15 липня 2020 року м. Херсон
Номер справи: 665/601/19
Номер провадження: 22-ц/819/789/20
Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (суддя-доповідач) Приходько Л.А.,
суддів: Бездрабко В.О.,
Вейтас І.В.,
секретар Кутузова А.В.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 лютого 2020 року у складі головуючого судді Пилипенко І.О.,
встановив:
27 березня 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що 24 вересня 2014 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № б/н, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 2000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.
Підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті, складає між Відповідачем та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві.
У зв'язку з неналежним виконанням позичальником зобов'язань за кредитним договором станом на 25 лютого 2019 року виникла заборгованість в розмірі 12458,57 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту - 902.67 грн.; заборгованості за простроченим тілом кредиту - 2627.51 грн.; заборгованості за пенею за прострочене зобов'язання - 6308.93 грн., заборгованості по пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн.; та штрафів відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг: 500,00 грн. (фіксована частина) та 569.46 грн. (процентна складова).
Зважаючи на викладене позивач просив стягнути із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість у розмірі 12458,57грн., та вирішити питання щодо відшкодування судових витрат.
Рішенням Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 лютого 2020 року у задоволені позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» відмовлено. Стягнено з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати пов'язані із проведенням експертизи в розмірі 2250,24грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції керувався тим, що позивачем не надано доказів отримання ОСОБА_1 коштів за кредитним договором №б/н від 24 вересня 2014 року, оскільки матеріали справи не містять відомостей, щодо отримання нею будь-якої картки та погодження з відповідачем розмірів та порядку нарахування відсотків, пені та штрафів. Також відсутні відомості щодо встановлення та зміни відповідачу кредитного ліміту. Крім того матеріали справи не містять відомостей щодо строку дії карток, виданих відповідачу та їх відношення до кредитного договору від 24 вересня 2014 року.
Не погоджуючись із вказаним рішенням АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Банку задовольнити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не встановив всіх обставин, що мають значення для справи, зокрема судом першої інстанції не встановлені фактичні обставини справи, не перевірено доводів банку про те, що відповідач виконував умови договору частково сплачуючи заборгованість за договором та не приділив належної уваги зазначеним обставинам.
Зазначивши, що керуючись висновком почеркознавчої експертизи, згідно якої підпис в договорі належить не відповідачу суд, в порушення вимог статті 204 ЦК України, не взяв до уваги, що позов про визнання кредитного договору недійсним у встановленому порядку відповідачем не заявлявся і предметом судового розгляду не був.
Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не скористалася.
Під час розгляду справи представник АТ КБ «Приватбанк» Логвіновська А.А., апеляційну скаргу підтримала за обставинами викладеними у скарзі. Просила оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Банку у повному обсязі.
ОСОБА_1 , будучи належним чином попередженою про дату, час та місце розгляду справи в судове засідання не з'явилась. У заяві від 06 травня 2020 року просила розглянути справу у її відсутність.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, у визначених цивільно-процесуальним законом межах, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеного цим Кодексом. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З матеріалів справи вбачається, що 29 вересня 2014 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено договір б/н про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.
За умовами вказаного договору позичальник отримала кредит у розмірі 2000,00грн, у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту. Своїм підписом у заяві відповідач підтвердила, що підписана нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді, складають договір про надання банківських послуг.
Згідно з наданим Банком розрахунком станом на 25 лютого 2019 року за ОСОБА_1 утворилася заборгованість в розмірі 12458,57 грн., з яких: заборгованості за тілом кредиту - 902.67 грн.; заборгованості за простроченим тілом кредиту - 2627.51 грн.; заборгованості за пенею за прострочене зобов'язання - 6308.93 грн., заборгованості по пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн.; та штрафів відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг: 500,00 грн. (фіксована частина) та 569.46 грн. (процентна складова).
Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи від 14 січня 2020 року №289-ПТ підпис від імені ОСОБА_1 в анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку від 24 вересня 2014, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Згідно з пунктом 1 частини другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 202 ЦК України).
За змістом статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відмовляючи у задоволені позову суд першої інстанції виходив з того, що кредитний договір, про укладення якого зазначає позивач, не відповідає вимогам, передбаченим частиною 1 статті 202, частиною 3 статті 203 ЦК України, оскільки в правовідносинах, що виникли між сторонами відсутнє волевиявлення учасника правочину - ОСОБА_1 , яке б відповідало її внутрішній волі, спрямованій на реальне настання певних правових наслідків, що обумовлені таким правочином, враховуючи ту обставину, що підпис позичальника в анкеті-заяві виконаний не відповідачем ОСОБА_1 , а іншою особою. Також суд зазначив, що не оспорювання ОСОБА_1 кредитного договору, що згідно положень ст. 204 ЦК України свідчить про його правомірність, не може прийматися судом до уваги при вирішені спору, оскільки відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним, як оспорюваного правочину не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішені справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Таких висновків суд дійшов з урахуванням висновків експерта за результатами проведення Херсонським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України судової почеркознавчої експертизи від 14 січня 2020 року № 289-ПГ.
Приймаючи до уваги заперечення відповідача щодо укладення кредитного договору та висновок експерта суд першої інстанції залишив поза увагою положення статті 110 ЦПК України, за якими висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.
З матеріалів справи вбачається, що заперечуючи проти позову ОСОБА_1 заперечувала факт укладання кредитного договору з Банком, посилаючись на наявну розбіжність у зразках її підпису та підпису в документах наданих банком на підтвердження укладення нею кредитного договору з банком.
Разом з тим з довідки розрахунку заборгованості за кредитним договором №б/н від 24 вересня 2014 року, укладеного між Банком та ОСОБА_1 , яка міститься в матеріалах справи, вбачається, що позичальником за спірним кредитним договором неодноразово здійснювалися операції щодо використання кредитних коштів та погашення кредиту.
Вказані обставини також підтверджуються доданою до апеляційної скарги випискою по рахунку за період з 24 вересня 2014 року по 25 лютого 2019 року за кредитною картою НОМЕР_1 , з якої вбачається, що в період часу з 24 вересня 2014 року по 07 вересня 2017 року ОСОБА_1 активно користувалася кредитною картою.
Так, в період часу з 24 вересня 2014 року по 06 жовтня 2014 року позичальником здійснені банківські операції зі зняття готівки у банкоматі та сплати за придбання товару в магазині на загальну суду 2058грн.
В період часу з 24 листопада 2014 року по 07 вересня 2017 року позичальником здійснювалося погашення кредиту шляхом поповнення готівкою своєї карти в терміналі самообслуговування, на загальну суму 4020грн.
З довідки, доданої банком до апеляційної скарги, банком про отримання кредитної картки вбачається, що ОСОБА_1 за кредитним договором №б/н отримана кредитка картка № НОМЕР_1 . Факт отримання ОСОБА_1 кредитної карти також підтверджується фотографією відповідачки з кредитною картою та знімком екрану з програмного комплексу(додаток - фото клієнта з продуктом/картою, створеного 24.09.2014).
Згідно довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки на кредитній карті №4149 4378 4749 1725 24 вересня 2014 року був встановлений кредитний ліміт у розмірі 2000грн.
Отже вказані докази, у своїй сукупності, підтверджують факт отримання відповідачем кредитної карти та використання кредитних коштів на власні потреби.
Ураховуючи наведене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не встановивши в повному обсязі фактичних обставин справи, що мають суттєве значення для її вирішення з урахуванням наданих сторонами доказам у їх сукупності, дійшов помилкового висновку про відмову у позові з підстав не виникнення у відповідача будь-яких прав та обов'язків, юридичних наслідків, оскільки вона кредитний договір не підписувала.
Разом з тим, анкета - заява позичальника від 24 вересня 2014 року не містить будь-яких відомостей щодо умов договору, зокрема не зазначена процентна ставка, відсутні умови про сплату процентів за користування кредитом шляхом договірного списання з поточного рахунку клієнта, встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту, яке складається з суми, яку отримав в борг позичальник, стягнути складові його повної вартості, зокрема проценти за користування кредитом, які як вбачається з розрахунку та виписки по кредиту погашені за рахунок тіла кредиту включені до загальної заборгованості за тілом кредиту, пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 24 вересня 2014 року, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна Сontract», «Універсальна, Gold» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна Сontract», «Універсальна, Gold» та витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що ОСОБА_1 при отриманні кредитної карти 24 вересня 2014 року ознайомилась та погодилась саме цим витягом з Тарифів та витягом з Умов та Правил, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати комісії за обслуговування та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження N 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Колегія суддів вважає, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитом, порядку його погашення, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо ним підписана і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Враховуючи, що витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна Сontract», «Універсальна, Gold» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачем, та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 24 вересня 2014 року. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Частинами 1,3 статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно з пунктом 23 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції чинній на час укладення між сторонами договору споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
Договір про надання споживчого кредиту, згідно частинами 1, 2 статті 11 цього ж Закону, укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року N 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року N 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі N 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19), зауважила, що з урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Зважаючи на викладене відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», в редакції чинній на час укладення договору, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Враховуючи наведене колегія суддів вважає, що підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь банку пені за прострочене зобов'язання в розмірі 6308.93грн, пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100грн. в розмірі 1550.00грн. та штрафів у розмірі 500,00 грн. - штраф (фіксована частина) та 569.46грн. - штраф (процентна складова,) відсутні.
Як вбачається з розрахунку заборгованості та виписки по рахунку заборгованість за тілом кредиту визначена банком з урахуванням використаних позичальником кредитних коштів, страхового платежу, а також списаних Банком з поточного рахунку клієнта процентів за користування кредитом.
Зважаючи на те, що, як вже зазначалось вище, Банком у встановленому законом порядку не доведено, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, та право банка здійснювати списання грошей з поточного рахунку клієнта в розмірі нарахованих процентів, підстави для задоволення позовних вимог в цій частині стягнення процентів за користування кредитом погашених за рахунок кредиту також відсутні.
Відповідно до наданих банком розрахунку заборгованості та виписки по рахунку ОСОБА_1 використанні кредитні кошти, шляхом зняття готівки та оплати вартості товарів у магазині на загальну суму 2058грн., в той же час позичальником погашений кредит на загальну суму 4020грн., а отже заборгованість за тілом кредиту відсутня.
Вимоги про стягнення процентів за користування позиченими коштами з підстав та у розмірах встановленими договором та/або ст. 1048 ЦК України позивачем не заявлялися.
Також позивачем не заявлялися вимоги про стягнення інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема ст.625 ЦК України.
За таких обставин колегія суддів вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають у зв'язку із недоведеністю банком наявності заборгованості позичальника за кредитним договором.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382-384, 389-391 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.
Рішення Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 лютого 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволені позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» відмовити з підстав зазначених у мотивувальній частині постанови.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складений 24 липня 2020 року.
Головуючий Л.А. Приходько
Судді: В.О. Бездрабко
І.В. Вейтас