24 липня 2020 року м. Рівне №460/3238/20
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Д.П. Зозулі розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
Бойко Віти ОСОБА_1 в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4
доУправління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_5 звернулася до суду в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (далі - позивачі) з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області (далі - відповідач), в якому просили суд :
1.Визнати бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області щодо не призначення та виплати ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 одноразової допомоги, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату та одноразової допомоги кожній особі, яка перебувала на утриманні ОСОБА_6 , у сумі, що дорівнює 20 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату - 28.12.2012, але не меншим за п'ятирічну заробітну плату потерпілого і крім того, не меншим за однорічний заробіток потерпілого на кожну особу, яка перебувала на його утриманні - протиправною.
2. Зобов'язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області призначити та виплатити ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 одноразової допомоги , що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату та одноразової допомоги кожній особі, яка перебувала на утриманні ОСОБА_6 , у сумі, що дорівнює 20 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату - 28.12.2012, але не меншим за п'ятирічну заробітну плату потерпілого і крім того, не меншим за однорічний заробіток потерпілого на кожну особу, яка перебувала на його утриманні.
В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначають, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону №1105 у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний в установленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні пенсію у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання. Позивачі в обґрунтування своїх вимог зазначили, що ОСОБА_6 був зареєстрований як фізична особа - підприємець з 19.12.2002 та був платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (страхувальником) з 05.12.2007, що стверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_6 за період з 2005 року по день смерті, грудень 2012 року, та сплачував ЄСВ за ставкою 34,7% від сум доходів. Отже, позивачі вважають ОСОБА_6 , на день смерті, застрахованою особою. Як наслідок, відповідач вчинив протиправну бездіяльність щодо не призначення виплати одноразової допомоги позивачці та її дітям. З підстав наведених у позові, позивачі просили суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що ОСОБА_6 на момент настання нещасного випадку 28.12.2012, не був застрахованою особою в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, відповідно на нього та на членів його сім'ї не поширювалася дія Закону № 1105. Звернуто увагу, що нещасний випадок із Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6 стався 28.12.2012, тому до даних правовідносин необхідно застосовувати усі нормативно-правові акти, що були чинними станом на 28.12.2012. Статтею 8 Закону № 1105 визначено коло осіб, які підлягають обов'язковому страхуванню від нещасного випадку, зокрема це наймані працівники, учні та студенти залучені до певних робіт та особи, які утримуються у виправних, лікувально-трудових, виховно-трудових закладах і залучаються до трудової діяльності. До жодної із зазначених категорій, Фізична особа - підприємець ОСОБА_6 , не належав. В свою чергу ст.11 цього Закону визначено коло осіб, які можуть добровільно застрахуватися від нещасного випадку на виробництві, зокрема це особи, які забезпечують себе роботою самостійно, громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, до категорії таких осіб відносився ОСОБА_6 . Водночас, ОСОБА_6 не виявив бажання взяти добровільну участь у загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні від нещасного випадку. Отже, відповідач вважає, що ОСОБА_6 на день смерті не був застрахованою особою від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання. Відтак, відсутні підстави для призначення страхових виплат для позивачам. Відповідач, з урахуванням викладеного просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Судом встановлено, що рішенням Рівненського міського суду від 28.02.2019 у справі № 565/2280/17 залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 23.08.2019, у задоволенні позову ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , - відмовлено. Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що ОСОБА_6 , як суб'єкт підприємницької діяльності, не належав до переліку осіб, які підлягали обов'язковому страхуванню від нещасного випадку на виробництві, визначеному статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», не брав участі на добровільних засадах у загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання та не сплачував страхові внески, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Постановою Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 565/2280/17 касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Рівненського міського суду від 28.02.2019 та постанову Рівненського апеляційного суду від 23.08.2019, скасовано. Провадження у справі № 565/2280/17 закрито та повідомлено позивача, що розгляд такої справи віднесено до юрисдикції адміністративних суддів.
З огляду на наведене, позивачі звернулися до Рівненського окружного адміністративного суду із даним позовом.
Ухвалою суду від 12.05.2020 визнано поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду та поновлено пропущений строк звернення до суду Бойко Віти Анатоліївни в своїх інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі №460/3238/20, вирішено розгляд справи провести за правилами спрощеного позовного провадження.
Враховуючи, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріли по справі, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, судом встановлено наступне.
Копією Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця від 19.12.2002 серія В00 № 827942, ОСОБА_6 - зареєстрований виконавчим комітетом Кузнецовської міської ради Рівненської області, як фізична особа - підприємець(а.с.53). Згідно копії свідоцтва про сплату єдиного податку серія 3 № 891651, Фізична особа - підприємець ОСОБА_6 (далі - ФОП ОСОБА_6 ) надавав послуги з нерегулярних пасажирських перевезень (а.с.55).
Також, в період з 2005 по 2012 роки, відповідно до індивідуальних відомостей форми ОК-5, ОСОБА_6 був застрахованою особою та здійснював сплату страхових внесків на загальнообов'язкове пенсійне страхування(а.с.56-57).
Копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 підтверджено факт смерті ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Місце смерті згідно вказаного свідоцтва визначено Рівненська область, Сарненський район, траса Київ-Ковель-Ягодин(а.с.43).
Зі змісту копій акту № 1 форми Н-1 від 28.01.2013 та акту форми Н-5 від 28.01.2013 проведення спеціального розслідування нещасного випадку, що стався 28.12.2012 о 22год. 00хв. з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6 встановлено, що смерть ОСОБА_6 настала при наданні ним послуг з нерегулярних пасажирських перевезень, тобто при здійсненні ним підприємницької діяльності(а.с.44-48).
Відповідно до копії довідки від 09.04.2020 № 1252-05, на день смерті ОСОБА_6 за адресою його реєстрації також були зареєстровані інші члени сім'ї ОСОБА_5 (дружина) та ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 (діти) (а.с.25).
Відповідно до листа Головного управління ПФУ в Рівненській області від 15.01.2013 року № 300/02 ФОП ОСОБА_6 , сплачував єдиний внесок за себе в розмірі 34,7% відповідно до порядку нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску. Договір про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування з територіальним органом Пенсійного фонду України не укладав, а отже не брав участі на добровільних засадах у загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання(а.с.с78).
У листі від 14.11.2017 № 11/148 Вараське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області повідомило, що відсутні правові підстави для призначення страхових виплат, оскільки фізична особа-підприємець ОСОБА_6 договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування на час настання нещасного випадку не укладав, у реєстрі страхувальників відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Вараш (Кузнецовськ) станом на 28.12.2012, - на обліку не перебував(а.с.52).
Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо невиплати страхових виплат, у зв'язку із смертельним випадком, що стався із ОСОБА_6 , позивачі звернулися із вказаним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суду необхідно зазначити таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Преамбулою Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (у редакції, чинній станом на 28 грудня 2012 року) передбачено, що цей Закон відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві (далі - страхування від нещасного випадку).
Страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності.
Згідно статті 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.1999 № 1105-XIV(у редакції, чинній станом на 28.12.2012) (далі - Закон № 1105) основними принципами страхування від нещасного випадку, серед іншого, є паритетність держави, представників застрахованих осіб та роботодавців в управлінні страхуванням від нещасного випадку; надання державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав.
Статтею 2 Закону № 1105 встановлено, що дія цього Закону поширюється в тому числі і на громадян - суб'єктів підприємницької діяльності.
Статтею 3 Закону № 1105 визначено гарантії забезпечення прав застрахованим у страхуванні від нещасного випадку відповідно до яких держава гарантує усім застрахованим громадянам забезпечення прав у страхуванні від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання.
В свою чергу, відповідно до статті 6 Закону № 1105 застрахованою особою є фізична особа, на користь якої здійснюється страхування.
Фізичні особи - підприємці у розумінні статті 8 Закону № 1105 не підлягають обов'язковому страхуванню від нещасного випадку, а відповідно до ст.11 Закону № 1105 фізичні особи - підприємці належать до кола осіб, які можуть застрахуватися від нещасного випадку на виробництві добровільно.
Порядок добровільної участі у загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні визначено статтею 10 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464- VI, в редакції станом на 28.12.2012, яка діяла на момент смерті ФОП ОСОБА_6 (далі - Закон № 2464).
Відповідно до частини 3 ст. 10 Закону № 2464 особи, які виявили бажання прийняти добровільну участь у загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні подають до територіального органу Пенсійного фонду за місцем проживання відповідну заяву. З особою, яка подала заяву органом Пенсійного фонду в строк не пізніше ніж 30 календарних днів з дня отримання заяви укладається договір про добровільну участь у загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні. В договорі зазначаються види загальнообов'язкового державного соціального страхування, в якому особа братиме участь, строк дії такого договору, порядок сплати єдиного внеску та рахунки на які він має сплачуватися, умови набуття застрахованою особою права на виплати за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.
Відповідно до листа Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 15.01.2013 № 300/02, ФОП ОСОБА_6 договір про добровільну участь у загальнообов'язкового державному соціальному страхуванні з територіальним органом Пенсійного фонду України не укладав, а отже не брав участі на добровільних засадах у загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання. Цим же листом зазначено, що ФОП ОСОБА_6 сплачував єдиний внесок за себе в розмірі 34,7 %.
Факт сплати єдиного внеску в розмірі 34,7 % не спростовується позивачами про що зазначено у позовній заяві, проте позивачі незважаючи на вказану обставину вважають ФОП ОСОБА_6 застрахованою особою.
Детальний аналіз правових норм спростовує твердження позивачів про те, що ФОП ОСОБА_6 на день смерті був застрахованою особою у загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання.
Оскільки, абзацом першим частини 11 ст. 8 Закону № 2464 встановлено розмір єдиного соціального внеску - 34,7 % для фізичних осіб - підприємців, які не виявили бажання брати участь у інших видах загальнообов'язкового державного соціального страхування, окрім загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття та загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Відповідно єдиний соціальний внесок сплачений у розмірі 34,7 % згідно абз. 1-3 частини 23 ст. 8 Закону № 2464 розподіляється на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття - 4,3228 % та загальнообов'язкове державне пенсійне страхування - 95,6772 %. На інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування відрахуванні від сплачених сум не здійснюється.
Абзацом четвертим частини 11 ст. 8 Закону № 2464 встановлено, що у разі бажання фізичної особи - підприємця брати участь на добровільних засадах у загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, єдиний соціальний внесок встановлюється у розмірі 36,21 відсотка визначеної для цієї категорії осіб бази нарахування єдиного внеску.
Відповідно до абз. 8-11 частини 23 ст. 8 Закону № 2464 єдиний соціальний внесок сплачений у розмірі 36,21 % (у разі, прийняття участі у загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання) розподіляється відповідно на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття - 4,1425 %, на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання - 4,1701 % та загальнообов'язкове державне пенсійне страхування - 916874 %.
Таким чином, судом встановлено факт того, що ОСОБА_6 , як фізична особа - підприємець не був застрахованою особою у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, оскільки не укладав договору про добровільну участь у загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні від нещасного випадку на виробництві, та сплачував єдиний соціальний внесок, який розподілявся лише на пенсійне страхування та страхування на випадок безробіття.
Враховуючи, що норми Закону № 1105 не поширювалися на ФОП ОСОБА_6 , то відповідно члени його сім'ї не набули права отримання страхових виплат передбачених Законом № 1105.
Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відтак, відповідач діяв на підставі, в межах та у спосіб, визначений законодавством.
Позивачами під час розгляду справи не надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи були спростовані відповідачем.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову ОСОБА_5 , ОСОБА_5 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , необхідно відмовити в повному обсязі.
Оскільки у задоволенні позову позивачів відмовлено повністю, то підстави для розподілу судових витрат, відповідно ст.139 КАС України, - відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_5 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_4 ) до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області (вул.Кавказька,2,м.Рівне,33028, код ЄДРПОУ 41313357) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 24 липня 2020 року.
Суддя Д.П. Зозуля