Постанова
Іменем України
23 липня 2020 року
м. Київ
справа № 607/5713/17
провадження № 61-37909св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Нова Тернопільська газета»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 08 травня 2018 року у складі колегії суддів: Костів О. З., Сташківа Б. І., Хоми М. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Тернопільська газета» (далі - ТОВ «Нова Тернопільська газета») про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації, відшкодування моральної шкоди.
На обгрунтування позовних вимог зазначали, що вони є депутатами Тернопільської міської ради. 12 квітня 2017 року у друкованому засобі масової інформації «Нова Тернопільська газета» від ІНФОРМАЦІЯ_2 № НОМЕР_1 на другій сторінці газети у статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1 », викладена негативна, недостовірна інформація, що порочить їх честь і гідність, зокрема, міститься безпідставне звинувачення у вчиненні ними корупційних діянь за відсутності допустимих доказів. Серед іншої інформації у зазначеній статті вказано:
- «… Керівництво Всеукраїнського об'єднання «Свобода» вигнало з партії трьох тернопільських депутатів, яких підозрюють у корупційних діяннях….»;
- «…Як вдалося з'ясувати з неофіційних джерел, основана причина такого радикального рішення керівництва ВО «Свобода» не так відхід від принципів партії чи несинхронного голосування на противагу позиції партії, хоча це також, як корупційна складова у діях згаданої «трійки», про що вже найближчим часом дізнається громадськість….»;
-«…Серйозний корупційний шлейф тягнеться і за колишнім секретарем земельної комісії та головою депутатської фракції ВО «Свобода» у Тернопільській міській раді ОСОБА_2…».
Вказували на те, що зазначеною статтею відповідач свідомо мав на меті принизити їх честь, гідність та ділову репутацію в очах громадськості, колег щодо дотримання ними вимог законів, що, зважаючи на їх публічний статус, як діючих політиків, посадових осіб органу місцевого самоврядування, дискредитує їх в очах громадськості та завдає їм моральних страждань, оскільки вони є законослухняними громадянами, які у своїй діяльності не допускали жодних корупційних чи інших правопорушень. У результаті опублікування неправдивих відомостей у них порушився звичний спосіб життя, знизився рівень їх авторитету, виникли неприязні стосунки з друзями та в сім'ї, з виборцями й іншими депутатами Тернопільської міської ради. При спілкуванні з людьми їм доводиться пояснювати, що інформація є неправдивою і не має жодного підгрунтя. Розмір відшкодування заподіяних їм моральних страждань становить по 20 000 грн кожному.
З урахуванням уточнених позовних вимог, просили визнати недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 інформацію, опубліковану 12 квітня 2017 року в газеті «Нова Тернопільська газета» від ІНФОРМАЦІЯ_2 № НОМЕР_1 у статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1», зокрема: «… Керівництво Всеукраїнського об'єднання «Свобода» вигнало з партії трьох тернопільських депутатів, яких підозрюють у корупційних діяннях….»; «…Як вдалося з'ясувати з неофіційних джерел, основана причина такого радикального рішення керівництва ВО «Свобода» не так відхід від принципів партії чи несинхронного голосування на противагу позиції партії, хоча це також, як корупційна складова у діях згаданої «трійки», про що вже найближчим часом дізнається громадськість….»; «…Серйозний корупційний шлейф тягнеться і за колишнім секретарем земельної комісії та головою депутатської фракції ВО «Свобода» у Тернопільській міській раді ОСОБА_2…»; зобов'язати відповідача спростувати зазначену інформацію шляхом публікації у цій же газеті резолютивної частини рішення суду не пізніше п'ятнадцяти днів з дня набрання рішенням суду законної сили, у такий же спосіб, у який вона була поширена; стягнути з ТОВ «Нова Тернопільська газета» на їх користь по 20 000,00 грн кожному на відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області
від 05 лютого 2018 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено частково.
Визнано недостовірною та такою, що порочить честь і гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , опубліковану 12 квітня
2017 року інформацію в газеті «Нова Тернопільська газета» від 12-18 квітня
2017 року № НОМЕР_1 у статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1», а саме:
- «… Керівництво всеукраїнського об'єднання «Свобода» вигнало з партії трьох тернопільських депутатів, яких підозрюють у корупційних діяннях….»;
- «…Як вдалося з'ясувати з неофіційних джерел, основана причина такого радикального рішення керівництва ВО «Свобода» не так відхід від принципів партії чи несинхронного голосування на противагу позиції партії, хоча це також, як корупційна складова у діях згаданої «трійки» про що вже найближчим часом дізнається громадськість….»;
- «…Серйозний корупційний шлейф тягнеться і за колишнім секретарем земельної комісії та головою депутатської фракції ВО «Свобода» у Тернопільській міській раді ОСОБА_2…».
Зобов'язано ТОВ «Нова Тернопільська газета» протягом п'ятнадцяти календарних днів з дня набрання рішенням суду законної сили спростувати зазначену інформацію у спосіб, яким вона була поширена шляхом публікації у цій же газеті витягу із вступної та резолютивної частини рішення суду.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірною публікацією за відсутності будь-яких належних та допустимих доказів про притягнення позивачів до адміністративної чи кримінальної відповідальності за вчинення корупційних правопорушень, а також повідомлення їм про підозру чи складання протоколу про вчинення корупційного правопорушення, засобом масової інформації (далі - ЗМІ) порушено принцип невинуватості особи, оскільки у стверджувальній формі зазначено, що позивачі підозрюються у вчиненні корупційних діянь, зокрема, охарактеризовано роботу ОСОБА_2 на посаді секретаря земельної комісії як таку, що супроводжується серйозним корупційним шлейфом, ствердно зазначено про наявність корупційної складової у діях позивачів, що стало причиною виключення з ВО «Свобода». Зазначеною публікацією у ЗМІ за відсутності посилання на допустиму доказову базу сформовано суспільну думку щодо позивачів, як осіб, відносно котрих існують об'єктивні докази вважати їх корупціонерами та особами, схильними до вчинення протиправних корисливих дій, використовуючи публічний депутатський статус або службове становище. Відхиляючи доводи представника відповідача про те, що спірна публікація містить виключно оціночні судження щодо позивачів, суд виходив із того, що, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, необхідно визначити характер такої інформації та з'ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Зауваживши, що високий публічний статус позивачів, як депутатів місцевої ради, спричиняє їм додатковий тягар, можливо й надмірної критики з боку ЗМІ, яка не завжди може бути справедливою та об'єктивною, суд вказав, що мусить існувати розумна межа такої критики. З огляду на наведене, а також на те, що відповідач, поширюючи інформацію, сформульовану як пряме звинувачення позивачів у злочинній поведінці за відсутності достатньо переконливих доказів на їх підтвердження (доказів про притягнення позивачів до адміністративної чи кримінальної відповідальності за вчинення корупційних правопорушень, відсутності повідомлення їм про підозру чи складання протоколу про вчинення корупційного правопорушення), безперечно порушив принцип невинуватості особи, а тому опублікована 12 квітня 2017 року в газеті «Нова Тернопільська газета»
від ІНФОРМАЦІЯ_2 № НОМЕР_1, у статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1 » інформація є недостовірною та такою, що порочить честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , а отже підлягає спростуванню. Відмовляючи в задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди, суд виходив із недоведеності позивачами факту завдання їм моральних страждань опублікуванням спірної статті.
Постановою Апеляційного суду Тернопільської області від 08 травня 2018 року апеляційну скаргу ТОВ «Нова Тернопільська газета» задоволено, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 лютого
2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції надав невірну оцінку обставинам справи, а також наявним у матеріалах справи доказам, висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам закону, а тому оскаржуване судове рішення не можна вважати законним та обгрунтованим. Свобода дотримуватися своїх поглядів є основною передумовою інших свобод, гарантованих статтею 10 Європейської конвенції з прав людини, і вона користується майже абсолютним захистом у тому сенсі, що можливі обмеження, закладені в пункті 2 цієї статті. Крім того, поряд із інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 захищає і погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких, не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів. Висловлені в публікації твердження, що причиною виключення позивачів із членів політичної партії ВО «Свобода» є те, що їх «...підозрюють у корупційних діяннях...», в їх діях міститься «...корупційна складова...», а також те, що за позивачем ОСОБА_2 тягнеться «...серйозний корупційний шлейф...» не містять будь-яких фактичних відомостей, висловлених у категоричній формі, тверджень чи звинувачень у вчиненні позивачами якихось конкретних кримінальних чи адміністративних корупційних правопорушень, а тому не можна вважати їх фактичними твердженнями. Фактично в оскаржуваній публікації висвітлено події, які дійсно мали місце, зокрема, загальновідомим є факт, що згідно з рішенням політичного виконавчого комітету ВО «Свобода»
від 07 квітня 2017 року позивачів виключили з лав партії, у зв'язку з чим 08 квітня 2017 року в м. Тернопіль відбулися збори депутатів Тернопільської міської та обласної рад і членів міського та обласного комітету ВО «Свобода» із заступником голови ВО «Свобода» Русланом Кошулинським та заступником голови партії з питань партійної дисципліни ОСОБА_8 . З оскаржуваної статті убачається, що на цій зустрічі ОСОБА_9 у гострій, критичній формі надав оцінку не лише діяльності позивачів, як депутатів Тернопільської міської ради, які понад 100 разів голосували всупереч рішенням місцевої організації, що свідчить про їх відхід від програмових засад партії, але і вказав, що «у майбутньому така ж доля чекає і на інших депутатів від ВО «Свобода», які будуть займатися не депутатською діяльністю, а особистими інтересами та збагаченням». Таким чином, вжиті в оскаржуваній публікації вислови про те, що позивачів «...підозрюють у корупційних діяннях...», в їх діях міститься «...корупційна складова...», а також те, що за позивачем ОСОБА_2 тягнеться «...серйозний корупційний шлейф...» відображають лише власну оцінку газетою реальних подій висловлені у формі оціночних суджень, з огляду на співставлення певних фактів, які дійсно мали місце. Відхиляючи твердження позивачів про порушення опублікуванням відповідачем оспорюваної статті презумпції невинуватості особи, суд зауважив, що в оскаржуваній публікації відповідачем не порушено принцип презумпції невинуватості позивачів, оскільки вжиті у статті вислови «...підозрюють у корупційних діяннях...», в їх діях міститься «...корупційна складова...», за позивачем ОСОБА_2 тягнеться «...серйозний корупційний шлейф...» не можна вважати прямим обвинуваченням у вчиненні конкретних корупційних дій у розумінні положень Закону України «Про запобігання корупції» та констатацією довершеного факту вчинення злочину. Зазначена інформація не містить безспірних тверджень про достовірні факти, а основана на інформації з відкритих джерел, яка стосується діяльності позивачів, як діючих політиків та виконання ними своїх функцій і повноважень депутатів місцевої ради. Таким чином, вказані вислови не можуть вважатися фактичними твердженнями та недостовірною інформацією, яка порушує права позивачів, оскільки є оціночними судженнями у зв'язку з чим спростуванню не підлягають. Суд не взяв до уваги викладені у відзиві на апеляційну скаргу посилання представника позивачів на правову позицію Верховного Суду України, висловлену у постанові
від 29 листопада 2017 року у справі № 6-639цс17, оскільки у справі, яка переглядалася Верховним Судом України, предметом судового захисту було спростування недостовірної інформації, яка стосувалася обвинувачення особи у вчиненні конкретних злочинів, висловлена в категоричній формі та є фактичним твердженням («…і тому ОСОБА як безпосередній виконавець тих злочинів, тої провокації…»), натомість у зазначеній справі судом встановлено, що оскаржувана інформація носить характер оціночних суджень.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У червні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , у якій заявник просив скасувати постанову Апеляційного суду Тернопільської області
від 08 травня 2018 року і залишити в силі рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 лютого 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що апеляційний суд у порушення вимог статей 89, 263, 264, 367, 382 ЦПК України не забезпечив повний та всебічний розгляд справи, формально та узагальнююче вказав, що оспорювана позивачами інформація відносно них містить у собі виключно оціночні судження, натомість не надав належної правової оцінки окремо кожному із висловлювань, які позивачі просили спростувати, а також іншим доказам, наявним у матеріалах справи, не встановив чи наведені в публікації обставини існували взагалі, чи можливо перевірити на предмет їх дійсності, чи є вони фактичними твердженнями, що свідчить про фактичне самоусунення суду від встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору по суті. Посилаючись на те, що зазначена інформація є оціночним судженням, суд не вказав чому її неможливо перевірити як твердження про факти, оскільки вони містять конкретну інформацію про подію і осіб. Вказуючи на те, що позивачі були політичними діячами, а тому межа допустимої щодо них критики є значно ширшою, не навів в оскаржуваному рішенні аналізу поширеної щодо них інформації, чи є вона дійсно критикою виконання їх функцій як політичних діячів, чи вона стосується фактів виконання ними службових обов'язків, не пов'язаних із їх політичною діяльністю. Помилковими є також посилання апеляційного суду на те, що загальновідомим є факт, що згідно з рішенням політичного виконавчого комітету ВО «Свобода» від 07 квітня 2017 року позивачів виключили з лав партії, оскільки не зрозуміло, як події, що відбувалися на політвиконкомі є загальновідомими, а тому висновки суду, що викладена відповідачем інформація відображає лише власну оцінку реальних подій з огляду на співставлення певних фактів, які дійсно мали місце, що висловлені у формі оціночних суджень, є безпідставними. Апеляційний суд послався на рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Годлевський проти Росії» від 23 жовтня 2008 року, однак не надав оцінки рішенню ЄСПЛ у справі «Сіреджук проти України»
від 21 січня 2016 року, на яке посилався суд першої інстанції та яке більш точно відображає якою має бути критика ЗМІ щодо публічних осіб, і жодним чином не мотивував в оскаржуваній постанові чому у зазначеній справі має застосовуватися рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 2008 року щодо дотримання судом принципу змагальності, а не рішення від 21 січня 2016 року з приводу подібних правовідносин, у якому ЄСПЛ зазначав, що не тільки фактичні твердження мають бути спростовані, а й оціночні судження можуть бути надмірними, якщо поряд із цими судженнями не наведено фактів на підтвердження звинувачень у злочинній поведінці осіб. Оскільки у статті відповідача «ІНФОРМАЦІЯ_1 » таких фактів не наведено, вказував на помилковість висновків суду апеляційної інстанції про те, що оскаржувана інформація є оціночними судженнями. У цьому контексті суд безпідставно не взяв до уваги доводи позивачів та їх представника, не надав належної оцінки, наявним у матеріалах справи доказам та правовому висновку Верховного Суду України у справі 6-639цс17, згідно якого суди, ухвалюючи рішення у справах зазначеної категорії, повинні дотримуватися презумпції невинуватості, чим не забезпечив повний та всебічний розгляд справи та безпідставно скасував законне і обгрунтоване рішення суду першої інстанції.
Відзив на касаційну скаргу подано не було.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду.
Справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції 23 жовтня 2018 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій установлено, що позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 є депутатами Тернопільської міської ради.
12 квітня 2017 року у друкованому засобі масової інформації «Нова Тернопільська газета» від ІНФОРМАЦІЯ_2 № НОМЕР_1 на другій сторінці газети у статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1», серед іншої інформації вказано:
-«… Керівництво Всеукраїнського об'єднання «Свобода» вигнало з партії трьох тернопільських депутатів, яких підозрюють у корупційних діяннях….»;
-«…Як вдалося з'ясувати з неофіційних джерел, основана причина такого радикального рішення керівництва ВО «Свобода» не так відхід від принципів партії чи несинхронного голосування на противагу позиції партії, хоча це також, як корупційна складова у діях згаданої «трійки», про що вже найближчим часом дізнається громадськість….»;
-«…Серйозний корупційний шлейф тягнеться і за колишнім секретарем земельної комісії та головою депутатської фракції ВО «Свобода» у Тернопільській міській раді ОСОБА_2…».
Позивачі вважають, що розміщена про них інформація є негативною та недостовірною, такою, що порочить їх честь і гідність, оскільки в оскаржуваній публікації міститься безпідставне звинувачення їх у вчиненні корупційних діянь за відсутності допустимих доказів, що свідчить про порушення відповідачем принципу презумпції невинуватості особи.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - ОСОБА_4 не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Частиною другою статті 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством (стаття 201 ЦК України).
Згідно із статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.
За змістом частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Кожен має право на свободу вираження поглядів в розумінні статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
Суспільство має право на отримання інформації, яка відповідає дійсності та надає можливість суспільству здійснити її оцінку самостійно на основі усіх фактів та різноманіття думок щодо наданої інформації, у тому числі щодо діяльності політиків, посадових осіб органів влади та місцевого самоврядування, а отже важливо щоб інформація, яка розповсюджується будь-ким, а особливо ЗМІ або лідерами суспільної думки, посадовими особами, державними службовцями, відповідала дійсності з одного боку, а з іншого боку була суспільно значуща та задовольняла попит суспільства на необхідність контролю за діяльністю державних органів та їх посадових осіб. З огляду на необхідність громадського контролю за діяльністю державних органів та посадових осіб, інформація, яка розповсюджується щодо державних посадовців, публічних осіб є суспільно важливою інформацією, а обмеження щодо розповсюдження цієї інформації та межі критики та оцінки поведінки таких осіб, є більш ширшими ніж межі критики та оцінки поведінки пересічного громадянина.
Публічна особа, державний службовець повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, до прискіпливої уваги суспільства та підвищеної зацікавленості до його діяльності та/або особистого життя тощо, адже вони, обираючи кар'єру публічної особи, погодились на таку увагу.
Відповідно до частин першої, другої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому ЗМІ з метою обгрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.
Суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку (пункти 1, 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Відповідно до частини другої статті 47-1 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Ляшко проти України» зазначив, що свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе «демократичне суспільство». Свобода політичних дебатів перебуває в самому серці побудови демократичного суспільства, що наскрізь пронизує Конвенцію. При цьому, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19.
Застосовуючи положення статті 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод в рішеннях у справах «Нікула проти Фінляндії», «Яновський проти Польщі» та інших, Європейський суд з прав людини підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян.
У разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), а також рекомендації, що містяться у Резолюції
№ 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).
У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.
Ухвалюючи рішення у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації публічної особи, суд також повинен дотримуватись основоположних принципів права, зокрема презумпції невинуватості.
Так, згідно з частиною другою статті 6 Конвенції кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
У частинах першій та другій статті 62 Конституції України закріплено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є депутатами Тернопільської міської ради, публічними особами, а відповідно межа допустимої критики та обсяг поширеної інформації щодо них є значно ширшими, оскільки вони безпосередньо відіграють важливу роль у діяльності держави та їх безпосередні дії становлять суспільний інтерес.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив із того, що відповідач, поширюючи оспорювану інформацію, сформульовану як пряме звинувачення позивачів у злочинній поведінці, за відсутності достатньо переконливих доказів про притягнення їх до адміністративної чи кримінальної відповідальності за вчинення корупційних правопорушень, безперечно порушив принцип невинуватості особи, а тому опублікована у статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1 » оспорювана інформація є недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , а отже підлягає спростуванню.
Натомість апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, правильно зазначив, що висловлені в публікації твердження, що причиною виключення позивачів із членів політичної партії ВО «Свобода» є те, що їх «...підозрюють у корупційних діяннях...», в їх діях міститься «...корупційна складова...», за позивачем ОСОБА_2 тягнеться «...серйозний корупційний шлейф...» не містять будь-яких фактичних відомостей, висловлених у категоричній формі, тверджень чи звинувачень у вчиненні позивачами будь-яких конкретних кримінальних чи адміністративних корупційних правопорушень, а тому вони є оціночними судженнями відповідача. Такі висловлювання також не можна вважати прямим обвинуваченням у вчиненні конкретних корупційних дій у розумінні Закону України «Про запобігання корупції» та констатацією довершеного факту вчинення злочину.
Такого висновку суд дійшов з огляду на те, що в оспорюваній позивачами публікації, відповідачем була надана власна оцінка подіям, що дійсно мали місце, зокрема, рішенню політичного виконавчого комітету ВО «Свобода» від 07 квітня 2017 року яким позивачів виключили з лав партії, у зв'язку з чим 08 квітня
2017 року в м. Тернопіль відбулися збори депутатів Тернопільської міської та обласної рад і членів міського та обласного комітету ВО «Свобода» із заступником голови ВО «Свобода» Русланом Кошулинським та заступником голови партії з питань партійної дисципліни ОСОБА_8 . Із оскаржуваної статті убачається, що на цій зустрічі ОСОБА_9 у гострій, критичній формі дав оцінку не лише діяльності позивачів, як депутатів Тернопільської міської ради, які понад 100 разів голосували всупереч рішенням місцевої організації, що свідчить про їх відхід від програмових засад партії, але і вказав, що «у майбутньому така ж доля чекає і на інших депутатів від ВО «Свобода», які будуть займатися не депутатською діяльністю, а особистими інтересами та збагаченням».
Таким чином, установивши, що вжиті в оскаржуваній публікації відповідачем висловлювання про те, що позивачів «...підозрюють у корупційних діяннях...», в їх діях міститься «...корупційна складова...», за позивачем ОСОБА_2 тягнеться «...серйозний корупційний шлейф...» відображають лише власну оцінку реальних подій, висловлену у формі оціночних суджень, а тому не є недостовірною інформацією, що відповідно до статті 277 ЦК України підлягає спростуванню, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Зважаючи на те, що вимога про відшкодування моральної шкоди є похідною від доведеності вимог про визнання недостовірної інформації та її спростування, апеляційний суд обгрунтовано відмовив у її задоволенні.
Баланс між приватним інтересом щодо захисту репутації позивачів та публічним інтересом знати суспільно необхідну інформацію не було порушено. Особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення не може бути зобов'язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачено статтею 10 Конвенції. Крім того, матеріали справи не містять доказів стосовно того, що відповідач публічно звинуватив позивачів у вчиненні злочинів. Разом з тим, частина спірної статті є критикою у контексті діяльності позивачів, як депутатів міської ради.
Аргументи наведені у касаційній скарзі є ідентичними доводам, що були викладені заявниками у їх позовній заяві, яким була надана належна правова оцінка. У силу повноважень, визначених статтею 400 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги), суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та здійснювати переоцінку доказів.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Узагальнюючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції повно дослідив матеріали справи, надав належну правову оцінку доводам сторін та зібраним у справі доказам, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 08 травня 2018 року залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. І. Усик
І. Ю. Гулейков
О. В. Ступак