27 липня 2020 р. справа № 400/1095/20
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., у спрощеному позовному провадженні, в письмовому провадженні, розглянув адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідачаВійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2
провизнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі - відповідач або Військова частина НОМЕР_1 ), в якому просить суд:
1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.05.2019 року;
2) зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.05.2019 року;
3) стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача 5 000,0 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування вимог позивач зазначив, що станом на день прийняття наказу про виключення його з списків особового складу, відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". З причин бездіяльності відповідача, позивач не мав можливості отримати грошову компенсацію, що викликало в нього психічні страждання та напруження, викликане розчаруванням в діяльності суб'єкта владних повноважень. Розмір спричиненої моральної шкоди позивач оцінив у 5 000,0 грн., для відновлення свого психологічного стану.
Відповідач подав відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позову, так як ч. 17 - 19 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" припинено надання військовослужбовцям додаткової відпустки в зв'язку з особливим періодом, який діє по теперішній час. Станом на момент прийняття наказу від 31.05.2019 року позивач погодив проведення з ним усіх необхідних розрахунків та не оскаржив своє звільнення. Крім того, відповідач посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 13.06.2018 року у справі № 545/1881/16-а та на роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 25.07.2019 року № 248/5571, що при звільненні з військової служби компенсація за ненадані під час особливого періоду дні додаткових і соціальних відпусток (у тому числі військовослужбовцям учасникам бойових дій) не виплачується. Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди відповідач наголосив, що розлади здоров'я в позивача відсутні, а жодного підтвердження досягнення його негативних емоцій рівня страждань або приниження, позивач не навів (а. с. 34-44).
Позивач подав відповідь на відзив, в якому просить відхилити заперечення відповідача, викладені у відзиві в зв'язку з їх необґрунтованістю, а також просить здійснити розподіл витрат з урахуванням доказів витрат позивача, понесених у зв'язку з підготовкою, написанням та поданням відповіді на відзив (а. с. 46-52).
У відзиві відповідач заявив клопотання про залишення позовної заяви позивача без розгляду. На думку відповідача, строк звернення позивача до адміністративного суду слід обраховувати згідно з ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), з дати виключення позивача з списків особового складу військової частини, а це 31.05.2019 року.
Вирішуючи клопотання відповідача, суд враховує наступне.
Згідно правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року (справа № 620/4218/18): "... Велика Палата Верховного Суду відхиляє твердження скаржника щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені позовною давністю. На час відпустки, яка хоча і непов'язана з виконанням службових обов'язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід'ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки."
Отже, враховуючи той факт, що грошова компенсація є складовою заробітку позивача, як військовослужбовця, та з урахуванням позиції Верховного Суду у справі з аналогічними вимогами, строк звернення до суду позивачем не пропущений, а отже підстави для залишення позовної заяви без розгляду відсутні.
Судом відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до ст. 263 КАС України (а. с. 26-27).
Відповідно до ч. 1 ст. 263 КАС України, суд розглядає справу в порядку письмового провадження.
Вирішуючи спір, суд враховує наступне.
Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , яке видане 09.06.2017 року (а. с. 9).
Позивач проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 31.05.2019 року № 127 позивача виключено з списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а. с. 10).
За час служби позивача додаткова відпустка в 2017-2019 роках, як учаснику бойових дій не надавалась, грошова компенсація за невикористані дні вказаної відпуски не виплачувалась.
Вважаючи, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив йому грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпуски протягом вказаного періоду, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про відпустки" від 05.11.1996 року № 504/96ВР, установлено такі види відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни" від 14.05.2015 року № 426-VIII, доповнено Закон України "Про відпустки" статтею 16-2, до якої в подальшому відповідними Законами вносились зміни та яка станом на момент виникнення спірних відносин була викладена в наступній редакції: "Учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік."
Згідно п. 12 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", учасникам бойових дій надаються такі пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Частиною 8 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року № 2011-XII передбачено право військовослужбовців на відпустки. Порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Згідно з абзацами 2, 3 ч. 14 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті. У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до ч. 17 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Частиною 18 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
В силу вимог ч. 19 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене в Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 року № 3543-ХІІ та "Про оборону України" від 06.12.1991 року № 1932-ХІІ.
У відповідності до ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", під особливим періодом розуміють період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону України "Про оборону України" визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім цього, в ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
З аналізу наведених нормативно-правових актів вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі, додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Так, відповідно до ч. 14 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Тому, суд зазначає, що норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
У постанові Верховного Суду від 16.05.2019 року за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18 зокрема зазначено, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке може бути реалізовано у один із таких двох способів:
- безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін;
- грошова компенсація відпустки особі.
Частиною 3 ст. 291 КАС України встановлено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Проаналізувавши ознаки типової справи, зазначені Верховним Судом у рішенні від 16.05.2019 року (особа позивача, відповідача, підстава та предмет спору, аналогічні позовні вимоги позивача, відносини, що регулюються однаковими нормами права), суд дійшов висновку, що справа № 400/1095/20 є типовою справою.
Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 13.06.2018 р. у справі № 545/1881/16-а суд відхиляє, оскільки вказана справа стосувалася звільнення з посади в органах місцевого самоврядування, що суттєво відрізняється від обставин даної справи.
Роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 25.07.2019 р. № 248/5571 не є нормативно-правовим актом та не можуть прийматися судом в якості обґрунтування правомірності поведінки відповідача.
Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача з списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2017-2019 роки.
У той же час, суд не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі 5 000,0 грн.
Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода може проявлятись у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків встановлених ч. 2 цієї статті.
На законодавчому рівні визначення терміну "моральна шкода" відсутнє, а наведені приписи Цивільного кодексу України тільки передбачають в чому вона може проявлятись і покладає на суд обов'язок визначення її розміру.
Єдиним ненормативним актом, який містить рекомендаційне визначення терміну "моральна шкода", є постанова Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", яка в п. 3 передбачає, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб, а згідно з п. 4 постанови, позивач повинен зазначити у чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (п. 3 постанови).
Пунктом 5 зазначеної постанови визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
З врахуванням того, що позивач не надав суду жодних доказів завдання моральної шкоди, зокрема, спричинення моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, додаткових зусиль, спрямованих на організацію свого життя, суд не вважає заяву позивача про відчуття ним психічних страждань та напруження, позбавлення повноцінної життєдіяльності, обґрунтованою. Сама лише констатація завдання душевних страждань не є достатнім для стягнення моральної шкоди. Позивачем не наведено в чому полягали моральні страждання та переживання, а також чим підтверджуються такі переживання, страждання, не наведено розрахунку розміру моральної шкоди. Позивач не надав доказів того, що його негативні емоції, спричинені протиправною бездіяльністю відповідача, досягли рівня страждання.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі 5 000,0 грн.
Враховуючи викладене, позов підлягає задоволенню частково.
Як визначено ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Судовий збір позивачем не сплачено, оскільки позивач на підставі ст. 5 ч. 1 Закону України "Про судовий збір" звільнений від його сплати.
Разом з тим, позивачем у позові заявлено про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в сумі 4 420,0 грн., яку у відповіді на відзив уточнено та заявлено до розподілу ще 4 291,0 грн. (всього 8 711,0 грн.). На підтвердження суми витрат на професійну правничу допомогу позивач надав: ордер про надання правової допомоги ОСОБА_1 , договір про надання правничої допомоги від 24.02.2020 року № 24/02, додаток до договору від 24.02.2020 року № 24/02, а саме звіт № 28/02 про виконані адвокатом роботи (надані послуги) та час, витрачений на їх реалізацію, а також розмір коштів, що підлягає сплаті за них клієнтом та квитанцію на оплату виконаних адвокатом робіт від 02.03.2020 року на суму 4 420,0 грн. (а. с. 11-15). Додатково надано звіт № 13/05 про виконані адвокатом роботи (надані послуги) та час, витрачений на їх реалізацію, а також розмір коштів, що підлягає сплаті за них клієнтом та квитанцію на оплату виконаних адвокатом робіт від 13.05.2020 року на суму 4 291,0 грн. (а. с. 50-51).
У відзиві відповідача наголосив на неспівмірності заявлених позивачем витрат на оплату послуг адвоката, з урахуванням складності справи та обсягом виконаної роботи.
За правилами ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено в рішеннях від 26.02.2015 р. у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 р. у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 р. у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 р. у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд застосовує ч. 5 ст. 134 КАС України.
Як вбачається з звіту № 28/02 про виконані адвокатом роботи (надані послуги) та час, витрачений на їх реалізацію, а також розмір коштів, що підлягає сплаті за них клієнтом, адвокатом надано наступні послуги:
- проведення юридичної консультації стосовно звернення до суду з позовом - 641,0 грн. (час затрачений на виконання роботи: 55 хв.);
- вивчення та аналіз наданих доказів - 525,0 грн. (час затрачений на виконання роботи: 45 хв.);
- підбір нормативної бази, аналіз судової практики, формування правової позиції у позові, вивчення зразкової справи № 620/4218/18 - 875,0 грн. (час затрачений на виконання роботи: 1 год. 15 хв.);
- написання позовної заяви - 2 379,0 грн. (час затрачений на виконання роботи: 3 год. 24 хв.).
Як вбачається з звіту № 13/05 про виконані адвокатом роботи (надані послуги) та час, витрачений на їх реалізацію, а також розмір коштів, що підлягає сплаті за них клієнтом, адвокатом надано послугу, а саме вивчення та аналіз відзиву відповідача та написання відповіді на відзив на суму 4 291,0 грн. (час затрачений на виконання роботи: 368 хв.).
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним ст. 19, 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а також враховуючи конкретні обставини справи, яка є типовою, суті виконаних послуг, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 8 711,0 грн. є надмірною.
Проте, з урахуванням принципу справедливості і складності справи, обсяг опрацьованого матеріалу та з урахуванням часткового задоволення позову, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача витрати на правничу допомогу в сумі 1 000,0 грн.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 КАС України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) грошової компенсації додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.05.2019 року.
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.05.2019 року.
4. У задоволенні вимоги про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 5 000,0 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди - відмовити.
5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) витрати на правничу допомогу в розмірі 1 000,0 грн. (одна тисяча гривень).
6. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя А. О. Мороз