Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,
E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua
"08" липня 2020 р. м. Житомир Справа № 906/1360/19
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Кудряшової Ю.В.
секретар судового засідання: Сенькіна Л.А.
за участю представників сторін:
від позивача: Кисіль Т.В. - адвокат, довіреність №14-116 від 09.04.2020;
від відповідача: Кучевський А.С.- керівник, розпорядження №56/05-02 від 01.07.2019.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Комунального підприємства "Бердичівтеплоенерго"
про стягнення 14794907,38 грн.
Позивач звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з відповідача 14794907,38 грн. заборгованості, з яких: 10406077,01 грн. - основний борг, 1429803,97 грн. - пеня, 1021285,02 грн. - 3% річних, 1937741,38 грн. інфляційних.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач не виконав умови договору №5005/1718-ТЕ-10 від 01.09.2017 щодо оплати поставленого природного газу.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги визнав в частині стягнення основного боргу в сумі 10297565,24 грн. основного боргу, в задоволенні вимог щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних відмовити. В разі, якщо суд дійде висновку про стягнення штрафних санкцій, відповідач просив зменшити їх розмір.
В матеріалах справи містяться відзив та заперечення на відповідь на відзив (а.с. 59-63 том 1, 132-134 том 2), відповідно до яких відповідач зазначив, що він виконував обов'язки по оплаті поставленого природного газу, проте не в повній сумі. На строки оплати впливає встановлені способи сплати коштів: - здійснення перерахунків сум з поточного рахунку із спеціальним режимом використання згідно Постанови КМУ від 18.06.2014 №217; - шляхом направлення отриманого фінансування згідно "Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету", затвердженого Постановою КМУ №256 від 04.03.2002; - перерахування з рахунку підприємства (власними коштами підприємства).
Так, відповідач наголошував, що відшкодування пільг та субсидій згідно Постанови КМУ №256 надходять згідно узгодженого порядку, і без дотримання строків оплати, визначених договором. Проте, оплата поставленого газу згідно визначеного механізму перерахування субвенцій з державного бюджету на надання пільг та субсидій не є простроченням, а являється узгодженим сторонами новим порядком оплати. Також Постановою КМУ №217 від 18.06.2014 визначено спеціальний режим проведення взаєморозрахунків, що по суті усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає у автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки позивача за визначеними нормативами. З рахунків відповідача в процесі примусового виконання виконавчих листів будь-які грошові кошти направлені державною виконавчою службою на погашення боргів перед АТ "НАК "Нафтогаз України".
Отже, на думку відповідача дані обставини визначають відсутність вини підприємства за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором №5005/1718-ТЕ-10 від 01.09.2017.
Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріалів справи, господарський суд, -
Як вбачається з матеріалі справи, 22.09.2017 між Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (позивач/постачальник) та Комунального підприємства "Бердичівтеплоенерго" (відповідач/споживач) укладено договір постачання природного газу №5005/1718-ТЕ-10 (договір).
Відповідно до пункту 1.1 договору, постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.
Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (пункт 1. 2 договору).
За цим договором постачається імпортований газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00) власного видобутку (природний газ, видобутий на території України) та/або імпортований природний газ, ввезений Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на митну територію України (п. 1.4 Договору).
Відповідально до п. 2.1 Договору постачальник передає споживачу з 01.10.2017 по 31.03.2018 (включно) природний газ обсягом до 12190 тис.куб. метрів.
Ціна за 1000 куб.м природного газу на дату укладення договору становить 4942,00 грн., крім того податок на додану вартість - 20%. Усього до сплати разом з ПДВ - 5930,40 грн. (п. 5.2 Договору).
Оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100 відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1 Договору).
У разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нараховані пені не здійснюється постачальником на суму оплат, проведені споживачем відповідно до постанови КМУ від 11.01.2005 №20 (п. 8.2 Договору).
Строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п'ять років (п. 10.3 Договору).
Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2017 р. до 31 березня 2017 р. (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 12.1 Договору).
Між позивачем та відповідачем укладено Додаткові угоди №1 від 15.01.2018, №2 від 01.04.2018 (а.с. 22-24 том 1). Відповідно до Додаткової угоди №2 сторони виклали п. 2.1. у такій редакції:
"2.1. Постачальник передає споживачу з 01.04.2018 по 31.03.2018 (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 700,0 тис.куб. метрів...
12.1. Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017 по 31.05.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення."
На виконання умов договору, позивач поставив, а відповідач за період з жовтня 2017 по березень 2018 р. (включно) прийняв газ на загальну суму 66409129,23 грн., що підтверджуються актом приймання - передачі природного газу, підписаними обома сторонами (а.с. 40-45 том 1).
Як зазначає позивач, відповідач свої зобов'язання по повній та своєчасній оплаті отриманого природного газу здійснив частково, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість в сумі 10406077,01 грн. основного боргу.
З метою захисту своїх прав та інтересів позивач звернувся до суду з даним позовом.
Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, врахувавши пояснення учасників процесу, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, враховуючи наступне.
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ст. 173 ГК України).
Відповідно до статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею ч. 1 ст. 530 ЦК України встановлено: якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з приписами частин 1 і 7 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору; а одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається крім випадків, передбачених законом.
Разом з тим, дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що у відповідь на листи АТ "НАК "Нафтогаз України" від 05.11.2019 за №№ 26-3009-19, 26-30010-19, КП "Бердичівтеплоенерго" листом від 25.11.2019 за № 865 письмово просив зарахувати існуючу переплату в сумі 106651,26 грн. в рахунок погашення заборгованості за договором №5005/1718-ТЕ-10 від 01.09.2017 (а.с. 94 том 1).
Крім цього, КП "Бердичівтеплоенерго" платіжним доручення №21 від 21.12.2019 перерахував грошові кошти в сумі 1860.51 грн. на користь позивача з призначенням платежу "Постанова КМУ №256 від 04.03.2002 за природний газ спожитий в 2018 р. дог. №5005/1718-ТЕ-10 від 01.09.2017, акту звіряння №11 від 30.09.2019 року" (а.с. 116 том 1).
Отже, станом на день пред'явлення позову заборгованість за поставлений природний газ згідно Договору №5005/1718-ТЕ-10 від 01.09.2017 складає 10297565,24 грн. (10406077,01 грн. - 106651,26. грн. - 1860,51 = 10297565,24 грн.), що підтверджується актом звіряння розрахунків від 31.12.2019 (а.с. 157 том 4).
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення основного боргу підлягають частковому задоволенню в сумі 10297565,24 грн.
Крім цього, позивач просить стягнути з відповідача 1429803,97 грн. - пеня, 1021285,02 грн. - 3% річних, 1937741,38 грн. інфляційних, слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно приписів ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються із приписами, встановленими Господарським кодексом України.
За змістом ч. 1 ст. 230 ГК України штраф та пеня є одними з видів штрафних санкцій, які визнаються як господарські санкції у вигляді грошової суми, котру учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Перевіривши розрахунки пені, суд дійшов висновку, що вимоги щодо стягнення пені обраховані вірно та підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
У відповідності до ч. 2 вказаної статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно розрахунку позивача, наведеного в тексті позовної заяви, та перевіреного судом, розмір інфляційних складає 13,73грн. (а.с.3).
Разом з тим, перевіривши поданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних, суд вважає за необхідне відзначити наступне.
Як зазначено позивачем (та відомбражено в розрахунках пені) та не заперечується відповідачем, частково сплата основного боргу відбувалася згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій".
Згідно з положеннями частин 1-3статті 12 ГК України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; технічне регулювання; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання здійснюються відповідно до цього Кодексу та інших законів.
Одним із засобів державного регулювання господарської діяльності є визначення механізму перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за користування надрами для видобування природного газу та газового конденсату і податку на додану вартість, що сплачується НАК "Нафтогаз України" та ПАТ "Укртрансгаз".
Наведене регулювання визначено постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" (далі - Порядок).
Цим Порядком передбачено, що він визначає механізм перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за користування надрами для видобування природного газу та газового конденсату і податку на додану вартість, що сплачується Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" та ПАТ "Укртрансгаз", а також за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету від погашення податкового боргу, в тому числі реструктуризованого або розстроченого (відстроченого) з податку на додану вартість, що сплачується виробниками електроенергії і вугледобувними підприємствами.
Таким чином, держава взяла на себе бюджетне зобов'язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов'язаних з газопостачанням населення, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме - витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.
Пунктом 7 Порядку визначено, що розрахунки проводяться за згодою учасників на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг) і спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками таких розрахунків.
Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу (далі - ПЕК), визначений Порядком, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств ПЕК, пов'язаних з газопостачанням населення, яке використовує житлові субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг.
Тобто правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами в цій частині (у розмірі отриманих пільг та субсидій населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулюючого впливу держави, якою приймаються законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг та субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. А тому на виконання таких законодавчих актів державою в особі відповідних державних органів приймаються підзаконні нормативні акти.
Отже, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов'язання між сторонами договору в частині, яку держава буде компенсувати за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), і застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови.
Сторони, підписавши спільні протокольні рішення, погодилися з тим, що між ними встановлюється інший (не той, що був передбачений у договорі) порядок розрахунків.
Зазначений правовий висновок наведено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2019 у справі № 924/296/18.
Таким чином, для нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат на підставі статті 625 ЦК України необхідно, щоб відповідач здійснив оплату отриманих бюджетних коштів поза межами порядку і строків, визначених спільними протокольними рішеннями.
Аналогічну правову позицію наведено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.03.2018 у справі № 910/9806/16 та у постанові Верховного Суду у складі суддів палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 23.09.2019 року по справі №908/885/18.
Суд дослідивши подані матеріали встановив, що відповідачем належним чином виконувались умови спільних протокольних рішень, розрахунки проведені у повному обсязі, що свідчить про відсутність підстав для нарахування та стягнення з відповідача інфляційних втрат та річних, які нараховані позивачем на суми, які сплачені за спільними протокольними рішеннями.
Таким чином, у відповідача відсутня можливість впливати на порядок, строки та розмір розрахунків з позивачем за поставлений природний газ, що, зокрема, виключає можливість застосування до відповідача відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання у вигляді нарахування не тільки пені, а й 3% річних та інфляційних.
Перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних суд вважає вірним нарахування в сумі 254675,28 грн. та 1108221,23 грн. відповідно.
Щодо усного клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, заявленого в судовому засіданні 08.07.2020, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені), а тому вона не може застосовуватися у вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням сум збитків та шкоди (стаття 22, глава 82 Цивільного кодексу України). Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.
Детально дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що зазначене клопотання не підлягає задоволенню. Судом прийнято до уваги, що основний борг вартість поставленого з жовтня 2017 р. по березень 2018 р. (включно) природний газ, відповідачем не сплачено. Також відповідачем не наведено достатніх та змістовних обґрунтувань даного клопотання.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідач не подав до суду жодного доказу на спростування позовних вимог, в тому числі доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів, тощо).
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 10297565,24 грн. основного боргу, 1429803,97 грн. - пеня, 254675,28 грн. - 3% річних, 1108221,23 грн. інфляційних обґрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, які є в матеріалах справи, та підлягають задоволенню. В іншій частині позову суд відмовляє.
Судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Комунального підприємства "Бердичівтеплоенерго" (13312, Житомирська область, м. Бердичів, вул. Шевченка, 23, ід. код 32794899)
- на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, ід. код 20077720) 10297565,24 грн. основного боргу, 1429803,97 грн. - пеня, 254675,28 грн. - 3% річних, 1108221,23 грн. інфляційних, а також 196361,94 грн. сплаченого судового збору.
3. В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У зв'язку з перебуванням судді на лікарняному повне рішення суду складено: 27.07.20
Суддя Кудряшова Ю.В.
Віддрукувати:
1 - в справу;
2, 3 - сторонам (рек. з повід.)