Постанова
Іменем України
15 липня 2020 року
м. Київ
справа № 376/2092/16-ц
провадження № 61-12593св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
третя особа - виконувач обов'язків голови правління Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» Пахачук Галина Данилівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», в інтересах якого діє адвокат Сокуренко Євген Сергійович, на постанову Апеляційного суду Київської області від 19 березня 2018 року в складі колегії суддів: Верланова С. М., Голуб С. А., Савченка С. І.,
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), третя особа: в.о. голови правління ПАТ КБ «ПриватБанк» Пахачук Г. Д., вимоги якого неодноразово уточнював в ході розгляду справи та просив:
- визнати незаконним надання ПАТ КБ «ПриватБанк» банківської послуги ОСОБА_1 у вигляді платіжної картки «Універсальна» № НОМЕР_1 з кредитним лімітом в розмірі 7 000 грн.;
- визнати неправомірною бездіяльність ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо невідновлення суми кредитного ліміту в розмірі 7 000 грн. на рахунку платіжної картки «Універсальна, GOLD» № НОМЕР_1 , наданої ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 та невжиття заходів, передбачених пунктами 8.14, 16.14, 17.14 статті 14 Закону України «Про платіжні системи і переказ коштів в Україні»;
- зобов'язати ПАТ КБ «ПриватБанк» відновити суму кредитного ліміту в розмірі 7 000 грн. на рахунку платіжної картки «Універсальна» № НОМЕР_1 , шляхом зарахування на вказаний рахунок суми недозволеної ОСОБА_1 банківської операції в розмірі 6 979 грн. 10 коп. та 20 грн. 90 коп. грошової різниці між кредитним лімітом і недозволеною банківською операцією;
- зобов'язати ПАТ КБ «ПриватБанк» списати відсотки, штрафи та пеню, які нараховані по платіжній картці «Універсальна» № НОМЕР_1 , починаючи з 01 січня 2016 року по день прийняття судового рішення;
- визнати незаконними дії ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо нарахування боргу за кредитним договором №SAMDNWC00002026188 від 27 лютого 2014 року у розмірі 12 840 грн. та стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 4 895 грн. 43 коп. в рахунок погашення заборгованості за цим договором;
- стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 завданої шкоди у розмірі 53 271 грн. 36 коп., з яких: 51 374 грн. 14 коп. шляхом зарахування на картку «Для виплат» № НОМЕР_2 та 1 897 грн. 22 коп. шляхом конвертації цієї суми за курсом банку станом на 15 липня 2016 року у розмірі 71,11 дол. США та зарахувати на картку «Для виплат» № НОМЕР_10;
- визнати не дійсним договір №SAMDNWC00002026188 від 27 лютого 2014 року про надання банківських послуг, на підставі якого на ім'я ОСОБА_1 у ПАТ КБ «ПриватБанк» було відкрито рахунки № НОМЕР_1 , № НОМЕР_4 , № НОМЕР_11;
- стягнути з відповідача на користь позивача 1 200 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що в листопаді 2015 року він виявив у себе платіжну картку «Універсальна», яка видана ПАТ КБ «ПриватБанк». Зазначав, що йому зателефонувала невідома особа, яка мала намір придбати у нього товар, який був розміщений ним в оголошенні в соціальних мережах. Також йому зателефонувала особа, яка назвалася працівником ПАТ КБ «ПриватБанк», та повідомила, що у нього ( ОСОБА_1 ) є в користуванні платіжна картка «Універсальна» № НОМЕР_1 і пояснила за яких умов після її активації він може отримати на неї грошові кошти за продане майно. Вказував, що особа, яка назвалася працівником ПАТ КБ «ПриватБанк», направила йому на номер мобільного телефону CMC - повідомлення, в якому було вказано ПІН-код платіжної картки « Універсальна » № НОМЕР_1 .
Зазначав, що 07 листопада 2015 року він активував у банкоматі вказану вище платіжну картку, ввів ПІН-код та вилучив її з банкомату, інших дій з карткою не вчиняв. В подальшому, того ж дня він зателефонував на «гарячу лінію» ПАТ КБ «ПриватБанк», де від оператора отримав інформацію, що дана платіжна картка є кредитною з лімітом 7 000 грн., з якої знято кошти в сумі 6 910 грн. за вирахуванням комісійної винагороди. Вказував, що платіжну картку «Універсальна» № НОМЕР_1 він іншим особам не передавав, ПІН-код нікому не розголошував, зняття грошових коштів з даної карки відбулося не з його вини та всупереч його волі. Позивач зазначав, що він невідкладно 07 листопада 2015 року по телефону повідомив ПАТ КБ «ПриватБанк» про несанкціоновану платіжну операцію та просив банк заблокувати картку і не вчиняти будь-яких дій з нею. Також, того ж дня, він подав письмову заяву до відділення поліції про вчинене кримінальне правопорушення. 08 листопада 2015 року Сквирським відділенням поліції Володарського ВП ГУНП в Київській області було відкрито кримінальне провадження №12015110260000651 за ч.1 ст. 190 КК України та його визнано потерпілим. На даний час досудове слідство не закінчено.
Позивач вказував, що з 11 листопада 2015 року він неодноразово звертався до ПАТ КБ «ПриватБанк» із письмовими заявами, в яких просив надати в копіях документи, які б підтверджували факт укладення між сторонами договору про надання банківських послуг, надати відомості коли і де позивач отримав дану кредитну картку та припинити нарахування процентів і штрафних санкцій. 08 серпня 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» надало йому відповідь про те, що 27 лютого 2014 року між сторонами було укладено договір про надання банківських послуг №SAMDNWC00002026188. Зазначав, що він 27 лютого 2014 року з банком кредитного договору не укладав, анкет - заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг не підписував, згоди на отримання картки « Універсальна » № НОМЕР_1 не давав, вказану кредитну картку йому видано банком під час отримання ним іншої банківської картки «Для виплат», а тому просив визнати недійсним договір про надання банківських послуг №SAMDNWC00002026188 від 27 лютого 2014 року, як такий, що укладений внаслідок обману.
Також зазначав, що відповідач необґрунтовано в рахунок виплати процентів по кредиту та нарахованих штрафних санкцій стягнув з його інших банківських рахунків по депозитних вкладах грошові кошти у розмірі 4 905 грн. 48 коп. Крім того, у зв'язку з неправомірними діями відповідача позивач поніс витрати на придбання паперу, фарби для принтеру, друк і копіювання документів, витрати по оплаті послуг за користування мережею інтернет для отримання необхідної інформації та електронного листування, витрати на поштовий зв'язок для пересилання документів, транспортні витрати у зв'язку з участю у судових засіданнях та ознайомлення з матеріалами справи, витрати для придбання медичних препаратів та не одержав доходи протягом 2016 - 2017 років (упущена вигода), чим завдано йому майнову шкоду на загальну суму 53 271 грн. 36 коп.
Крім того, позивач вказував, що внаслідок неправомірних дій відповідача йому завдано моральну шкоду, яка полягає у його душевних стражданнях, наслідками чого є тривалий депресивний стан, постійне відчуття страху, тривоги та невпевненості, втрата душевної рівноваги, дратівливість, втрата нормального спілкування з оточуючими, необхідність докладати більше зусиль для організації свого життя і реалізації своїх планів.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Сквирського міськрайонного суду Київської області від 12 грудня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що 07 листопада 2015 року біля 11 год. 56 хв. ОСОБА_1 з використання банкомату, ввівши ПІН-код платіжної картки « Універсальна » № НОМЕР_1 , виконав операцію по її авторизації шляхом поповнення рахунку мобільного оператора «Київстар» на суму 6 905 грн. Однак доказів того, що вказана операція була проведена без відома позивача, ОСОБА_1 не надав.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Київської області від 19 березня 2018 року скасовано рішення Сквирського міськрайонного суду Київської області від 12 грудня 2017 року та прийнято нову постанову про часткове задоволення позову.
Зобов'язано ПАТ КБ «ПриватБанк» списати відсотки, штрафи та пеню, нараховані по платіжній картці «Універсальна» № НОМЕР_6 , починаючи з 01 січня 2016 року.
Визнано незаконними дії ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо нарахування боргу за кредитним договором №SAMDNWFC00002026188 від 27 лютого 2014 року у розмірі 12 840 грн. та стягнення ПАТ КБ «ПриватБанк» з ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 4 752 грн. 23 коп. на погашення боргу за цим кредитним договором №SAMDNWFC00002026188 від 27 лютого 2014 року.
Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 4 752 грн. 23 коп., з яких: 2 855 грн. 01 коп. шляхом зарахування ПАТ КБ «ПриватБанк» на картку «Для виплат» № НОМЕР_2 , виданої на ім'я ОСОБА_1 та 1 897 грн. 22 коп. шляхом зарахування ПАТ КБ «ПриватБанк» на картку № НОМЕР_7 , виданої на ім'я ОСОБА_1
Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5 000 грн.
У решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Задовольняючи позов частково суд апеляційної інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що 27 лютого 2014 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено письмовий договір приєднання, за умовами якого позивач отримав кредит у розмірі 7 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом, та на виконання умов саме цього договору позивачу було видано нову кредитну картку «Універсальна» № НОМЕР_1 . Вказаний кредитний договір є неукладеним, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, що сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних його умов. Оскільки за фактом неукладеності договору у сторін не виникає жодних цивільних прав та обов'язків, тому підлягають застосуванню загальні положення про повернення майна у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2018 року АТ КБ «ПриватБанк», в інтересах якого діє адвокат Сокуренко Є. С. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Апеляційного суду Київської області від 19 березня 2018 року та залишити в силі рішення Сквирського міськрайонного суду Київської області від 12 грудня 2017 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
15 січня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу з Сквирського міськрайонного суду Київської області.
19 лютого 2019 року до Верховного Суду надійшла витребовувана цивільна справа.
02 квітня 2019 року до суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу.
Згідно розпорядження від 14 квітня 2020 року про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи на підставі подання судді Штелик С. П. зобов'язано призначити повторний автоматизований розподіл судової справи.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві Петрову Є. В., судді, які входять до складу колегії: Сімоненко В. М., Мартєв С. Ю.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі представник відповідача зазначав, що позивач отримав платіжну картку, яка є лише спеціальним засобом для отримання та перерахування коштів. Строк дії картки не припиняє строку дії договору, а строк дії договору та строк дії картки не є тотожними поняттями.
Судом залишено поза увагою, що відповідно до пунктів 9.3. та 9.5. Умов картрахунок відкритий на невизначений термін та може бути закритий на підставі заяви держателя.
Більш того, відповідно до п. 9.12 Умов та правил надання банківських послуг, які є невід'ємною частиною кредитного договору, сторони домовились, що договір діє на протязі 12 місяців з моменту його підписання. Якщо жодна зі сторін не заявляє про його припинення він автоматично лонгується на такий же термін.
Виходячи з наведених положень договору, договір автоматично було пролонговано, оскільки жодна зі сторін не заявила про свій намір його розірвати та договір діє до даного часу.
27 лютого 2014 року позивач підписав заяву про зміну анкетних даних, після чого отримав замість картки НОМЕР_8 , термін дії якої закінчився, картку НОМЕР_1 з терміном дії до 07/17. Картка була активована 27 лютого 2014 року.
За таких підстав, позивач, підписавши заяву про зміну анкетних даних, отримавши нову картку замість тієї, строк дії якої скінчився, та активувавши картку своїми діями підтвердив факт перебування сторін у договірних правовідносинах, які випливають з договору від 21 серпня 2009 року.
Посилання позивача та суду на договір №SAMDNWFC00002026188 від 27 лютого 2014 року є помилковим, оскільки цифрове позначення «SAMDNWFC00002026188» є внутрішнім кодифікатором Банку (референсом договору) та не є поняттям, тотожним з поняттям «номер договору».
Отже, сторони перебувають у правовідносинах, що випливають з договору б/н від 21 серпня 2009 року, 27 лютого 2014 року відбулась лише зміна анкетних даних позивача та перевипуск карти, вказана операція отримала внутрішній кодифікатор (референс договору), що у жодному разі не впливає на дату укладення договору та інші його реквізити.
Також зазначав, що оскільки сторони перебували у договірних правовідносинах, банк за наявності заборгованості за кредитною карткою, мав усі підстави у відповідності до умов кредитного договору здійснювати нарахування відсотків, штрафів, пені, а також проводити договірне списання з усіх відкритих в банку рахунків клієнта в погашення кредитної заборгованості клієнта і третіх осіб за кредитами, в яких клієнт є поручителем, а також будь-якої іншої заборгованості, яка виникла у клієнта (у тому числі який є працівником банку, який заподіяв йому шкоду) через невиконані зобов'язання перед банком.
Отже, позовні вимоги щодо нарахування банком відсотків, штрафів, пені та їх стягнення є безпідставними.
Крім того вказував, що позивач самостійно здійснив спірну операцію з переводу коштів, про що, зокрема свідчать аудиозаписи, долучені до матеріалів справи, та його власні пояснення. Факт отримання та активації картки, що відбулось саме 27 лютого 2014 року, вказують на обізнаність позивача щодо наявності у нього картки «Універсальна» зі встановленим кредитним лімітом, якою позивач користувався на власний розсуд, однак на даний час успішно намагається ввести суд в оману та перекласти відповідальність за власні дії на банк.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу позивач просив залишити касаційну скаргу без задоволення. Зокрема зазначав, що визнання банком тієї обставини, що достатньою і законною підставою для укладення 27 лютого 2014 року між ОСОБА_1 та банком кредитного договору, який тільки не в цей день, а пізніше від цієї дати отримав свій №SAMDNWFC00002026188, видача йому картки без надання власноруч підписаних документів, зазначених у п.п. 1-5 є тільки заява на зміну анкетних даних від 27 лютого 2014 року та ще й з підписом виконаним за позивачем, повністю спростовується наданими самим банком доказами.
Також зазначав про фальшування та підроблення банком доказів, оскільки в касаційній скарзі, в заяві банку від 16 березня 2018 року і в скрін-шоті інформації банку про дату укладення кредитного договору №SAMDNWFC00002026188 та про розмір кредитного ліміту суперечать одна одній та суперечать тій, що була надана у його відповіді від 02 серпня 2016 року.
Відповідачем не надано до суду жодного належного і достовірного доказу, який підтверджував те, що картка № НОМЕР_1 була активована 27 лютого 2014 року чи могла взагалі бути активована.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
21 серпня 2009 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір шляхом приєднання (який складається із заяви, Умов і правил надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою, Тарифів банку) (а.с.58-59, т.2).
На виконання умов договору банком відповідачу була надана картка «Універсальна» № НОМЕР_8 , що підтверджується заявою позивача від 21 серпня 2009 року.
З довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» вбачається, що 21 серпня 2009 року ОСОБА_1 ознайомився з умовами надання кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» і прикладами розрахунку суми плати за використання кредитних коштів (а.с.60, т.2).
З виписок по рахунку за період з 27 лютого 2014 року по 23 березня 2017 року (а.с.161-162, т.1) та за період з 01 січня 2016 року по 13 червня 2017 року (а.с.146-147, т.2), вбачається, що ПАТ КБ «ПриватБанк» здійснював автоматичне погашення простроченої заборгованості за кредитним договором від 27 лютого 2014 року з карти № НОМЕР_2 та з карти № НОМЕР_7 , виданих ПАТ КБ «ПриватБанк» на ім'я позивача, на загальну суму 4 752 грн. 23 коп., а саме:
- з карти № НОМЕР_2 в загальній сумі 2 855 грн. 01 коп. (09 січня 2016 року - 217,23 грн., 12 січня 2016 року - 131,72 грн., 13 лютого 2016 року - 12,86 грн., 14 лютого 2016 року - 6,43 грн., 29 березня 2016 року - 505,06 грн., 13 квітня 2016 року - 196,25 грн., 13 травня 2016 року - 305,50 грн., 29 червня 2016 року - 504,02 грн., 29 вересня 2016 року - 472,52 грн., 29 грудня 2016 року - 436,23 грн., 10 лютого 2017 року - 17,14 грн., 13 березня 2017 року - 9,95 грн., 31 березня 2017 року - 40,10 грн.)
- з карти №№ НОМЕР_7 в загальній сумі 1 897 грн. 22 коп. (08 березня 2016 року - 146,49 грн., 15 липня 2016 року - 1 750, 73 грн.).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У відповідності до статей 15, 16 ЦК України судовому захисту підлягає порушене, невизнане або оспорюване цивільне право особи чи інтерес, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За положеннями статей 626-628 ЦК України (тут та надалі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною 2 статті 640 ЦК України, якщо відповідно до акту цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Згідно з положеннями статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 215 ЦК України розмежовано недійсні правочини на нікчемні - якщо їх недійсність встановлена законом (статті 219, 220, 224 ЦК України тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (статті 222, 223, 225 ЦК України тощо).
Відповідно до положень частини другої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (пункт 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).
Отже, за відсутності належних доказів про укладення між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 письмового договору про приєднання за умовами якого позивач отримав кредит у розмірі 7 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що цей правочин ніколи не укладався, а заява ОСОБА_1 на зміну персональних даних клієнта ПАТ КБ «Приватбанк» від 27 лютого 2014 року не є доказом згоди позивача на продовження строку дії кредитного договору від 21 вересня 2009 року. За викладених підстав, неукладений договір не може бути визнаний недійсним.
Крім того слід зазначити, що згідно частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) зроблено висновок, що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України».
Таким чином, оскільки судом визнано договір неукладеним, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність нарахування позивачу боргу за кредитним договором, зобов'язання відповідача списати проценти, штрафи пеню, що нараховані по платіжній картці «Універсальна» № НОМЕР_9 , починаючи з січня 2016 року та стягнення грошових коштів з банку на користь ОСОБА_1 .
Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову Апеляційного суду Київської області від 19 березня 2018 року- без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», в інтересах якого діє адвокат Сокуренко Євген Сергійович, залишити без задоволення.
Постанову Апеляційного суду Київської області від 19 березня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Петров
С. Ю. Мартєв
В. М. Сімоненко