Ухвала
24 липня 2020 року
м. Київ
справа № 159/6182/14-ц
провадження № 61-10002св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області, у складі судді Лесика В. О., від 15 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Волинської області, у складі колегії суддів: Русинчука М. М., Федонюк С. Ю., Матвійчук Л. В., від 26 грудня 2017 року,
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-IX від 15 січня 2020 року, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»)звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.
Позовна заява ПАТ КБ «ПриватБанк» мотивована тим, що 30 липня 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № VOKVGK00001549, згідно умов якого позичальник отримав кредит у розмірі 35 000,00 дол. США на термін до 30 липня 2037 року зі сплатою 0,84% на місяць (10,08% річних).
Позичальник належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання за кредитним договором у зв'язку з чим станом на 27 серпня 2014 року виникла заборгованість у розмірі 37 979,89 дол. США, з яких: 33 976,18 дол. США - заборгованість за кредитом; 1 991,23 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 70,00 дол. США - заборгованість за комісією за користування кредитом; 21,54 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також штрафи: 18,00 дол. США - штраф (фіксована частина); 1 802,96 дол. США - штраф (процентна складова).
Посилаючись на зазначені обставини, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути із ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № VOKVGK00001549 від 30 липня 2007 року, яка станом на 27 серпня 2014 року складає 37 879,89 дол. США, що за курсом НБУ на вказану дату становить 526 188,63 грн.
У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд визнати недійсним договір особистого страхування № VOKVLK00050372 від 27 липня 2007 року та договір страхування майна № VOKVGK00050371 від 27 липня 2007 року, визнати недійсним пункт 7.1 кредитного договору № VOKVGK00001549 від 30 липня 2007 року у частині сплати винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі суми 0,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця у період сплати у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно пункту 6.2 даного договору, а також визнати недійсною додаткову угоду № 1/1-1 від 30 серпня 2010 року до договору № VOKVGK00001549 від 30 липня 2007 року.
Уточнені вимоги зустрічного позову обґрунтовано тим, що згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи за № 235 від 12 травня 2015 року договір особистого страхування № VOKVLK00050372 від 27 липня 2007 року та договір страхування майна № VOKVGK00050371 від 27 липня 2007 року він не підписував. Сплата щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу суперечить положенням статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 15 вересня 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено у задоволенні заявлених позовних вимог.
Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним договір страхування майна ОСОБА_1 № VOKVGK00050371 від 27 липня 2007 року.
Визнано недійсним договір особистого страхування ОСОБА_1 № VOKVLK00050372 від 27 липня 2007 року.
Визнано недійсним пункт 7.1 кредитного договору № VOKVGK00001549 від 30 липня 2007 року у частині сплати винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі суми 0,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно пункту 6.2 даного договору.
Визнано недійсною додаткову угоду № 1/1-1 від 30 серпня 2010 року до кредитного договору № VOKVGK00001549 від 30 липня 2007 року.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що банк не довів того факту, що станом на 27 серпня 2014 року ОСОБА_1 допустив прострочення виконання зобов'язань за кредитним договором.
Місцевий суд дійшов висновку про те, що банк неправомірно збільшив процентну ставку в односторонньому порядку. Не знайшли свого підтвердження доводи банку про те, що ОСОБА_1 продовжував вносити платежі за кредитом і після збільшення відсоткової ставки, що свідчить про його обізнаність про збільшення відсоткової ставки.
У письмовому повідомленні банку від 03 жовтня 2008 року про збільшення процентної ставки вказана адреса ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 , хоча як встановлено у судовому засіданні його адреса - АДРЕСА_1 .
Будь-який інший документ, що посвідчує факт отримання ОСОБА_1 повідомлення банку, суду не надано.
Починаючи з 30 серпня 2010 року по 27 серпня 2014 року діяла відсоткова ставка 12,70 %. У матеріалах витребуваної судом кредитної справи наявна додаткова угода до кредитного договору від 30 липня 2007 року, укладена між банком та ОСОБА_1 про зміну відсоткової ставки по кредиту - 12,70 %, починаючи з 30 серпня 2010 року. У зазначеній угоді є підписи представника банку та позичальника. Угода має формат квитанції та не посвідчена печаткою.
Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи від 12 травня 2015 року підпис у додатковій угоді ймовірно виконано ОСОБА_1 .
Договори страхування були укладені 27 липня 2007 року за заявами ОСОБА_1 на виконання договору застави від 30 липня 2007 року, який сторонами на той час не укладався, а було укладено договір іпотеки від 30 липня 2007 року, тобто укладення кредитного договору та договору іпотеки було за часом пізніше як укладення договорів страхування на виконання цих договорів.
У висновку судово-почеркознавчої експертизи за № 235 від 12 травня 2015 року зазначено, що підпис, розміщений у рядку «страхувальник» на лицевій стороні та підпис, розміщений у рядку «страхувальник» на зворотній стороні у договорі особистого страхування № VOKVLK00050372 від 27 липня 2007 року, підпис, розміщений у рядку «страхувальник» на лицевій стороні та підпис, розміщений у рядку «страхувальник» на зворотній стороні у договорі страхування майна № VOKVGK00050371 від 27 липня 2007 року, виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_1 .
Доказів на спростування висновків судово-почеркознавчої експертизи суду не надано.
Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Місцевий суд дійшов висновку про визнання недійсним пункту 7.1 кредитного договору № VOKVGK00001549 від 30 липня 2007 року у частині сплати винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі суми 0,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця у період сплати у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно пункту 6.2 даного договору, оскільки дана умова договору не узгоджується із положеннями статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
При визначенні у пункті 7.1 спірного кредитного договору обов'язку позичальника сплачувати щомісячну винагороду у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту (70 доларів США) не було зазначено, за які саме послуги цю винагороду (комісію) встановлено. Отже, комісія сплачувалась за послуги, які супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позичальника.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Волинської області від 26 грудня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права. Місцевим судом всебічно та повно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, досліджено у судовому засіданні усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, надано їм правильну оцінку.
При вирішенні справи місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення первісних позовних вимог та обґрунтованість і доведеність зустрічного позову.
Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження місцевого суду та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом попередньої інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2018 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подано касаційну скаргу, в якій заявник просить скасувати рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 15 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Волинської області від 26 грудня 2017 року, а справу передати на новий судовий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій повно і всебічно не з'ясували обставини справи.
Визнаючи недійсними договір страхування майна ОСОБА_1 № VOKVGK00050371 від 27 липня 2007 року тадоговір особистого страхування ОСОБА_1 № VOKVLK00050372 від 27 липня 2007 року місцевим судом було вирішено питання про права та інтереси товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» (далі - ТДВ «СК «Кредо»), яке до участі у справі залучено не було, незважаючи на те, що банк не є стороною цих правочинів. Вказані договори були укладені між ОСОБА_1 та ТДВ «СК «Кредо».
Залишено поза увагою й те, що кредитним договором було визначено, що позичальник до укладення кредитного правочину надає кредитору договір страхування майна та договір особистого страхування, тому висновки місцевого суду про те, що укладення кредитного договору та договору іпотеки за часом пізніше як укладення договорів страхування на виконання цих договорів можуть слугувати підставою для визнання їх недійсними, є необґрунтованими.
Також судом не надано оцінки пропуску ОСОБА_1 строку позовної давності.
Визнаючи недійсним пункт 7.1 кредитного договору № VOKVGK00001549 від 30 липня 2007 року у частині сплати винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі суми 0,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно пункту 6.2 даного договору, судом не враховано правовий висновок Верховного Суду України у справі № 6-80цс12, де суд касаційної інстанції вказав про те, що підставою для визнання положень кредитного договору недійсними, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, є те, що така сума визначена формулою зі змінними величинами.
Нарахована банком щомісячна винагорода визначена сталими показниками та є незмінною.
Також місцевим судом не було враховано правові висновки Верховного Суду України у справі № 6-1341цс15 щодо застосування положень статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Визнаючи недійсною додаткову угоду № 1/1-1 від 30 серпня 2010 року до кредитного договору № VOKVGK00001549 від 30 липня 2007 року судами не було враховано, що судово-почеркознавча експертиза за № 235 від 12 травня 2015 року не містить категоричний висновок про те, що угода підписана не ОСОБА_1 .
Оформлення додаткової угоди за допомогою інформаційно-телекомунікаційних засобів та систем не заборонено.
Висновки суду про неправомірність підвищення банком процентної ставки з листопада 2008 року є незрозумілими, оскільки ОСОБА_1 після уточнення позовних вимог такі дії банку не оскаржував.
Також не було враховано правовий висновок, викладений Верховним Судом України у справі № 6-149цс12, де вказано про заборону змінювати в односторонньому порядку умови кредитування з 09 січня 2009 року.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
27 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 «Про здійснення правосуддя у Верховному Суді» та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 «Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя», у справі № 159/6182/14-ц (провадження № 61-10002св18) було призначено повторний автоматизований розподіл.
16 квітня 2020 року справу розподілено судді-доповідачу.
Відзиву на касаційну скаргу не подано
Позиція та висновки Верховного Суду
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини п'ятої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції призначає справу до судового розгляду за відсутності підстав, встановлених частинами третьою, четвертою цієї статті. Справа призначається до судового розгляду, якщо хоча б один суддя із складу суду дійшов такого висновку. Про призначення справи до судового розгляду постановляється ухвала, яка підписується всім складом суду.
Заслухавши доповідь судді-доповідача про проведення підготовчих дій та обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, колегія суддів встановила відсутність підстав, передбачених частинами третьою, четвертою статті 401 ЦПК України, а тому призначає справу до судового розгляду.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Керуючись статтями 34, 401, 402 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання окремих положень кредитного договору недійсними, визнання недійсними договорів страхування та додаткової угоди до кредитного договору, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 15 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Волинської області від 26 грудня 2017 року призначити до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Інформацію про дату розгляду справи і персональний склад колегії суддів оприлюднити на офіційному веб-порталі судової влади.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
І. М. Фаловська