Постанова
Іменем України
23 липня 2020 року
м. Київ
справа № 752/8282/18
провадження № 61-1767св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва у складі судді Чередніченко Н. П. від 06 вересня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І., від 14 грудня 2018 року,
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк») про визнання пунктів додаткових договорів до договорів поруки недійсними.
В обґрунтування позову вказала, що 07 червня 2007 року та 08 липня 2008 року між її чоловіком ОСОБА_2 та закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», були укладені кредитні договори, за умовами яких останній отримав кредит у розмірі 69 000 доларів США на строк до 06 червня 2014 року та кредит у розмірі 100 000 доларів на строк до 07 липня 2023 року.
На забезпечення виконання цих договорів 07 червня 2007 року та 08 липня 2008 року між нею та ЗАТ «ОТП Банк» були укладені договори поруки.
30 липня 2012 року, 08 липня 2013 року та 21 травня 2014 року між нею та ЗАТ «ОТП Банк» були укладені додаткові договори до договору поруки від 07 червня 2007 року, а 30 липня 2012 та 08 липня 2013 року - до договору поруки від 08 липня 2008 року.
У додаткових договорах від 30 липня 2012 року, від 08 липня 2013 року та від 21 травня 2014 року з'явився пункт 2.2.2., відповідно до якого укладенням цього договору поручитель висловлює свою повну та цілковиту згоду на заміну боржника за кредитним договором на будь-яку іншу особу у майбутньому у будь-який передбачений чинним законом України спосіб, в тому числі у випадку смерті боржника. Цим поручитель заявляє, гарантує та погоджується забезпечувати виконання боргових зобов'язань за кредитним договором боржника, а також іншою особою у випадку смерті боржника чи у випадку заміни боржника.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. З чоловіком вона мала довірливі стосунки, однак, прочитавши пункт 2.2.2. вищевказаних додаткових угод, зрозуміла, що цей пункт суперечить вимогам частини першої статті 553 ЦК України та її волі як поручителя у випадку заміни боржника, а тому просила суд визнати його недійсним.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 06 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 14 грудня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що укладаючи додаткові договори до договорів поруки, сторони цих договорів діяли вільно, на власний розсуд визначаючи їх умови, погодили усі істотні умови вказаних угод, про що свідчать підписи сторін, а тому відсутні правові підстави, передбачені статтями 203, 215 ЦК України, для визнання недійсними окремих пунктів цих правочинів. ОСОБА_1 звернулась до суду із цим позовом поза межами трирічного строку позовної давності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у січні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення її позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що спірний пункт 2.2.2. додаткових договорів до договорів поруки є таким, що суперечить статтям 203, 215 ЦК України, а також положенням Закону України «Про захист прав споживачів», порушує права позивача як поручителя у розпорядженні своєю волею при вирішенні питання щодо заміни боржника у кредитному зобов'язанні, оскільки розповсюджується на невизначене коло осіб, які можуть замінити цього боржника, та не враховує платоспроможність нового боржника. Враховуючи викладене, спірний пункт договорів призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 22 січня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
07 червня 2007 року та 08 липня 2008 року між чоловіком позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», були укладені кредитні договори, за умовами яких останній отримав кредит у розмірі 69 000 доларів США на строк до 06 червня 2014 року та кредит у розмірі 100 000 доларів на строк до 07 липня 2023 року.
На забезпечення виконання цих договорів 07 червня 2007 року та 08 липня 2008 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк» були укладені договори поруки.
30 липня 2012 року, 08 липня 2013 року та 21 травня 2014 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк» були укладені додаткові договори до договору поруки від 07 червня 2007 року, а 30 липня 2012 та 08 липня 2013 року - до договору поруки від 08 липня 2008 року.
Додаткові договори до договорів поруки від 08 липня 2013 року та від 21 травня 2014 року містять пункт 2.2.2., відповідно до якого укладенням цього договору поручитель висловлює свою повну та цілковиту згоду на заміну боржника за кредитним договором на будь-яку іншу особу у майбутньому у будь-який передбачений чинним законом України спосіб, в тому числі у випадку смерті боржника. Цим поручитель заявляє, гарантує та погоджується забезпечувати виконання боргових зобов'язань за кредитним договором боржника, а також іншою особою у випадку смерті боржника чи у випадку заміни боржника.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно із частиною першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
Положеннями статей 626-629 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що сторонами додаткових договорів до договорів поруки в момент їх укладення виконано вимоги законодавства щодо їх форми та змісту, досягнуто згоди щодо усіх істотних умов цих правочинів, які не суперечать нормам цивільного законодавства, відповідають вільному волевиявленню та внутрішній волі учасників правочинів, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання недійсним пункту 2.2.2. вказаних договорів, яким регламентована згода поручителя на заміну боржника іншою особою у кредитному зобов'язанні у випадку смерті боржника.
Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.
Вказані додаткові договори до договорів поруки підписані сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності. При цьому позивач на момент укладення цих договорів не заявляла додаткових вимог щодо їх умов, зокрема і щодо пункту 2.2.2. вказаних договорів, що свідчить про прийняття нею таких умов.
При цьому матеріали справи не містять відомостей про звернення поручителя до банку з приводу порушення її прав як споживача, недостатності наданої банком інформації про умови укладених додаткових договорів саме в момент їх укладення, а тому безпідставним є доводи касаційної скарги щодо порушення прав позивача як споживача банківських послуг.
Колегія суддів враховує, що позивач обґрунтовувала свої вимоги саме положеннями статті 553 ЦК України, а тому доводи її касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій положень статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» виходять за межі її позовних вимог і суд касаційної інстанції з огляду на норми статті 400 ЦПК України позбавлений процесуальної можливості надати їм оцінку.
Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.
Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.
Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 вересня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 грудня 2018 року - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара