Постанова
Іменем України
01 липня 2020 року
м. Київ
справа № 158/2394/16-ц
провадження № 61-40694св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,
Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 13 березня 2018 року у складі судді Корецької В. В. та постанову Апеляційного суду Волинської області від 07 червня 2018 року у складі колегії суддів: Русинчука М. М., Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частки спільно нажитого за час шлюбу майна.
На обґрунтування позову посилалася на те, що 06 січня 1996 року між нею та відповідачем укладено шлюб, який на підставі рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 12 травня 2016 року розірвано. За час шлюбу до моменту фактичного припинення шлюбних відносин та припинення ведення спільного господарства за спільні кошти ними набуто спільне рухоме майно, а саме: холодильник «Атлант» вартістю 3 000 грн, шафа-купе - 2 500 грн , комп'ютерний стіл - 800 грн , тумба під телевізор - 800 грн, газова плита - 2 000 грн, мотоцикл «Футонг» - 6 000 грн, бойлер «Round» - 1 000 грн, душова кабіна - 2 500 грн, пральна машина-автомат «Bosch» - 3 000 грн, телевізор «Panasonic» - 1 500 грн, мікрохвильова піч - 400 грн, м'яка частина (диван і два пуфи) - 2 000 грн, електрокалорифери (дві штуки) - 2 000 грн, велосипеди (дві штуки) - 1 500 грн. Крім того, зазначала, що відповідач на момент подання позову самочинно вивіз більшу частину також спільно нажитого майна, серед якого: дівіді плеєр «Pioneer» - 5 00 грн, кухонна стінка - 2 500 грн, кухонний м'який куточок - 1 500 грн, комп'ютер - 4 000 грн, відеокамера «Sony» - 3 000 грн, цифровий фотоапарат «Canon» - 1 500 грн, картрідер - 300 грн, посуд - 4 000 грн, туристична палатка «Flagman» - 1 500 грн, спальні мішки (дві штуки) - 300 грн, ліжко-розкладачка з матрацом - 800 грн, м'які крісла від м'якої частини (дві штуки) - 1 000 грн, кавомолка - 300 грн, бензокосарка - 1 500 грн, бетонозмішувач - 3 000 грн, шуруповерт (дві штуки) - 1 200 грн, болгарка - 800 грн, ручна циркулярка - 1 500 грн, електричний лобзик - 800 грн, лопати, шуфлі - 1 000 грн, тачка - 800 грн, знаряддя праці (сапки, молотки, сокири) - 1 000 грн, металеві контейнери (дві штуки) - 5 000 грн, газові витяжки (дві штуки) - 1 000 грн, музичний центр «Pioneer» - 1 500 грн, кухонний комбайн «Brown» - 1 000 грн, перфоратор - 800 грн, дриль - 700 грн, морозильна камера - 2 000 грн, двомісний гумовий човен - 2 000 грн та двомісний гумовий матрац - 500 грн. Всього ними за період шлюбу було нажито рухомого майна орієнтовно на 77 300 грн. З урахуванням наведеного, позивач просила здійснити поділ спільного майна, нажитого за час шлюбу, виділивши їй 1/2 частини майна на суму 38 700 грн, серед якого: холодильник «Атлант», шафа-купе, комп'ютерний стіл, тумба під телевізор, газова плита, мотоцикл «Футонг», бойлер «Round», душова кабіна, пральна машина-автомат «Bosch», телевізор «Panasonic», мікрохвильова піч, м'яка частина (пуфи у кількості дві штуки), електрокалорифери (дві штуки), велосипеди (дві штуки), комп'ютер, бетонозмішувач, шуруповерт, болгарка, дриль
У квітні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання об'єкта незавершеного будівництва спільною сумісною власністю та визнання за ним майнового права співзабудовника на 1/2 частини об'єкта незавершеного будівництва.
На обґрунтування зустрічного позову посилався на те, що за час перебування у шлюбі із ОСОБА_1 , на земельній ділянці, що належить позивачу, на АДРЕСА_1 почали будівництво житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами. Проте ОСОБА_1 не визнає його права на частку у зазначеному будинку і умисно старається позбавити його будь-яких прав на нього. Зазначав, що оскільки у нього відсутні права на земельну ділянку, то він позбавлений можливості ввести в експлуатацію зазначене нерухоме майно. У зв'язку з тим, що об'єкт незавершеного будівництва, що зводився за час шлюбу, може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя з визначенням часток, просив визнати об'єкт незавершеного будівництва (житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами), який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , спільно сумісною власністю подружжя та визнати за ним право співзабудовника на 1/2 цього будинку.
Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 13 березня 2018 року первісний позов задоволено частково. Здійснено поділ спільного майна, нажитого за час шлюбу, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , виділивши ОСОБА_1 майно на суму 13 900 грн, а саме: холодильник «Атлант» - 1 500 грн, шафа-купе - 1 000 грн, комп'ютерний стіл - 500 грн, тумба під телевізор - 500 грн, газова плита - 800 грн, мотоцикл «Футонг» - 2 000 грн, бойлер «Round» - 200 грн, душова кабіна - 500 грн, пральна машина-автомат «Bosch» - 1 500 грн, телевізор «Panasonic» - 700 грн, мікрохвильова піч - 400 грн, м'яка частина (пуфи у кількості дві штуки) - 600 грн, електрокалорифери (дві штуки) - 500 грн, велосипед - 500 грн, комп'ютер - 2 000 грн, болгарка - 600 грн, дриль - 100 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В іншій частині позовних вимог відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Задовольняючи частково первісний позов, суд першої інстанції при визначенні варіанту поділу речей виходив із варіанту поділу вказаного позивачем (за виключенням бетонозмішувача та шуруповерта, які були орендовані для використання у будівництві), оскільки відповідач не довів належними і допустимими доказами необхідність іншого варіанту поділу речей, а в зустрічному позові вимог поділу спільного рухомого майна, нажитого під час шлюбу, заявлено не було.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що готовність незавершеного будівництвом житлового будинку на АДРЕСА_1 складає 55 %, спірний житловий будинок не прийнятий в експлуатацію і фактично знаходиться у вигляді незавершеного будівництва. Оскільки сторони у справі не надали доказів про можливість реального поділу між ними об'єкта незавершеного будівництва і технічної можливості довести до кінця будівництво окремо виділених частин, не зверталися до суду з позовом про залишення незакінченого будівництвом будинку одній із сторін з отриманням компенсації вартості своєї частки незавершеного будівництвом будинку другою стороною, тому з урахуванням того, що спірне будівництво фактично є не новим будинком, а реконструкцією будинку, який відповідно до договору дарування був подарований ОСОБА_1 , а отже, відповідно до статті 57 Сімейного кодексу України (далі - СК України) вказане нерухоме майно є особистою приватною власністю дружини, а не спільною сумісною власністю подружжя. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що чинним законодавством не передбачено такий порядок поділу, як визнання права співзабудовника на спільно збудоване нерухоме майно, оскільки воно не є спільною сумісною власністю подружжя.
Постановою Апеляційного суду Волинської області від 07 червня 2018 року рішення Ківерцівського районного суду від 13 березня 2018 року у частині задоволення первісного позову змінено, викладено абзац другий його резолютивної частини в такій редакції: «Виділити із спільного майна подружжя у власність ОСОБА_1 : холодильник «Атлант» вартістю 1 500 грн, шафу купе - 1 000 грн, газову плиту - 800 грн, бойлер «Round» - 200 грн, душову кабіну - 500 грн, пральну машину-автомат «Bosch» - 1 500 грн, мікрохвильову піч - 400 грн, електрокалорифери (дві штуки) вартістю 500 грн, велосипед вартістю 500 грн а всього майна на суму 6 900 грн.Виділеноіз спільного майна подружжя у власність ОСОБА_2 : телевізор «Panasonic» вартістю 700 грн, тумбу під телевізор - 500 грн, мотоцикл «Футонг» - 2 000 грн, м'яку частину (пуфи у кількості дві штуки) - 600 грн, комп'ютер - 2 000 грн, комп'ютерний стіл - 500 грн, болгарку - 600 грн, дриль - 100 грн, а всього майна на суму 7 000 грн». У решті рішення залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при вирішенні первісного позову суд першої інстанції не врахував положень СК України, якими передбачено, що при поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частка майна дружини та чоловіка є рівними, а тому спірне майно підлягало виділу у власність кожному із подружжя у рівних частках. Не має правового значення, чи заявляла інша сторона у зустрічному позові вимоги щодо поділу такого майна, оскільки статтею 70 СК України встановлена презумпція рівності часток подружжя у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Оскільки в первісному позові заявлені вимоги про поділ майна, такий поділ проводиться між сторонами незалежно від того чи заявляла протилежна сторона (відповідач) про це зустрічні вимоги. Щодо вимог зустрічного позову, то апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що чинним законодавством не передбачено такий порядок поділу, як визнання права співзабудовника на спільно збудоване нерухоме майно, оскільки воно не є спільною сумісною власністю подружжя. ОСОБА_2 не надав жодного доказу на підтвердження зазначених позовних вимог зустрічного позову. Наявні у матеріалах справи направлення і акт перевірки не є достатніми доказами проведення позивачем будівництва нового будинку, а не реконструкції подарованої позивачу частини існуючого будинку, як про це зазначено у повідомленні про початок виконання будівельних робіт. Окрім цього, у випадку доведення вказаного порушення, таке нове будівництво відповідно до вимог статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вважатиметься самочинним будівництвом, яке не підлягає поділу, оскільки на таке майно відповідно до частини другої статті 376 ЦК України особа не набуває права власності.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників
У липні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 , у якій заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 07 червня 2018 року та постанову Апеляційного суду Волинської області від 05 березня 2018 року у частині відмови у задоволенні зустрічного позову, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення первісного позову не оскаржуються, а тому відповідно до статті 400 ЦПК України у касаційному порядку не переглядаються.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно зазначив про обрання ним неналежного способу захисту порушеного права. Суд не звернув уваги на те, що він заявляв вимоги про виділ йому 1/2 частини об'єкта незавершеного будівництва. Зустрічна позовна заява подана з метою визначення обсягу спільно нажитого майна подружжя та визначення частки у ньому. На підтвердження факту проведення будівництва спільно та спільними зусиллями він надав відповідні докази, які суди не дослідили, зокрема такі: відповідь з Державної архітектурно-будівельної інспекції (далі - ДАБІ), якою стверджується, що ОСОБА_1 проводить будівництво нового житлового будинку на земельній ділянці, що належить їй на праві власності; письмові пояснення свідків, якими підтверджується факт проведення будівництво нового житлового будинку ним та ОСОБА_1 спільно; фототаблиці, на яких відображено вигляд відокремленої будівлі житлового будинку на АДРЕСА_1 , яка не з'єднана ніяким способом з іншими об'єктами нерухомого майна, а тому не є тією нерухомістю, право власності на частку у якій набула позивач; його звернення в ДАБІ, направлення на перевірку ДАБІ, акт комісії, якими доводиться проведення будівництва нового житлового будинку ним та позивачем спільно; відповідь з Ківерцівського відділу поліції про результати звернення, висновок про профілактичну бесіду, згідно з якими він брав участь у будівництві; договір дарування земельної ділянки та договір дарування житлового будинку, технічний паспорт подарованого житлового будинку, в яких міститься інформація про площу земельної ділянки та частки житлового будинку, які набула у власність ОСОБА_1 ; висновок про його звернення до Ківерцівського відділу поліції, пояснення ОСОБА_1 , відповідно до яких ОСОБА_1 називає житловий будинок спільним. Також, відповідно до технічного паспорта на незавершене будівництво, зіставляючи дані якого з інформацією, що міститься в технічному паспорті на частку житлового будинку (що була подарована позивачу), випливає, що незавершений будівництвом житловий будинок на АДРЕСА_1 є об'єктом незавершеного будівництва.
Також зазначав, що суд апеляційної інстанції зробив припущення, зазначаючи, що у разі доведення того, що на земельній ділянці позивача побудований новий об'єкт будівництва, то він вважатиметься самочинним будівництвом, який не може включатись у поділ між подружжям. Також суд апеляційної інстанції помилково не взяв до уваги постанову Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 752/1334/14, в якій суд касаційної інстанції зазначив, що незавершений будівництвом житловий будинок може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності із визначенням часток.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.
Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у липні 2018 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Частиною першою статті 402 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є обґрунтованою та підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскарженій частині не відповідають.
Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який був зареєстрований 06 листопада 1996 року Ківерцівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Волинській області за актовим записом №100.
Згідно з рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 12 травня 2016 року, яке набрало законної сили 24 травня 2016 року, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (т. 1, а. с. 6).
За час перебування у шлюбі сторони придбали спільне майно, яке належить їм на праві спільної сумісної власності.
Відповідно до договору дарування земельної ділянки від 06 квітня 2012 року ОСОБА_3 подарував ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0209 га, яка розташована на АДРЕСА_1 , яка належала дарувальнику на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, серії ЯГ № 547684, виданого Ківерцівською міською радою Ківерцівського району Волинської області 28 листопада 2007 року (т. 1, а. с. 122-125).
Згідно з договором дарування частки житлового будинку від 06 квітня 2012 року ОСОБА_3 подарував ОСОБА_1 39/100 частки житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, що розташований на АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва на право особистої власності від 05 вересня 1988 року (т. 1, а. с. 127-129).
Відповідно до повідомлення про початок виконання будівельних робіт від 30 листопада 2012 року № ВЛ06212234737 ОСОБА_1 повідомила начальника інспекції ДАБК у Волинській області про початок виконання будівельних робіт, в саме: реконструкцію індивідуального житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , а. с. 188).
На підставі зазначеного повідомлення надано будівельний паспорт на реконструкцію індивідуального житлового будинку на АДРЕСА_1 з відповідними вимогами до забудови, ситуаційною схемою та схемою забудови земельної ділянки (т. 1, а. с.180-183).
Згідно з технічним паспортом на незавершений будівництвом житловий будинок на АДРЕСА_1 , готовність останнього складає 55 %.
Спірний житловий будинок не прийнятий в експлуатацію і фактично знаходиться у вигляді незавершеного будівництва
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).
За змістом статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.
Згідно з частиною другою статті 372 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, тому такий об'єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.
За позовом членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок суд має право здійснити поділ об'єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.
Правовий аналіз наведених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що об'єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.
Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що ОСОБА_2 не надав належних доказів, які б підтверджували будівництво нового будинку, оскільки відповідно до матеріалів справи позивач здійснювала реконструкцію будинку, який їй був подарований відповідно до договору дарування від 06 квітня 2012 року, а тому цей будинок відповідно до статті 57 СК України є її особистою приватної власністю.
Проте суди не дослідили наявних у матеріалах справи доказів, які за твердженням ОСОБА_2 свідчать про будівництво нового житлового будинку сторонами спільно, не надали оцінку технічному паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок та технічному паспорту на незавершений будівництвом житловий будинок, не порівняли місцезнаходження, склад, технічні характеристики, план та опис об'єкта нерухомого майна, а тому дійшли передчасного висновку про те, що позивач проводила реконструкцію будинку, а не виконувала роботи з будівництва нового житлового будинку.
Крім того, рішення суду апеляційної інстанції про те, що нове будівництво є самочинним ґрунтується на припущенні та не може бути підставою для відмови у позові.
Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, у порушення вимог частин першої та другої статті 367 ЦПК України не переглянув справу за наявними в ній доказами, не перевірив законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, не дослідив докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилалися в апеляційній скарзі та відзиві на неї, що є підставою для скасування рішення суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий апеляційний розгляд.
Формальний підхід до вирішення справи та ухвалення судового рішення за відсутності встановлених судом фактичних обставин справи суперечить фундаментальним принципам цивільного судочинства та не сприяє здійсненню ефективного правосуддя, спрямованого на ухвалення законних та справедливих рішень, а також захист прав та інтересів учасників судового розгляду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду;
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення зустрічного позову, у порушення вимог частин першої та другої статті 367 ЦПК України не переглянув справу за наявними в ній доказами та не перевірив законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції, що є підставою для скасування рішення суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий апеляційний розгляд.
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене у цій постанові, належним чином дослідити всі зібрані у справі докази, дати відповідну правову оцінку цим доказам і встановленим на їх основі дійсним обставинам справи та вирішити спір з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки в цьому випадку оскаржуване рішення апеляційного суду в частині вирішення зустрічного позову підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Апеляційного суду Волинської області від 07 червня 2018 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання об'єкта незавершеного будівництва спільною сумісною власністю та визнання майнового права співзабудовника на 1/2 частини об'єкта незавершеного будівництва скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
А. С. Олійник
С. О. Погрібний
В. В. Яремко