Дата документу 21.07.2020 Справа № 336/2722/17
Єдиний унікальний №336/2722/17 Головуючий у 1 інстанції: Галущенко Ю.А.
Провадження № 22-з/807/13/20 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
21 липня 2020 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого: Полякова О.З.,
суддів: Крилової О.В.,
Кухаря С.В.,
при секретарі: Бєловій А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про повторне виселення ОСОБА_3 у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю, виселення з житлового будинку та вселення у будинок,-
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до Запорізького апеляційного суду із заявою про повторне виселення ОСОБА_3 у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю, виселення з житлового будинку та вселення у будинок.
В обґрунтування заяви зазначали, що рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 10 травня 2018 року скасовано рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 січня 2018 року в частині відмови у задоволенні позову про виселення ОСОБА_3 , та ухвалено нове рішення, яким виселено ОСОБА_3 із будинку АДРЕСА_1 .
Виконавчий лист, виданий на підставі вищевказаного рішення перебував на виконанні у Шевченківському ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області.
13 вересня 2018 року державний виконавець здійснив примусове виконання судового рішення, та прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 56650161.
Проте, як зазначають заявники, ОСОБА_3 незаконно та протиправно, без їх дозволу і згоди вселився до житлового будинку і продовжує постійно мешкати разом зі своєю дружиною ОСОБА_5 та її батьками. Факт його проживання зафіксовано працівниками поліції, які виїжджали до житлового будинку за викликом заявників.
Посилаючись на зазначене, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять суд відповідно до ст. 66 ЗУ «Про виконавче провадження» постановити ухвалу про повторне виселення ОСОБА_3 з житлового будинку АДРЕСА_1 за постановою Апеляційного суду Запорізької області від 10 травня 2018 року.
Розглянувши заяву,заслухавши пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали цивільної справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Так, вбачається з матеріалів справи, що рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 січня 2018 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про усунення перешкод у користуванні власністю, виселення з житлового будинку та вселення у будинок задоволено частково. Ухвалено вселити ОСОБА_2 , ОСОБА_1 у житловий будинок по АДРЕСА_1 . В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено (т. 1 а.с. 202-209).
Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 10 травня 2018 року рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 січня 2018 року по цій справі в частині відмови у задоволенні позову про виселення ОСОБА_9 скасовано. Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_9 про виселення задоволено. Виселено ОСОБА_9 із будинку АДРЕСА_1 . В іншій оскаржуваній частині рішення суду першої інстанції залишено без змін (т. 2 а.с. 102-105).
На виконання постанови Апеляційного суду Запорізької області від 10 травня 2018 року Шевченківським районним судом м. Запоріжжя видано виконавчий лист № 336/2722/17 (т. 2 а.с. 139).
Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2018 року у справі відкрито касаційне провадження. Витребувано із Шевченківського районного суду м. Запоріжжя цивільну справу (т. 2 а.с. 171).
З постанови державного виконавця Шевченківського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області від 13 вересня 2018 року про закінчення виконавчого провадження вбачається, що виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 336/2722/17 закінчено у зв'язку з його фактичним виконанням, виселенням ОСОБА_9 (т. 2 а.с. 215).
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до апеляційного суду із заявою про повторне виселення ОСОБА_9 .
Постановою Верховного Суду від 31 березня 2020 року рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя у незмінній та не скасованій частині та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 10 травня 2018 року залишено без змін (т. 2 а.с. 205-211).
20 травня 2020 року справа надійшла до Запорізького апеляційного суду для розгляду заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (т. 2 а.с. 241).
Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення.
Згідно статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
За приписами ч. 1 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Складовою справедливого судового розгляду згідно даної Конвенції та практики Європейського суду з прав людини є своєчасне та повне виконання судових рішень з метою запобігання заподіяння шкоди одній із сторін.
Отже, відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно затримувати його виконання. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.
У відповідності до ч. 10 ст. 66 ЗУ «Про виконавче провадження», у разі якщо особа самостійно вселилася у приміщення, з якого вона була примусово виселена, повторне її виселення може бути здійснено державним виконавцем на підставі ухвали суду, який прийняв рішення про виселення. Виконавче провадження у такому разі підлягає поновленню за постановою державного виконавця.
Примусове виселення полягає у звільненні приміщення, зазначеного у виконавчому документі, від боржника, його майна, домашніх тварин та у забороні боржнику користуватися цим приміщенням. Примусовому виселенню підлягають виключно особи, зазначені у виконавчому документі (ч. 3 ст. 66 ЗУ «Про виконавче провадження»).
Виходячи з вищенаведених норм законодавства, колегія суддів зазначає, що ухвала суду про повторне виселення може бути прийнята на стадії виконання судового рішення та з підстав, що визначені рішенням.
Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Частиною 1,6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Положення зазначених статей узгоджуються із сталою практикою Європейського Суду, так у рішенні в справі "Бочаров проти України" від 17.03.2011 року (остаточне 17.06.2011 року), зазначено, що "Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.
Так, на підтвердження обґрунтованості доводів своєї заяви, та факту повторного вселення ОСОБА_9 до житлового будинку по АДРЕСА_1 , заявниками надано копію витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 20 червня 2019 року, копію рапорту старшого інспектора-чергового Шевченківського ВП від 10 березня 2019 року, копію протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 07 березня 2019 року, копію пояснень ОСОБА_9 , та копії протоколів допиту свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 від 12 березня 2020 року (т. 3 а.с. 26-33).
Так, з вищенаведених доказів колегією суддів встановлено, що 07 березня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського ВП ДВП ГКУНП в Запорізькій області із заявою про вчинене кримінальне правопорушення, в якій просив притягнути до відповідальності ОСОБА_9 за невиконання рішення Апеляційного суду Запорізької області від 10 травня 2018 року (т. 3 а.с. 28).
З пояснень ОСОБА_9 вбачається, що він дійсно з березня 2016 року до травня 2018 року проживав за адресою: АДРЕСА_1 , проте з травня 2018 року він виселився з зазначеного будинку, та проживає по АДРЕСА_2 (т. 3 а.с. 29).
З протоколів допиту свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 від 12 березня 2019 року вбачаться, що зі слів ОСОБА_1 їм стало відомо про рішення суду про виселення ОСОБА_9 з будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та про те, що ОСОБА_9 продовжує там проживати та не виконує рішення суду. 09 березня 2019 року приблизно о 20:00 год. вони разом з ОСОБА_1 за його проханням, попрямували до вказаної адреси. Приїхавши, ОСОБА_1 зайшов у двір будинку , вони залишились на вулиці. Через деякий час з будинку вийшли ОСОБА_12 , його брат ОСОБА_13 , дружина ОСОБА_14 та їх донька ОСОБА_15 . Також з будинку вийшов ОСОБА_16 . Він був одягнутий «по-домашньому» (т. 3 а.с. 30-33).
ОСОБА_9 проти факту свого повторного вселення до будинку за адресою АДРЕСА_1 заперечує. На спростування доводів заяви, ОСОБА_9 надано суду копію договору позики житлового приміщення, з якого вбачається, що ОСОБА_17 передав ОСОБА_9 квартиру АДРЕСА_3 , для користування та з метою проживання (т. 3 а.с. 17-18).
З копії акту приймання-передачі № 1 по вищенаведеному договору, вбачається, що ОСОБА_17 передав ОСОБА_9 , а ОСОБА_9 прийняв вищезазначену квартиру для користування з метою проживання (т. 3 а.с. 19).
За приписами ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З матеріалів справи також встановлено, зокрема, це зазначено у постанові Апеляційного суду Запорізької області від 10 травня 2018 року, що ОСОБА_4 зі своєю дружиною ОСОБА_5 та їхня донька - ОСОБА_8 правомірно проживають та користуються будинком по АДРЕСА_1 .
ОСОБА_8 у квітні 2010 року уклала шлюб з ОСОБА_9 .
Таким чином, факт укладення ОСОБА_9 шлюбу з особою, яка є правомірним користувачем спірного будинку, свідчить про можливість тимчасового перебування ОСОБА_9 у цьому будинку.
Натомість, саме факт повторного вселення та проживання ОСОБА_9 у будинку по АДРЕСА_1 , заявниками не доведено, що свідчить про відсутність підстав для задоволення їх заяви.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про залишення заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про повторне виселення ОСОБА_9 без задоволення, оскільки, як встановлено у ході розгляду даної справи, факт його вселення до будинку та факт порушення прав заявників не знайшов свого підтвердження.
Керуючись ст. ст. 260, 261 ЦПК України, ЗУ «Про виконавче провадження», колегія суддів, -
Заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про повторне виселення ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з дняїї прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 27 липня 2020 року.
Головуючий:
Судді: