про закриття провадження у справі
27 липня 2020 рокум. ПолтаваСправа № 440/2999/20
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Гіглави О.В., розглянувши у порядку письмового провадження питання про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Національної поліції в Полтавській області, про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
12 червня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Національної поліції України про:
- визнання протиправною бездіяльності Національної поліції України щодо неналежного розгляду звернення ОСОБА_1 від 11.03.2020, поданого через Урядовий контактний центр реєстраційний №ФИ-10371763;
- визнання протиправною бездіяльності Національної поліції України щодо невжиття відповідних заходів реагування по обставинам, викладеним у зверненні ОСОБА_1 від 11.03.2020, поданому через Урядовий контактний центр реєстраційний №ФИ-10371763;
- визнання протиправною бездіяльності Національної поліції України щодо не перенаправлення за належністю відповідному органу чи посадовій особі, звернення ОСОБА_1 реєстраційний № ФИ -10371763 від 11.03.2020 до повноважень якої входить вирішення викладених питань у зверненні - згідно вимог пункту 3 статті 7 Закону України "Про звернення громадян" для вирішення питання по суті щодо надання Державної компенсації в розмірі 30 мільйонів гривень за неякісне проведення досудового розслідування, допущення порушення розумних строків досудового розслідування, винесення незаконних 4 постанов про закриття провадження, невиконання ухвал суду про тимчасовий доступ, визнання судом бездіяльності слідчими понад 20 рішень судів, визнання бездіяльності поліції встановлених рішеннями судів та ряду інших порушень прав ОСОБА_1 - з урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду у справі №916/1423/17;
- визнання протиправною бездіяльності Національної поліції України щодо ненадання відповіді ОСОБА_1 , як інваліду війни за підписом начальника Національної поліції України;
- зобов'язання Національну поліцію України повторно розглянути звернення ОСОБА_1 реєстраційний № ФИ -10371763 від 11.03.2020 та вжити заходів реагування з урахуванням обставин, встановлених судом, і подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення;
- зобов'язання Національну поліцію України надати відповідь на звернення ОСОБА_1 , як інваліда війни - реєстраційний № ФИ-10371763 від 11.03.2020 за підписом начальника Національної поліції України.
Ухвалою суду від 17.06.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №440/2999/20 за позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 18.06.2020 до участі у справі №440/2999/20 за позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, залучено Головне управління Національної поліції в Полтавській області.
14.07.2020 до суду від Національної поліції України надійшло клопотання про закриття провадження у справі, яке обґрунтоване тим, що у своєму зверненні від 11.03.2020 №ФИ-10371763 позивач просив провести перевірку матеріалів кримінального провадження №12015170300001109 та вжити заходів щодо його завершення, а також надання компенсації за неякісне проведення досудового розслідування. Тобто, як особа зі статусом потерпілого у вказаному кримінальному провадженні, ОСОБА_1 піднімав у своєму зверненні питання, які чітко врегульовані нормами КПК України. Отже, при зверненні із заявою до Національної поліції України ОСОБА_1 оскаржував дії слідчого органу досудового розслідування Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області, а тому його звернення від 11.03.2020 №ФИ-10371763 не підлягало розгляду в порядку Закону України "Про звернення громадян", так само як і не підлягає розгляду даний позов у порядку адміністративного судочинства.
В зв'язку з перебуванням головуючого у справі судді Гіглави О.В. у щорічній відпустці з 30.06.2020 по 24.07.2020 включно, розгляд клопотання проведено 27.07.2020.
Оцінюючи обґрунтованість клопотання про закриття провадження у справі, суд дійшов наступних висновків.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановлений законом".
Отже, поняття "суд, встановлений законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до частини другої статті 55 Конституції України.
Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи (пункти 1, 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Вжитий у Кодексі адміністративного судочинства України термін "суб'єкт владних повноважень" означає: орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Відповідно до частин першої та другої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За приписами частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень"; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 14) спорах із суб'єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства; 15) спорах, що виникають у зв'язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу.
Отже, до юрисдикції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.
Як слідує зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 , 11.03.2020 останній направив через Урядовий контактний центр до Національної поліції України звернення №ФИ-10371763, в якому зазначив, що в провадженні СВ Полтавського РВП перебуває кримінальне провадження №12015170300001109. Станом на 11.03.2020 повідомлення про підозру ОСОБА_2 не оголошено, обвинувальний акт до суду не направлено, що є порушенням розумних строків та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, адже справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку є основним принципом вказаної статті. Українці можуть вимагати у держави компенсації за неякісне проведення розслідування по кримінальних провадженнях. У зв'язку з викладеним, ОСОБА_1 просив Національну поліцію України в межах повноважень провести відповідні перевірки матеріалів кримінального провадження №12015170300001109 та вирішити питання про надання йому державної компенсації в розмірі 30 мільйонів гривень за неякісне проведення досудового розслідування, допущення порушення розумних строків досудового розслідування, винесення незаконних 4 постанов про закриття провадження, невиконання ухвал суду про тимчасовий доступ, визнання судом бездіяльності слідчими понад 20 рішень судів, визнання бездіяльності Національної поліції України встановлених рішеннями судів та ряду інших порушень його прав - з урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду справа №916/1423/17. Також окремо у зверненні ОСОБА_1 просив вжити заходів, направлених на закінчення досудового розслідування матеріалів кримінального провадження №12015170300001109 з оголошенням повідомлення про підозру
ОСОБА_2 Оскільки у зверненні ОСОБА_1 було порушено питання неналежного розслідування кримінального провадження №12015170300001109, з урахуванням розподілів обов'язків між першим заступником і заступниками Голови Національної поліції, вказане звернення подано на доповідь заступникові голови Національної поліції України - начальнику Головного слідчого управління Цуцкірідзе М.С. та відповідно до резолюції останнього розгляд звернення доручено Головному слідчому управлінню.
В подальшому, вивчивши зміст звернення позивача, Головним слідчим управлінням встановлено, що ОСОБА_1 оскаржуються дії працівників Полтавського районного відділення поліції Полтавського відділу поліції ГУНП в Полтавській області щодо неналежного, на його думку, розслідування кримінального провадження №12015170300001109. Як наслідок, Головне слідче управління НПУ листом від 27.03.2020 направило скаргу ОСОБА_1 до ГУНП в Полтавській області для організації розгляду, оскільки Полтавський РВП Полтавського ВП є підрозділом ГУНП в Полтавській області.
Листом слідчого відділу ГУНП в Полтавській області від 27.04.2020 ОСОБА_1 , зокрема, повідомлено, що наразі у об'єднаному кримінальному провадженні №12015170300001109 триває досудове розслідування, зокрема, органом досудового розслідування повторно ініційовано направлення запиту про міжнародну допомогу, який скеровано до Генеральної прокуратури України. Стосовно державної компенсації, про яку зазначав заявник у своєму зверненні, роз'яснено, що ст.56 Конституції України гарантовано право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Отже, аналіз суті позовних вимог свідчить про те, що предметом позову у цій справі є оскарження бездіяльності відповідача щодо неналежного розгляду звернення позивача від 11.03.2020 №ФИ-10371763, не вжиття належних заходів реагування по фактам, викладеним у зверненні, не перенаправлення за належністю відповідному органу чи посадовій особі звернення, а також ненадання відповіді на звернення за підписом начальника Національної поліції України.
Водночас, як вбачається зі змісту самого звернення від 11.03.2020 №ФИ-10371763, заявник фактично піднімає у ньому питання щодо тяганини у кримінальному провадженні №12015170300001109, просить провести перевірку матеріалів вказаного кримінального провадження, вжити заходів щодо його завершення, а також надання компенсації за неякісне проведення досудового розслідування.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 23.05.2001 №6-рп/2001 кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів.
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України організація і діяльність прокуратури, нотаріату, органів досудового розслідування, органів і установ виконання покарань визначаються виключно законами.
Згідно з частиною першою статті 1, частиною першою статті 4 Кримінального процесуального кодексу України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Кримінальне провадження на території України здійснюється з підстав та в порядку, передбачених цим Кодексом, незалежно від місця вчинення кримінального правопорушення.
Кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (пункт 10 частини першої статті 3 Кримінального процесуального кодексу України).
Оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування визначено параграфом 1 глави 26 Кримінального процесуального кодексу України.
Положеннями частини першої статті 303 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора: 1) бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування; 2) рішення слідчого, прокурора про зупинення досудового розслідування - потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження; 3) рішення слідчого про закриття кримінального провадження - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником; 4) рішення прокурора про закриття кримінального провадження та/або провадження щодо юридичної особи - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження; 5) рішення прокурора, слідчого про відмову у визнанні потерпілим - особою, якій відмовлено у визнанні потерпілою; 6) рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора при застосуванні заходів безпеки - особами, до яких можуть бути застосовані заходи безпеки, передбачені законом; 7) рішення слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій - особою, якій відмовлено у задоволенні клопотання, її представником, законним представником чи захисником; 8) рішення слідчого, прокурора про зміну порядку досудового розслідування та продовження його згідно з правилами, передбаченими главою 39 цього Кодексу, - підозрюваним, його захисником чи законним представником, потерпілим, його представником чи законним представником; 9-1) рішення прокурора про відмову в задоволенні скарги на недотримання розумних строків слідчим, прокурором під час досудового розслідування - особою, якій відмовлено у задоволенні скарги, її представником, законним представником чи захисником; 10) повідомлення слідчого, прокурора про підозру після спливу одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку або двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину, але не пізніше закриття прокурором кримінального провадження або звернення до суду із обвинувальним актом - підозрюваним, його захисником чи законним представником; 11) відмова слідчого, прокурора в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених пунктом 9-1 частини першої статті 284 цього Кодексу, - стороною захисту, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, її представником.
Також частинами другою та третьою статті 303 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314 - 316 цього Кодексу. Під час підготовчого судового засідання можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, передбачені пунктами 5 та 6 частини першої цієї статті.
При цьому, відповідно до частини першої статті 306 Кримінального процесуального кодексу України скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.
Отже, вчинення дій під час кримінального провадження, зокрема щодо повідомлення про початок досудового слідства та вчинення інших процесуальних дій, які слідчий та прокурор зобов'язані вчинити у визначений КПК України строк та спосіб, порядку розголошення інформації про вчинені гласні та негласні слідчі дії, порядок проведення яких врегульовано нормами Кримінального процесуального кодексу України, можливе в порядку кримінального судочинства.
Матеріалами даної справи підтверджується, що ОСОБА_1 є стороною у кримінальному провадженні №12015170300001109, а саме, потерпілим.
За таких обставин, суд доходить висновку, що захист прав позивача, з урахуванням обов'язковості дотримання вимог частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, вимагає від адміністративного суду, до якого надійшов позов, перевіряти та надавати оцінку обставинам дотримання відповідним органом Національної поліції України приписів, встановлених Кримінальним процесуальним кодексом України, які не властиві адміністративному суду.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 23.05.2001 №6-рп/2001 зазначив, що захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до сфери управлінської сфери.
Аналогічний висновок зроблено Конституційним Судом України у рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011, в якому зазначено, що з метою реалізації положень статті 55 Конституції України та недопущення обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина у разі оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності прокурора, слідчого, органу дізнання стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини такі скарги суди повинні розглядати аналогічно до порядку оскарження до суду рішень і дій прокурора, слідчого, органу дізнання, встановленого КПК України.
Таким чином спір, який виник між сторонами в цій справі, підлягає розгляду в порядку передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України.
У свою чергу, статтею 3 Закону України "Про звернення громадян" встановлено, що скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Статтею 4 Закону України "Про звернення громадян" передбачено, що до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.
За правилами статті 12 вищезазначеного Закону, дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, законами України "Про судоустрій і статус суддів" та "Про доступ до судових рішень", Кодексом адміністративного судочинства України, законами України "Про запобігання корупції", "Про виконавче провадження".
Суд зауважує, що заяви, клопотання, скарги учасників кримінального провадження, пов'язані з розглядом кримінальної справи, вирішуються в порядку, встановленому главою 28 Кримінального процесуального кодексу України.
Про це, зокрема, зазначив Другий апеляційний адміністративний суд у постанові від 10.07.2019 у справі №440/3831/18.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що оскільки звернення ОСОБА_1 від 11.03.2020 №ФИ-10371763 фактично стосувалося питання неналежного розслідування кримінального провадження №12015170300001109, та як наслідок, дотримання прав останнього, який має статус потерпілого у вказаному кримінальному провадженні №12015170300001109, останнє не підлягало розгляду у порядку, визначеному Законом України "Про звернення громадян".
При визначенні юрисдикції у випадку оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень має значення, в тому числі, і предмет спору. У разі, коли він виник чи пов'язаний з кримінальним провадженням, то на такі правовідносини юрисдикція адміністративних судів не поширюється.
З огляду на встановлені обставини щодо суті правовідносин у даній справі, суд доходить висновку, що поданий ОСОБА_1 позов не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки заявлені ним вимоги пов'язані з оскарженням процесуальних дій та бездіяльності слідчих органів, розгляд яких можливий лише у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України.
Отже, вирішення даного спору не відноситься до юрисдикції адміністративних судів, що, у свою чергу, виключає розгляд справи в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
На підставі викладеного, керуючись статтями 238, 239, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Провадження у справі №440/2999/20 за позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Національної поліції в Полтавській області, про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії закрити.
Роз'яснити позивачеві право на звернення з цим позовом до суду у порядку кримінального судочинства.
Роз'яснити позивачеві, що повторне звернення до адміністративного суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Копію ухвали суду направити учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення з урахуванням пункту 3 Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України шляхом подання апеляційної скарги у порядку, встановленому статтею 297 з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Гіглава