вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"28" липня 2020 р. Справа№ 910/455/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Скрипки І.М.
Михальської Ю.Б.
розглянувши у письмовому провадженні без виклику та повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Служби автомобільних доріг у Донецькій області
на рішення Господарського суду міста Києва
від 23.03.2020 (повний текст складено 23.03.2020)
у справі № 910/455/20 (суддя Турчин С.О.)
за позовом Служби автомобільних доріг у Донецькій області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Данко"
про стягнення 7 875, 88 грн.,
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2020 року Служба автомобільних доріг у Донецькій області звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Данко" про стягнення 7875,88 грн., з яких 4015,15 грн. інфляційних втрат та 3860,73 грн. 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем прийнятого Господарським судом Донецької області рішення від 04.06.2919 у справі № 905/382/19 про стягнення з відповідача на користь позивача неустойки за договором про закупівлю послуг за державні кошти №2-29 від 18.04.2018 у розмірі 494511,84грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 7417,68грн.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.03.2020 у справі №910/455/20 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у даній справі право на стягнення неустойки виникло у кредитора до звернення до суду внаслідок порушення боржником обов'язку виконати роботи у строк, це право не становить зміст основного зобов'язання. В свою чергу, грошовим є зобов'язання, яке передбачає передачу грошей як предмета договору або їх сплату як ціни договору. Таким чином, суд зазначив, що зобов'язання зі сплати неустойки та судового збору не є грошовим та не стало грошовим з дати набрання законної сили рішення суду у справі № 905/382/19.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Служба автомобільних доріг у Донецькій області звернулась до суду з апеляційною скаргою, просить суд оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю, мотивуючи свої вимоги тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм процесуального права при недотриманні норм матеріального права, а висновки, викладенні у рішенні, не відповідають обставинам справи.
В обґрунтування своїх вимог, апелянт посилається на те, що за рішенням суду у справі №905/382/19 присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача неустойку за договором про закупівлю послуг за державні кошти №2-29 від 18.04.2018 у розмірі 494511,84грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 7417,68 грн. За доводами скаржника, стягнення даної суми коштів судом з боржника є зобов'язання, що виражене в грошовій формі, предметом якого є здійснення платежу, при цьому, грошовим зобов'язанням є будь-яке зобов'язання, в якому праву вимоги кредитора кореспондує юридичний обов'язок боржника здійснити відповідний платіж, тобто вчинити дію, що полягає у грошовій формі.
Таким чином, враховуючи, що відповідач своєчасно не сплатив кошти, стягнуті за рішенням у справі №905/382/19, тобто неналежним чином виконав грошове зобов'язання, яке виникло після прийняття рішення у справі №905/382/19, позивач має право на нарахування інфляційних та 3% річних на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України. При цьому, апелянт посилається на правові позиції викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, Верховного Суду України від 09.11.2016 у справі №9/5014/969/2012(5/65/2011), рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2020 у справі №910/1323/20.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не було надано відзив на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Служби автомобільних доріг у Донецькій області на рішення Товариства з обмеженою відповідальністю "Данко"; ухвалено здійснювати розгляд апеляційної скарги за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання); встановлено учасникам справи строк для надання можливості скористатися наданими ст. 267 Господарського процесуального кодексу України правами протягом семи днів з дня отримання даної ухвали.
Частиною 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
За правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як підтверджено матеріалами справи, 18.04.2018 Службою автомобільних доріг у Донецькій області, як замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДАНКО", як виконавцем, був укладений договір про закупівлю послуг за державні кошти №2-29, відповідно до п.1.1 якого виконавець прийняв на себе зобов'язання своїми силами і засобами, на власний ризик надати послуги "ГБН Г.1-218-182:2011 "Ремонт автомобільних доріг загального користування. Види ремонтів та переліки робіт", ДК 021:2015 (45233142-6 ремонт доріг) послуги з поточного середнього ремонту автомобільної дороги державного значення Т-05-13 Лиман Бахмут Горлівка км 1+900 км 4+500, друга ділянка км 4+500, протяжністю 2,3 км".
У зв'язку із порушенням відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором про закупівлю послуг за державні кошти №2-29 в частині повного та своєчасного виконання робіт у встановлений договором №2-29 від 18.04.2018 строк до 30.11.2018, Служба автомобільних доріг у Донецькій області звернулася до Господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАНКО" про стягнення пені за період з 01.12.2018 по 18.02.2019 у сумі 1412890,96грн та штрафу за прострочення понад тридцять днів у розмірі 7 відсотків у сумі 1236279,59грн, у загальному розмірі 2649170,55грн.
Рішенням Господарського суду Донецької області 04.06.2019 у справі № 905/382/19, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 01.10.2019, позовні вимоги Служби автомобільних доріг у Донецькій області задоволено частково, присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАНКО" на користь Служби автомобільних доріг у Донецькій області неустойку за договором про закупівлю послуг за державні кошти №2-29 від 18.04.2018 у розмірі 494511,84грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 7417,68грн.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 19.11.2019 у справі №905/382/19 розстрочено виконання рішення Господарського суду Донецької області від 04.06.2019 у справі № 905/382/19 строком на шість місяців зі сплатою суми боргу у розмірі 494511,84грн та судового збору у сумі 7417,68грн, всього 501929,52грн, рівними частинами, відповідно до наступного графіку: до 31.11.2019 включно - 83654,92грн; до 31.12.2019 включно - 83654,92грн; до 31.01.2020 включно - 83654,92грн; до 29.02.2020 включно - 83654,92грн; до 31.03.2020 включно - 83654,92грн; до 31.04.2020 включно - 83654,92грн.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що за період з моменту ухвалення судового рішення та набрання ним чинності, відповідачем було лише частково сплачено суму заборгованості за судовим рішенням у справі №905/382/19, несплачена сума по справі №905/382/19 становить 410 856,92 грн. Таким чином, позивач зазначає, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань, позивачем, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, було здійснено нарахування 4015,15 грн. інфляційних втрат та 3860,73 грн. 3% річних, які позивач просить стягнути в судовому порядку.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
В силу положень частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенні Європейського суду з прав людини Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, §77, від 25.07.2002, а також рішенні Європейського суду з прав людини Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§42 та 60, від 22.11.2007 встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Отже, факти встановлені рішенням суду у справі №905/382/19 щодо факту порушення відповідачем строку виконання робіт за договором у період 01.12.2018 по 28.12.2018 включно, та стягнення у зв'язку з цим пені у загальному розмірі 494511,84 грн. повторного доведення не потребують.
Предметом спору у даній справі є стягнення 4015,15 грн. інфляційних втрат та 3860,73 грн. 3% річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України за загальний період з 02.10.2019 до 10.02.2020 на суму стягненої рішенням неустойки та судового збору, у зв'язку з невиконанням судового рішення в справі № 905/382/19.
За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб. Разом з тим, відповідно до положень статті 11 Цивільного кодексу України рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов'язків у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, тобто за наявності прямої вказівки про це в законі, як установлено, наприклад, частиною четвертою статті 36, статтями 43, 46, частиною третьою статті 334, частини третьої статті 653 Цивільного кодексу України.
Отже, за загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов'язання, яке виникло з підстав, що існували до винесення судового рішення, але не породжує таке зобов'язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства пов'язують виникнення зобов'язання саме з набранням законної сили рішенням суду (постанова Верховного Суду України від 18 жовтня 2017 року №910/8318/16).
Положеннями ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання. Визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена в розділі « Загальні положення про зобов'язання» книги 5 цього Кодексу і визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання та поширює свою дію на всі види зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні правовідносини з виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
При розгляді справ про передбачену статтею 625 Цивільного кодексу України відповідальність за порушення грошового зобов'язання слід з'ясувати: чи існує зобов'язання між сторонами, чи це зобов'язання є грошовим, чи доведено наявність прострочення у виконанні зобов'язання, чи існують спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування цієї статті.
Визнаючи правову природу грошового зобов'язання, необхідно виходити з правил, встановлених частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.
Таким чином, застосування приписів статті 625 Цивільного кодексу України, у першу чергу, залежить від існування грошового зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 923/829/17.
Відтак, визначальним при розгляді даної справи є та обставина, чи є стягнення неустойки за порушення строків виконання робіт за договором про закупівлю послуг за державні кошти №2-29 грошовим зобов'язанням в розумінні частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, з тим, щоб за його невиконання підлягала застосуванню відповідальність за порушення грошового зобов'язання, передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки не підлягають стягненню суми на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, які нараховані за невиконання боржником рішення, ухваленого не щодо грошового зобов'язання.
З рішення Господарського суду Донецької області від 04.06.2019 у справі №905/382/19, що наданий позивачем як підстава позову у даній справі в порядку частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, не вбачається, що стягнуті за ним суми входять до складу грошового зобов'язання сторін.
Позивач стверджує, що заявлені ним до стягнення 3% річних та інфляційні втрати входять до складу грошового зобов'язання, натомість, з огляду на предмет і підстави позову у даній справі доведенню підлягає чи входить до складу грошового зобов'язання стягнута за рішенням суду неустойка за порушення відповідачем строків виконання робіт за договором про закупівлю послуг за державні кошти №2-29, оскільки саме на неї нараховані заявлені до стягнення суми.
Однак, при цьому, при зверненні з даним позовом позивачем не враховано, що у разі, коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості, саме як неустойки, у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини 2 статті 550 Цивільного кодексу України проценти не нараховуються. При цьому обов'язок сплатити суму неустойки (штрафу, пені) за невиконання зобов'язання не є зобов'язанням в розумінні положень частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, а отже відсутні підстави і для застосування до цих правовідносин статті 625 Цивільного кодексу України.
Оскільки у даній справі право на стягнення неустойки виникло у кредитора до звернення до суду внаслідок порушення боржником обов'язку виконати роботи у строк, це право не становить зміст основного зобов'язання. В свою чергу, грошовим є зобов'язання, яке передбачає передачу грошей як предмета договору або їх сплату як ціни договору.
Відтак, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Данко" за договором про закупівлю послуг за державні кошти №2-29 виконати роботи у строк не є грошовим зобов'язанням, а нарахування штрафних санкцій за несвоєчасне виконання не грошового зобов'язання (виконання робіт у строк) не набуває характеру грошового внаслідок ухвалення судового рішення про стягнення неустойки за його невиконання.
Таким чином, зобов'язання зі сплати неустойки та судового збору не є грошовим та не стало грошовим з дати набрання законної сили рішення суду у справі № 905/382/19.
Відтак, до винесення рішення суду у справі № 905/382/19 у відповідача не було грошових зобов'язань перед позивачем.
Суд першої інстанції погодився з доводами позивача про те, що якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з останнього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом з тим, як вірно зазначено місцевим господарським судом, право на стягнення 3% річних та інфляційних втрат у позивача виникає не з рішення суду у справі № 905/382/19, а внаслідок неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань.
З урахуванням викладеного, висновки суду першої інстанції про відсутність правових підстав для нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму неустойки та судового збору, що стягнуті рішенням Господарського суду Донецької області 04.06.2019 у справі № 905/382/19, є законним та обґрунтованими.
При цьому, доводи апеляційної скарги стосовно того, що грошове зобов'язання виникає безпосередньо з прийняттям судового рішення є безпідставними та спростовуються вищевикладеним.
Щодо посилання позивача на постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц та від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, слід зазначити, що висновки у даній справі не суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду у справі № 646/14523/15-ц та справі №686/21962/15-ц, оскільки у вказаних постановах не зазначено, що грошові зобов'язання виникають із рішення суду, а зазначено, що зобов'язання виникають внаслідок завдання шкоди.
Правовідносини та обставини у даній справі та у справах № 646/14523/15-ц та №686/21962/15-ц не є аналогічними.
Так, Верховним Судом у справах №646/14523/15-ц та №686/21962/15-ц зазначено, що у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
В той же час, у даній справі у відповідача не виникало жодних грошових зобов'язань, а існувало зобов'язання зі своєчасного виконання робіт, а стягнення судом пені не перетворило її у грошове зобов'язання в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України.
Посилання апелянта на висновки, викладені у рішенні Господарського суду міста Києва від 01.04.2020 у справі №910/1323/20 не приймається судом до уваги, оскільки відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо відмови у задоволенні позову Служби автомобільних доріг у Донецькій області.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розцінюватись як вимога детально відповідати на кожний аргумент апеляційної скарги (рішення ЄСПЛ у справі Трофимчук проти України, № 4241/03, від 28.10.2010 р.).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2020 у справі №910/455/20 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Служби автомобільних доріг у Донецькій області на рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2020 у справі №910/455/20 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2020 у справі №910/455/20 залишити без змін.
Матеріали справи № 910/455/20 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, передбачених статтею 287 Господарського процесуального кодексу України та у строки, встановлені статтею 288 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді І.М. Скрипка
Ю.Б. Михальська