(копії містяться у матеріалах справи).
Відповідно до п. п. 3.1 договору, порядок розрахунків за поставлений товар визначається в додатках до даного договору з врахуванням умов, визначених цим договором.
Умовами п. 2 специфікацій №№ 1, 4 та 7 визначено, що оплата за цією специфікацією здійснюється згідно рахунка-фактури, шляхом перерахування коштів на розрахунковий, поточний рахунок постачальника в строк: до 01 жовтня 2019 року, а за специфікацією № 10 - до 01 листопада 2019 року.
Також, матеріали справи містять складені позивачем рахунки на оплату № 6 від 21.03.2019 на суму 100 000,00 грн, № 25 від 16.04.2019 на суму 295 650,00 грн., № 63 від 03.06.2019 на суму 35 591,40 грн. та № 126 від 02.10.2019 на суму 17 304,00 грн.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 21.03.2019 відповідачем на виконання умов спірного договору та специфікації № 1, було перераховано позивачу грошові кошти у сумі 100 000,00 грн., з призначенням платежу - оплата за насіння та засоби захисту рослин; згідно рах. № 6 від 21.03.2019 та специфікації № 4 було перераховано позивачу частину грошових коштів у сумі 72 900,00 грн., з призначенням платежу - оплата за насіння соняшника згідно рах. № 25 від 16.04.2019 (копії платіжних доручень № 666 від 21.03.2019 на суму 100 000,00 грн. та № 703 від 16.04.2019 долучено до матеріалів справи).
З огляду на вищенаведене, частина заборгованості у сумі 275 645,40 грн. відповідачем сплачена позивачу не була.
Умовами п. 11.2 договору встановлено, що договір вступає в силу з моменту його підписання вповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2019 року, а в частині проведення розрахунків за поставлений Товар - до моменту проведення остаточних розрахунків. Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.
З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір поставки № 6 від 21.03.2019, як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
При цьому, судом відхиляються твердження відповідача щодо неукладеності зазначеного договору, з огляду на наступне.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору, а за змістом ст.642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
При цьому, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товар, надала послуги, виконала роботи тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановленого законом.
Законодавець також встановлює, що особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.
Відповідно до п. п. 2.1, 2.2 та 2.4 договору, за даним договором постачається виключно товар, дозволений до використання на території України. Асортимент, кількість та ціна товару визначаються специфікаціями/додатками та накладними, що оформлюються (складаються) в період дії цього договору і які є його невід'ємною частиною. Орієнтовні ціни Товарів в національній валюті та фактичні їх ціни виражені в еквіваленті у доларах США або Євро, в залежності від умов придбання товару постачальником за відповідними контрактами, зазначаються у специфікаціях/додатках до цього договору. Ціна товару в національній валюті, сформована на момент його поставки, вказується у видаткових накладних на поставку товарів покупцю та/або виставлених покупцеві рахунках. Загальна сума цього договору визначається специфікаціями/додатками та видатковими накладними.
Згідно з п. 4.1 договору, строк поставки товару визначається у відповідних Специфікаціях/Додатках до даного договору.
Судом встановлено, що відповідачем погоджено умови спірного договору, оскільки безпосередньо директором Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Зоря” підписано та скріплено печаткою товариства специфікації № 1 від 21.03.2019 на суму 100 000,00 грн.; № 4 від 16.04.2019 на суму 295 650,00 грн., № 7 від 03.06.2019 на суму 35 591,40 грн. та № 10 від 02.10.2019 на суму 17 304,00 грн. В кожній з зазначених специфікаціях міститься посилання на договір поставки № 6 від 21.03.2019 та зазначено, що вони є додатком до договору поставки № 6. Крім того, як встановлено судом раніше, відповідачем здійснено часткову оплату за поставлений товар по договору поставки № 6 у сумі 172 900,00 грн. із призначенням платежу за рахунки, в яких так само є посилання на спірний договір (оплата за насіння та засоби захисту рослин згідно рах. № 6 від 21.03.2019; оплата за насіння соняшника згідно рах. № 25 від 16.04.2019). Всі ці докази містяться у матеріалах справи.
І, враховуючи те, що за умовами п. 2.1 договору, специфікації/додатки та накладні є невід'ємними частинами договору, тому, відповідач, підписуючи специфікації, видаткові накладні, а також акти приймання передачі продукції, в яких містяться посилання саме на договір поставки № 6 від 21.03.2019, був обізнаний про його умови.
Судом також прийнято до уваги, що відповідачем не надано жодних доказів щодо заперечення про прийняття пропозиції позивача на укладення договору та безпідставності поставленого товару.
Таким чином, своїми конклюдентними діями відповідач підтвердив укладення договору поставки № 6 від 21.03.2019 шляхом підписання специфікацій, видаткових накладних, актів приймання передачі продукції, а також здійснення оплати за поставлений товар в рамках дії спірного договору, що спростовує твердження останнього викладені у відзиві на позовну заяву.
Дослідивши зміст укладеного сторонами правочину, судом встановлено, що за правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов'язання за договором належним чином, поставивши відповідачеві товар на загальну суму 448 545,40 грн, що підтверджується видатковими накладними № 7 від 21.03.2019 на суму 100 000,00 грн., № 34 від 16.04.2019 на суму 295 650,00 грн., № 90 від 24.06.2019 на суму 35 591,40 грн., № 127 від 02.10.2019 на суму 17 304,00 грн. та актами приймання передачі продукції № 1 від 21.03.2019 на суму 100 000,00 грн., № 4 від 16.04.2019 на суму 295 650,00 грн., № 8 від 24.06.2019 на суму 35 591,40 грн., № 12 від 02.10.2019 на суму 17 304,00 грн. (копії містяться у матеріалах справи).
Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
За приписами ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як передбачено ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вказувалось судом вище, сторонами передбачено та закріплено у п. 2 специфікацій № № 1, 4 та 7 до договору, що оплата за цією специфікацією здійснюється згідно рахунка-фактури, шляхом перерахування коштів на розрахунковий, поточний рахунок постачальника в строк: до 01 жовтня 2019 року, а за специфікацією № 10 - до 01 листопада 2019 року.
Судом прийнято до уваги, що у відповідності до змісту специфікацій та видаткових накладних, позивачем здійснювалась поставка відповідачу товару із відстроченням платежу, на строк, який визначено у кожній специфікації окремо.
Враховуючи дати видаткових накладних, актів приймання передачі продукції та строки, встановлені сторонами для здійснення оплати, господарський суд встановив, що строк оплати товару поставленого позивачем відповідачу є таким, що настав.
Судом встановлено, що відповідачем здійснено часткову оплату поставленого товару на суму 172 900,00 грн. Протилежного не доведено, доказів повної оплати заборгованості суду не подано.
Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Слід зазначити, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю в сумі 275 645,40 грн.
Відповідно зі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань.
Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до підпункту 7.1.1 пункту 7.1 договору, за несвоєчасну оплату поставленого товару більше ніж на 10(десять) банківських днів сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожний день прострочення.
Позивач за прострочення строків оплати поставленого товаруу, керуючись п.п.7.1.1. договору, нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в сумі 35 205,42 грн.
Здійснивши перерахунок пені, з урахуванням умов договору, прострочення по сплаті грошового зобов'язання, а також порядку розрахунків погодженого сторонами, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають повному задоволенню.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 3 875,00 грн. та інфляційні втрати у розмірі 1 286,27 грн.
Здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, з урахуванням умов договору, прострочення по сплаті грошового зобов'язання, а також порядку розрахунків погодженого сторонами, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат підлягають повному задоволенню.
Слід зазначити, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Суд зазначає, що всі твердження відповідача у відзиві спростовуються вищенаведеним, а також наявними матеріалами справи.
Крім того, відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З приводу розподілу судових витрат за наслідками розгляду спору суд зазначає наступне.
Приймаючи до уваги висновки суду про повне задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 4 740,18 грн.
Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрати на послуги адвоката в сумі 10 000,00 грн.
На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем представлено до матеріалів справи:
- копію договору про надання правової допомоги від 16.03.2020 № б/н;
- копії свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю від 12.12.2017 серії ЗР № 21/1292;
- ордеру на надання правової допомоги від 16.03.2020 серії КС № 394634;
- копії платіжного доручення №240 від 25.03.2020 на суму 10 000,00 грн.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу
Згідно зі ст. 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно з ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Водночас, доказів на підтвердження неспівмірності заявленої суми витрат на правничу допомогу відповідачем надано не було, клопотань про зменшення суми відшкодування витрат представник відповідача не заявляв.
З огляду на викладене та враховуючи повне задоволення позову, суд дійшов висновку про відшкодування позивачу витрат на оплату послуг адвоката у сумі 10 000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Зоря” (місцезнаходження: 08054, Київська обл., Макарівський р-н, с. Соснівка, вул. Леніна, 30; код ЄДРПОУ 05391465) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Агровікт” (місцезнаходження: 02096, м. Київ, вул. Княжий затон, буд. 2/30, кв. 96; код ЄДРПОУ 41784823) 275 645,00 грн. основного боргу, 35 205,42 грн. нарахованої пені, 3 875,00 грн. 3 % річних, 1 286,27 грн. інфляційних втрат, 4 740,18 грн. судового збору та 10 000,00 грн. адвокатських витрат.
3. Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його підписання.
Повний текст рішення складено та підписано 29.07.2020.
Суддя Л.В. Сокуренко