Ухвала
Іменем України
27 липня 2020 року
м. Київ
справа № 359/557/18
провадження № 61-10013ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 лютого
2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 червня
2020 року у справі за скаргою ОСОБА_1 ,
стягувач - 5 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області,
на дії головного державного виконавця Бориспільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Централізованого міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) Маркульчак Вікторії Володимирівни,
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою,
стягувач - 5 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області,
на дії головного державного виконавця Бориспільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Централізованого міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) Маркульчак В. В. (далі - Бориспільський МР ВДВС Централізованого міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ)).
Скарга мотивована тим, що 30 січня 2020 року головним державним виконавцем Бориспільського МР ВДВС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) Маркульчак В. В. на підставі виконавчого листа № 359/557, виданого Бориспільським міськрайонним судом Київської області 20 листопада 2019 року, винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 61118901 про стягнення з ОСОБА_1 на користь 5 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області боргу у розмірі 6 866,13 грн. Однак, у виконавчому листі
№ 359/557 та постанові про відкриття виконавчого провадження
ВП № 61118901 не зазначено реквізити рахунків стягувача. Таким чином, виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим статтею 4 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) і не може бути підставою для відкриття виконавчого провадження.
Також скаржник вказував, що у постанові про відкриття виконавчого провадження ВП № 61118901 зазначено про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 686,61 грн. Проте, відповідно до частини 4 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Тобто, постанова про стягнення виконавчого збору повинна виноситись окремим документом. Крім того, відповідно пункту 1 частини 5 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів, до яких відноситься стягнення по суті судового рішення, виконавчий збір не стягується.
Крім того, 30 січня 2020 року головним державним виконавцем Бориспільського МР ВДВС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) Маркульчак В. В. у виконавчому провадженні ВП № 61118901 винесено постанову про арешт коштів боржника, які знаходяться в АТ КБ «ПриватБанк». Однак, на картковому рахунку знаходяться кошти зазначеного вище банку (картка є кредитною «Універсальна»), а не особисті кошти заявника. Арешт також накладено на вказаний картковий рахунок, який призначено для соціальних виплат, а саме: щомісячної компенсації за продукти харчування як учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС у розмірі 415,20 грн, що підпадає під перелік майна, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами. Також
у оскаржуваних постановах допущено описку в імені боржника, замість « ОСОБА_1 » вказано « ОСОБА_1 ». Так, згідно з правилами сучасної української мови ім'я « ОСОБА_1 » у родовому відмінку говориться і пишеться з буквою «я» в кінці слова - « ОСОБА_1 », що також є підставою для скасування зазначених постанов.
Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 просив суд скасувати постанови головного державного виконавця Бориспільського МР ВДВС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ)
Маркульчак В. В. про відкриття виконавчого провадження та арешт коштів боржника від 30 січня 2020 року у виконавчому провадженні
ВП № 61118901.
Ухвалою Бориспільського міськраойнного суду Київської області
від 18 лютого 2020 року скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що головний державний виконавець під час примусового виконання виконавчого листа діяла у межах повноважень, передбачених Законом України «Про виконавче провадження». Крім того, підстави для скасування оскаржуваних постанов з тих підстав, що в них була допущена описка відсутні, оскільки головним державним виконавцем у постановах від 13 лютого 2019року їх було виправлено.
Постановою Київського апеляційного суду вд 10 червня 2020 року ухвалу Бориспільського міськраойнного суду Київської області від 18 лютого
2020 року в частині оскарження дій головного державного виконавця Бориспільського МР ВДВС Централізованого міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) Маркульчак В. В. щодо відкриття виконавчого провадження в частині стягнення виконавчого збору скасовано, провадження у цій частині закрито.
У решті ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про залишення скарги без задоволення. Проте, висновки суду першої інстанції в частині оскарження дій головного державного виконавця про відкриття виконавчого провадження в частині стягнення виконавчого збору є помилковими, оскільки дії виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з якими відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства, тому провадження в цій частині підлягає зариттю.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Суди встановили, що 20 листопада 2019 року Бориспільським міськрайонним судом Київської області видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь 5 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг у розмірі 3 776,87 грн; трьох відсотків річних від простроченої суми - 295 грн; інфляційні втрати - 2 794,26 грн.
30 січня 2020 року головним державним виконавцем Бориспільського
МР ВДВС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) Маркульчак В. В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 61118901 щодо примусового виконання виконавчого листа № 359/557, виданого Бориспільським міськрайонним судом Київської області 20 листопада 2019 року, про стягнення
з ОСОБА_1 на користь 5 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області боргу у розмірі 6 866,13 грн.
30 січня 2020 року головним державним виконавцем Бориспільського
МР ВДВС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) Маркульчак В. В. винесено постанову про накладення арешту на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та або звернення стягнення на які заборонено законом та належить боржнику
(ВП № 61118901).
13 лютого 2020 року головним державним виконавцем Бориспільського
МР ВДВС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) Маркульчак В. В. винесено постанову про виправлення помилки у процесуальному документі, в якій зазначено виправити допущену граматичну помилку у постанові про відкриття виконавчого провадження ВП № 61118901 від 30 січня 2020 року, а саме: у частинах «про: стягнення з ОСОБА_1 на користь 5 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області боргу у розмірі 6 866,13 грн виправити останню букву у імені боржника, тобто замість « ОСОБА_1 » зазначити « ОСОБА_1 ».
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є, зокрема, обов'язковість судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження»
(у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 7 частини першої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що у виконавчому документі зазначаються, зокрема, строк пред'явлення рішення до виконання. У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв'язку та адреси електронної пошти.
Відповідно до частинипершої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з частиною п'ятою статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленомустаттею 27 цього Закону.
Частинами першою, другою статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
Відповідно до частини другої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)у разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Виконавець зобов'язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Переглядаючи ухвалу суду першої інстанції в частині відкриття виконавчого провадження та арешт коштів боржника, апеляційний суд виходив з того, що частиною другою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено порядок дій виконавця у випадку накладення арешту на кошти, на які заборонено звертати стягнення.
Встановивши, що арешт накладено на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а не на рахунки, та врахувавши, що постанова про наладення арешту містить виключення: «крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та або звернення стягнення, на які заборонено законом та належать боржнику», суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку у залишенні без задоволення скарги в цій частині.
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції в частині оскарження дій головного державного виконавця про відкриття виконавчого провадження в частині стягнення виконавчого збору та закриваючи провадження у цій частині, апеляційний суд виходив з того, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
Відповідно до частини першої статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Крім зазначеного порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, відповідний порядок також встановлений Законом України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з частиною другою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.
Отже, Закон України «Про виконавче провадження» встановив спеціальний порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби щодо виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору. Згідно з цим порядком відповідні спори належать до юрисдикції адміністративних судів, і їх слід розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду
у постановах від 16 жовтня 2019 року у справі № 1940/1957/18 (провадження № 11-608апп19) та від 20 листопада 2019 року у справі
№ 2-67/12 (провадження № 14-386цс19).
Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Згідно з частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Частинами п'ятою, шостою статті 394 ЦПК України передбачено, що питання про відкриття касаційного провадження у випадку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, вирішує колегія суддів у складі трьох суддів. Ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність рішення не впливають, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Керуючись частинами четвертою, шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 , стягувач - 5 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області, на дії головного державного виконавця Бориспільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Централізованого міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) Маркульчак Вікторії Володимирівни, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області
від 18 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду
від 10 червня 2020 року відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: І. М. Фаловська
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко