27 липня 2020 р. № 400/1939/20
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Устинова І.А., розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідача:Головного управління ДПС у Миколаївській області, вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001
про:визнання протиправними та скасування вимог від 19.11.2018 р., від 15.02.2019 р., від 17.05.2019 р., № 14.08.2019 р., від 07.11.2019 р. № Ф-76604-17,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області (далі - відповідач) з вимогами :
1. визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Миколаївській області № Ф-76604-17 від 19.11.2018 року на суму - 15819.54 грн.;
2. визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Миколаївській області № Ф-76604-17 від 15.02.2019 року на суму - 18276.72 грн.;
3. визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Миколаївській області № Ф-76604-17 від 17.05.2019 року на суму 21030.90 грн.;
4. визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Миколаївській області № Ф-76604-17 від 14.08.2019 року на суму - 23785.08 грн.;
5. визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Миколаївській області № Ф-76604-17 від 07.11.2019 року на суму - 26 539.26 грн.
Ухвалою від 25.05.2020р. суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначила, що отримала від ГУ ДФС Миколаївської області вимогу про сплату боргу (недоїмки), якою ГУ ДФС Миколаївської області відповідно до ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі-Закон № 2464-VI) визначено позивачу заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 15819,54 грн. Позивач була з 07.10.1997 року зареєстрована в порядку Закону України «Про підприємництво» підприємець-громадянин, проте з кінця 1990 років підприємницька діяльність позивачки була припинена в зв'язку з переїздом на постійне місце проживання до м.Києва. В зв'язку з припиненням підприємницької діяльності позивач більше 20 років дозволів на зайняття медичною практикою не отримувала, будь-якої звітність до податкової, статистики та інших органів не подавала, крім того позивач вказала в позові, що правовий статус фізичної особи-підприємця їй не було надано, адже відомості про неї не включались до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців згідно чинного законодавства на той час.
Відповідач позов не визнав, у відзиві просив відмовити в його задоволенні. Як зазначив відповідач, згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач з 09.10.1997 року зареєстрована як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування. Платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок згідно Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на зальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464). Враховуючи, що позивач у 2017-2019 роках була зареєстрована як ФОП та перебувала на обліку у відповідача, з 01 січня 2017 року в неї виник обов'язок щодо сплати ЄСВ навіть у разі не отримання доходу. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи контролюючого органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску з урахуванням відомостей пов'язаних з статусом суб'єкта підприємницької діяльності. Сформовані вимоги про сплату боргу від 19.11.2018р., від 15.02.2019р., від 17.05.2019р., від 14.08.2019р., від 07.11.2019р. №Ф-76604-17 відповідач вважає такими, що прийняті відповідно до норм чинного законодавства.
Відповідно до ч. 9 ст.205 КАС України, суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Дослідивши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, матеріали, що містяться у справі, суд встановив таке.
Згідно пояснень позивача, викладених в позовній заяві, ОСОБА_1 з 07.10.1997 року в порядку визначеному ст. 8 Закону України «Про підприємництво» була зареєстрована як підприємець-громадянин Центральним райвиконкомом м. Миколаїв з наступними відомостями щодо неї: адреса здійснення діяльності: АДРЕСА_2 , вид діяльності: лікувально-медична практика (геомепатичне лікування). Проте, як вказала позивач в позові з кінця 1990-х років вона фактично припинила підприємницьку діяльність, у зв'язку з переїздом на постійне місце проживання до міста Києва.
У зв'язку з припиненням підприємницької діяльності позивач не отримувала жодних дозволів на зайняття медичною практикою, не здавала будь-якої звітності до податкової, органів статистки та інших органів більше 20 років. Крім того, як зазначила позивач в позові, правовий статус фізичної особи-підприємця їй не було надано, адже відомості про неї не включались до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців.
19.11.2018 року відповідачем прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-76604-17 в сумі 15819,54 грн. відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
15.02.2019 року ГУ ДФС у Миколаївській області прийнято Вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-76604-17, згідно якої позивачу нарахована заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 18276,72 грн.
17.05.2019 року ГУ ДФС у Миколаївській області прийнято Вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-76604-17, згідно якої позивачу нарахована заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 21030,90 грн.
14.08.2019 року ГУ ДФС у Миколаївській області прийнято Вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-76604-17, згідно якої позивачу нарахована заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 23785,08 грн.
07.11.2019 року ГУ ДПС у Миколаївській області прийнято Вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-76604-17, згідно якої позивачу нарахована заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 26 539,26 грн.
Позивач вважаючи вказані вище вимоги протиправними, звернулась до суду з даним позовом про їх скасування.
Суд вирішуючи спір між сторонами, виходить з такого.
Одним із основних завдань держави є формування єдиного інформаційного фонду з максимально повних, достовірних, захищених, оперативно оновлюваних даних про суб'єктів підприємницької діяльності, що має на меті забезпечити право кожного на достовірну інформацію щодо діяльності зареєстрованих суб'єктів та здійснення ними підприємницької діяльності, не забороненої законом.
На сьогодні Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (ЄДР), створений відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", забезпечує накопичення інформації про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
ЄДР створений і ведеться Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва, який є його розпорядником та адміністратором. Проводять державну реєстрацію та вносять відомості до ЄДР державні реєстратори за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи - підприємця.
Законом УРСР "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 року № 698 було передбачено, що державна реєстрація підприємництва проводиться у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів за місцем діяльності або проживання.
Органи державної статистики встановлюють коди суб'єкта підприємницької діяльності (стаття 8 цього Закону у редакції від 7 лютого 1991 року).
З метою забезпечення єдиного державного обліку всіх господарюючих суб'єктів, що є юридичними або фізичними особами (підприємцями) і підлягають відповідно до законодавства державній реєстрації, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 1993 року № 538 створено Державний реєстр звітних (статистичних) одиниць України.
Пунктом 3 згаданої постанови Кабінету Міністрів України розроблення і ведення Державного реєстру звітних (статистичних) одиниць України покладено на Міністерство статистики.
Згідно з пунктом 4 Положення про Державний реєстр звітних (статистичних) одиниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 1993 року № 538, до Державного реєстру звітних (статистичних) одиниць України включались відомості про:
всі юридичні особи на території України, а також юридичні особи України, що перебувають за її межами;
всі розташовані на території України структурні одиниці, що не є юридичними особами і головні організації яких розташовані за її межами;
всі фізичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю і проживають на території України, незалежно від їх громадянства.
У 1996 році "правонаступником" Державного реєстру звітних (статистичних) одиниць України став Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України (ЄДРПОУ), що був створений відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року № 118.
Згідно з пунктом 5 згаданої постанови Кабінету Міністрів України формування бази даних ЄДРПОУ здійснювалось на основі Державного реєстру звітних (статистичних) одиниць України із збереженням присвоєних суб'єктам господарської діяльності ідентифікаційних кодів.
Відповідно до пункту 3 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року № 118, до ЄДРПОУ включались дані про такі суб'єкти господарської діяльності:
юридичні особи, а також їх філії, відділення, представництва, інші відокремлені підрозділи, що розташовані на території України і провадять свою діяльність на підставі законодавства України;
юридичні особи, а також їх філії, відділення, представництва, інші відокремлені підрозділи, розташовані за межами України, які створені з участю юридичних осіб України і діють відповідно до законодавства іноземних держав.
При цьому суд зауважує, що дані про фізичних осіб у вказаному реєстрі не велись.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи,
засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
Згідно з ч. 1 ст. 17 України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.
Водночас відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації" від 01.07.2010 №2390-VІ (далі - Закон №2390-VІ) процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Пунктом 7 розділу ІІ Закону №2390-VІ передбачено, що спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування (далі - уповноважені органи), які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб - підприємців. Уповноважені органи протягом місяця з дня отримання від спеціально уповноваженого органу з питань державної реєстрації відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, проводять звірення даних реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), що ведуться ними, з даними Єдиного державного реєстру. За результатами звірення уповноважені органи подають спеціально уповноваженому органу з питань державної реєстрації відомості з відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо) про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру.
Відповідно до пункту 8 розділу ІІ Закону №2390-VІ після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.
За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.
На сьогодні, відповідно до Закону №2464, платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
У постанові від 04.12.2019 року по справі №440/2149/19 (адміністративне провадження №К/9901/28514/19) Верховним Судом сформульовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Проте, матеріалами справи не підтверджено, що позивач на теперішній час має статус фізичної особи-підприємця, чи подає до податкових органів звітність, чи знаходиться на обліку в органах статистики і т.д.
Судом встановлено, що станом на 28.07.2020р. Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не містить жодних даних (відомостей) щодо такої фізичної особи-підприємця як ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ).
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів
фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За приписами ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінюючи вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, що спірні вимоги про сплату боргу (недоїмки) є незаконними та підлягають скасуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 2, 9, 19, 77, 241-243, 246, 250, 255, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 43144729) задовольнити.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Миколаївській області № Ф-76604-17 від 19.11.2018 року на суму - 15819,54 грн.
3. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Миколаївській області № Ф-76604-17 від 15.02.2019 року на суму - 18276,72 грн.
4. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Миколаївській області № Ф-76604-17 від 17.05.2019 року на суму 21030,90 грн.
5. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Миколаївській області № Ф-76604-17 від 14.08.2019 року на суму - 23785,08 грн.
6. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Миколаївській області № Ф-76604-17 від 07.11.2019 року на суму - 26 539,26 грн.
7. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 43144729) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 1055,00 грн.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя І.А.Устинов