14 липня 2020 р.м. ХерсонСправа № 540/88/20
Херсонський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Ковбій О.В.,
при секретарі: Калівошко В.В.,
за участі: позивачки - ОСОБА_1 , представниці відповідача - Шипілової Н.І.
розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Херсонської обласної державної адміністрації, третя особа - Начальник юридичного управління Херсонської обласної державної адміністрації Тюпляєв Ярослав Генадійович про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з адміністративним позовом до Херсонської обласної державної адміністрації (далі-відповідач, ХОДА), третя особа - Начальник юридичного управління Херсонської обласної державної адміністрації Тюпляєв Ярослав Генадійович, у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Херсонської обласної державної адміністрації щодо переміщення ОСОБА_1 на посаду начальника юридичного управління Херсонської обласної державної адміністрації;
- зобов'язати Херсонську обласну державну адміністрацію призначити ОСОБА_1 шляхом переведення на посаду начальника юридичного управління Херсонської обласної державної адміністрації.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 01.09.2017 року ОСОБА_1 обіймає посаду начальника юридичного управління апарату Херсонської обласної державної адміністрації, є державним службовцем. 28.12.2019 року через додаток-месенджер Viber позивачці надійшло фото Повідомлень від 26 та 28 грудня 2019 року, в яких повідомлялось про розпорядження голови ХОДА від 24.10.2019 № 715 "Про вдосконалення та затвердження структури і граничної штатної чисельності працівників Херсонської обласної державної адміністрації" та запропоновано посаду головного спеціаліста сектору правового забезпечення апарату ХОДА відповідно. Крім того, в Повідомленні від 28.12.2019 року повідомлено про наступне вивельнення на підставі п.1 ч.1 ст. 87 ЗУ "Про державну службу". Вважає дії відповідача незаконними, оскільки, на думку ОСОБА_1 , її повинні були перевести на посаду начальника юридичного управління ХОДА, так як посада, яку вона обіймає, не скорочувалась, а кількість працівників навіть збільшили на чотири одиниці. Враховуючи викладене, просить суд позов задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою від 20.01.2020 року позовна заява залишена без руху, надано строк на усунення недоліків.
10.02.2020 року недоліки позовної заяви усунуті позивачкою, у зв'язку з чим ухвалою від 17.02.2020 відкрито провадження, визначено розглядати справу за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 03.03.2020 о 09:30 год.
В підготовче судове засідання 03.03.2020 позивачка з'явилась.
Відповідач явку свого представника з належним чином оформленими повноваженнями на представництво/самопредставництво державного органу не забезпечив. Наступне підготовче засідання призначено на 17.03.2020 року.
Ухвалою від 03.03.2020 року залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Начальника юридичного управління Херсонської обласної державної адміністрації Тюпляєва Ярослава Генадійовича.
16.03.2020 року до суду надійшли пояснення на позов від третьої особи, згідно яких ОСОБА_2 не погоджується з позовними вимогами позивачки, зазначає, що позивачка була ознайомлена про скорочення посади начальника юридичного управління апарату ХОДА та можливе звільнення, заяви про переведення її на іншу посаду не надала, з умова проведення конкурсу на зайняття вакантної посади - начальника юридичного управління ХОДА погодилась та прийняла в ньому участь. З огляду на зазначене, просить суд у задоволенні позову відмовити.
17.03.2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в яких відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог, зважаючи на таке. Так, відповідач вказує, що з метою вдосконалення структури обласної державної адміністрації розпорядженням голови Херсонської обласної державної адміністрації від 24.10.2019 №715 "Про вдосконалення та затвердження структури і граничної штатної чисельності працівників Херсонської обласної державної адміністрації" з 28.10.2019 утворено структурні підрозділи обласної державної адміністрації без статусу юридичної особи публічного права, зокрема, юридичне управління ХОДА.
Відповідно до пункту 5 Розпорядження №715 з 28.10.2019 внесено зміни в структуру та штатний розпис апарату Херсонської ОДА, зокрема, виведено зі штатного розпису апарату Херсонської ОДА юридичне управління апарату Херсонської ОДА та утворено сектор правового забезпечення апарату Херсонської ОДА.
На юридичне управління Херсонської ОДА відповідно до визначених повноважень покладено ряд функцій, які не входили до повноважень юридичного управління апарату обласної державної адміністрації.
Таким чином вважає, що зміна основних посадових обов'язків є зміною істотних умов державної служби.
Повідомленням Херсонської ОДА від 28.10.2019 №25-8367/0/19/16 позивачку повідомлено про скорочення посади начальника юридичного управління апарату Херсонської ОДА та можливе звільнення, з яким вона була ознайомлена 29.10.2019, про що свідчить її власний підпис. Також, ОСОБА_1 була ознайомлена зі зміною істотних умов державної служби, зі змінами в структурі та штатному розписі апарату Херсонської ОДА. Крім того, ОСОБА_1 погодилась з тим, що призначення на посаду начальника юридичного управління Херсонської ОДА здійснюється за результатами конкурсу, про що свідчать завізований нею, як начальником юридичного управління апарату ХОДА, наказ про оголошення конкурсу від 01.11.2019 №10, заява про участь в конкурсі на зайняття вакантної посади начальника юридичного управління Херсонської ОДА яку позивачка надала до відділу управління роботи з персоналом апарату обласної державної адміністрації 15 листопада 2019 року та власне участь у конкурсі. За результатами конкурсу ОСОБА_1 отримала 11.2 бали та посіла 3 місце у загальному рейтингу кандидатів. Наказом керівника апарату Херсонської обласної державної адміністрації від 21.12.2019 №21 переможцем конкурсу на зайняття вищевказаної вакантної посади визначено ОСОБА_3 , про що ОСОБА_1 цього ж дня повідомлено шляхом надсилання інформації на її електронну пошту. Наказом керівника апарату Херсонської обласної державної адміністрації від 26.12.2019 №176-ос ОСОБА_3 призначено на посаду начальника юридичного управління Херсонської обласної державної адміністрації як переможця конкурсу з 27.12.2019 року. Результати конкурсу ОСОБА_1 не оскаржувались. Більш того, 16.12.2019 року позивачкою на ім'я керівника апарату ХОДА було подано заяву про надання їй відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, яка була погоджена та наказом керівника апарату ХОДА від 16.12.2019 №504-вп ОСОБА_1 надано відпустку для догляду за дитиною з 16.12.2019 року по 23.12.2021 рік. Враховуючи викладене, просив відмовити у задоволенні позову повністю.
17.03.2020 року сторони в судове засідання не з'явились, розгляд справи відкладено на 24.03.2020 року.
24.03.2020 року від позивачки надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з її хворобою. Наступне судове засідання ОСОБА_1 просила призначити після закінчення заходів, введених Указом Президента України від 13.03.2020 року "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2"
Ухвалою суду від 25.03.2020 року клопотання позивачки задоволено частково.
Підготовче засідання у справі відкладено до 17.04.2020 року.
В підготовче засідання, призначене на вказану дату сторони не з'явились.
Ухвалою суду від 21.04.2020 року підготовче засідання відкладено з зазначенням про те, що в зв'язку з обмежувальними заходами, введеними постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020р. №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та відсутність конкретної дати їх завершення про дату, час та місце наступного сторін буде повідомлено окремо.
Ухвалою суду від 12.06.2020 року призначено підготовче засідання у справі на 25.06.2020 року о 15:00 годині .
25.06.2020 року від позивачки надійшло клопотання про проведення підготовчого судового засідання в письмовому провадженні без її участі, також просила закрити підготовче провадження та призначити розгляд справи по суті.
25.06.2020 року від представника відповідача надійшло клопотання аналогічне за суттю.
Ухвалою від 01.07.2020 підготовче провадження у справі закрито, справа призначена до судового розгляду по суті на 14.07.2020 о 14:00 год.
В судовому засіданні позивачка підтримала заявлені позовні вимоги, просила позов задовольнити в повному обсязі.
Представниця відповідача проти позову заперечувала, просила суд відмовити в його задоволенні.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відзив відповідача, пояснення третьої особи, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
З 01.09.2017 року ОСОБА_1 обіймає посаду начальника юридичного управління апарату Херсонської обласної державної адміністрації, є державним службовцем.
З метою вдосконалення структури обласної державної адміністрації, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.01.2019 №77-р "Про затвердження плану заходів з реалізації нового етапу реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні на 2019-2021 роки", постанов Кабінету Міністрів України від 02.09.2019 №829 "Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади", від 12.03.2005 №179 "Про упорядкування структури апарату центральних органів виконавчої влади, їх територіальних підрозділів та місцевих державних адміністрацій", від 18.04.2012 №606 "Про затвердження рекомендаційних переліків структурних підрозділів обласної, Київської та Севастопольської міської, районної, районної в мм. Києві та Севастополі державних адміністрацій", від 25.03.2014 №91 "Деякі питання діяльності місцевих державних адміністрацій", від 18.01.2017 №15 "Питання оплати праці працівників державних органів" та керуючись статтями 5, 6, пунктом 1 частини 1 статті 39, частини 1 статті 41, частиною 4 статті 47 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", пунктом 3 Розпорядження голови Херсонської обласної державної адміністрації від 24.10.2019 №715 "Про вдосконалення та затвердження структури і граничної штатної чисельності працівників Херсонської обласної державної адміністрації" (далі - Розпорядження №715) з 28.10.2019 утворено структурні підрозділи обласної державної адміністрації без статусу юридичної особи публічного права, зокрема, юридичне управління ХОДА.
Відповідно до пункту 5 Розпорядження №715 з 28.10.2019 внесено зміни в структуру та штатний розпис апарату Херсонської ОДА, зокрема, виведено зі штатного розпису апарату Херсонської ОДА юридичне управління апарату Херсонської ОДА та утворено сектор правового забезпечення апарату Херсонської ОДА.
Повідомленням Херсонської ОДА від 28.10.2019 №25-8367/0/19/16 ОСОБА_1 повідомлено про скорочення посади начальника юридичного управління апарату Херсонської ОДА та можливе звільнення, з яким позивачка була ознайомлена 29.10.2019, про що свідчить її власний підпис (т. 1 а.с. 175).
Наказом керівника апарату Херсонської ОДА від 01.11.2019 №10 оголошено конкурс на зайняття вакантних посад державної служби, зокрема, начальника юридичного управління Херсонської обласної державної адміністрації, якій, в тому числі, було завізовано начальником юридичного управління апарату Херсонської ОДА, а саме, ОСОБА_1
15 листопада 2019 року ОСОБА_1 подала заяву про участь в конкурсі на зайняття вакантної посади начальника юридичного управління Херсонської ОДА.
20 листопада 2019 року відбувся конкурс і рішенням конкурсної комісії керівнику апарату Херсонської ОДА внесено пропозицію щодо визначених кандидатур, які набрали найбільшу загальну кількість балів. ОСОБА_1 отримала 11.2 бали та посіла 3 місце у загальному рейтингу кандидатів.
16 грудня 2019 року на ім'я керівника апарату ХОДА надійшла заява від ОСОБА_1 про надання їй відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Наказом керівника апарату Херсонської ОДА від 16.12.2019 №504-вп ОСОБА_1 надано відпустку для догляду за дитиною з 16.12.2019 року по 23.12.2021 рік.
Наказом керівника апарату Херсонської обласної державної адміністрації від 21.12.2019 №21 переможцем конкурсу на зайняття вакантної посади начальника юридичного управління Херсонської обласної державної адміністрації визначено ОСОБА_3 , про що повідомлено ОСОБА_1 шляхом надсилання інформації на її електронну пошту.
Наказом керівника апарату Херсонської обласної державної адміністрації від 26.12.2019 №176-ос ОСОБА_3 призначено на посаду начальника юридичного управління Херсонської обласної державної адміністрації як переможця конкурсу з 27 грудня 2019 року.
Позивачка погодилася з результатами конкурсу, їх не оскаржувала.
28 грудня 2019 року через додаток-месенджер Viber ОСОБА_1 доведено Повідомлення від 26.12.2019 року, яким позивачці запропонована посада головного спеціаліста сектору правового забезпечення апарату Херсонської ОДА, а в разі відмови від запропонованої посади та продовження проходження державної служби, її буде звільнено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" (далі - Закону № 889-VIII) після закінчення відпустки для догляду за дитиною, що підтверджується Протоколом про доведення інформацій або документів до відома державного службовця шляхом використання засобів телекомунікаційного зв'язку (т. 1 а.с. 178).
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".
Відповідно до ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Слід зазначити, що завданням адміністративного судочинства, згідно ч. 1 ст. 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Водночас, за змістом Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004, поняття "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". У цьому ж Рішенні зазначено, що "поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування в межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Правова позиція щодо тлумачення поняття "законний інтерес" викладена у постанові Верховного Суду від 20.02.2019 у справі №522/3665/17.
У цій постанові Суд звернув увагу на те, що заінтересованість позивача повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача. Заінтересованість повинна мати об'єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому.
Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Слід зазначити, що адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що у зв'язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.
Однак, порушення вимог Закону діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.
У рішенні від 20 лютого 2019 року у справі №522/3665/17 Верховний Суд зазначив, що у разі встановлення обставин, що свідчать про очевидну відсутність законного інтересу (матеріально-правової заінтересованості), адміністративний суд не має юрисдикції для розгляду справи і відмовляє у відкритті адміністративного провадження. Якщо ж очевидних ознак відсутності матеріально-правової зацікавленості на стадії відкриття провадження не встановлено, суд, за наявності інших законних передумов, відкриває провадження. Якщо очевидні ознаки відсутності матеріально-правової зацікавленості виявлені після відкриття провадження, суд має право закрити провадження. При цьому, у вказаному рішенні зазначено, що оскільки йдеться про обмеження доступу до судочинства, очевидність відсутності у позивача законного інтересу повинна бути поза межами обґрунтованого сумніву. Якщо такий сумнів є, він повинен тлумачитися на користь позивача, а отже у цьому випадку суд повинен розглянути справу по суті. Це питання повинно вирішуватися, насамперед, судом першої інстанції, який має широку дискрецію.
Встановлення відсутності матеріально-правової заінтересованості позивача є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.
В свою чергу, слід звернути увагу на те, що в рішеннях Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі №731/216/17, від 13 листопада 2019 року у справі №687/1539/16-а, від 04 лютого 2020 року у справі №320/7969/17 та, зокрема, від 17 лютого 2020 року у справі № 697/835/17, висловлено позицію, що адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що у зв'язку з прийняттям рішення, дією або бездіяльністю суб'єктом владних повноважень порушуються права позивача.
Проте, право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов'язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах.
При цьому, Верховний Суд зазначив, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Верховним Судом в постановах від 20.02.2019 року у справі № 522/3665/17, від 05.08.2019 року у справі № 522/18588/17, від 11.07.2019 року №826/14642/15 сформовано висновок, що заінтересованість особи повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача.
Розглядаючи наведені висновки Верховного Суду по відношенню до спірних правовідносин, суд зазначає, що предметом оскарження в даній справі є, на думку позивачки, бездіяльність Херсонської обласної державної адміністрації щодо переміщення ОСОБА_1 на посаду начальника юридичного управління Херсонської обласної державної адміністрації.
За загальним правилом, бездіяльність - це пасивна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним тих дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього обов'язків (завдань) згідно із чинним законодавством.
Досліджуючи правову природу обов'язку відповідача перемістити ОСОБА_1 на посаду начальника юридичного управління Херсонської обласної державної адміністрації, суд виходить з наступного.
Так, відповідно до частин другої, третьої статті 5 Закону № 889-VIII (в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин) відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
За пунктом 6 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв'язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону)
Відповідно до статті 43 Закону № 889-VIII, підставами для зміни істотних умов державної служби є: 1) ліквідація або реорганізація державного органу; 2) зменшення фонду оплати праці державного органу; 3) скорочення чисельності або штату працівників у зв'язку з оптимізацією системи державних органів чи структури окремого державного органу.
Не вважається зміною істотних умов державної служби зміна назви структурного підрозділу державного органу або посади, не пов'язана із зміною функцій державного органу та основних посадових обов'язків.
Зміною істотних умов державної служби вважається зміна:
1) належності посади державної служби до певної категорії посад;
2) основних посадових обов'язків;
3) умов (системи та розмірів) оплати праці або соціально-побутового забезпечення;
4) режиму служби, встановлення або скасування неповного робочого часу;
5) місця розташування державного органу (в разі його переміщення до іншого населеного пункту).
Про зміну істотних умов служби керівник державної служби письмово повідомляє державного службовця не пізніш як за 60 календарних днів до зміни істотних умов державної служби, крім випадків підвищення заробітної плати.
У разі незгоди державного службовця на продовження проходження державної служби у зв'язку із зміною істотних умов державної служби він подає керівнику державної служби заяву про звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 83 цього Закону або заяву про переведення на іншу запропоновану йому посаду не пізніш як за 60 календарних днів з дня ознайомлення з повідомленням про зміну істотних умов державної служби.
Якщо протягом 60 календарних днів з дня ознайомлення державного службовця з повідомленням про зміну істотних умов служби від нього не надійшли заяви, зазначені в абзаці другому цієї частини, державний службовець вважається таким, що погодився на продовження проходження державної служби.
У разі незгоди державного службовця із зміною істотних умов державної служби він має право оскаржити відповідне рішення в порядку, визначеному статтею 11 цього Закону.
За змістом пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб'єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Звільнення з підстав, зазначених, зокрема, у пункті 1 цієї статті допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Згідно зі статтею 49-2 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
Отже, з аналізу положень Закону № 889-VIII вбачається, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 цього Закону регулюється нормами Кодексу законів про працю України, а саме статтями 40 та 49-2 КЗпП України.
Однією з гарантій забезпечення прав громадян на працю є передбачений статтею 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботі і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Виходячи із системного аналізу пункту 1 частини першої та частини другої статті 40, частини другої статті 49-2 КЗпП України з метою забезпечення цієї гарантії на власника або уповноважений ним орган при звільненні працівника у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці покладається обов'язок при попередженні працівника про таке звільнення одночасно запропонувати йому наявні вакантні посади. Тобто, законодавець встановив принцип одночасності попередження про наступне вивільнення та пропонування наявних вакантних посад для забезпечення гарантії права громадян на сприяння у збереженні роботи.
За приписами частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, власник вважається таким, що належно виконав свій обов'язок щодо сприяння у збереженні роботи працівника, який підлягає звільненню у зв'язку із скороченням штату, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому, роботодавець зобов'язаний запропонувати вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник який вивільнюється, працював.
При цьому, Верховний Суд звертає увагу, що такий обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з'явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 826/8324/18 та від 03.04.2020 року в справі №360/2251/19.
З огляду на наведену правову позицію та приписи норм законодавства про працю суд зазначає, що Закон № 889-VIII в редакції станом на дату виникнення спірних правовідносин прямо не передбачає обов'язку роботодавця в разі реорганізації, перейменування, скорочення перевести службовця на посаду, аналогічну займаній ним до звільнення. Зазначений обов'язок походить від приписів законодавства про працю.
Метою дій роботодавця з пропонування вакантних посад є збереження роботи працівника, який підлягає звільненню у зв'язку із скороченням штату.
Як зазначено Верховним Судом, у вищенаведених рішеннях, такий обов'язок виникає з дня попередження працівника про вивільнення та існує до дня розірвання трудового договору. Тобто, констатувати невиконання роботодавцем обов'язку щодо збереження роботи працівника можливо лише, якщо працівника звільнено без дотримання частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України.
Висновки про недотримання роботодавцем наведених приписів КЗпП України до втрати працівником роботи є передчасними.
Натомість, в даному конкретному випадку, ОСОБА_1 скористалась своїм правом, передбаченим КЗпП України, ЗУ "Про відпустки" та подала заяву про надання їй відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (т.1 а.с. 174). Крім того, таку заяву позивачка подала 16.12.2019 року, тобто до офіційного визначення переможця конкурсу на посаду начальника юридичного управління ОДА (Наказ ОДА від 21.12.2019 №21) та призначення ОСОБА_2 на зазначену посаду (Наказ ОДА від 26.12.2019 № 176-ос).
Тобто, наразі, ОСОБА_1 не зазнала ані звільнень, ані переміщень, як і раніше займає посаду "начальника юридичного управління апарату Обласної державної адміністрації в Херсонській області". Отже, підстави вважати невиконаним обов'язок роботодавця сприяння у збереженні її роботи як працівника, який підлягає звільненню у зв'язку із скороченням штату, відсутні.
Порушення прав позивачки мало б місце лише за умови її звільнення без дотримання відповідачем частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України.
Таким чином, під час судового розгляду судом не встановлено наявність конкретного індивідуально-визначеного права або законного інтересу позивачки, порушеного відповідачем.
У спірних правовідносин позивачка не є потерпілою, оскільки за їх кінцевим результатом їх перебіг не спричинив суттєвого негативного впливу на неї, позивачці не завдано жодної реальної шкоди.
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про відсутність законного інтересу (матеріально-правової заінтересованості), а також порушених відповідачем прав позивачки.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
При вказаних обставинах суд дійшов висновку, що позивачка не підтвердила наявність в нею порушеного права або законного інтересу, який підлягає судовому захисту, що, відповідно, має наслідком відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
У задоволенні позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції,який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 24 липня 2020 р.
Суддя О.В. Ковбій
кат. 106020000