24 липня 2020 року
м. Київ
справа № 816/654/17
адміністративне провадження № К/9901/33808/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
судді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.
розглянув як суд касаційної інстанції в порядку письмового провадження адміністративну справу №816/654/17
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління статистики в Полтавській області про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 14 червня 2017 року, ухвалену у складі: головуючого судді Клочка К.І., та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року, постановлену у складі: головуючого судді Тацій Л.В., суддів Подобайло З.Г., Григорова А.М.,
І. Суть спору
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до суду з позовом до Головного управління статистики в Полтавській області (далі - ГУ статистики в Полтавській області, відповідач) з вимогами:
1.1. визнати протиправним і скасувати наказ ГУ статистики в Полтавській області «Про звільнення у зв'язку зі скороченням чисельності ОСОБА_1 » від 11 квітня 2017 року № 48-к;
1.2. зобов'язати ГУ статистики в Полтавській області поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Управління по організації роботи з респондентами ГУ статистики в Полтавській області;
1.3. стягнути з ГУ статистики в Полтавській області суму заробітної плати за час вимушеного прогулу з 12 квітня 2017 року по день поновлення на роботі;
1.4. стягнути з ГУ статистики в Полтавській області 24000,00 грн моральної шкоди.
2. На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що її було незаконно звільнено з державної служби, адже після попередження про скорочення її посади відповідач не вжив необхідних заходів для її переведення на рівнозначну посаду, хоча відповідні вакансії в ГУ статистики в Полтавській області були.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
3. Наказом ГУ статистики в Полтавській області від 25 червня 2013 року №144-к ОСОБА_1 призначено на посаду начальника Управління по організації роботи з респондентами Головного управління статистики в Полтавській області.
4. На виконання вимог пункту 9, розділу III «Прикінцеві положення Закону України від 28 грудня 2014 року №76-VІІІ «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», а також доручення Міністра економічного розвитку та торгівлі України, листа Держстату від 31 серпня 2015 року №134-17/136-15 відповідачем був розроблений проект структури ГУ статистики в Полтавській області, який передбачав закриття (ліквідацію) 14 відокремлених підрозділів з 27, ліквідацію усіх структурних підрозділів апарату ГУ статистики в Полтавській області, крім відділу фінансово-економічного забезпечення, бухгалтерського обліку та звітності, та створення нових підрозділів з урахуванням процесно-орієнтованого підходу до вироблення статистичної інформації.
5. Наказом ГУ статистики в Полтавській області від 07 жовтня 2015 року №104 «Про введення в дію структури та штатного розпису» було введено в дію нові структуру і штатний розпис ГУ статистики в Полтавській області.
6. Наказом ГУ статистики в Полтавській області від 24 грудня 2015 року № 235-к позивачку звільнено із займаної посади у зв'язку зі скороченням чисельності працівників відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.
7. Постановою Полтавського окружного адміністративного суду у справі №816/43/16 визнано протиправним і скасовано наказ ГУ статистики в Полтавській області від 24 грудня 2015 року №235-к; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Управління по організації роботи з респондентами ГУ статистики в Полтавській області з 25 грудня 2015 року.
8. На виконання зазначеної постанови суду наказом ГУ статистики в Полтавській області від 06 лютого 2017 року №11 ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника Управління по організації роботи з респондентами ГУ статистики в Полтавській області.
9. 10 лютого 2017 року відповідач попередив позивачку про те, що посада начальника Управління по організації роботи з респондентами ГУ статистики в Полтавській області підлягає скороченню у зв'язку із введенням в дію штатного розпису від 07 жовтня 2015 року.
10. Разом з попередженням позивачці надано список усіх вакантних посад, наявних в ГУ статистики в Полтавській області станом на 10 лютого 2017 року (додаток 1) та список запропонованих ОСОБА_1 вакантних посад, наявних у ГУ статистики в Полтавській області станом на 10 лютого 2017 року (додаток 2), обійняти які ОСОБА_1 відмовилася.
11. 11 квітня 2017 року ОСОБА_1 повторно запропоновано вакантні посади згідно списку, від яких вона відмовилася, зробивши відповідну відмітку та поставивши підпис щодо кожної із запропонованих посад.
12. Наказом ГУ статистики в Полтавській області від 11 квітня 2017 року №48-к ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Управління по організації роботи з респондентами у зв'язку з скороченням штату відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
13. Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 14 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2017 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
14. Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що в ГУ статистики в Полтавській області дійсно мали місце організаційно-штатні зміни, у зв'язку з якими посада, яку обіймала позивачка, - скорочувалася.
15. Водночас суди попередніх інстанцій уважали, що відповідач виконав передбачений Законом України «Про державну службу» та Кодексом законів про працю України обов'язок і запропонував позивачці усі вакантні посади, які вона могла обійняти відповідно до своєї кваліфікації.
16. Установивши, що позивачка відмовилася від запропонованих посад, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що відповідач мав правові підстави для припинення державної служби позивачки відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
17. У касаційній скарзі позивачка, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їхні рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити.
18. На обґрунтування вимог касаційної скарги позивачка зазначила, що підставою для припинення державної служби відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» є скорочення штату або чисельності державних службовців.
19. Водночас позивачка наполягає на тому, що у зв'язку з організаційно-штатними змінами в ГУ статистики в Полтавській області її посада скорочена не була. Як зазначає позивачка, замість Управління по організації роботи з респондентами штатною чисельністю 13 одиниць було утворено Управління збирання даних статистичних спостережень, взаємодії з респондентами та роботи з постачальниками адміністративних даних, штатною чисельністю 13 одиниць, на яке відповідним положенням було покладено подібні функції та завдання.
20. Позивачка наголошує, що в розумінні Закону України «Про державну службу», Кодексу законів про працю України уведення до штату органу, установи, організації посади з іншим найменуванням, але із збереженням відповідних обов'язків та функцій, не є підставою уважати, що відбулося скорочення штату як умова для звільнення відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».
21. Позивачка доводить, що за своїм змістом зміни, що відбулися в ГУ статистики в Полтавській області, є перетворенням одного структурного підрозділу в інший, а не зміною в організації виробництва та праці.
22. Отже, на думку позивачки, в спірних правовідносинах не було підстав для припинення державної служби з нею з підстав, указаних у пункті 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».
23. Відповідач проти касаційної скарги заперечив. У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначив, що судами попередніх інстанцій повно та всебічно встановлено обставини, що мають значення для розгляду справи, і правильно застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин, у зв'язку з чим підстав для скасування їхніх рішень немає.
24. Відповідач наполягає на тому, що внаслідок організаційно-штатних змін у ГУ статистики в Полтавській області, викликаних оптимізацією структури органів статистики з урахуванням упровадження процесно-орієнтованого підходу до вироблення статистичної інформації, посада позивачки скорочувалася, у зв'язку з чим їй двічі пропонувалася інша робота, що повністю відповідала її кваліфікації.
25. Відповідач доводить, що оскільки позивачка від запропонованих посад відмовилася, він мав законні підстави для її звільнення, визначені у Законі України «Про державну службу» та в Кодексі законів про працю України.
26. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивачки.
27. 15 грудня 2017 року, у зв'язку з початком роботи Верховного Суду, припинено процесуальну діяльність Вищого адміністративного суду України.
28. 05 березня 2018 року касаційну скарги передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду.
29. За наслідками автоматизованого розподілу касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: судді-доповідача Бевзенка В.М., суддів Шарапи В.М, Данилевич Н.А.
30. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду - від 28 квітня 2020 року, у зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача в цій справі, призначений повторний автоматизований розподіл указаної касаційної скарги.
31. За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 квітня 2020 року касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Кашпур О.В., Шевцовій Н.В.
32. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду - від 23 липня 2020 року, у зв'язку з відпусткою судді Шевцової Н.В., призначений повторний автоматизований розподіл указаної касаційної скарги.
33. За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 квітня 2020 року касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Кашпур О.В., Уханенку С.А.
V. Джерела права та акти їхнього застосування
34. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №?2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
35. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
36. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані й розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
37. 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким до окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України, у тому числі щодо меж касаційного перегляду, унесені зміни.
38. Водночас пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону від 15 січня 2020 року №460-IX передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
39. З урахуванням викладеного, розглядаючи цю справу, Суд керується положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, що діяли до набрання чинності змін, унесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX.
40. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
41. Згідно з частиною шостою статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
42. Порядок проходження державної служби, а також підстави для її припинення врегульовано Законом України «Про державну службу» №889-VIII від 10 грудня 2015 року (далі - Закон №889-VIII).
43. Відповідно до частини першої статті 87 Закону №889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
44. Частиною третьою статті 87 Закону №889-VIII передбачено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.
45. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.
46. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
47. Частиною другою статті 40 цього ж Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
48. За правилами частин першої-третьої статті 49- 2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
49. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
50. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Якщо вивільнення є масовим, відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
51. Положеннями частини першої статті 42 КЗпП України передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
52. За правилами частини другої статті 42 КЗпП України передбачено, що при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.
53. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України (частина третя цієї ж статті).
VI. Позиція Верховного Суду
54. Умовою припинення державної служби з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII (пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України) є, зокрема, ліквідація державного органу або його реорганізація, що поєднана зі скороченням штату/чисельності державних службовців та/або змінами в організації роботи (служби), унаслідок яких державний службовець об'єктивно не може виконувати посадових обов'язків за посадою, яку обіймав до запровадження змін в організації роботи, а щодо переведення на іншу посаду він або заперечує, або для цього об'єктивно немає можливості.
55. Сама лише трансформація одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший без скорочення штату не є підставою для звільнення з публічної служби чи зміни істотних умов її проходження.
56. Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» під час розгляду спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.
57. Отже, вирішуючи спори про припинення державної служби з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII, суди повинні з'ясувати: чи мала місце ліквідація державного органу або його реорганізація, якщо так, то чи мало це наслідком скорочення чисельності та/або штату державних службовців.
58. Скорочення штату може бути встановлене шляхом порівняння штатних розписів цієї юридичної особи до і після її реорганізації.
59. При цьому судам необхідно звертати увагу, що оптимізація системи державних органів чи структури окремого державного органу, унаслідок яких змінюється належність посади державної служби до певної категорії посад; основні посадові обов'язки, - є зміною істотних умов державної служби, що за змістом та юридичними наслідками не є тотожним скороченням штату або чисельності працівників.
60. Як установили суди попередніх інстанцій, у зв'язку з уведенням у дію нового штатного розпису ГУ статистики в Полтавській області ліквідовувалося Управління по організації роботи з респондентами, яке очолювала ОСОБА_1 , та утворювалося Управління збирання даних статистичних спостережень, взаємодії з респондентами та роботи з постачальниками адміністративних даних.
61. Водночас суди попередніх інстанцій не досліджували штатні розписи ГУ статистики в Полтавській області до та після оптимізації його структури на предмет скорочення штату у новоутвореному управлінні та не надали належної оцінки доводам позивачки про подібність завдань і функцій Управління по організації роботи з респондентами та новоутвореного Управління збирання даних статистичних спостережень, взаємодії з респондентами та роботи з постачальниками адміністративних даних і про тотожність кваліфікаційних вимог до посад начальників указаних управлінь.
62. Без установлення вказаних обставин неможливо зробити висновок про те, що потягла за собою оптимізація структури ГУ статистики в Полтавській області: скорочення займаної позивачкою посади, зміну істотних умов державної служби або зміну назви структурного підрозділу (посади) без зміни основних посадових обов'язків позивачки.
63. З урахуванням викладеного суд погоджується з доводами позивачки про те, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасних висновків про наявність в спірних правовідносинах підстав для припинення державної служби позивачки відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII.
64. Згідно зі статтею 159 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
65. Положення цієї норми кореспондують приписам статті 242 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року).
66. Це означає, що судове рішення має міститись пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.
67. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 359 КАС України (у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
68. Частиною другою статті 352 КАС України (у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд, зокрема, не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
69. З огляду на викладене Суд погоджується з доводами касаційної скарги та уважає, що оскаржувані судові рішення судами першої та апеляційної інстанції прийняті з порушенням норм процесуального права, унаслідок яких суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, що мають значення для правильного вирішення справи.
70. Суду першої інстанції під час нового розгляду справи необхідно взяти до уваги викладене в мотивувальній частині цієї постанови, установити наведені в ній обставини, що входять до предмета доказування у цій справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам і постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.
VII. Судові витрати
71. Оскільки Суд не змінив та не ухвалив нового рішення, судові витрати, відповідно до статті 139 КАС України, розподілу не підлягають.
72. Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України, Суд
73. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
74. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 14 червня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року у справі №816/654/17 скасувати.
75. Адміністративну справу №816/654/17 направити на новий розгляд до Полтавського окружного адміністративного суду.
76. Судові витрати не розподіляються.
77. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська
Судді: О.В. Кашпур
С.А. Уханенко