Дата документу 28.07.2020 Справа № 330/438/20
ЄУН 330/438/20 Головуючий у 1 інстанції Гусарова В.В.
Провадження №22ц/807/2124/20 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
28 липня 2020 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
Головуючого: Полякова О.З.,
суддів: Кухаря С.В.,
Крилової О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 29 квітня 2020 року по справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У березні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування своїх вимог Банк посилався на те, що ОСОБА_1 звернулась до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим, 21 грудня 2018 року підписала Заяву № б/н на підставі якої отримав кредит у розмірі 1600 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», викладені на банківському сайті, складає між нею та Банком Договір, про що свідчить підпис Відповідача у заяві.
При укладанні договору, сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі. Щодо встановлення кредитного ліміту, Банк керувався п.п. 2.1.1.2.5, 2.1.1.2.6 Договору, на підставі яких Відповідач при укладанні Договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішення та ініціативою Банку. Пунктами 1.1.1.67., 1.1.5.1, 1.1.5.2 Договору передбачена можливість зміни Тарифів та інших невід'ємних частин Договору. Банком було використано право щодо зміни умов Договору, та запроваджено зміни відсоткової ставки.
Банк виконав взяті на себе зобов'язання та видав кредит. Відповідач порушує умови договору та не проводить в установлений термін оплату за кредитом, у зв'язку з чим, станом на 14 січня 2020 року загальна заборгованість за кредитом становить 11419,19 грн., яка складається з: 6946,44 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками, 1848,93 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 1603,86 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - фіксована частина, 519,96 грн. штраф (процентна складова).
З урахуванням вищенаведеного, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» суму заборгованості у розмірі 11419,19 грн. та 2102 грн. судових витрат.
Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 29 квітня 2020 року відмовлено у задоволені позову.
Рішення суду першої інстанції мотивоване недоведеністю позовних вимог. Суд першої інстанції вказав, що позивачем не доведено належними та достатніми доказами факт укладення кредитного договору зі ОСОБА_1 в порядку, передбаченому законом, доведення до відома останнього положень цього договору та погодження всіх його істотних умов, видачі кредиту та обґрунтованості розрахунку заборгованості. Судом встановлено, що додана до позовної заяви копія анкети-заяви від 21 грудня 2018 року, не містить відомостей про те, що АТ «ПриватБанк» надав послуги ОСОБА_1 з оформлення катки «Універсальна» чи будь-якої іншої. Крім того, у вказаній заяві не зазначені встановлений кредитний ліміт та процентна ставка, що є однією з обов'язкових умов при наданні кредитних коштів.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просять скасувати рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 29 квітня 2020 року, та ухвалити нове рішення,яким позов задовольнити у повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивачем надана до суду копія анкети-заяви, у якій зазначено: персональні дані, адреса проживання, та інша додаткова інформація, необхідна для отримання картки. Відповідачем вказана інформація заповнена про себе особисто, також з копії анкети-заяви вбачається, що Позичальник висловив згоду про укладення договору та особистим підписом засвідчив, що підписання цієї анкети заяви є фактом приєднання до умов та правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», які розміщені на офіційному сайті в мережі інтернет, і які разом з пам'яткою клієнта та тарифами складають договір банківського обслуговування. Тобто, з моменту підписання фізичною особою заяви, між Банком та клієнтом був укладений договір в порядку ч. 1 ст. 634 ЦК України шляхом приєднання клієнта до запропонованого договору. Після підписання анкети заяви, Відповідачу було відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку «Універсальна», на яку встановлено початковий кредитний ліміт. Згідно тарифу обслуговування кредитних карт «Універсальна» на момент оформлення кредиту, Банком встановлено поточну процентну ставку, вказано розміри комісії та штрафів, розмір щомісячного платежу, тощо. Тобто сторонами при укладенні Кредитного договору були досягнуті усі істотні умови договору.
Також, свідченням визнання відповідачем угоди є факт користування картрахунком та використання кредитних коштів, на підтвердження чого, АТ КБ «ПриватБанк» додали до апеляційної скарги виписку по руху коштів. Таким чином, в даному випадку Відповідач, підписуючи анкету-заяву, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості, вислови свою згоду з формою договору та його умовами. Зазначені доводи та розрахунок, судом першої інстанції не перевірено. Оскільки кредитний договір укладений між сторонами є дійсним, він підлягає виконанню.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою суду апеляційної інстанції в порядку передбаченому ст. 360 ЦПК України, особам, які беруть участь у справі, надавався строк для надання можливих відзивів на апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк».
Однак, в строк визначений судом на адресу апеляційного суду відзивів від осіб, які беруть участь у справі, на вищезазначену апеляційну скаргу, не надійшло.
В силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою та другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку ПАТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути заборгованість за тілом кредиту, відсотками, пенею, комісією та штрафи.
Як на підставу своїх позовних вимог про погашення кредиту, позивач посилався на витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк», які не підписані ОСОБА_1 (а.с. 11-26).
До позовної заяви долучено витяг з Тарифів обслуговування кредитної картки «Універсальна», передбачає чотири види Тарифів в залежності від типу кредитної картки: «Універсальна - 30 днів пільгового періоду», «Універсальна - 55 днів пільгового періоду», «Універсальна - Contract», «Універсальна - Gold».
Кожен вид кредитної картки передбачає пільговий період, базову процентну ставку на місяць, обов'язковий щомісячний платіж, пеню за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів.
Положеннями статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Разом з цим, в наданій анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, відсутня будь-яка інформація стосовно виду банківських послуг, які були надані відповідачу. Тобто суд позбавлений можливості встановити, які саме правовідносини виникли між сторонами.
При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Разом з тим, в анкеті-заяві про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк» відсутні умови договору про суму кредиту, розмір та порядок нарахування процентів, про встановлення комісії та відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання тощо.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме додані до позовної заяви тарифи обслуговування кредитних карт «Універсальна», а також умови та правила надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк» розуміла ОСОБА_1 , ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи анкету-заяву від 21 грудня 2018 року.
Надані позивачем умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про розмір кредиту (бажаний кредитний ліміт), сплату відсотків за користування кредитними коштами, комісії, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком умови не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Крім того, наданий банком до матеріалів справи розрахунок суми боргу також не містить розміру кредитного ліміту, який був встановлений позивачем та який є базою нарахування боргу у зв'язку невиконанням умов, що передбачені в анкеті-заяві.
З розрахунку заборгованості вбачається, що банком нараховано заборгованість за пенею та штрафи, тоді як в анкеті-заявці підписаної позичальником відсутня інформація щодо нарахування даної неустойки та штрафів.
Враховуючи дані обставини суд позбавлений можливості визначити, які саме правовідносини виникли між сторонами, розмір процентної ставки користування кредитними коштами та розмір відповідальності за порушення виконання кредитних зобов'язань.
Таким чином, ПАТ КБ «ПриватБанк» не доведено на підставі належних та допустимих доказів розмір отриманих ОСОБА_1 кредитних коштів від банку, тому відсутня процесуальна можливість у суду дослідити та перевірити проведені позивачем нарахування заборгованості відповідача та встановити їх обґрунтованість. Разом з тим, статтею 12 ЦПК України визначено обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За таких обставин, суд першої інстанції, дослідивши зібрані у справі докази у їх сукупності та надавши їм правову оцінку, дійшов обґрунтованого та правильного висновку про відмову в задоволенні позову.
Щодо виписки по картковому рахунку, долученої АТ КБ «ПриватБанк», колегія суддів зазначає, що відповідно до п.1.27 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів» платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором;
Тобто, кредитні картки є лише способом здійснення фінансових операцій споживачами, тому виписки з карток не можуть вважатися належними та допустимими доказами для обґрунтування обставин, які свідчать про укладення кредитного договору, оскільки ці виписки підтверджують фактичне використання фізичною особою грошових коштів банку із застосуванням такої карти за його згодою.
За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Проте, суду не надано будь-яких належних доказів на підтвердження заявлених позовних вимог.
Також слід зазначити, що згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.
Отже, у ході судового розгляду встановлено, що надана позивачем анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку не містить даних якою послугою мав намір скористатись позичальник та яку картку просив оформити на своє ім'я, не містить зазначений бажаний кредитний ліміт, а також, який саме вид платіжної картки банком було видано відповідачу відповідно до його заяви, її номеру, строку дії та який кредитний ліміт йому було встановлено; не містить істотних умов договору (базову процентну ставку, порядок погашення кредиту, пільговий період та інше). Доданий до позовної заяви витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку не підписано позичальником.
Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що АТ КБ «ПриватБанк» не доведено факту отримання відповідачем ОСОБА_1 , за кредитним договором б/н від 21 грудня 2018 року, кредитних коштів у розмірі 1600 грн., який зазначений у позові. Докази, що відповідають вимогам ст.ст. 76-80 ЦПК України, суду не надані.
Враховуючи те, що за матеріалами справи неможливо встановити розмір кредитного ліміту встановленого на картку суд позбавлений можливості визначити розмір заборгованості за договором, оскільки його розрахунок виходить безпосередньо з розміру наданого банком кредиту. Таким чином, представлений банком розрахунок заборгованості у розмірі 11419,19 грн., колегія суддів не може прийняти до уваги.
Аналогічні висновки при аналогічних обставинах відображені Верховним Судом у постанові від 09 січня 2020 року (справа № 203/4297/18, провадження №61-17755св19) та у постанові від 27 травня 2020 року (справа № 588/453/19, провадження № 61-17129св19).
Колегія суддів не приймає до уваги надану АТ КБ «ПриватБанк» апеляційному суду копію споживчого паспорту, виписки по рахунку позичальника, яка на думку позивача, підтверджує факт користування відповідачем кредитними коштами на умовах, зазначених в позовній заяві, з таких підстав.
Статтею 367 ЦПК України, визначено межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин.
У своїй заяві до суду АТ КБ «ПриватБанк» просив розглянути справу у його відсутність (а.с. 6), клопотання про витребування додаткових доказів та інших документів не заявляв.
Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.
Колегія суддів зазначає, що подання доказів після розгляду справи у суді першої інстанції порушує принципи змагальності та диспозитивності сторін, тому не приймає, як доказ, подану апеляційному суду АТ КБ «ПриватБанк» копію виписки по рахунку позичальника, оскільки позивачем не зазначено обставин неможливості подання вказаної виписки по рахунку до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Крім того, ч.ч. 2, 4 ст. 43 ЦПК України встановлено зобов'язання учасників справи щодо сприяння своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи та подавання усіх наявних у них доказів в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 755/18920/18 (провадження № 61-17205 св 19).
З огляду на викладене, колегія судів приходить до висновку, що надані банком докази не підтверджують надання відповідачу кредиту, оскільки суперечать один одному.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог суд першої інстанції виходив з недоведеності заявлених банком вимог.
Звертаючись з апеляційною скаргою банком не було надано будь-якого доказу на підтвердження виникнення між сторонами кредитних зобов'язань, оскільки доводи скарги не можуть усунути виниклі розбіжності щодо визначення суми наданого кредиту та виниклої заборгованості.
Таким чином, з огляду на викладене, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір між сторонами, суд першої інстанції в достатньому повному об'ємі з'ясував права та обов'язки учасників спору, обставини справи, перевірив доводи сторін та давши їм належну правову оцінку, постановив рішення, яке відповідає вимогам закону та зібраним доказам по справі.
За таких обставин, підстав для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про задоволення позову, як про це просить позивач, не встановлено.
Інші доводи скарги позивача фактично зводяться до незгоди заявника із мотивами судового рішення, які наведені в його обґрунтування а також переоцінки доказів, проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена.
Згідно з ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 7 ч. 13, 367, 369 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381, 382, 384, п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення.
Рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 29 квітня 2020 року по цій справі - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 28 липня2020 року.
Головуючий:
Судді: