справа № 754/7916/13-ц
головуючий у суді І інстанції Бабко В.В.
провадження № 22-ц/824/1979/2020
суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.
22 липня 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Мостової Г.І.,
суддів Слюсар Т.А., Волошиної В.М.,
при секретарі судового засідання Сердюк К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Пономаренко Катерини Петрівни на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2019 року
у справі за скаргою ОСОБА_2 на бездіяльність Державного виконавця Деснянського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві ОСОБА_1, заінтересована особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Аудиторсько-консалтингова група «Експерт», -
Стягувач ОСОБА_2 звернувся до суду зі скаргою, в якій просить визнати дії державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва головного територіального управління юстиції у місті Києві ОСОБА_1 неправомірними.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2019 року задоволено скаргу ОСОБА_2 на бездіяльність державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві ОСОБА_1, заінтересована особа: ТОВ «Аудиторсько-консалтингова група «Експерт».
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Пономаренко К.П. подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2019 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_2 на бездіяльність державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві ОСОБА_1
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції скаргу на бездіяльність Державного виконавця Деснянського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві ОСОБА_1 було розглянуто за його відсутності без повідомлення про дату та час судового засідання. А тому апелянт був безпідставно обмежений у реалізації своїх прав та наданні пояснень щодо оскаржуваної бездіяльності. За результатами розгляду скарги з органу ДВС було стягнуто судові витрати, пов'язані з наданням правничої допомоги у розмірі 14 000 грн., які з урахуванням передбаченого цивільним законодавством права зворотної вимоги (регресу) до винної особи, в подальшому будуть покладені на апелянта.
А також, в апеляційній скарзі апелянт зазначає, що вказане виконавче провадження виконувалося і іншими державними виконавцями, а ним лише у певний період часу, а саме: з 25 червня 2018 року по 14 серпня 2019 року, однак в ухвалі, що оскаржується, визнано неправомірною бездіяльність саме його як державного виконавця.
Представник стягувача ОСОБА_2 - адвокат Сторожик С.В. подав відзив на апеляційну скаргу, де навів заперечення стосовно доводів апеляційної скарги та заявив клопотання про закриття апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 362 ЦПК України.
Колегія суддів, вислухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, враховує таке.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Деснянського районного суду міста Києва задоволено позовні вимоги та стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Аудиторсько-консалтингова група «Експерт» на користь ОСОБА_2 заборгованості по заробітній платі за період з 01 січня 2011 року по 19 грудня 2011 року у сумі 9723 грн 83коп., відшкодування невикористаної відпустки у сумі 1159 грн 04 коп., 1000 грн моральної шкоди та судових витрат по справі, пов'язаних з оплатою витрат на правову допомогу у сумі 1 664 грн 96 коп.; середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 56 898 грн 54 коп. за період з 20 грудня 2011 року по 13 липень 2016 року, витрат на правову допомогу у сумі 19 759 грн 04 коп., сплаченого судового збору у сумі 676 грн 42 коп.
На підставі вказаного вище рішення, Деснянським районним судом міста Києва були видані виконавчі листи та відкрито виконавче провадження.
Стягувач ОСОБА_2 29 липня 2019 року звернувся до суду зі скаргою, в якій просив визнати дії державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва головного територіального управління юстиції у місті Києві ОСОБА_1 неправомірними.
Державний виконавець Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва головного територіального управління юстиції у місті Києві ОСОБА_1 звільнився за власним бажанням на підставі наказу Головного територіального управління юстиції №4583/03 від 02 серпня 2019 року (а.с. 114-119).
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2019 року задоволено скаргу ОСОБА_2 на бездіяльність державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві ОСОБА_1, заінтересована особа: ТОВ «Аудиторсько-консалтингова група «Експерт».
Визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві ОСОБА_1 щодо розгляду та виконання заяви адвоката Сторожика С.В. від 04 червня 2019 року про вчинення виконавчих дій.
Зобов'язано державного виконавця Державного виконавця Деснянського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Танащук О.М. усунути порушення державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві ОСОБА_1 щодо розгляду та виконанню заяви адвоката Сторожика С.В. від 04 червня 2019 року про вчинення виконавчих дій.
Зобов'язано державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Танащук О.М. вчинити всі необхідні дії у зведеному виконавчому провадженні № 56343264, відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».
Стягнуто з Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві на користь держави судові витрати у розмірі 768 грн 40 коп.
Стягнуто з Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві на користь ОСОБА_2 судові витрати, пов'язані з правничою допомогою у розмірі 14 000 грн.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що при досліджені виконавчого провадження № 56343264 було встановлено, що дії державного виконавця не були спрямовані на виконання рішення суду, так як в матеріалах виконавчого провадження відсутні будь-які дії державного виконавця на виконання рішення суду. А також, державний виконавець Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва головного територіального управління юстиції у місті Києві ОСОБА_1 не відреагував на заяви та запити представника скаржника ОСОБА_3 , що також підтверджується матеріалами виконавчого провадження.
Відповідно до частини 1 статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до частини 3 стаття 450 ЦПК України якщо суд встановить, що особа, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються, звільнена з посади (не здійснює відповідну діяльність), він залучає до участі в справі посадову особу, до компетенції якої належить вирішення питання про усунення порушення права чи свободи заявника.
Дійсно, у частині першій статті 447, частині першій статті 450 ЦПК України зазначено суб'єктом оскарження державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.
В ухвалі Деснянського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2019 року, що оскаржується, суб'єктом оскарження зазначено державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві ОСОБА_1, а в резолютивній частині цієї ухвали визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві ОСОБА_1 щодо розгляду та виконання заяви адвоката Сторожика С.В. від 04 червня 2019 року про вчинення виконавчих дій.
Проте відповідно до статті 7 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» № 1403-VIII від 02 червня 2016 року державний виконавець є представником влади, діє від імені держави і перебуває під її захистом та уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, передбаченому законом.
Таким чином, у розумінні цієї норми державний виконавець не є окремим суб'єктом, а є представником влади, який здійснює свої повноваження від імені держави в системі органів державної влади - державної виконавчої служби.
Отже, після звільнення з посади державного виконавця та залучення до участі у справі іншої посадової особи державної виконавчої служби, особа, що звільнилася з посади, втрачає статус представника влади, який здійснює свої повноваження від імені держави в системі органів державної виконавчої служби, та статус учасника виконавчого провадження.
Враховуючи ці обставини, при ухваленні судового рішення за наслідком розгляду скарг на дії чи бездіяльність державного виконавця суд оцінює дотримання державною виконавчою службою від імені якої діє той чи інший державний виконавець, вимог законодавства, що регулює спірні правовідносини, а власне сам державний виконавець не є окремим суб'єктом.
Отже, оскаржуваним судовим рішенням, ухваленим після звільнення ОСОБА_1 з державної служби в системі органів державної виконавчої служби, питання про його права, свободи, інтереси та (або) обов'язки не могли вирішуватися.
Відповідно до пункту 3 частини 1 стаття 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Враховуючи викладене, колегія апеляційного суду дійшла висновку про те, що апеляційне провадження, відкрите за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвокат Пономаренко К.П., є таким, що підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини 1 статті 362 ЦПК України.
Про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в касаційному порядку (частина 2 статті 362 ЦПК України).
Щодо розподілу судових витрат, пов'язаних з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, то колегія апеляційного суду встановила таке.
Відповідно до частин 1 та 3 (пункт 1) статті 133 та частин 1 -3 статті 137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу (частина 2 статті 352 ЦПК України).
Відповідно до пункту 27 частини 1 статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо розгляду скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця.
Відповідно до частини 3 статті 352 ЦПК України після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов'язки учасника справи.
Отже, ОСОБА_1 , який в апеляційному порядку оскаржив ухвалу у цій справі відповідно до положень частини 3 статті 352 ЦПК України після відкриття апеляційного провадження за його апеляційною скаргою користується процесуальними правами і несе процесуальні обов'язки учасника справи, сторони виконавчого провадження: стягувача, боржника, державного виконавця, посадової особи органу державної виконавчої служби.
Відповідно до пункту 3 частини 1 стаття 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Питання розподілу судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, в тому числі відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, у разі закриття апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини 1 стаття 362 ЦПК України, процесуальним законодавством не вирішено.
Положення вказаної статті також не регламентують дії суду апеляційної інстанції і щодо того, яким чином вирішувати питання про розподіл судових витрат, про повернення судового збору з державного бюджету, та за рахунок кого підлягають відшкодуванню вказані витрати.
Якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права) (частина 9 статті 10 ЦПК України)
Означене положення не конкретизує, про яку саме аналогію йдеться, матеріальну чи процесуальну. Однак, що судячи з використаного законодавцем формулювання, це положення закріплює застосування аналогії саме матеріально-правових норм і принципів права (регулювання є функцією матеріального права, яке надає правової форми суспільним відносинам, що складаються до встановлення правових норм, тоді як сама можливість процесуальних дій учасників процесу зумовлена існуванням процесуальної форми судочинства).
Разом з тим, колегія апеляційного суду вважає, що застосування такої аналогії є необхідним у цьому випадку, оскільки протилежне може спричинити наслідки, що несумісні із завданнями цивільного судочинства та забезпеченням, зокрема, верховенства права (що охоплює, на міркування Венеційської комісії, такі принципи як рівність перед законом, справедливе судочинство, доступ до правосуддя, право викладати в суді свою позицію та обґрунтованість судових рішень) та міжнародних зобов'язань (зокрема, за Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод й практикою Європейського суду з прав людини). Аналогія процесуального закону, таким чином, у цьому випадку покликана врегулювати відносини, що не врегульовані законом, усунути недоліки процесуального закону в інтересах правосуддя.
Відповідно до частини 1 статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
У частині 1 статті 255 ЦПК України визначено обставини, за яких суд своєю ухвалою закриває провадження у справі.
Відповідно до частини 2 статті 256 ЦПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Так дійсно, обставини для закриття провадження у справі, встановлені частини 1 статті 377 та частиною 1 статті 255 ЦПК України, та обставини для закриття апеляційного провадження у справі, встановлені пунктом 3 частини 1 статті 362 ЦПК України не є аналогічними та не співпадають.
Разом з тим, колегія апеляційного суду звертає увагу на спільність таких ознак як
відсутність вирішення спору по суті спору за позовною заявою (стаття 255 ЦПК України) та відсутність вирішення спору по суті за апеляційною скаргою (пункт 3 частини 1 статті 362 ЦПК України);
правові наслідки закриття як провадження у справі так і апеляційного провадження - відсутність можливості повторного звернення цієї особи як з позовною заявою так і з апеляційною скаргою (частина 2 статті 256 ЦПК України).
Відповідно до частини 2 статті 255 ЦПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.
Відповідно до частини 5 статті 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Оскільки, спірні правовідносини виникли у зв'язку з виконанням рішення суду, а питання судового контролю за виконанням судових рішень регулюється розділом VII ЦПК України, то колегія апеляційного суду вважає, що на спірні правовідносини поширюється положення спеціальної статті ЦПК України, що регулює розподіл судових витрат при розгляді скарг на дії, а саме статті 452 ЦПК України.
Відповідно до частини 1 статті 452 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що у цьому випадку у стягувача відсутній обов'язок дотримуватися порядку, встановленого частиною 1 статті 134 та частиною 8 статті 141 ЦПК України для звернення з позовом, та не застосовує положення частини 5, 6 статті 137 ЦПК України, відповідно до яких суд не має повноважень змінити суму судових витрат, що підлягає відшкодуванню, за власним рішенням, без клопотання іншої сторони у справі, тобто коли сума витрат, щодо якої не надійшло заперечень від сторони-опонента, автоматично підлягала відшкодуванню (така позиція також знаходить своє відображення в постанові Касаційного господарського суду від 04 червня 2019 року у справi № 922/1350/18, у постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 29 жовтня 2018 року справа № 911/559/170).
Тому колегія апеляційного суду вважає за можливе на підставі частини 9 статті 10 ЦПК України застосувати по аналогії закону положення частини 2 статті 255 ЦПК України з урахуванням частини 1 статті 452 та частини 5 статті 142 ЦПК України.
Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про відшкодування витрат на розгляд справи за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначає, серед основних критеріїв судових витрат, що підлягають відшкодуванню, називає їх (а) фактичність, тобто їх реальне підтверджене здійснення, (б) неминучість, тобто відсутність альтернативних шляхів забезпечення такого ж захисту/представництва, і (в) обґрунтованість, тобто пропорційність вчинених дій до наявних завдань та отриманого результату й адекватність оголошеної ціни за виконану роботу.
Такий погляд сформовано, зокрема, у рішеннях у справах: «Двойних проти України» (пункт 80) від 12 жовтня 2006 року, «Гімайдуліна і інші проти України» (пункти 34-36) від 10 грудня 2009 року, «East/West Alliance Limited» проти України» (пункт 268) від 23 січня 2014 року, «Баришевський проти України» (пункт 95) від 26 лютого 2015 року та інші.
У рішенні «Лавентс проти Латвії» (пункт 154) від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і супроводжуються необхідними документами на їх підтвердження.
До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов'язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов'язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов'язана зі справою.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до договору № 21 про надання правової допомоги від 19 липня 2019 року, з урахуванням додаткової угоди №4/1 від 12 грудня 2019 року, ОСОБА_3 , діючий на підставі Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 3270 від 27 березня 2008 року та ОСОБА_2 уклали договір про надання правової допомоги в Київському апеляційному суді у цій справі (а.с. 35, 145).
Відповідно до пункту 3 додатку №1 до договору розмір гонорару обчислюється, виходячи з погодинної оплати, яка становить 300 грн за роботу адвоката.
Відповідно до додаткової угоди № 4 від 04 лютого 2020 року про надання правової допомоги в пункті 4 договору зазначено, що до сплати за додатковою угодою належить 10 000 грн.
Відповідно до додаткової угоди № 5 від 04 квітня 2020 року про надання правової допомоги у пункті 4 договору зазначено, що до сплати за додатковою угодою належить 2 100 грн.
Відповідно до додаткової угоди № 6 від 06 липня 2020 року про надання правової допомоги в пункті 2 договору зазначено, що до сплати за додатковою угодою належить 1 500 грн.
Відповідно до додаткової угоди № 7 від 14 липня 2020 року про надання правової допомоги в пункті 2 договору зазначено, що до сплати за додатковою угодою належить 1 500 грн.
На підтвердження витрат на правничу допомогу у розмірі 15 100 грн., позивачем надано акт про надану правову допомогу до додаткової угоди № 4 від 04 лютого 2020 року до договору № 21 від 19 липня 2019 року, та акт про надану правову допомогу до додаткової угоди № 5 від 04 квітня 2020 року до договору № 21 від 19 липня 2019 року та квитанція № 0.0.1758686122.1 від 07 червня 2020 року на суму 1 500 грн., квитанція № 0.0.1669144676.1 від 06 квітня 2020 року на суму 2 100 грн., квитанція № 0.0.1605372630.1 від 04 лютого 2020 року на суму 10 000 грн, квитанція №0.0.1777054224.1 від 21 липня 2020 року.
Проте відповідно до п. 269 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 28 липня 1999 року у справі «Ботацці проти Італії» погоджена стороною та її представником сума гонорару не може бути обов'язковою для суду, і суд має перевірити, чи були такі витрати понесені фактично, а також чи була їх сума обґрунтованою.
Колегія апеляційного суду, перевіривши безпосередній зв'язок витрат зі справою та обсягом наданих послуг, вважає, що відшкодуванню підлягають витрати у розмірі 2 100 грн за участь представника стягувача у трьох судових засіданнях апеляційної інстанції: 05 лютого 2020 року, 13 липня 2020 року та 22 липня 2020 року (300 грн за роботу адвоката * 2 год 30 хв (середня тривалість судового засідання) * 3 судових засідання), враховуючи, що у судових засіданнях апеляційної інстанції представником стягувача надавалися пояснення в основному щодо обґрунтованості вартості його послуг з надання професійної правничої допомоги у попередніх судових засіданнях апеляційної інстанції.
Представник стягувача у судовому засіданні апеляційної інстанції підтвердив, що йому було відомо про те, що судове засідання 06 квітня 2020 року не відбудеться і про цей факт він повідомив свого довірителя. Враховуючи факт повідомлення і те, що судове засідання у справі 06 квітня 2020 року не відбулося, колегія апеляційного суду вважає, що не підлягають відшкодуванню витрати, пов'язані з оплатою за роботу адвоката, у розмірі 1 500 грн. за участь у судовому засіданні, яке не відбулося, оскільки була відсутня необхідність забезпечення такого захисту/представництва.
Враховуючи, що умовами пункту 3 додатку №1 договору визначена погодинна оплата у розмірі 300 грн за роботу адвоката, то колегія апеляційного суду вважає, що час затрачений адвокатом на дорогу до суду апеляційній інстанції і назад та час перебування в приміщенні суду апеляційній інстанції, поза межами судового засідання, не підлягає відшкодуванню як витрати, пов'язані з наданням професійної правової допомоги адвоката.
Колегія апеляційного суду, перевіривши безпосередній зв'язок витрат зі справою, співмірності витрат зі складністю справи і складності реально виконуваної роботи, вважає, що складання додаткових угод №4, №5 до договору №21 про надання правової (професійної правничої) допомоги та відповідних актів наданої правової допомоги (0,5+0,5 години) не є наданням правової допомоги, документи є шаблонними та вже готувалися при розгляді справи у суді першої інстанції (а.с. 36-38, 58,72), тому ці витрати відшкодуванню не підлягають.
Колегія апеляційного суду, перевіривши співмірність, вважає, що обсяг наданих послуг: складання заяви на ознайомлення з матеріалами справи та складання заяви про надання інформації щодо дати і часу судового засідання на відправлення електронною поштою не відповідає витраченому на це часу: відповідно 2 та 2,5 години, тому ці витрати підлягають відшкодуванню у розмірі 300 грн як за 1 годину роботи адвоката.
Колегія апеляційного суду, перевіривши обґрунтованість, тобто пропорційність вчинених дій до наявних завдань та отриманого результату й адекватність оголошеної ціни за виконану роботу,
враховує, що під час ухвалення нового судового рішення у цій справі, такі питання як: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, - не вирішувалися;
а також враховує, що під час під час ухвалення нового судового рішення у цій справі вирішувалося таке одне питання як: чи вирішувалося оскаржуваним судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки апелянта,
встановивши, що адвокат був представником стягувача у суді першої інстанції, та вже здійснював аналіз законодавства щодо скарг на дії державних виконавців та досліджував судову практику,
дійшла висновку про те, що відшкодуванню підлягають витрати на правову допомогу за аналіз законодавства та судової практики та складання відзиву на апеляційну скаргу у розмірі 2 600 грн.
Таким чином, з ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь ОСОБА_2 витрати за надання професійної правничої допомоги пов'язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції у загальному розмірі 5 000 грн.
Керуючись статтями 362, 389 ЦПК України, суд, -
Клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Сторожика Сергія Вікторовича про закриття апеляційного провадження задовольнити.
Закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Пономаренко Катерини Петрівни на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2019 року у справі за скаргою ОСОБА_2 на бездіяльність Державного виконавця Деснянського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві ОСОБА_1, заінтересована особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Аудиторсько-консалтингова група «Експерт».
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати за надання професійної правничої допомоги пов'язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 5 000 грн.
Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Повний текст ухвали складено 24 липня 2020 року.
Головуючий Г.І. Мостова
Судді Т.А. Слюсар
В.М. Волошина