Справа № 676/3974/19
Провадження № 22-ц/4820/815/20
27 липня 2020 року м. Хмельницький
Хмельницький апеляційний суд у складі
колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
П'єнти І.В. (суддя-доповідач), Корніюк А.П., Ярмолюка О.І.
секретар судового засідання Садік Н.Д.
за участю: учасника справи та представника учасника справи
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 676/3974/19 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 05 лютого 2020 року (суддя Бондар О.О.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Перша Кам'янець-Подільська державна нотаріальна контора, про визнання правочину недійсним.
Заслухавши доповідача, пояснення учасника справи та представника учасника справи, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, суд
У червні 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Перша Кам'янець-Подільська державна нотаріальна контора, про визнання правочину недійсним.
В обґрунтування позовних вимог, з урахуванням уточненої позовної заяви, зазначали, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 . Його спадкоємцями були в рівних частках дружина ОСОБА_5 , діти ОСОБА_2 , ОСОБА_6 ОСОБА_7 та матір ОСОБА_8 . До складу спадкового майна входила 1/2 частини житлового будинку та інших приміщень, які знаходяться по АДРЕСА_1 . При цьому, 1/2 частини вказаного житлового будинку і господарських споруд належала ОСОБА_5 як частка у спільному майні подружжя.
17.08.1977 між ОСОБА_5 та ОСОБА_9 було укладено договір купівлі-продажу, за яким остання набула у власність 27 % шлакобетонного житлового будинку по АДРЕСА_2 . Позивачі вважають незаконним відчуження ОСОБА_5 належної їй частки за відсутності згоди інших співвласників домоволодіння, які мали привілейоване право купівлі частки, зокрема ОСОБА_2 . Таким чином, вказаний договір не відповідає вимогам ч. 1 ст. 114 ЦК України (1963 року), оскільки укладений без згоди інших співвласників будинку, спадкоємців по закону, а тому підлягає визнанню недійсним.
Позивач ОСОБА_2 не був присутній при укладенні договору купівлі-продажу та про порушення свого права дізнався лише під час розгляду справи за позовом ОСОБА_3 про припинення права спільної часткової власності.
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла дружина ОСОБА_2 - ОСОБА_10 , після смерті якої позивачі мають право на спадщину за законом по 1/2 кожен з них. Спадковим майном є 29/100 частини домоволодіння АДРЕСА_2 .
Звертаючись до суду з позовом, позивачі просили визнати недійсним договір купівлі-продажу частини житлового будинку від 17 серпня 1977 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_9 , зареєстрований в реєстрі за № 2-2128, застосувати наслідки двосторонньої реституції, тобто повернути сторони в попередній стан шляхом повернення позивачу проданої кімнати, а покупцю суми вартості покупки, визначеної правочином.
Рішенням Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 05 лютого 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не погоджуються з рішенням суду першої інстанції, просять його скасувати та ухвалити нове судове рішення по суті позовних вимог. Посилаються на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи. Крім того, вказують, що суд не взяв до уваги обґрунтування позивачів та неповно дослідив докази по справі, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи.
Зазначають, що судом не було взято до уваги те, що ОСОБА_5 одноосібно розпорядилась майном, що було спільною сумісною власністю чотирьох громадян, оскільки частки не визначені, та не надано належної правової оцінки оскаржуваному договору купівлі-продажу, укладення якого порушувало права інших співвласників будинку та неповнолітніх дітей, зокрема ОСОБА_1 . Крім того, судом не враховано і той факт, що в результаті укладення договору купівлі-продажу зменшилась і спадкова маса, на яку він міг в подальшому претендувати. Вважають, що суд прийшов до помилкового висновку про неналежний спосіб захисту своїх прав позивачами.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_2 ОСОБА_12 підтримали апеляційну скаргу.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про день, місце і час слухання справи повідомлені належним чином. Крім того, відповідач ОСОБА_3 подала суду заяву про слухання справи у її відсутності.
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції правильно встановив та виходив з того, що з 24 жовтня 1936 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували в зареєстрованому шлюбі (а.с.62).
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 помер (а.с.61).
Спадкоємцями спадкового майна ОСОБА_4 в рівних долях були: дружина ОСОБА_5 , його діти - ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , мати померлого - ОСОБА_8 . До складу спадкового майна входить 1/2 частина шлакобетонного житлового будинку, сараю та погребу, що знаходяться в АДРЕСА_1 (а.с. 72).
З копії свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, посвідченого 11 лютого 1965 року нотаріусом Першої Кам'янець-Подільської держнотконтори, зареєстровано за реєстром № 759 вбачається, що ОСОБА_5 належить у спільному майні цього подружжя частка в розмірі п'ятдесят процентів, що становить одну другу частину шлакобетонного житлового будинку, сараю та погребу, що знаходиться по АДРЕСА_1 (а.с.71).
За договором від 17 серпня 1977 року ОСОБА_5 продала ОСОБА_9 двадцять сім процентів шлакобетонного жилого будинку, який має загальну жилу площу 39,6 кв.м, що знаходяться в АДРЕСА_2 під номером двадцятим, що розташовані на земельній ділянці площею одна тисяча чотириста дев'яносто один квадратний метр. У договорі зазначено, що ця частина будинку належить продавцю ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, виданого Першою Кам'янець-Подільською державною нотаріальною конторою 11.02.1965 за номером реєстру 759 (а.с. 75-76, 92-93).
Відповідно до ст. 114 ЦК УРСР (1963 року), при продажу частки в спільній власності сторонній особі решта учасників спільної часткової власності має право привілеєвої купівлі частки, що продається по ціні, за якою вона продається, і на інших рівних умовах, крім випадку продажу з прилюдних торгів. Продавець частки в спільній власності зобов'язаний повідомити в письмовій формі решту учасників спільної часткової власності про намір продати свою частку сторонній особі з зазначенням ціни та інших умов, на яких продає її. Якщо решта учасників спільної часткової власності відмовиться від здійснення права привілеєвої купівлі або не здійснить цього права щодо будинків протягом одного місяця, а щодо іншого майна протягом десяти днів з дня одержання повідомлення, продавець вправі продати свою частку будь-якій особі. Якщо кілька учасників спільної часткової власності виявили бажання придбати частку в спільній власності, право вибору покупця надається продавцю. При продажу частки з порушенням права привілеєвої купівлі інший учасник спільної власності протягом трьох місяців може звернутися до суду з позовом про перевід на нього прав і обов'язків покупця.
Переважне право співвласника на купівлю частки є організаційним, оскільки завдяки йому створюється передумова для набуття його носієм права на частку в праві спільної часткової власності внаслідок створення можливості для укладення договору купівлі-продажу. Саме по собі переважне право учасника спільної власності не надає його суб'єктові будь-яких майнових прав (речових, зобов'язальних та ін.), які зумовлювали б виникнення або перехід права власності. Причому відповідне майнове право виникає тільки завдяки укладенню договору купівлі продажу частки або в результаті переведення прав та обов'язків за договором купівлі-продажу. У свою чергу, конструкція переважного права дозволяє організувати відносини учасників спільної часткової власності, створивши передумови для суб'єкта переважного права укласти договір купівлі-продажу частки.
Відносність переважного права співвласника полягає в тому, що це право реалізується в організаційних відносинах, учасники яких є персоніфікованими. Тобто в будь-якому разі чітко визначеними є суб'єкти правовідносин спільної власності. Однак його характеристика як відносного не позбавляє переважного права співвласника й певних абсолютних властивостей, які полягають в абсолютності захисту переважного права. Під абсолютністю захисту розуміється можливість носія переважного права пред'явити позов про переведення прав та обов'язків за договором купівлі-продажу частки до будь-якої іншої особи - не учасника спільної власності.
Вторинність переважного права проявляється в тому, що його виникнення зумовлене «перебуванням» у відносинах спільної власності, завдяки чому особа має статус учасника спільної часткової власності. Тобто переважне право є вторинним до права учасника на частку. За умови припинення права на частку або правовідносин спільної часткової власності припиняється й переважне право.
Тлумачення статей 6, 48 ЦК УРСР (які були чинними на час виникнення спірних правовідносин) свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: по-перше, пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; по-друге, наявність підстав для оспорення правочину; по-третє, встановлення чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити ефективне поновлення порушеного права.
Виходячи із змісту ст. 114 ЦК УРСР (1963 року), що при визнанні недійсним договору купівлі продажу, який порушує переважне право, жодним чином не відновлюються інтереси особи, переважне право якої порушене. Переважне право за таких умов і не може бути захищеним, оскільки, визнання правочину недійсним, вчиненого з порушенням переважного права, не відновлює порушеного переважного права, тому що договір купівлі-продажу не завжди є наслідком реалізації переважного права і немає будь-яких передумов для зобов'язання співвласника для укладення договору. Також відсутні гарантії для покупця частки (депозит при переведенні прав та обов'язків) щодо отримання сплачених коштів.
Таким чином, суд першої інстанції оцінивши докази по справі в їх сукупності, вірно застосувавши норми матеріального права, зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним.
Крім того, судом першої інстанції встановлено, що спадкоємцем майна ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 , син ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , до складу спадщини, на яку видано дане свідоцтво входить 10 % житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель до нього, розташованого в АДРЕСА_2 на земельній ділянці 1491 кв.м. (а.с. 96).
З копії договору дарування, посвідченого державним нотаріусом Першої Кам'янець-Подільської державної нотаріальної контори Дембіцькою Н.М. 30.11.1988, зареєстровано в реєстрі за № 2-5307 вбачається, що ОСОБА_5 від свого імені та від імені сина - ОСОБА_7 (по довіреності) подарувала ОСОБА_2 6/25 частин жилого будинку з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_2 під номером двадцятим, розташовані на земельній ділянці площею 1491 кв.м. (а.с.77-78).
Також встановлено, що спадкоємцем майна ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , є брат - ОСОБА_2 , а саме: 1/10 частини житлового будинку з відповідними надвірними будівлями за АДРЕСА_2 , розташованому на земельній ділянці площею 1492 кв.м. (а.с. 69,73).
Крім того, ОСОБА_2 успадкував після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , 19 / 100 частини будинку з відповідними надвірними будівлями за АДРЕСА_2 , розташованому на земельній ділянці площею 1492 кв.м. (а.с. 70,74).
ІНФОРМАЦІЯ_8 ОСОБА_2 подарував, а ОСОБА_10 (дружина) прийняла в дар 29/100 частин житлового будинку з відповідними надвірними будівлями за АДРЕСА_2 , розташованому на земельній ділянці площею 1492 кв.м. (а.с. 79).
ІНФОРМАЦІЯ_9 ОСОБА_10 померла (а.с. 4).
З копії свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого 15.03.2010 державним нотаріусом Першої Кам'янець-Подільської державної нотаріальної контори Барановським С.Ф., зареєстровано в реєстрі за № 1-526 вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 успадкували після смерті ОСОБА_10 по 1/2 частці спадщини, яка складається з 29/100 частин домоволодіння за АДРЕСА_2 , а саме: кімната площею 9,8 кв.м. будинку А-І, кімната площею 25 кв.м., східцеві клітка площею 9,3 кв.м., кладова площею 4,3 кв.м., площею 6,0 кв.м., підвал площею 16,8 кв.м., площею 13,5 кв.м. будинку Г-ІІ, сарай літер «К», вбиральні літер «Д» (а.с. 8, 97).
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України, визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Позов може бути задоволений лише у випадку встановлення факту порушення, невизнання або оспорення відповідачем (відповідачами) прав, свобод чи інтересів позивача. Якщо такого факту не встановлено, позов не підлягає задоволенню.
Позивач ОСОБА_1 , оспорюючи договір від 17 серпня 1977 року, не надав суду належних, допустимих та достатніх доказів порушення його прав та інтересів на час укладення такого правочину, а тому судом першої інстанції правомірно відмовлено в задоволенні його позовних вимог.
Згідно з ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доводи апеляційної скарги не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду і впливали на їх законність, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом.
З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції ухвалене відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права і підстав для його скасування у межах доводів апеляційної скарги немає.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 05 лютого 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 28 липня 2020 року.
Суддя-доповідач І.В. П'єнта
Судді: А.П. Корніюк
О.І. Ярмолюк