Справа № 682/2365/19
Провадження № 22-ц/4820/739/20
22 липня 2020 року м. Хмельницький
Хмельницький апеляційний суд у складі
колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
П'єнти І.В. (суддя-доповідач), Корніюк А.П., Талалай О.І.
секретар судового засідання Гриньова А.М.
за участю: представників учасників справи ОСОБА_1 та ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу № 682/2365/19 за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 03 лютого 2020 року (суддя Шевчук В.В.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит плюс», Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, про визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення коштів.
Заслухавши доповідача, пояснення представників учасників справи, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, суд
У серпні 2019 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Автокредит плюс», АТ КБ «Приватбанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, про визнання недійсним договору та стягнення коштів.
В обґрунтування позову зазначав, що 03 січня 2016 року між ним та відповідачем ТОВ «Автокредит плюс» укладено договір про надання фінансового лізингу №ZRSWA! НОМЕР_1 , шляхом підписання заяви про приєднання до публічного договору про надання фінансового лізингу ТОВ Автокредит Плюс, згідно з яким йому передано у лізинг автомобіль марки Ford Transit Connect вартістю 143000 грн.
Вказував, що відповідно до умов договору, ТОВ «Автокредит плюс» зобов'язувалося передати предмет лізингу у його власність на умовах, передбачених договором фінансового лізингу та договору купівлі-продажу. Зазначав, що на виконання умов договору на рахунок відповідача було сплачено 163058 грн 00 коп.
Позивач вважає, що даний договір лізингу підлягає визнанню недійсним, оскільки вчинений ТОВ «Автокредит плюс» без відповідного дозволу ліцензії на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг, зокрема надання послуг фінансового лізингу, не посвідчений нотаріально. Крім того, позивач посилається на порушення відповідачем при укладенні договору вимог Закону України «Про захист прав споживачів» (п.п. 1, 2, 4, 6, 7 ч. 3 ст. 18) щодо несправедливих умов спірного договору, які містяться в п.п. 3.2, 3.12, 4.18, 6.2.1, 6.2.2, 6.3.3, 9.9, 9.4 10.3, 14.1.3, 14.1.4, 14.1.6 договору, зокрема в частині відсутності достатньої інформації про предмет договору (не визначено предмет лізингу, його вартості та інших характеристик), порядку розрахунків (включення до лізингових платежів комісії за проведення щомісячного моніторингу предмету лізингу), обмеження права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання останнім обов'язків, передбачених законом, звуження обов'язків лізингодавця, виключення відповідальності лізингодавця за невиконання чи неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості.
Зазначає, що спірний договір укладений без письмової згоди сторін на використання при вчиненні даного правочину факсимільного відтворення підпису особи, уповноваженої лізингодавцем підписувати такі документи, та відтворення відбитка печатки лізингодавця технічним печатним пристроєм та не містить зразків відповідного аналога власноручного підпису лізингодавця. А тому, просив суд задовольнити позовні вимоги.
Рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 03 лютого 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. При цьому, посилається на те, що суд лише частково підтвердив несправедливість умов оспорюваного договору, чим порушено права та інтереси позивача, а інші аргументи не дослідив та не дав їм оцінку. Апелянт вважає, що відповідно до норм чинного законодавства ним не було пропущено строку позовної давності, оскільки договір фінансового лізингу укладений 03.01.2016 на строк 60 місяців до 03.01.2021, та його строк виконання не сплив.
АТ КБ «Приватбанк» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 03 лютого 2020 року без змін, з огляду на те, що суд дійшов правильного висновку щодо пропуску позивачем позовної давності, яка спливла у січні 2019 року.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу.
Представник відповідача Горовенко Л.М. в судовому засіданні просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, підтримав доводи, викладені у письмових поясненнях.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про день, місце і час слухання справи повідомлені відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства.
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Частинами 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Проте, рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання договору фінансового лізингу недійсним, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не було дотримано вимог законодавства щодо нотаріального посвідчення та умови договору не відповідають положенням законодавства про захист прав споживачів, оскільки є несправедливими та створюють істотний дисбаланс між договірними правами та обов'язками сторін. Проте, позивач звернувся до суду зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем.
Проте, з таким висновком суду не можна погодитись з таких підстав.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що 03 січня 2016 року між лізингоодержувачем - ОСОБА_3 та лізингодавцем - ТОВ «Автокредит Плюс» укладено договір про надання фінансового лізингу №ZRSWA!0000668977 (далі - Договір) шляхом підписання заяви про приєднання до публічного договору про надання фінансового лізингу ТОВ «Автокредит Плюс» (а.с. 24 т. 1).
20 січня 2016 року згідно з додатком № 1 до даного Договору (специфікація та акт приймання-передачі) позивачу було передано у лізинг строком на 60 місяців автомобіль марки FORD Тransit Connect, 2004 року випуску, номер кузова (шасі) НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_3 вартістю 143000 грн (а.с. 25 т. 1).
Розмір щомісячних платежів за договором визначений у додатку № 2 (графік лізингових платежів) та становить 3230 грн (а.с. 26 т. 1).
На виконання умов договору на рахунок відповідача позивачем у період з 19.01.2016 року по 27.12.2018 було сплачено 162031 грн 36 коп., в тому числі і 83100 грн. 00 коп. авансового платежу (а.с.62-70 т. 1).
Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».
Згідно із ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
За ч. 2 ст. 806 ЦК України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.
Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України, в разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
При цьому договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню (стаття 799 ЦК України).
Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду України у справі № 6-1551цс16 від 19 жовтня 2016 року.
Суд першої інстанції правильно встановив, що договір про надання фінансового лізингу укладений в простій письмовій формі та нотаріально посвідчений не був.
Разом з тим, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин місцевий суд не врахував правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18), згідно з якими, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Водночас, такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину, також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Оскільки договір про надання фінансового лізингу № ZRSWA!0000668977 від 03 січня 2016 року є нікчемним за законом, заявлені позивачем вимоги про визнання нікчемного правочину недійсним з урахуванням зазначеного висновку Великої Палати Верховного Суду є неналежним способом судового захисту.
Встановлення судовим рішенням нікчемності такого правочину також не є способом захисту прав позивача, визначеним законом.
За таких обставин, відсутні підстави для надання юридичної оцінки окремим умовам договору на предмет їх несправедливості у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», які викладені у позові та апеляційній скарзі.
З огляду на викладене вище, рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору фінансового лізингу підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.
Відповідно до роз'яснень п. 7 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочину недійсним», у разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним, як оспорюваного, та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.
Відповідно до статей 256, 257, 260 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.
Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (статті 251-254 ЦК України).
Згідно із частинами першою та третьою статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.
Судом встановлено, що виконання договору між сторонами розпочалося з 19 січня 2016 року, а саме позивачем було сплачено авансовий платіж, та 20.01 2016 за актом прийому-передачі отримано автомобіль.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (частина перша статей 626 - 629 ЦК України).
Відповідно до частин другої-четвертої статті 267 ЦК України, заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Так, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Таким чином, підставами для відмови в позові у зв'язку з пропуском позовної давності є наступні факти: доведеність порушення цивільного права або інтересу, за захистом якого особа звернулася до суду, закінчення перебігу встановленого законодавством строку звернення до суду, відсутність поважних причин його пропуску, заява сторони у справі про застосування позовної давності.
А тому, суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, з урахуванням встановлених обставин, обґрунтовано виходив із того, що відносно вимог застосування наслідків недійсного правочину (стягненні коштів) сплив строк позовної давності, про застосування наслідків якої заявлено стороною у спорі. При цьому, суд помилково виходив з наслідків недійсності правочину, який є нікчемним, однак це не призвело до неправильного вирішення справи у вказаній частині позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги щодо безпідставного застосування судом строку позовної давності, оскільки початок його обчислення необхідно проводити з часу, коли позивачу стало відомо про нікчемність правочину, а саме з 2019 року, та строк виконання договору визначено до 19.01.2021, а тому позовну давність не пропущено, є необґрунтованими та протирічать приписам частини 3 статті 261 ЦК України. Також не заслуговують на увагу і посилання в апеляційній скарзі на положення ст. 258 ЦК України в редакції, яка не була чинною на час виникнення спірних правовідносин.
Рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо застосування наслідків нікчемного правочину (стягненні коштів) ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 03 лютого 2020 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору фінансового лізингу скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит плюс», Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, про визнання недійсним договору фінансового лізингу відмовити.
Рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 03 лютого 2020 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення коштів залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 27 липня 2020 року.
Суддя-доповідач І.В. П'єнта
Судді: А.П. Корніюк
О.І. Талалай