22 липня 2020 року
м. Київ
справа № 638/150/18
провадження № 61-9911 ск 20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сімоненко В. М. (суддя-доповідач),Мартєва С. Ю., Петрова Є. В.,
вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 листопада 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 22 травня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів, усунення перешкод у користуванні та розпорядженні грошовими коштами, які обліковуються на банківському рахунку,
В січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів, усунення перешкод у користуванні та розпорядженні грошовими коштами, які обліковуються на банківському рахунку.
Позовна заява, з урахуванням уточнень, мотивована тим, що 25 січня 2017 року вона уклала з АТ КБ «ПриватБанк» договір № SAMDNWFD0071458788200 вклад "Депозит Плюс» терміновий строком на 3 місяці, відповідно до умов якого вона внесла до каси банку готівкові кошти в сумі 200 000,00 грн для розміщення на депозитному вкладі під 16% річних з виплатою 2% надбавки річних до процентної ставки по вкладу з перерахуванням надбавки на бонусний рахунок «Бонус плюс» строком до 25 квітня 2017 року.
27 лютого 2017 року їй зателефонував співробітник банку та повідомив, що картку заблоковано, оскільки на неї були переведені грошові кошти, які нібито були отримані шляхом обману. Таким чином, відповідач в односторонньому порядку припинив виконання договору № SAMDNWFD0071458788200. Вона неодноразово в усній та письмовій формі зверталась до відповідача за інформацією та за власними коштами, однак відповіді не отримала. Натомість 01 листопада 2017 року на мобільний телефон вона отримала смс-повідомлення про продовження дії договору банківського вкладу.
Вважала, що такими діями відповідач здійснює їй перешкоди у користуванні та розпорядженні належними їй грошовими коштами. Блокування рахунків за всіх умов можливе на 2 дні, а при блокуванні правоохоронними органами - на місяць.
Вказала, що такими діями АТ КБ «ПриватБанк» їй завдано моральної шкоди, оскільки вона позбавлена можливості користуватися належним їй майном, що потягло за собою порушення подальших планів на життя. Вона постійно знаходиться у нервовому напруженні та хвилюваннях, пов'язаних з сумнівами щодо реальної можливості повернення коштів в розмірі 200 000,00 грн, які накопичувалися нею впродовж багатьох років.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила визнати дії АТ КБ «ПриавтБанк» з одностороннього блокування коштів неправомірними; зобов'язати АТ КБ «ПриватБанк» усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні її грошовими коштами, що знаходяться на її рахунках № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 , відкритих в АТ КБ «ПриватБанк» згідно з договором № SAMDNWFD0071458788200; стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 200 000,00 грн, нараховані відсотки по депозитному вкладу, пеню у розмірі 3% вартості послуги за кожний день прострочки та 25 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 листопада 2019 року, яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного суду від 22 травня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Дії АТ КБ «ПриватБанк» за договором № SAMDNWFD0071458788200 визнані неправомірними.
Зобов'язано АТ КБ «ПриватБанк» усунути ОСОБА_1 перешкоди у використанні та розпорядженні грошовими коштами на карткових рахунках № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 , відкритих на її ім'я.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 200 000,00 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано тим, що банк не надав суду належних та допустимих доказів наявності законних підстав для блокування карткових рахунків позивача в порядку, встановленому законом, порушення ОСОБА_1 вимог чинного законодавства, вчинення інших дій, які підпадають під дію статті 17 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» та визначають правомірність зупинення банком фінансових операцій понад встановлені зазначеною правовою нормою строки.
Відмовляючи в задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із недоведеності в цій частині позовних вимог.
01 липня 2020 року, засобами поштового зв'язку до Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ КБ«ПриватБанк» на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 листопада2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 22 травня 2020 року, у якій скаржник просив судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд, вивчивши подану касаційну скаргу та додані до неї документи, оскаржувані судові рішення, зробив висновок, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Згідно зі статтею 129 Конституції України та статей 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України встановлено, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 5 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи про захист прав споживачів, ціна позову яких не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Частина перша статті 274 ЦПК України визначає, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються: малозначні справи і справи, що виникають з трудових відносин про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд, а згідно частини другої цієї статті - може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до частини четвертої статті 274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Системний аналіз частини шостої статті 19, статті 274 ЦПК України дає підстави для висновку, що малозначними у цивільному процесі є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними (за виключенням справ, які мають розглядатися тільки за правилами загального позовного провадження) та які фактично можна поділити на: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності з ціною позову, що не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, у яких не можливо встановити ціну позову (немайнові вимоги), за виключеннями відповідно до частини четвертої статті 274 ЦПК України та пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Верховний Суд урахував ціну позову, предмет позову, складність та прийшов висновку, що дана справа малозначною в силу змісту правовідносин, ціна позову в якій не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102, 00 грн х 250 = 525 500, 00 грн) та, виходячи із приписів частини четвертої статті 274 ЦПК України, не входить до переліку тих справ, що підлягають обов'язковому розгляду в порядку загального позовного провадження.
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
Згідно зі статтею 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.
При цьому Верховним Судом також перевірено, чи мають місце обставини, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, та зазначених обставин не встановлено.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
При цьому застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до верховного суду є правомірною та обгрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).
З урахуванням наведеного, оскільки АТ КБ «ПриватБанк» подало касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 листопада 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 22 травня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів, усунення перешкод у користуванні та розпорядженні грошовими коштами, які обліковуються на банківському рахунку відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особам, які подали касаційні скарги.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Сімоненко
С. Ю. Мартєв
Є. В. Петров