проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"27" липня 2020 р. Справа № 905/126/20
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пушай В.І., суддя Барбашова С.В., суддя Попков Д.О.
секретар судового засідання Євтушенко Є.В.
за участю представників сторін:
від позивача - Хілько А.С. (адвокат), за ордером та свідоцтвом;
від відповідача - Багнич О.А. (адвокат), за довіреністю та свідоцтвом; Поляков О.Г. (начальник відділу), за довіреністю та свідоцтвом;
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ, в особі регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Лиман Донецької області вх. № 1527 Д/З на рішення господарського суду Донецької області від 25.05.2020 р. у справі № 905/126/20 (суддя - Левшина Я.О., повний текст складено та підписано 26.05.2020 р.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Машинобудівний завод «Квік», м. Запоріжжя
до Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ, в особі регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Лиман Донецької області
про визнання недійсною умови п. 3.4 договору № Дон/Т-18745/НЮ-В від 17.10.2018 р. в частині обов'язку замовника з оплати робіт після реєстрації податкової накладної, стягнення заборгованості в сумі 2 598 114,00 грн., пені в сумі 226 132,06 грн., інфляційних втрат в сумі 10 318,73 грн. та 3 % річних в сумі 51 962,98 грн.
10.01.2020 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Машинобудівний завод «Квік» (далі - ТОВ «МЗ «Квік», позивач) звернулося до господарського суду Донецької області з позовом про визнання недійсною умови п. 3.4 договору № Дон/Т-18745/НЮ-В від 17.10.2018 р. в частині обов'язку замовника з оплати робіт після реєстрації податкової накладної та про стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця» в особі РФ «Донецька залізниця», відповідач) заборгованості з оплати виконаних позивачем робіт в сумі 2 598 144,00 грн., а також пені в сумі 226 132,06 грн., інфляційних втрат в сумі 10 318,73 грн. та 3 % річних в сумі 51 962,98 грн.
Позовна заява мотивована тим, що зазначена умова договору суперечить вимогам ст.ст. 252, 530, 212 ЦК України та є недійсною.
Рішенням господарського суду Донецької області від 25.05.2020 р. позовні вимоги задоволено частково, з відповідача на користь позивача стягнуто заборгованість в сумі 2 598 114,00 грн., пеню в сумі 222 020,61 грн., 3 % річних в сумі 51 962,98 грн., інфляційні втрати в сумі 2 379,94 грн. та судовий збір в сумі 43 117,17 грн., а в частині позовних вимог щодо визнання згаданої умови п. 3.4 договору недійсною - відмовлено.
В частині відмови у задоволенні позову рішення суду мотивоване, зокрема, з тих підстав, що позивачем не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними, а в частині задоволення позовних вимог - тим, що умова про реєстрацію податкової накладної не є відкладальною обставиною у розумінні ч. 1 ст. 212 ЦК України, тому суд першої інстанції дійшов висновку, що строк оплати робіт становить 30 банківських днів з моменту підписання актів здачі-приймання робіт (надання послуг), чим обумовлюється прострочення відповідача.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, АТ «Укрзалізниця» в особі РФ «Донецька залізниця» звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення суду скасувати в частині стягнення пені, інфляційних втрат та 3 % річних, відмовивши в цій частині у задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник посилається на порушення місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права.
Відповідач стверджує, що саме на продавця - позивача покладений обов'язок здійснювати реєстрацію податкових накладних в ЄРПН та ця обставина є такою, яка має неминуче настати.
За доводами апеляційної скарги, оскільки позивачем в суді першої інстанції не було доведено, що п. 3.4 договору в частині обов'язку сплати за виконані роботи не раніше реєстрації податкової накладної є недійсним, у зв'язку з чим йому й було відмовлено у задоволенні цієї позовної вимоги, що кореспондується із ст. 204 ЦК України, тому обов'язок сплати у відповідача не настав.
Таким чином, скаржник вважає, що право вимоги у позивача не настало внаслідок того, що з його сторони не додержано виконання п. 3.4 договору - позивач не зареєстрував податкову накладну, яка є підставою для виникнення у відповідача обов'язку щодо сплати суми основного боргу відповідно до умов договору.
09.07.2020 р. через канцелярію суду від скаржника надійшли уточнення до апеляційної скарги щодо розміру оскаржуваних сум пені, 3 % річних й інфляційних втрат, а також клопотання про зупинення провадження у справі, в обґрунтування якого залізниця посилається на взаємну пов'язаність справи № 905/126/20 та адміністративної справи № 280/5420/19.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України, суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Предметом адміністративного позову ТОВ «МЗ «Квік» до Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Запорізькій області у справі № 280/5420/19 є визнання протиправними та скасування ряду рішень комісії ГУ ДПС у Запорізькій області про відмову в реєстрації податкових накладних та зобов'язання ДПС України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних певні податкові накладні, в т.ч. і за договором Дон/Т-18745/НЮ-В від 17.10.2018 р.
У заявленому клопотанні скаржником не доведено яким чином зазначені справи є взаємопов'язаними між собою, а також не спростовано того, що наявних у матеріалах справи № 905/126/20 доказів достатньо для вирішення спору по суті та не доведено як встановлені у адміністративній справі обставини можуть вплинути на обставини щодо строку оплати ремонтних робіт у розумінні умов п. 3.4 зазначеного договору, у зв'язку з чим клопотання залізниці про зупинення провадження у справі не підлягає задоволенню.
Крім того, у судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду, яке відбулося 27.07.2020 р., обидва представники відповідача жодним чином не наполягали на задоволенні цього клопотання, що свідчить про процесуальну незацікавленість сторони у його задоволенні.
У визначений ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.06.2020 р. строк (враховуючи її отримання ТОВ «МЗ «Квік» 06.07.2020 р.), від позивача отримано відзив на апеляційну скаргу.
Представник позивача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив за доводами, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу.
Представники відповідача у судовому засіданні підтримали апеляційну скаргу, з урахуванням згаданих уточнень до неї.
Частинами 1-2 статті 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Дослідивши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 17.10.2018 між АТ «Укрзалізниця» в особі РФ «Донецька залізниця», як замовником, та ТОВ «ТВК «Квік-2006» (в подальшому перейменовано в ТОВ «МЗ «Квік»), як виконавцем, укладений договір Дон/Т-18745/НЮ-В, за умовами п.п. 1.1 якого виконавець зобов'язався відповідно до цього договору на свій ризик та за завданням замовника, зі своїх матеріалів та своїми засобами надати послуги з ремонту лінійного обладнання (об'єктів ремонту) локомотивів (далі - послуги), в обсягах відповідно до “Розрахунку вартості об'єктів ремонту” (додаток 1 до договору), який є невід'ємною частиною договору.
Згідно з п. 2.1 договору, виконавець виконує послуги, передбачені п. 1.1 цього договору відповідно до “Графіку подачі та випуску з ремонту об'єктів ремонту” (додаток 2 до договору).
Відповідно до п. 3.1, п. 3.2 договору, вартість послуг відповідно до умов договору визначається сторонами в Протоколі погодження ціни (Додаток 4 до договору), який є невід'ємною частиною даного договору. До протоколу погодження ціни додаються планові калькуляції з обов'язковим наданням розшифровок по статтям витрат (матеріальних витрат із зазначенням їх типу, марки, ДСТУ, трудомісткості робіт, основної та додаткової заробітної плати, накладних витрат, витрат на збут). Сума договору складає - 2 273 095,00грн., ПДВ - 454 619,00грн. Разом з ПДВ - 2 727 714,00грн. Не виконані виконавцем, погоджені сторонами обсяги послуг виключаються з калькуляції і замовником не оплачуються.
Розрахунки за виконані послуги проводяться шляхом акцептування рахунку на підставі підписаних актів приймання виконаних робіт (п. 3.3 договору).
Відповідно до п. 3.4 договору, замовник перераховує на рахунок виконавця кошти протягом 30 банківських днів з моменту підписання сторонами актів здачі-приймання виконаних робіт, але не раніше реєстрації податкової накладної.
Пунктом 6.2.3 договору на замовника покладений обов'язок здійснювати оплату згідно із положеннями п. 3.1, п. 3.3, п. 3.4 цього договору.
Згідно з п. 7.2 договору, за несвоєчасний та не в повному обсязі розрахунок замовника з виконавцем за виконані послуги замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення.
Термін дії договору - з моменту його підписання сторонами і по 31.03.2019, а в частині розрахунків до повного виконання сторонами своїх обов'язків (п. 15.1 договору в редакції додаткової угоди №1 від 29.12.2018).
Додатковою угодою № 2 від 21.03.2019 р. сторонами внесено зміни до умов договору відносно його ціни.
На виконання умов договору позивач здійснив ремонт лінійного обладнання локомотивів на загальну суму 2 598 114,00 грн., що підтверджується актами здачі-приймання робіт (надання послуг) №0320.1 від 20.03.2019 на суму 312 138,00 грн., №0320.2 від 20.03.2019 на суму 820 938,00 грн., №0329.16 від 29.03.2019 на суму 376 938,00 грн., №0329.3 від 29.03.2019 на суму 166 980,00 грн., №0329.4 від 28.03.2019 на суму 921 120,00 грн.
Посилаючись на те, що відповідач не оплатив виконані позивачем роботи, ТОВ «МЗ «Квік» вважає умову п. 3.4 договору щодо реєстрації податкової накладної недійсною та вимагає стягнення з відповідача заборгованості (разом із здійсненими на неї нарахуваннями) в примусовому порядку.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Частинами 1 - 3, 5 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до абзаців 3, 4 пункту 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057-1 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 7-1 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", частини третьої статті 67 Закону України "Про запобігання корупції" тощо.
Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ч. 1, ч. 2 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
В апеляційній скарзі відповідач стверджує, а позивач не заперечує, що договір Дон/Т-18745/НЮ-В від 17.10.2018 був укладений за процедурою відкритих торгів відповідно до Закону України “Про публічні закупівлі” (ідентифікатор закупівлі №UA-2018-09-05-000796-c), тобто саме позивачем було подано тендерну пропозицію та запропоновано проект договору.
В матеріалах справи відсутні докази оскарження ТОВ «МЗ «Квік» у відповідності до ст. 18 Закону України “Про публічні закупівлі” процедури закупівлі до Антимонопольного комітету України, а також докази його звернення до відповідача з вимогою внести зміни до умов договору.
Згідно з положеннями пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних. Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
Відтак, однією із умов формування податкового кредиту покупцем є факт реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних. Відсутність такої реєстрації виключає можливість формування податкового кредиту за такою податковою накладною.
За приписами пункту 11 підрозділу 2 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України, реєстрація податкових накладних платниками податку на додану вартість - продавцями в Єдиному реєстрі податкових накладних запроваджується для платників цього податку, у яких сума податку на додану вартість в одній податковій накладній становить, зокрема понад 10 тисяч гривень - з 1 січня 2012 року.
Тобто, саме на позивача, як продавця товарів/послуг, покладений обов'язок здійснювати реєстрацію податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, проте доказів звернення до Державної фіскальної служби з метою внесення відомостей до цього реєстру та реєстрації податкових накладних позивачем до матеріалів справи також не надано.
Матеріали справи не містять доказів недотримання сторонами під час укладення правочину вимог ст. 203 Цивільного кодексу України, а позивачем не доведено наявність порушень вимог чинного законодавства, що можуть бути підставами для визнання умови п. 3.4 договору Дон/Т-18745/НЮ-В від 17.10.2018 в частині обов'язку оплати виконаних робіт не раніше реєстрації податкової накладної недійсною, у зв'язку з чим судом першої інстанції на законних підставах відмовлено у задоволенні позову в цій частині.
Підставою апеляційного оскарження рішення суду стало непогодження відповідача зі стягненням з нього пені, 3 % річних й інфляційних втрат, проте в частині вирішення спору щодо суми основного боргу рішення суду ним не оскаржується. З огляду на приписи ч. 1 ст. 269 ГПК України, рішення господарського суду Харківської області від 25.05.2020 р. переглядається в апеляційному порядку виключно в межах вимог апеляційної скарги, тобто заявленої позивачем до стягнення пені в сумі 226 132,06 грн., інфляційних втрат в сумі 10 318,73 грн. і 3 % річних в сумі 51 962,98 грн.
Посилаючись на приписи ст. 212 ЦК України, місцевий господарський суд дійшов висновку, що реєстрація податкової накладної не є відкладальною обставиною у розумінні цієї норми, тому самостійно визначив строк оплати виконаних позивачем робіт тривалістю 30 банківських днів з моменту підписання актів здачі-приймання робіт (надання послуг), внаслідок чого стягнув з відповідача суму боргу та відповідні нарахування за прострочення залізницею строку оплати, з чим судова колегія не погоджується.
Відповідно до ст. 212 ЦК України, особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).
Особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити припинення прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (скасувальна обставина).
Якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала.
Якщо настанню обставини недобросовісно сприяла сторона, якій це вигідно, обставина вважається такою, що не настала.
Частиною 1 статті 530 ЦК Українив встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно з ч. 1 ст. 854 ЦК України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Незважаючи на те, що відкладальною обставиною може бути лише та, щодо якої невідомо настане вона чи ні, а обов'язок щодо реєстрації податкової накладної позивачем передбачений Податковим кодексом України, тому така умова п. 3.4 дійсно не є відкладальною обставиною у розумінні ст. 212 ЦК України, але судом першої інстанції не враховано, що: правомірність будь-якого правочину презюмується: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України); а в силу ст. 629 названого Кодексу договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Отже, відповідна умова договору, зазначена в п. 3.4 цього правочину, була дійсною при виконанні сторонами своїх зобов'язань, а з огляду на відмову у задоволенні позовної вимоги про визнання її недійсною - залишається бути обов'язковою для сторін під час вирішення спору по суті господарським судом, та є правомірною в контексті вимог ст. 204 ЦК України, оскільки у справі відсутні відомості про припинення дії згаданого пункту договору або визнання його недійсним у встановленому законом порядку.
Враховуючи, що сторонами договору обумовлено настання строку оплати за виконані позивачем роботи після реєстрації ним податкової накладної, чого ТОВ «МЗ «Квік» здійснено не було, тому неможна вважати, що відповідач прострочив виконання свого зобов'язання щодо оплати виконаних позивачем робіт.
Судова колегія наголошує, що відповідач в апеляційному провадженні не заперечує проти необхідності оплати ремонтних робіт, які були виконані позивачем згідно з умовами договору та прийняті відповідачем за згаданими актами приймання-передачі.
Оскільки позивачем та матеріалами справи не доведено факт прострочення відповідачем оплати виконаних позивачем ремонтних робіт, тому відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача в примусовому порядку пені, 3 % річних й інфляційних втрат за прострочення оплати, у зв'язку з чим рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову, відповідно, апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню.
Отже, судова колегія дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені, 3 % річних й інфляційних втрат з прийняттям нового рішення в цій частині про відмову у задоволенні позовних вимог, відповідно, апеляційна скарга підлягає задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за позовом та апеляційною скаргою покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 269, 270, 275, 277, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення господарського суду Донецької області від 25.05.2020 р. у справі № 905/126/20 задовольнити.
Рішення господарського суду Донецької області від 25.05.2020 р. у справі № 905/126/20 в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 222 020,61 грн., 3 % річних в сумі 51 962,98 грн. та інфляційних втрат в сумі 2 379,94 грн., а також судового збору в сумі 4 145,46 грн. скасувати, і в позові в цій частині відмовити.
В решті рішення господарського суду Донецької області від 25.05.2020 р. у справі № 905/126/20 залишити без змін.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Машинобудівний завод «Квік» (69123, Запорізька обл., місто Запоріжжя, вул. Василя Стуса, будинок 8 А, код ЄДРПОУ 38284929) на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (84400, Донецька область, м. Лиман, вул. Привокзальна, буд. 22, код ЄДРПОУ 40150216) судовий збір за апеляційною скаргою в сумі 6 218,18 грн.
Доручити господарському суду Донецької області видати відповідний наказ.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів.
Повний текст постанови складено 29.07.2020
Головуючий суддя В.І. Пушай
Суддя С.В. Барбашова
Суддя Д.О. Попков