20 липня 2020 року
м. Київ
справа № 759/8277/18
провадження № 61-9887ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,
розглянув касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 травня 2020 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості,
У травні 2018 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з зазначеним вище позовом
Свій позов банк мотивувало тим, що 11 березня 2008 року між публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк») укладено кредитний картковий договір у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,80 % на рік на суму залишку заборгованості за вказаним кредитом.
ПАТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за кредитним договором виконало у повному обсязі, а саме надало ОСОБА_1 кредит у розмірі, визначеному кредитним договором.
ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором не виконувала, у зв'язку з чим утворилася заборгованість перед банком, що склала суму у розмірі 117 тис. грн.
Враховуючи викладене банк просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за вказаним кредитним картковим договором у розмірі 117 тис. грн, з яких: за тілом кредиту у розмірі 7 548 грн 68 коп.; за відсотками у розмірі 109 451 грн 32 коп.
Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2018 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 20 травня 2019 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Святошинського районного суду від 01 жовтня 2018 року задоволено.
Заочне Святошинського районного суду від 01 жовтня 2018 року скасовано, й справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 11 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 травня 2020 року, у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
30 червня 2020 року до Верховного Суду засобами поштового зв'язку АТ КБ «ПриватБанк» подало касаційну скаргу, що надійшла 06 липня 2020 року, в якій заявник просить суд скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 травня 2020 року, й передати справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Так відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Станом на 01 січня 2020 року прожитковий мінімум для працездатних осіб був установлений у розмірі 2 102 грн.
Предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення кредитної заборгованості у розмірі 117 тис. грн. та судових витрат, відтак, станом на 01 січня 2020 року вказана сума не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102*100=210 200), тому у розумінні ЦПК України ця справа є малозначною.
Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.
Касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктами а) та в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.
Проте, наведені заявником у касаційній скарзі доводи та аналіз судових рішень у цій справі не дають підстав для висновків про те, що касаційна скарга має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, оскільки наведені мотиви самі по собі не можуть бути підставою, що підпадає під дію підпунктів а) та в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, інших мотивувань касаційна скарга не містить.
Наведене свідчить про те, що посилання заявника на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню, є необґрунтованими.
Вказані заявником доводи касаційної скарги по суті висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.
Зазначення судом апеляційної інстанції у постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову у цій справі, та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень на визнання справи малозначною, оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України поширюються й на касаційне провадження.
Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № В (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону.
Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
При цьому застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
З урахуванням наведеного, оскільки банк подав касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, не зазначивши, при цьому, обставини, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, тому відсутні підстави для відкриття касаційного провадження у справі.
Разом з тим, не потребують окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.
Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 травня 2020 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості відмовити.
Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріали надіслати заявнику.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Осіян
О. В. Білоконь
Н. Ю. Сакара