вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"28" липня 2020 р. Справа№ 910/16251/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коробенка Г.П.
суддів: Козир Т.П.
Кравчука Г.А.
за участю секретаря судового засідання Денисюк І.Г.
за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 28.07.2020
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Манад"
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.05.2020 (повний текст складено 27.05.2020)
за скаргою (боржника) Акціонерного товариства "Українська залізниця" на дії Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального межрегіонального управління Міністерства юстиції м. Київ
у справі №910/16251/19 (суддя Пінчук В.І.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Манад"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення 18826,20 грн,
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.05.2020 у справі №910/16251/19 поновлено Акціонерному товариству "Українська залізниця" строк для подання скарги на дії Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Київ.
Задоволено скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на дії Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Київ.
Визнано неправомірними дії Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Київ щодо стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МАНАД" штрафу в сумі 12550,80 грн та 1921,00 грн витрат по сплаті судового збору, в рамках виконавчого провадження ВП № 61436118.
Скасовано постанову Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Київ про відкриття виконавчого провадження ВП №61436118, на виконання наказу Господарського суду міста Києва від 17.02.2020 у справі №910/16251/19.
Зобов'язано Печерський районний відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Київ винести постанову про повернення наказу Господарського суду міста Києва від 17.02.2020 у справі №910/16251/19 стягувачу, у відповідності до п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".
Задовольняючи скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на дії Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального межрегіонального управління Міністерства юстиції м. Київ, суд першої інстанції виходив з того, що пунктом 3 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" встановлена заборона вчиняти виконавчі дії, у тому числі і щодо виконання рішень судів, якими встановлено стягнення грошових коштів з боржників та до переліку об'єктів права держаної власності, що не підлягають приватизації, включені дані щодо боржника - Акціонерного товариства "Українська залізниця".
Не погодившись з прийнятою ухвалою, Товариство з обмеженою відповідальністю "Манад" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.05.2020 у справі №910/16251/19 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" на дії Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального межрегіонального управління Міністерства юстиції м. Київ.
Підставою для скасування ухвали суду скаржник зазначив порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому апелянт зазначив, що при постановленні оскаржуваної ухвали, судом першої інстанції не правильно застосовано/розтлумачено пункт 3 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" та норми Закону України "Про виконавче провадження", порушено базові принципи верховенства права, права на судовий захист щодо виконання судового рішення. Скасовуючи постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №61434984, суд не дослідив чи правомірно державним виконавцем відкрито провадження та чи дійсно є підстави для зобов'язання державного виконавця повернути виконавчий документ.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Манад" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.05.2020 у справі №910/16251/19; призначено розгляд апеляційної скарги на 28.07.2020.
В судове засідання апеляційної інстанції представники органу виконання судових рішень, відповідача (боржника) не з'явились.
Колегія суддів звертає увагу на те, що учасники у справі належним чином повідомлені про місце, дату і час судового розгляду апеляційної скарги, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення боржнику, органу виконання судових рішень.
З огляду на викладене, а також враховуючи те, що явка представників учасників справи в судове засідання не була визнана обов'язковою, судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість здійснення розгляду апеляційної скарги у даній справі за відсутності представників органу виконання судових рішень, відповідача (боржника).
В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача (стягувача) підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив її задовольнити, скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.05.2020 у справі №910/16251/19 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" на дії Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального межрегіонального управління Міністерства юстиції м. Київ.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду - скасуванню, виходячи з наступних підстав.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.01.2020 у справі №910/16251/19 позов задоволено частково, стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Манад" штраф в сумі 12550,80 грн, витрат по сплаті судового збору в розмірі 1921 грн.
17.02.2020 на виконання рішення Господарського суду міста Києва видано відповідний наказ.
03.03.2020 державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Київ Коваль Л.І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №61434984 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва у справі №910/16251/19, виданого 17.02.2020.
15.04.2020 до Господарського суду міста Києва від боржника - Акціонерного товариства "Українська залізниця" надійшла скарга на дії Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Київ, в якій скаржник просив:
- визнати неправомірними дії Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Київ щодо стягнення з акціонерного товариства " Українська залізниця " на користь товариства з обмеженою відповідальністю " МАНАД " штрафу в сумі 12550,80 грн та 1921,00 грн витрат по сплаті судового збору, в рамках виконавчого провадження ВП №61436118.
- скасувати постанову Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Київ про відкриття виконавчого провадження ВП №61436118, на виконання наказу Господарського суду міста Києва від 17.02.2020 у справі №910/16251/19.
- зобов'язати Печерський районний відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Київ винести постанову про повернення наказу Господарського суду міста Києва від 17.02.2020 у справі №910/16251/19 стягувачу, у відповідності до п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".
Скарга мотивована тим, що вчинення всіх дій, передбачених Законом України "Про виконавче провадження" та спрямованих на примусове виконання рішень про стягнення з АТ "Українська залізниця" заборонено Законом України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації". Відповідно до п. 3 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", заборонено вчиняти виконавчі дії щодо об'єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами. До додатку 2 Переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані до Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" включено Акціонерне товариство "Українська залізниця". З огляду на те, що законом встановлено заборону на вчинення виконавчих дій, а отже і заборону на звернення стягнення на майно чи кошти боржника, виконавчий документ підлягає поверненню стягувачу.
Відповідно до ст.339 Господарського процесуального кодексу України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Відповідно до ч. 1 ст. 340 Господарського процесуального кодексу України, скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права (ч.1 ст.341 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження", рішення, дії, бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Відповідно до ч. 5 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження", рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Колегія суддів звертає увагу на те, що скаржником подано скаргу поза встановлений законом строк.
Натомість, судом першої інстанції правомірно поновлено строк для подання скарги на дії Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Київ за клопотанням Акціонерному товариству "Українська залізниця", в обґрунтування якого скаржник посилався на отримання оскаржуваної постанови 26.03.2020, а також на внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби" №540-ІХ від 30.03.2020 зміни до Господарського процесуального кодексу України щодо продовження процесуальних строків на строк дії карантину, зокрема, визначені статтею 341 ГПК України.
За приписами статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій її території.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно ч. 1 ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За приписами ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява №60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду". У рішенні від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах "Півень проти України" від 29.06.2004 заява № 56849/00, "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997 р.).
Відповідно до змісту рішення від 20 липня 2004 року Європейського суду з прав людини "Шмалько проти України" право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).
Окрім того, у п.п. 18, 23 рішення Європейського суду від 12.05.2011 у справі "Ліпісвіцька проти України" однозначно визначено про те, що судове рішення та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні, у зв'язку з чим виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом, а його тривалість має досягати цілей, зазначених в п. 1 ст. 6 Конвенції щодо права кожної особи на розгляд його справи упродовж розумного строку.
Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у зазначеній ст. 1 Першого протоколу (рішення Європейського суду з прав людини від 06.10.2011 у справі "Агрокомплекс проти України").
У рішенні від 15.10.2009 р. Європейський суд з прав людини у справі " Юрій Миколайович Іванов проти України" вказав на те, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту ст. 1 Першого протоколу.
Європейський суд з прав людини також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.
У справі "Фуклев проти України" (рішення від 07.06.2005) Європейський суд з прав людини вказав, що Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.
Сукупний аналіз рішень Європейського суду у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України" достеменно засвідчує його однозначну позицію про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення та констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою ст. 124 Конституції України.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012).
Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
У пілотному рішенні "Юрій Миколайович Іванов проти України" від 15.10.2009 Європейський суд з прав людини встановив, що було порушено п. 1 ст. 6 Конвенції та ст. 1 Протоколу № 1 через невиконання або несвоєчасне виконання остаточних судових рішень. Суд зазначив, що затримки були спричинені комбінацією чинників, включаючи відсутність бюджетних коштів, бездіяльністю державної виконавчої служби та недоліками національного законодавства, внаслідок чого пан Іванов та інші заявники у подібній ситуації не змогли добитись примусового виконання судових рішень. Всі ці чинники належали до компетенції української влади, і, отже, Україна несе повну відповідальність за таке невиконання (рішення у справі " Юрій Миколайович Іванов проти України", від 15.10.2009, №40450/04, пп.83-85). Суд також постановив, що зазначені вище порушення є наслідком несумісної з положеннями Конвенції практики, яка полягає в систематичному невиконанні державою-відповідачем рішень національних судів, за виконання яких вона несе відповідальність і у зв'язку з якими сторони, права яких порушені, не мають ефективних засобів юридичного захисту (п. 4 резолютивної частини рішення у справі " Юрій Миколайович Іванов проти України").
У п. 3 резолютивної частини рішення від 12.10.2017 у справі "Бурмич та інші проти України", заява № 46852/13, Велика палата Європейського суду з прав людини постановила, що п'ять заяв та 12143 заяв (всього 12148), перераховані в додатках I і II до цього рішення, а також ті, що можуть надійти вже після ухвалення цього рішення, повинні розглядатися відповідно до зобов'язань, які випливають із пілотного рішення у справі " Юрій Миколайович Іванов проти України", в якому виявлено існування структурної проблеми, що спричиняє порушення параграфу 1 ст. 6 і 13 Конвенції та ст. 1 Протоколу №1.
Отже, тривале невиконання або несвоєчасне виконання національних судових рішень, за виконання яких Україна несе відповідальність, є структурною та системною проблемою, яку визначено в пілотному рішенні Європейського суду з прав людини, і запровадження ефективних засобів юридичного захисту стосовно відповідних порушень є прямим обов'язком держави.
Таким чином, виходячи з практики з Європейського суду з прав людини держава відповідальна за виконання рішення, ухваленого на користь стягувача у цій справі. Тривале невиконання рішення та відсутність засобів захисту прав стягувача на національному рівні спричиняє порушення параграфу 1 ст. 6 і 13 Конвенції та ст. 1 Протоколу №1.
З урахуванням викладеного, відповідно до вимог Конституції України, рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2020 у справі №910/16251/19, яке набрало законної сили, є обов'язковим до виконання та має бути виконане.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Виходячи зі змісту частини першої "Про виконавче провадження", відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Як встановлено вище, 03.03.2020 державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Київ Коваль Л.І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №61434984 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва у справі №910/16251/19, виданого 17.02.2020.
Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч.1 ст. 13 Закону України "Про виконавче провадження").
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Статтею 10 Закону України "Про виконавче провадження" унормовано, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Закон України "Про виконавче провадження" є спеціальним законом, який регулює порядок вчинення виконавчих дій, при цьому детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 №512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2832/5), яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню.
Пункти 4 та 5 розділу ІІІ цієї Інструкції регламентує дії державного виконавця, які передують відкриттю виконавчого провадження:
- виконавчий документ повертається без прийняття до виконання у випадках, передбачених частиною четвертою статті 4 Закону, про що орган державної виконавчої служби або приватний виконавець надсилає стягувачу повідомлення протягом трьох робочих днів з дня пред'явлення виконавчого документа;
- у разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
Колегією суддів не встановлено підстав для повернення виконавчого документу, передбачених Законом України "Про виконавче провадження" та Інструкцією з організації примусового виконання рішень, а тому з огляду на наведені правові норми дійшла висновку, що державний виконавець, при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження, діяв у відповідності до норм чинного законодавства.
Стосовно посилань скаржника на заборону, що міститься в Законі України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" як на підставу задоволення скарги на дії Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Київ, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
20.10.2019 набрав чинності Закон України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" (Закон №145-ІХ).
Відповідно до п. 3 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", заборонено вчиняти виконавчі дії щодо об'єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.
Колегією суддів встановлено, що до додатку 2 "Переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані" до Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" включено Акціонерне товариство "Українська залізниця".
Колегія суддів зазначає, що з урахуванням заборони, встановленої пунктом 3 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", в комплексі з іншими заборонами та мораторіями на звернення стягнення на майно боржників - державних підприємств, встановленими на момент прийняття Закону №145-ІХ, законодавцем в основу положення, визначеного пунктом 3 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №145-ІХ, було покладено як принцип обов'язковості виконання рішень, закріплений Конституцією України, так і необхідність збереження об'єктів права державної власності, які були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", у зв'язку з їх стратегічним значенням для української економіки та національної безпеки з метою запобігти безконтрольному відчуженню майна, що складає єдиний майновий комплекс, у тому числі через застосування позаприватизаційних процедур. Винятком із зазначеної заборони є стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами. Тобто вказаною нормою Закону №145-ІХ з усього складу майна підприємства, призначеного для його діяльності, яким також є нерухоме майно (будівлі, споруди, земельні ділянки тощо), передбачено можливість звернення стягнення лише на конкретні види майна цього підприємства, зокрема, грошові кошти.
Вказані обставини спростовують доводи скаржника про заборону на звернення стягнення на кошти боржника - Акціонерного товариства "Українська залізниця" у виконавчому провадженні №61434984.
Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №904/5697/18, від 04.06.2020 у справі №904/1923/19.
З огляду на викладене, враховуючи те, що обставини щодо неправомірних дій державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Київ Коваль Л.І. щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, викладені у скарзі АТ "Українська залізниця", не знайшли свого підтвердження в ході її розгляду, колегія суддів вважає, що скарга АТ "Українська залізниця" на дії Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Київ є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.
Відповідно до ч.1 ст.277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права, крім того неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у судовому рішенні місцевого господарського суду не відповідають обставинам справи, а тому апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Манад" підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду міста Києва від 14.05.2020 у справі №910/16251/19 - скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" на дії Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального межрегіонального управління Міністерства юстиції м. Київ.
Керуючись ст. ст. 129, 255, 267-270, 273, 275, 277, 281-284, 343, 344 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Манад" задовольнити.
Ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.05.2020 у справі №910/16251/19 скасувати.
Прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" на дії Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального межрегіонального управління Міністерства юстиції м. Київ.
Матеріали справи №910/16251/19 повернути Господарському суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 28.07.2020.
Головуючий суддя Г.П. Коробенко
Судді Т.П. Козир
Г.А. Кравчук