29.07.2020 року м.Дніпро Справа № 904/3118/20
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),
суддів: Березкіної О.В., Кузнецової І.Л.,
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику (повідомлення) сторін апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Галілєй" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2020, постановлену суддею Фещенко Ю.В., у справі №904/3118/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Галілєй", м. Дніпро
до держави України в особі відповідача-1: Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, м. Дніпро
відповідача-2: Державної казначейської служби України, м. Київ
про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконної бездіяльності органів державної влади
Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Галілєй" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, м. Дніпро та Державної казначейської служби України, м. Київ, в якій просить суд:
- визнати незаконною бездіяльність Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області (далі - відповідач-1) та Державної казначейської служби України (далі - відповідач-2) щодо виконання судових рішень за виконавчим листом від 15.07.2008, виданим Господарським судом Дніпропетровської області по справі № А38/172-07(А27/95(А25/26));
- зобов'язати Державну казначейську службу України здійснити виконання судових рішень за виконавчим листом від 15.07.2008, виданим Господарським судом Дніпропетровської області по справі № А38/172-07(А27/95(А25/26));
- стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь позивача: 377 553 грн. 00 коп. - інфляційних збитків та 59 151 грн. 64 коп. - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням позивача на те, що несплачені державою за постановою суду від 24.05.2007 у справі № А38/172-07(А27/95(А25/26)) кошти із бюджетного відшкодування з податку на додану вартість є майном за визначенням ЄСПЛ, а завдана шкода може бути відшкодована в натурі. Так, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат за період прострочення з жовтня 2008 року по квітень 2020 року в сумі 337 553 грн. 00 коп. та 3% річних за період прострочення з 15.10.2008 по 20.05.2020 в сумі 59 151 грн. 64 коп.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2020 у справі №904/3118/20 матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Галілєй", м. Дніпро до держави України в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, м. Дніпро і Державної казначейської служби України, м. Київ про відшкодування шкоди в сумі 436 704,64 грн, заподіяної внаслідок незаконної бездіяльності органів державної влади, на підставі ч.5 ст.30, п.1 ч.1 ст.31 ГПК України, направлено за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва (01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-в).
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Галілєй", в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, самостійну зміну судом відповідача на стадії відкриття провадження у справі, просить ухвалу суду від 15.06.2020 скасувати і направити матеріали справи № 904/3118/20 для подальшого розгляду до суду першої інстанції.
При цьому, скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції самостійно визначив, що позивачем у позовній заяві визначені два відповідачі, що не відповідає дійсності, оскільки позивач вказав лише одного відповідача - державу Україна; в той же час, якщо особа вказує неналежного відповідача, зазначене є підставою для відмови в позові та не може бути перешкодою у відкритті провадження у справі.
Звертає увагу на судову практику щодо відкриття провадження у справі, зокрема на постанову Верховного Суду від 18.05.2020 у справі №910/17443/19, де вказано, що на стадії відкриття провадження у справі у господарського суду нема повноважень аналізувати зміст позовних вимог, бо реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду, особа наводить у позові власне суб"єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес і спосіб його захисту.
Вважає, що оскільки відповідачем вказана держава Україна, то в даному випадку має бути застосовано правило загальної підсудності, що роз"яснено в п.36 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 №3 "Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ".
Зазначає, що у позовній заяві позивач вказав про незаконну бездіяльність Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області щодо виконання судових рішень за виконавчим листом від 15.07.2008, виданого Господарським судом Дніпропетровської області по справі № А38/172-07(36(А27/95(А25/26)) і саме цей орган державної влади повинен доводити у суді, які підстави перешкодили йому виконати виконавчий лист від 15.07.2008, а відтак, підсудність справи № 904/3118/20 визначається місцезнаходженням Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, як органу державної влади, через який держава здійснює цивільні обов'язки перед ТОВ з II "Галілєй".
Заперечує висновок господарського суду щодо визначення відповідачем-2 Державної казначейської служби України, а відтак, наявність умов для передачі справи за виключною підсудністю за правилами ч.5 ст.30 ГПК України.
Звертає увагу на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у справі №141/957/17 від 27.05.2020 щодо відповідальності Державної казначейської служби України, відповідно до якого Державна казначейська служба України не є відповідальною у справі, а представляє інтереси держави і шкода, завдана органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовується державою стягненням коштів з Державного бюджету України, шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України, через Державну казначейську службу України. Таким чином, зазначення ТОВ з II "Галілєй" у позовній заяві Державної казначейської служби України як органу, через який держава здійснює цивільні обов'язки, не є визначальним для застосування правила виключної підсудності справ.
Відповідачі відзиви на апеляційну скаргу не надали, правом, передбаченим ст..263 ГПК України не скористались, про надання часу для подання відзиву повідомлені належним чином (поштові повідомлення №№ 4900083849318, 4900083849180).
Ухвалою суду апеляційної інстанції від 06.07.2020 (колегія суддів: Іванов О.Г. - головуючий, доповідач, Березкіна О.В., Дармін М.О.) відкрито апеляційне провадження за скаргою позивача на ухвалу суду від 15.06.2020; за приписами ч.2 ст.271 ГПК України справу вирішено розглядати в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи; сторонам наданий строк для подання відзиву, заяв, клопотань.
28.07.2020 розпорядженням керівника апарату суду відповідно до пункту 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи №904/3118/20 у зв'язку з відпусткою судді Дарміна М.О.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.07.2020, справу №904/3118/20 передано колегії суддів у складі: Іванов О.Г. (головуючий, доповідач), Березкіна О.В., Кузнецова І.Л. та ухвалою суду від 29.07.2020 прийнято до провадження вказаною колегією суддів.
Заслухавши доповідь головуючого судді, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, втім, ухвала підлягає скасуванню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.
11.06.2020 до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до держави Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, м. Дніпро та Державної казначейської служби України, м. Київ, звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Галілєй".
У вказаному позові позивач просив:
- визнати незаконною бездіяльність Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області (далі - відповідач-1) та Державної казначейської служби України (далі - відповідач-2) щодо виконання судових рішень за виконавчим листом від 15.07.2008, виданим Господарським судом Дніпропетровської області по справі № А38/172-07(А27/95(А25/26));
- зобов'язати Державну казначейську службу України здійснити виконання судових рішень за виконавчим листом від 15.07.2008, виданим Господарським судом Дніпропетровської області по справі № А38/172-07(А27/95(А25/26));
- стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь позивача: 377 553 грн. 00 коп. - інфляційних збитків та 59 151 грн. 64 коп. - 3% річних.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2020 у справі №904/3118/20 матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Галілєй", м. Дніпро до держави України в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, м. Дніпро і Державної казначейської служби України, м. Київ про відшкодування шкоди в сумі 436 704,64 грн, заподіяної внаслідок незаконної бездіяльності органів державної влади, на підставі ч.5 ст.30, п.1 ч.1 ст.31 ГПК України, направлено за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва (01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-в).
Вказаний процесуальний документ і предметом апеляційного оскарження.
Направляючи справу до Господарського суду міста Києва за виключною підсудністю на підставі ч.5 ст.30, п.1 ч.1 ст.31 ГПК України, господарський суд виходив з того, що позивачем як одного із відповідачів у справі визначено, зокрема, Державну казначейську службу України, яка згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 12.06.2020 за ідентифікаційним кодом 37567646 знаходиться за адресою: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд.6, та згідно пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215), є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. Відповідно ж до приписів частини 5 статті 30 Господарського процесуального кодексу України спори, у яких відповідачем є Кабінет Міністрів України, міністерство чи інший центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Верховна Рада Автономної Республіки Крим або Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, а також справи, матеріали яких містять державну таємницю, розглядаються місцевим господарським судом, юрисдикція якого поширюється на місто Київ, яким є Господарський суд міста Києва.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, зважаючи на наступне.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За змістом частини третьої статті 22 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.
Підвідомчість визначається як коло справ, віднесених до розгляду і вирішення господарських судів з огляду на пряму вказівку закону. Підвідомчість визначає також властивості (характер) спірних правовідносин, у силу яких їх вирішення віднесене до компетенції господарського суду.
В основу визначення підвідомчості покладено два критерії: суб'єктний склад правовідносин і характер діяльності суб'єктів (характер спірного правовідношення).
Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Подання позовної заяви за правилами ГПК України означає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб'єктної юрисдикції справ відповідно до статті 20 цього Кодексу.
Частиною першою статті 20 ГПК України унормовано, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:
1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду;
3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів;
4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах;
5) справи у спорах щодо цінних паперів, в тому числі пов'язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов'язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах;
6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
7) справи у спорах, що виникають з відносин, пов'язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов'язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності;
8) справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України;
9) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство;
10) справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем;
11) справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України "Про третейські суди", якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті;
12) справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах;
13) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами;
14) справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою;
15) інші справи у спорах між суб'єктами господарювання;
16) справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець;
17) справи, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів, укладених у рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійних договорів, крім спорів, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства (пункт 1 частини першої статті 175 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Відповідно до статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень"; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років".
Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 7 КАС України). Термін "публічно-правовий спір" охоплює, зокрема, спори, у яких хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 7 КАС України).
З аналізу наведених процесуальних норм вбачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
Натомість, визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (частина перша статті 5 Закону України "Про виконавче провадження").
У випадках, передбачених законом, рішення щодо стягнення майна та коштів виконуються органами доходів і зборів, а рішення щодо стягнення коштів - банками та іншими фінансовими установами. Рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. У випадках, передбачених законом, рішення можуть виконуватися іншими органами. Органи та установи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, не є органами примусового виконання (стаття 6 Закону України "Про виконавче провадження").
Аналогічне положення закріплено в частині першій статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", відповідно до якого примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.
Заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом (стаття 10 Закону України "Про виконавче провадження").
Згідно зі статтею 14 Закону України "Про виконавче провадження" учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб'єкт оціночної діяльності - суб'єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені, - за виконавчими документами про конфіскацію та знищення майна на підставі статей 176, 177 і 229 Кримінального кодексу України, статті 51-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Для проведення виконавчих дій виконавець за потреби залучає понятих, працівників поліції, представників органів опіки і піклування, інших органів та установ у порядку, встановленому цим Законом.
Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення (частини перша, друга статті 15 Закону України "Про виконавче провадження").
Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України "Про виконавче провадження").
З 01 січня 2013 року набрав чинності Закон України від 05 червня 2012 року № 4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (далі - Закон № 4901-VI), який встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження", та особливості їх виконання.
За нормами Закону № 4901-VI держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган; державне підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.
Указаним Законом № 4901-VI також визначено порядок виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу. Так, статтею 3 цього Закону передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Державна казначейська служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
Згідно з пунктом 3 цього Положення основними завданнями ДКС України є:
- реалізація державної політики у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів;
- внесення на розгляд Міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у зазначених сферах.
Пунктом 9 Положення передбачено, що ДКС України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок виконання рішень), визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.
За правилами пункту 3 Порядку виконання рішень, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами ДКС України у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
За положеннями зазначеного Порядку виконання рішень, безспірне списання коштів за рішенням судів здійснюється з рахунків боржника у межах відкритих асигнувань, а в разі їх відсутності територіальний орган ДКС України надсилає боржнику вимогу, якою зобов'язує здійснити дії, спрямовані на виконання рішення суду та пошук відкритих асигнувань. У такому випадку орган ДКС України може заборонити боржнику здійснювати інші видатки, окрім захищених статей, передбачених Бюджетним кодексом України.
Аналіз наведеного законодавства в сукупності дає підстави для висновку, що ДКС України не є ані органом примусового виконання судових рішень, ані учасником, зокрема стороною виконавчого провадження і відповідно не здійснює заходів з примусового виконання рішень в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", а є встановленою Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" особою здійснювати гарантоване державою забезпечення виконання рішень суду способом безспірного списання коштів з рахунку боржника (державного органу, державного підприємства або підприємства, примусова реалізація майна якого забороняється) у визначених Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" випадках та з урахуванням установлених ним особливостей за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
В свою чергу, згідно з положеннями частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів.
Верховний Суд вже викладав висновок щодо предметної та суб'єктної юрисдикції у спорі за подібних правовідносин, у якому одним із учасників є суб'єкт владних повноважень. Зокрема, такий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 916/1227/16.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" визначено порядок виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу. Частиною першою статті 3 цього Закону передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Аналогічний висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.05.2020 у справі №200/72614/13-ц.
Як вже зазначалось, частиною п'ятою статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Таким чином, єдиним винятком у вищевказаній нормі, що визначає юрисдикцію адміністративних судів з розгляду спорів про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, є об'єднання таких вимог з вимогою про вирішення публічно-правового спору (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного суду від 17.09.2019 у справі №910/13174/18).
В той же час, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Згідно з матеріалами цієї справи, підставою позову у цій справі є невиконання виконавчого листа, за яким з державного бюджету стягнуто на користь позивача кошти бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, а відтак, предметом позову є вимога про визнання незаконною бездіяльності Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області і Державної казначейської служби України щодо виконання судових рішень за виконавчим листом від 15.07.2008; зобов'язання Державної казначейської служби України здійснити виконання судових рішень за виконавчим листом від 15.07.2008, виданим Господарським судом Дніпропетровської області по справі № А38/172-07(А27/95(А25/26)); стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь позивача: 377 553 грн. 00 коп. - інфляційних збитків та 59 151 грн. 64 коп. - 3% річних.
Таким чином, оскільки позивач звернувся до суду з вимогою, зокрема, про визнання незаконною бездіяльності ДКС України, яка є суб'єктом владних повноважень, а правовідносини сторін виникли з Бюджетного та Податкового законодавства, отже, цей судовий спір має ознаки публічно-правового і підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Суд першої інстанції на вказане уваги не звернув, в зв"язку з чим здійснив неправильний висновок щодо направлення справи за виключною підсудністю на підставі вимог ч.5 ст.30, п.1 ч.1 ст.31 ГПК України, замість відмови у відкритті провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.175 ГПК України.
В зв"язку з тим, що спір є публічно-правовим та не підлягає вирішенню господарським судом, не приймаються доводи апеляційної скарги стосовно належності справи Господарському суду Дніпропетровської області за територіальною підсудністю.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи.
За наведених вище обставин, які були встановлені у ході апеляційного провадження у даній справі, колегія суддів апеляційного господарського суду, проаналізувавши застосування місцевим господарським судом норм процесуального права, доходить висновку, що судом здійснений неправильний висновок стосовно передачі справи до іншого суду за виключної підсудністю, в той час, як слід було відмовити у відкритті провадження у справі з підстав непідвідомчості спору господарському суду, наслідком чого є скасування ухвали та прийняття нового рішення у справі.
В той же час, доводи апеляційної скарги про наявність підстав для розгляду справи господарським судом також є невірними, в зв"язку з чим вона не підлягає задоволенню.
Зважаючи на результати вирішення спору, за якими рішення відбулось не на користь позивача, згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у даній справі покладаються на заявника апеляційної скарги.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 269, 275, 277, 282-284 ГПК України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Галілєй", м. Дніпро на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2020 у справі №904/3118/20 - залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2020 у справі №904/3118/20 - скасувати.
Прийняти у справі нове рішення, яким відмовити у відкритті провадження у справі за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Галілєй", м. Дніпро до держави України в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, м. Дніпро та Державної казначейської служби України, м. Київ про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконної бездіяльності органів державної влади на підставі п.1 ч.1 ст.175 Господарського процесуального кодексу України.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 29.07.2020.
Головуючий суддя О.Г. Іванов
Суддя О.В. Березкіна
Суддя І.Л. Кузнецова