Постанова
Іменем України
20 липня 2020 року
м. Київ
справа № 175/1262/17
провадження № 61-17387св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», публічне акціонерне товариство «ДельтаБанк»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22 жовтня 2018 року в складі судді Реброва С. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року в складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О.,
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк»), публічного акціонерного товариства «ДельтаБанк» (далі - ПАТ «ДельтаБанк») про визнання недійсним договору споживчого кредитування та договору іпотеки.
Позовна заява мотивована ти, що 27 серпня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено договір споживчого кредитування № 11387451000, згідно з умовами якого банк зобов'язався надати відповідачу кредитні кошти у розмірі 399 500, 00 доларів США на строк з 27 серпня 2008 року по 27 серпня 2018 року. Згідно пункту 1.4 кредитного договору, кредитні кошти призначались на споживчі потреби, а саме купівлю нерухомості.
З метою забезпечення зобов'язання по кредитному договору між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір № 11387451000/1 від 27 серпня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Римською A. B. та зареєстрований в реєстрі за № 2775. Згідно вказаного договору в іпотеку передано наступне майно: будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,15 га за цією адресою.
У липні 2014 року ПАТ «Дельта Банк» повідомило ОСОБА_1 про те, що придбало усі права та обов'язки за кредитним договором № 11387451000 від 27 серпня 2008 року та похідним договором, укладеними у забезпечення зобов'язань позичальника за даним кредитним договором.
Однак ПАТ «Дельта Банк» так і не надало позивачу оригінали документів, що підтверджують придбання ним права вимоги за вищевказаними договорами.
При укладанні вищевказаного договору споживчого кредитування банком було порушено законні права позичальника, як споживача фінансових послуг. Банк вдався до нечесної підприємницької діяльності і ввів позичальника в оману стосовно валютних ризиків, порядку надання кредиту, умов повернення кредиту споживачем та загальної вартості кредиту. Договір про надання споживчою кредиту № 11387451000 від 27 серпня 2008 року за своїм змістом і текстом не відповідає вимогам законодавства України, інтересам та волі позивача, порушує його права та законні інтереси. У договорі відсутні істотні умови, виходячи з норм чинного законодавства, банком не була проведена переддоговірна робота з позичальником. На підставі зазначеного позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Посилаючись на зазначене, позивач просив суд: визнати недійсними кредитний договір № 11387451000 від 27 серпня 2008 року та договір іпотеки № 11387451000/1 від 27 серпня 2008 року, укладені між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , судові витрати віднести на рахунок відповідача.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22 жовтня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач зважив запропоновані умови кредитування та свідомо вибрав банківську установу та банківську послугу (продукт), підтвердивши це наданням необхідної інформації та документів про свою особу для здійснення банківських операцій та власноручним підписанням документів, договорів. Позивача належним чином проінформовано про всі істотні умови договору, терміни погашення кредиту, розмір та терміни сплати процент платежів, що підтверджується наявністю особистого підпису позичальника на кредитному договорі. При укладанні спірних кредитного договору та іпотечного договору сторонами були дотримані всі вимоги, які необхідні для його дійсності, які передбачені статтею 203 ЦК України.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22 жовтня 2018 року - залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги висновків не спростовують, твердження позивача не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, є необґрунтованими та безпідставними, оскільки на момент укладення спірних договорів між сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов, в тому числі, щодо обсягу кредитних зобов'язань.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
19 вересня 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22 жовтня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року та направити справу но новий розгляд.
Касаційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судами норм матеріального права, не повним з'ясуванням обставини, що мають значення для справи.
Зокрема заявник вказує на те, що висновки судів попередніх інстанції про те, що право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки перейшло від АТ «УкрСиббанк» до АТ «ДельтаБанк», а також те, що сума заборгованості за кредитним договором складає 29 127 452, 55 грн ґрунтуються на припущеннях та встановлені на підставі недопустимих доказів.
Судами не було вивчено та досліджено висновок судово-економічної експертизи, яка була призначена ухвалою суду першої інстанції від 04 вересня 2017 року, а тому посилання суду першої інстанції на помилковість висновку експерта є невмотивоване.
Судами залишено поза увагою те, що договір про надання споживчого кредиту не відповідає вимогами Постанови НБУ № 168 від 10 травня 2007 року «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови та сукупну вартість кредиту» (далі - Правила), оскільки не містить всіх обов'язкових істотних умов та реквізитів, а саме: не зазначені розміри платежів у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користуванням кредиту, відсутні дані щодо комісії за обслуговування кредитної заборгованості. Також не взято до уваги щодо відсутності належного підтвердження отримання позивачем перед укладанням оспорюваного договору інформації про умови кредитування.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного суду від 11 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22 жовтня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Фактичні обставини, встановлені судами
27 серпня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником, якого є ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено договір споживчого кредитування № 11387451000, згідно з умовами якого банк зобов'язався надати відповідачу кредитні кошти у розмірі 399 500, 00 доларів США на строк з 27 серпня 2008 року по 27 серпня 2018 року на споживчі потреби, а саме купівлю нерухомості (Т 1, а.с. 12-18).
З метою забезпечення зобов'язання по кредитному договору між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником, якого є ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір № 11387451000/1 від 27 серпня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Римською A.B. та зареєстрований в реєстрі за № 2775. Згідно вказаного договору в іпотеку передано наступне майно: будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка за цією адресою (Т 1, а.с. 31-34).
У липні 2014 року ПАТ «Дельта Банк» повідомило ОСОБА_1 про те, що придбало усі права та обов'язки за кредитним договором № 11387451000 від 27 серпня 2008 року та похідним договором, укладеними у забезпечення зобов'язань позичальника за даним кредитним договором (Т 1, а.с. 35-36).
08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та AT «Дельта Банк» укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д. Г. та зареєстрований в реєстрі за № 2949, 2950, відповідно до якого AT «Дельта Банк», в порядку, обсязі та на умовах, визначених цим договором, набув статусу нового кредитора та права вимоги до боржників по кредитних та забезпечувальних договорах, в тому числі, по спірному кредитному договору та договору іпотеки (Т. 1, а.с. 202-222).
Зобов'язання позивача щодо повернення кредитних коштів за оспорюваним договором не виконані, загальна сума заборгованості позивача перед банком складає 29 127 452, 55 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості по кредитному договору (Т 1, а.с. 131-133).
У зв'язку зі зміною кредитора та іпотекодержателя на АТ «Дельта Банк» 21 січня 2012 року позичальнику та іпотекодавцю ОСОБА_2 здійснено відправлення письмового повідомлення про відступлення, що підтверджується списком згрупованих рекомендованих відправлень № 039150807820 та фіскальним чеком УДППЗ «Укрпошта» (Т. 1, а.с. 128-129).
Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 04 вересня 2017 року по справі призначено судово-економічну експертизу.
Дослідивши висновок експерта від 30 березня 2018 року, судом першої інстанції встановлено про помилковість висновку експерту, що кредитний договір, укладений між банком та відповідачем містить порушення вимог Закону України «Пpo захист прав споживачів».
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За змістом статей 11, 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливими, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні ризики тощо, які передують укладенню договору.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просила визнати недійсним кредитний договір та іпотечний договір, укладений між банком та нею, посилаючись на те, що при укладанні договору споживчого кредитування банком було порушено законні права позичальника, як споживача фінансових послуг; банк вдався до нечесної підприємницької діяльності і ввів позичальника в оману стосовно валютних ризиків, порядку надання кредиту, умов повернення кредиту споживачем та загальної вартості кредиту; договір про надання споживчою кредиту не відповідає вимогам законодавства України, інтересам та волі позивача, порушує його права та законні інтереси; у договорі відсутні істотні умови; банком не була проведена переддоговірна робота з позичальником.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки спірний договір кредиту був підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов цього договору. Сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов цього договору та в подальшому виконував його умови. Протягом дії кредитного договору позивач не зверталася до банку з пропозицією про внесення будь-яких змін до запропонованої редакції договору, за роз'ясненням положень, які були йому не зрозумілі, або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, тим самим погоджуючись зі всіма умовами такого договору.
Також є правильними висновки судів щодо відмові у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договір іпотеки, оскільки дана вимога є похідною від вимоги про визнання недійсним кредитний договір.
Доводи заявника про те банк під час укладання договору приховав від позичальника повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, чим ввів позичальника в оману, щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості не можуть бути прийняті до уваги.
Частиною першою статті 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
З аналізу вказаної норми слід дійти висновку, що правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов'язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.
Наявність умислу в діях банку під час укладання кредитного договору, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.
Відповідно до пункту 3.1 Правил, банки зобов'язані в кредитному договорі або в додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, зазначаючи при цьому значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку України.
На банки покладається також обов'язок зазначати в кредитному договорі сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді реальної процентної ставки, яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту (пункт 3.3 Правил).
Враховуючи наведене суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивач був ознайомлена з орієнтованою сукупною вартістю кредиту, відомостями щодо процентної ставки, про що свідчить його підпис на договору кредиту, а також на графіку погашення кредиту та додатку № 2 до кредитного договору про сукупну вартість кредиту.
Посилання позивача на те, що під час укладення спірного кредитного договору йому не надано усю необхідну та достатню інформацію щодо умов кредитування є безпідставні, оскільки спірний кредитний договір укладений у письмовій формі, містить положення щодо розміру кредиту, дату його видачі, розмір річної відсоткової ставки та умови встановлення нового розміру процентної ставки, право дострокового повернення кредиту, детальний розпис загальної вартості кредиту.
Доводи касаційної скарги про те, що судами не було вивчено та досліджено висновок судово-економічної експертизи, яка була призначена ухвалою суду першої інстанції від 04 вересня 2017 року, є необґрунтованими, оскільки судами надано належну оцінку вказаному висновку у сукупності з іншими матеріалами справи, а суд касаційної інстанції не може вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, якими у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22 жовтня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22 жовтня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Петров
С. Ю. Мартєв
В. М. Сімоненко