Ухвала
Іменем України
08 липня 2020 року
м. Київ
справа № 752/18821/16-ц
провадження № 61-45845св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Олійник А. С. Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , Друга київська державна нотаріальна контора,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 18 червня 2018 року у складі судді Хоменко О. Л. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 20 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Прокопчук Н. О., Саліхова В. В., Семенюк Т. А.,
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У провадженні Голосіївського районного суду міста Києва знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування.
У червні 2018 року відповідач звернулась до суду з клопотанням про залишення цього позову без розгляду на підставі статті 44 ЦПК України у зв'язку з тим, що позивач, заявляючи аналогічні позови, допускає зловживання наданими йому процесуальними правами. Вважав, що ОСОБА_1 є неналежним позивачем, оскільки не може ставити питання про усунення спадкоємців від спадщини.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 18 червня 2018 року у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що звернення ОСОБА_1 з аналогічними позовами до суду у 2015 та 2016 роках виключає ймовірність подання цього позову з метою здійснення маніпуляцій з автоматизованим розподілом справ між суддями, а посилання на те, що ОСОБА_1 є неналежним відповідачем у цій справі, не може бути підставою для залишення позову без розгляду.
Постановою Апеляційного суду міста Києва від 20 вересня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 залишено без задоволення, а ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 18 червня 2018 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням вимог процесуального закону.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У вересні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Голосіївського районного суду від 18 червня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 20 вересня 2018 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 , зловживаючи своїми процесуальними правами, подав до суду завідомо безпідставний та необґрунтований позов з метою зашкодити інтересам законних спадкоємців, іншим учасникам процесу та правосуддю в цілому, водночас суди першої та апеляційної інстанцій на зазначене не звернули уваги та порушили норми частини другої статті 44 ЦПК України.
У грудні 2018 року ОСОБА_1 надіслав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали.
Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2020 року справу призначено до розгляду.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у жовтні 2018 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційне провадження підлягає закриттю з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Під час касаційного розгляду справи з'ясовано, що касаційна скарга подана на судове рішення, що не може бути предметом касаційного перегляду, оскільки ухвала Голосіївського районного суду міста Києва від 18 червня 2018 року не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
Відповідно до частини другої статті 352 ЦПК України ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 цього кодексу.
Перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду, наведений у частині першій статті 353 ЦПК України.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6-8, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України ухвала суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду касаційному оскарженню не підлягає.
Оскільки справа розглянута судами не була, а ухвала про відмову у задоволенні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду не могла бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від судового рішення, яким має вирішуватись спір, така ухвала суду першої інстанції відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України не могла бути оскаржена і в касаційному порядку.
Таким чином, касаційна скарга на ухвалу Голосіївського районного суду від 18 червня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 20 вересня 2018 року, прийняту за результатами розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, не належить до переліку ухвал, які відповідно до статті 389 ЦПК України можуть бути оскаржені у касаційному порядку, не підлягала прийняттю до провадження Верховного Суду.
Ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду може бути оскаржена в апеляційному та касаційному порядку винятково у випадку оскарження судового рішення щодо суті спору.
Враховуючи те, що провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Голосіївського районного суду від 18 червня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 20 вересня 2018 року відкрито щодо ухвали суду першої інстанції (після її перегляду в апеляційному порядку), що не підлягає касаційному оскарженню, вказане провадження необхідно закрити як помилково відкрите.
Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно з практикою ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Тим не менше, право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та має бути досягнута пропорційність між використаними засобами та досягнутими цілями(див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ у справі «Мельник проти України» («Melnyk v. Ukraine») від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03, § 22).
Згідно з пунктом «d» статті 5 Рекомендацій (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо введення в дію та поліпшення функціонування систем і процедур оскарження у цивільних і торговельних справах від 07 лютого 1995 року, для забезпечення того, щоб суд апеляційної інстанції розглядав лише вагомі питання, державам слід відтермінувати реалізацію права на оскарження з низки проміжних питань до подання основної скарги у справі.
Встановлення у процесуальному законі переліку ухвал суду першої інстанції, що не підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду стосовно суті спору, є розумним обмеженням, що має на меті запобігти зловживанням процесуальними правами, які призводять до невиправданих зволікань під час розгляду справи, та забезпечити такий розгляд впродовж розумного строку.Така мета є легітимною.
Учасник справи не позбавляється права доступу до суду, оскільки має можливість оскаржити ухвалене у справі судове рішення щодо суті спору, виклавши в апеляційній скарзі на нього аргументи щодо відмови у задоволенні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду при постановленні цієї ухвали (див. наприклад, ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 750/14127/17 (провадження № 14-374цс18)).
Керуючись пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, частиною другою статті 261 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 18 червня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 20 вересня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , Друга київська державна нотаріальна контора, про усунення від права на спадкування закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: А. С. Олійник
С. О. Погрібний
Г. І. Усик
В. В. Яремко